ЧОТА ДИВІЗІЇ „ГАЛИЧИНА" НА КРЕМЕНЕЧЧИНІ

Дивізійники в УПА


В. МАЗУРОК                                                                    
викладач КЛТ                                                                     
О. МАЗУРОК                                                
вчителька КЗШ №5   
                    

                     На Кременеччині (південна Волинь) у 2004 р виявлено оригінальну вазу, виготовлену з артилерійської гільзи. На гільзі невідомий умілець вичеканив символи Дивізії - лева, дату її започаткування, дві гілки з листям.

                     Пошуковців зацікавила ця реліквія, її поява на Волині, бо у бойових діях у 1944 р. в краї дивізійники участи не брали. У кінцевому висліді було з'ясовано найбільш ймовірну версію її появи в краї. Пропонуємо її на розсуд читачів ,,ВК".

                     У липні 1944 р. більша частина дивізійників, прагнучи вийти з Бродівського оточення, проривалася з боями на Захід. Однак були й такі, які прагнули в силу обставин відійти на Схід, щоб пізніше долучитися до УПА, вести боротьбу із сталінським режимом. На Схід, на Волинь, прорвалася чота під командуванням Щерби Олександра Никифоровича, 1921 р. н., родом з с. Малі Садки, Шумського району, Тернопільської области.

                    За припущенням, чотовий належав до ОУН(м) і був направлений підпільною сіткою для вишколу в Дивізію. На першу половину 1943 р. основні бази та бойові загони цієї організації зосереджувалися в районі Рівне-Луцьк-Дубно-Кременець ¹. Однак у другій половині 1943 р. майже всі мельниківські загони в цьому районі були приєднані ОУН(б) доУПА.

                    Щерба О. не міг цього знати, так як перебував далеко від дому. У серпні 1944 р. його чота прибула на Шумщину. Вояки були одягнуті в німецькі однострої, що викликало підозріння у місцевого населення. Про „незвичних німців" доповіли польовому командиру УПА „Круку". Його повстанці оточили чоту і роззброїли, а після з'ясування обставин запропонували приєднатися до УПА. Щерба О. отримав псевдо „Прач", поступив з частиною своїх товаришів у боївку СБ в розпорядження „Довбуша". Що „Прача" спонукало піти саме до цього „провідника" залишається загадкою, адже саме він, ще до повернення Щерби О. в рідні краї, знищив всю його сім'ю - тестя, тещу, дружину, сестру. Ця подія збудоражила всі навколишні села і люди дивувалися, що „хлопці з СБ" знищили національно-свідому сім'ю, зять яких перебував у Дивізії „Галичина" ².

                    Зібравши матеріяли про знищення „Довбушем" людей, „Прач" переконався, що саме за його наказами (районного керівника СБ) знищено в краї багато щирих українців, щоб зкомпроментувати національно-визвольну боротьбу і посіяти ненависть до учасників підпілля. Колишні дивізійники таємно почали стежити за групою „Довбуша". Улітку 1945 р. „Довбуш" зі своїми бойовиками заквартирував у с. Літовищі, про що доповіли Щербі О. Повстанці „Прача" оточили бойовиків „Довбуша" і роззброїли, провели слідство, під час якого з'ясувалося, що „Довбуш" - Стороженко Віктор, старший лейтенант НКВД. Повстанці „Прача" розстріляли енкаведиста. Підтвердженням, що в УПА діяли спецгрупи НКВД підтверджують і архівні дані. В районі на початок 1945 р. силові структури НКВС-НКДБ створили для боротьби з ОУН і УПА дві спецгрупи, агентурну сітку. ³

Щерба Олександер (другий ряд, 4-ий зліва) зі своїми товаришами прийшов до лав УПА після битви під Бродами.


                    Вони інформували про керівний склад, боївки, загони ОУН,УПА в районі, а саме:

                   •В районі с. Людвище діяв повстанський відділ чисельністю 30 повстанців під командуванням Данилюка Г. псевдо „Глод", „Ляндвірд".

                   •В районі с. Тилявка боївка в кількості 11 повстанців - командир Марценюк Л.

                   •В с. Кордишів боївка з 16 повстанців, яку очолював Поліщук П.

                   •В с. Залісці і Сошище загін із 30 повстанців, командир Кочернюк Б.

                   •В с. Малі Садки - 40 повстанців під командуванням Щерби О. та група „СБ" - 8 бойовиків очолювана жителем цього ж села Ткачуком Ф.

                   •В с. Голибіси - 20 повстанців під командуванням Косюби І.

                    Крім цього в районі сіл Антонівці, Башківці, Тилявка, Жолобки оперував повстанський загін із Дедеркальського району під командуванням „Нечая". До загону долучився відділ „Герасима"-Присяжнюка А., 1901 р. н. із с. Одерадовкам ⁴. У архівних матеріялах є згадка і про районного коменданта СБ „Довбуша" та його групу, які в липні 1945 р. перебували в районі с. Боложівка ⁵.

                    Аналізуючи архівні матеріяли, можна зробити висновок, що в УПА в Шумському районі діяла агентура НКВС-НКВД, так як майже всі прізвища командирів повстанців було встановлено, а це могла зробити лише людина, яка мала відповідний доступ до секретної інформації. Після знищення „Довбуша", СБ в одному з підрозділів очолив „Прач" ⁶. В підрайоні припинилися вбивства невинних людей. Загинув „Прач"-Щерба О. в бою з енкаведистами в 1946 р. на хуторі Діброва біля с. Васьківці на Шумщині. Попавши в складну ситуацію, яка склалася в краї, на погляд дописувачів, „Прач" або хтось із його побратимів, що прийшли з-під Бродів на Шумщину, на згадку і пам'ять майбутнім поколінням виготовили і заховали цю унікальну реліквію, яка була знайдена майже через 60 років.

Література:     
                                                                     
¹ В. Кучер, В. Гриневич, В. Король. Політична історія України.-Україна у Другій світовій війні (1939-1945). - К. -2003. -423 с.
² Й. Лозко. Вони жертвою впали. -м. Тернопіль. - 2003. - 141 с.
³ ДАТО Ф. П. 24, оп. 1, спр. 14,41 арк.
⁴ ДАТО. Ф. П. 24, оп. 1, спр. 14,48 арк.
⁵ ДАТО. Ф. П. 24, оп.1, спр. 14,45 арк.
⁶ДАТО. Ф. П. 24, оп. 1, спр. 27,9 арк.

ВАРШАВСЬКЕ ВИДАННЯ ПРО УПА І 1-у УД УНА

ПО КНИГАРСЬКИХ ПОЛИЦЯХ

Юрій Тис-Крохмалюк                                       


                       З усіх досі друкованих у Польщі споминів та наукових і військових праць, які вповні або частинно присвячені боротьбі з УПА із згадками про І УД УНА, чи за тодішньою назвою Дивізія "Галичина", відзначається солідністю опрацьовання і можливою у Польщі об'єктивністю історична праця Ришарда Торжецького п. н. "Українське питання в політиці Польщі 1933-45" (Ryszard Torzecki — Kwestia ukrainska w polityce III. Rzeszy  (1933-45), Warszawa 1972), сторін 376.

                       У цій статті подаю тільки фрагменти моєї оцінки праці Торжецького з причини ограниченого місця у "Вістях Комбатанта". Позатим багато тверджень автора про події і напрямні політики українських партій в Польщі в роках 1933-45 контроверсійні і вимагають іншого насвітлення від знатоків тогочасних політичних подій з українського боку. Автор подає не тільки багато, доступних йому джерел польських і німецьких, які є в архівах, але теж і видання нашої еміграції, з працями П. Мірчука, К. Паньківського і Р. Ільницького включно.

                     Автор стверджує, що з усіх політичних українських партій одинока ОУН(р) залишилася постійно вірною своїм засадам. Він оправдує український "шовінізм" глибокими коріннями історичного досвіду продовж віків і в міжвоєнних роках у суспільно-політичній дискримінації, яку стосовано до українського народу на його власній території під чужим пануванням поляків, румунів і чехів. У цьому ствердженні немає згадки про політику царської і комуністичної Росії, чи СССР.

                    Далі автор пише, що боротьба УПА відома з багатьох джерел і публікацій, але "на жаль, сторона українсько-радянська" не опублікувала досі ширших праць тих трагічних для обох народів подій. Слідують ширші інформації про співпрацю українських політичних партій та поодиноких осіб з німецькою розвідкою. Коли виявилося, що політика Гітлера не сприяє українським цілям, ОУН нав'язала контакти з японцями. Німці, зрозумівши причини поділу ОУН, побачили, що ОУН(р) є грізною для них силою. У відповідь на плян Гітлера зґерманізувати Україну, Розенберґ відповів, що Третій Райх не зможе Україну знімчити. Автор зазначує, що цей факт треба визначити як "дуже значучий".

                    Далі Торжецький пише, що плян німців мав характер нігілістичний та що співпрацю з Бандерою визнано дуже небезпечною, бо край опанували радикальні елементи, яким не вистарчала навіть форма "автономії". Це тому, що бандерівці були більш боєві і мали більші впливи в краю, як мельниківці.

                     У військових справах мілітарну ділянку очолював С. Бандера, але перед німецько-совєтською війною командування перебрав П. Шандрук, Р. Шухевич і Є. Побігущий. Від першого дня війни обидва леґіони брали участь у боях. Мікрофільми з документів підписаних Гайдріхом і висилані до Гітлера, Ґерінґа й ін. потверджують виразно домінуюче значення групи Бандери над групою Мельника на Великій Україні (стор. 214-215).

                      Проте старання німців домовитися з іншими політичними групами не міняло остаточних плянів Гітлера щодо України, як і не міняло таких же остаточних плянів українців, їхньою ціллю було частинно помогти німцям, але досягти незалежної української держави з власним урядом. Бандерівці сподівалися довгої війни, у якій німці мусять вкінці рахуватися з ними, як з третьою силою. Тому створення леґіонів мало на меті власні, а не німецькі цілі. Теж групи активістів (похідні групи — ЮТК) мали завдання посуватися безпосередньо за фронтом, творити початки апарату влади і ширити націоналістичну ідеологію. Головною метою було зорганізувати повстання під командою Климова-Легенди на тилах Червоної Армії, щоб дати початок власній армії, адміністрації і владі, ставлячи німців перед доконаним фактом.

                     ОУН(м) готовила свої подібні акції у тайні перед німцями. УНР організувала теж партизанські групи (Поліська Січ Т. Бульби, питання Шандрука і леґіону "Ролянд").

                     ОУН(р) опрацювали плян, який складався з трьох фаз:

1.  передреволюційна фаза:

                     саботажі, зброя, вишкіл, мобілізаційні пляни, боївки, боротьба проти об'явів байдужости, вицофання з німецького війська українців, потрібних для революції, алярмові пляни, зв'язок, охорона населення, сіяння хаосу у противника, нищення сил ворога.

2.  революційна фаза:

                      повстання частинне і поширене, центр командування на теренах Західньої України, повна адміністрація західних областей, організація адміністрації цілої України.                       

3.  пореволюційна фаза.                         

                      Автор стверджує, що цей плян був реальний, бо німці поводилися, як завойовники і вороги. Але українські терени опинилися заскоро в німецьких руках і не стало часу їх охопити революційними силами.

                      Рапорти німецької розвідки подавали, що українці не виступають проти німців відкрито, але готовлять підпілля, яке було призначене до реалізації українських плянів.              

                      Покликуючися на книжки Далліна і Австаґена, автор пише, що німці вбивали непевних людей, які були на списку націоналістів, а теж вживали українців до протижидівської акції.

                      На стор. 233 автор згадує, що леґіон "Нахтіґаль" був на фронті біля Перемишля, від 18 червня 1941, а вже 29 червня взяв участь в наступі на Львів, у якому від 27 червня діяла диверсійна акція націоналістів. 30 червня "Нахтіґаль" і німецька "Абвер" увійшли до міста в год. 3:15 ранку, випереджуючи німецькі частини (Ільницький, Чередниченко). В той час партизани Климова-Легенди були в марші на Львів від сторони Золочева. Акти диверсії проходили на тилах Червоної Армії в Бучачі, Підгайцях, Монастириськах. На початку війни диверсійні акції націоналістів діяли на Буковині, в околицях Васковичів і Ставниці. Румуни ставилися до партизан ворожо. Створений з них батальйон БУК діяв в околицях Винниці, Житомира і Києва, опісля злучився з іншими націоналістичними збройними силами (Чередниченко, мікрофільми ААМ 6).

                    ОУН(р) вислала до Гітлера меморіял з пропозицією співпраці на основі пошанування прав України та вияснила в ньому ціль політики українців. Коли відповіді не було, ОУН(р) поставила німців перед доконаний факт, проголосивши 30 червня відновлення Української Держави.

                     З похідними групами увійшла до Львова екзекутива ОУН(р): Я. Стецько, Л. Ребет, Я. Старух, І. Равлик, С. Ленкавський, Д. Яців. Вони нав'язали контакти з іншими групами і опанували львівське радіо. Стецько і о. І. Гриньох дістали від митрополита А. Шептицького апробату на створення тимчасового уряду і проголошення незалежности України.

                     Стор. 234: на заімпровізованому з'їзді делегатів (около 60 людей) проклямовано без згоди німців незалежність України, а Я. Стецько перебрав на себе утворення уряду (за визначенням на це становище Ст. Бандери). Проклямацію проголошено через радіо. Тим самим проблема України "висунулася на широку політичну арену".

                     Від 6-10 липня 1941, у висліді арештів, краєвий провідник Климів-Легенда видав наказ членам ОУН(р) перейти у підпілля (мікрофільм М 5), ААН).

                     Німці скоро зорієнтувалися, що найактивніша тільки бандерівська група, яка мала поважні контакти і впливи на наддніпрянській Україні. Коли німці арештували людей з проводу після 30-го червня, українці вирішили вияснити відносини з "Абвер". Розмови відбулися в Сулеївках коло Варшави. Брали у ній участь Ярий, Равлик, Явний, Стахів і Лискатчук, а з німецької сторони — проф. Ґерулліс і старшини Вермахту. Обидві сторони обкидувалися взаємно закидами, аж німці вияснили, що Гітлер є проти незалежної України і тому "Абвер" зриває стосунки з ОУН(р).

                     Великий успіх німецької офензиви примусив Гітлера до визначення своєї політики на сході. Документ цей ч. 221-Л був найважнішим на нюрнберському процесі. Гітлер сказав:
"Основно йдеться про те, щоб цей великий терен зручно поділити, щоб ми могли по-перше — забрати, по-друге — володіти, по-третє — використати".

                       Коли Галичину приділили до Генеральної Губернії, Стецько, інтернований у Берліні, вислав до Гітлера гострий протест, а такий же протест вислала теж Українська Національна Рада, створена 6 липня 1941 року.

                       У відповідь на арешти і невизнання німцями акту 30-го червня, появилися 20 липня у Львові протинімецькі летючки ОУН(р) і Ради, у висліді чого наступили дальші арешти. На місце сот. Г. Коха прийшов до Львова А. Бізанц, який діяв скрито проти ОУН(р) і УНРади.
Коли губернатора Ляша арештували у Львові за злодійство (він був садист і брутальний деспот), на його місце прийшов д-р Фріц Вехтер, генерал СС. Можна припускати, що до арешту Ляша причинилися українці.

                       Оба леґіони — "Нахтіґаль" і "Ролянд" — дістали заборону будь-якої пропаґанди української політики. Вони були свідками брутальности німців і терору. Після випадків у Львові німці вислали курінь "Нахтіґаль" вночі з 6-7 липня на фронт — шляхом Золочів, Тернопіль, Сатанів, Проскурів на Вінницю (з наказу Канаріса), а "Ролянд" — на Ясси і Одесу. В той час звільнилися із служби деякі старшини і дорадники, між ними П. Шандрук.

(Продовження)