Так починається спогад німця Клявса Бели, який доставив гроші урядові УНР.
Відважні хлопці та повітрянні скрині: цим почалась повітряна подорож. Літуни не вагались, діставши припоручення перевезти літаками п'ять мільярдів. Перевезення п'яти міліярдів готівки з припоручення німецького уряду в 1919 році мало велике політичне підложжя. Припоручення зв'язане з труднощами та небезпекою. Це не було ніяке крутійство, нечисті справи. Місцевість, куди ми мали тих п'ять міліярдів доставити, на карті годі було найти "Каменєц-Подольск".
Місцевість ця лежить у південній частині європейської Росії, в Україні. Від 1918 року Україна стала самостійною республікою, яку кайзерівська Німеччина на мировій конференції в Бресть Литовському визнала. Україна бореться за свою незалежність. Вона хоче зовсім унезалежнитись від Росії під кожним оглядом. Не маючи тоді власної друкарні, де можна друкувати власних грошей, українське правительство звернулось до німецького уряду з проханням за поміч.
Під вечір в половині серпня біля Берліна шість величезних бомбовиків з першої світової війни завантажено скринями зі свіжо друкованими українськими грішми. Місцем причалення є Кам"янець Подільський, центральне летовище Української Народньої Республіки. Міліярдами обтяжені птахи мали перелетіти незнані простори Лісистих Карпат та 2,600 метрів високі Татри. Це не була дитяча забава, це непередбачене ризико. В дійсности тільки два міліярди вдалось доставити на місце призначення, завдяки повному посвяти і відваги Віллі Польте, першому літунові на першій літунській транспортній лінії.
Від початку не повезло молодому тоді німецькому літунству. Коротко після відлету наспіла сумна вістка, що один літак попав над Карпатами у сніговію і там пропав безслідно. Другий, загорівшись, впав над Шлеськом. Два інші з причини несправности моторів мусили приземлитись ще в Німеччині. Один з них польське летунство змусило приземлитись, літака з вантажем задержано, а літун попав в полон. Подобало це на війну.
Вся надія Німеччини і України осталась на Віллі Польте та його помічника Зеттльмеєра. 19 серпня 1919 року Польте, як усі попередні, вилетів з Бресляв. Летів меньш-більше за нюхом. Те все, що йому залишилось. Він не мав майже ніяких потрібних для такого лету приладів.
Надія на щастя — це було все що йому залишилось. Карта, високомір та компас, який на певній висоті крутився, куди хотів. Прийшлось летіти за нюхом, порівнюючи карту з краєвидом. Збившись з дороги, мусили двічі приземлитись в Чехи, щоб засягнути язика. Третій раз мусив приземлитись таки на горах, бо тріс бензинопровід. Знову щастя не покинуло відважних літунів (а може архистратиг Михаїл летів з ними), вони щасливо приземлились. Тут з'явивсь якийсь чоловік, який до того всього говорив по-німецьки, був це банатський шваб. По кількох словах він вже був в курсі справи. Побіг у село, привів шлюсаря, який при помочі дуже примітивних приладів направив пошкодження. Крім цього роздобув ще певну скількість бензини.
Вечером 19 серпня Польте приземлився в Кам"янці Подільському, передаючи нетерпеливо ждучим державним урядовцям скрині з грішми. Поворот Польте був без перешкод. В короткому часі повторив Польте свій відважний чин, цим разом без перешкод. Втретє на свому великанському птахові пустився в дорогу з ладунком українських грошей. Тим разом з Ґляйвіц. Тут одержав він дослівно в останній хвилині вістку, що Кам"янець заняли большевицькі частини.
Внедовзі Українська Народня Республіка втратила незалежність. Україну загарбали Совєти. Там знову в обізі рубель, а українські гроші транспортовані з нараженням життя німецьких літунів стали обезцінені. Від себе додам: честь вам німецькі герої, що ви, виконуючи наказ вашого уряду поклали своє життя на жертвеннику української держави. Польте і його помічник Цеттельмаєр остануться вічно в спогадах наших визвольних змагань. Нехай живуть наші приятелі серед німецького народу. Вірю, що в незалежній Українській Державі стане на видному місці пам'ятник Польтові та його поляглим безіменним побратимам. Напевно з Польтом літав св. архистратиг Михаїл.
З німецького журналу "Квік" (9 серпня 1973, стор. 64) переклав О. Ґудзяк, військовий урядовець Технічного Куреня 3-ої Залізної Стрілецької Дивізії.
Вінніпег, 10 лютого 1976.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар