Юрій Тис-Крохмалюк
Райнгард Ґелен. «Служба. Спомини генерала Райнгарда Ґелена», Нью-Йорк, переклад на англійську мову - Дейвіда Ірвінґа. Стор. 380, ілюстрації, 1972.
Кілька місяців тому появилася моя оцінка книжки Чарльса Вітінґа про Ґелена; була це праця, написана на основі споминів генерала, підроблена до смаку масового читача.*)
Тепер подаю матеріял, який опубліковано в перекладі. Західні перекладачі часто скорочують текст, головно ті місця, які мало відомі і зрозумілі популярному читачеві. Можливо тому мало поміщено про народи східньої Европи.
Ґелен був незвичайно обережний: ніхто з зацікавлених у тогочасному політичному світі не знав як він виглядав. Американці звали його «людиною у тіні», швайцарська «Вельтвохе» - «людиною без обличчя». Для ворогів він був людиною, яка стояла за кожною шпигунською подією від ріки Ельби по Урал. Цю людину звали «сірою рукою» або «сірим генералом», але найчастіше «Герр Доктор». Жив з родиною під іншим прізвищем, «Пані і пан доктор Шнайдер».
Будучи передше на високих штабових позиціях, Ґелен мав нагоду пізнати генералів Гальдера, Бека, фон Секта та інших. Вони переважно були противниками Гітлера. Ґелен не мав однак контактів з високими партійцями. Тільки один раз запросив його на обід Гіммлер, а другим разом Ґерінґ. Сам Гітлер не довіряв своїм генералам у головному штабі. Ґелен погоджувався з Гітлером щодо конечности війни з СРСР. Він уважав, що в 1939 році Сталін не був ще готовий до війни, заховувався спокійно, відсунувши напад на Німеччину на той час, коли німецькі війська скровавляться у війні з Заходом. Сталін міг чекати навіть до 1944, але штабові старшини були певні, що війну з німцями першим зачне Сталін. Тому він концентрував свої війська в глибинному розташованні, готовому до акції уже 1941 року. Це було відоме Ґеленові і його штабові у «Іноземних військах Сходу».
Ґелен мав завдання інформувати головний штаб німецьких збройних сил не тільки про стан совєтських з'єднань, постачання, оборонні засоби і тактику, але теж про боєві якості поодиноких дивізій. Ґелен мав зібрати вістки й оцінки з ділянки географії, метеорології та теж психологічні дані про совєтських вояків і старшин. Совєтський вояк був витривалий на воєнні ситуації і невибагливий. Вивінування до довшої боротьби було невистачальне. Доцільна пропаґанда мала, успіх більше серед старшин, як простих вояків, проте у поразці совєтський солдат дизертирував масово.
До завдання Ґелена додано теж здобування відомостей про воєнні приготування США. Американський плян зброєння був тайний, і тому існував тільки у восьми копіях. А проте Ґелен відкрив його дуже скоро з американської преси. Тільки після війни Ґелен довідався, що плян було передано до преси з найближчого оточення президента Рузвельта.
Головним тереном діяльности відділу «Іноземні війська Сходу» був завжди СРСР. Аналіза невдачі німецької офензиви на півночі в зимі 1941-1942, після якої совєтські війська, перебрали ініціятиву у більших операціях, виявила, що конче потрібно пізнавати й аналізувати пляни і стратегію ворога на довшу мету.
До цього треба було співпраці з адміралом Канарісом, начальником відділу «Амт Авслянд» (Абвер -- закордонний розвідчий відділ), який мав три секції: розвідчу, саботажну і контррозвідку. Крім цього були ще інші розвідчі організації, як Гімлерова партійна закордонна, розвідка, СД і Ґестапо; відбувалися різні персональні зміни і приходили різні люди.
Штаб Ґелена складався з 25 старшин (під кінець війни 50) і ділився на три відділи:
1. Щоденне резюме з даних розвідки проти ворога.
2. Довготермінова оцінка ворожих намірів, які відносилися до часу двох місяців і включали осторогу.
3. Розвідчий архів, бібліотека, (експертами були старшини, в більшості балтійські німці). |
Гітлер читав ті звіти, але не брав їх до уваги, бо вважав, що вони сіяли дефетизм, або сталися внаслідок саботажу старшин.
Ґелен обрахував потенціял СРСР. Населення СРСР виносило в 1939 році 170 мільйонів, а в 1942 році зросло через прилучення українських західніх земель та балтійських народів (тої причини Ґелен не подає) до 199 мільйонів. Загально, держава. може покликати до воєнної служби 10% населення. Російська імперія могла, покликати 1939 року 17 мільйонів вояків.
До травня 1942 СРСР мав такі втрати: Фінляндська війна: забитих і інвалідів 430 000; 2-га світова війна: забитих, інвалідів і у німецькій неволі 7,530 000. З 17 мільйонів залишилося 9.5 мільйона: 7,000 000 дієва армія ( тому 6 мільйонів армія, півтора мільйона літунство, 300 000 фльота) і один мільйон 700 тисяч резерва і помічні відділи (транспорт, вишкіл, варстати тощо). В кінці березня Сталін сказав: «Я маю зібрати 6-мільйонову армію!» Це відповідало калькуляції Ґелена.
В червні 1942 року німецькі збройні сили складалися з 4.1 мільйона армії на всіх фронтах, 1.8 літунства і 430 000 фльоти.
В листопаді 1942 року совєтські збройні сили почали офензиву на північ від Сталінґраду і на півдні, де стояли румунські і мадярські дивізії. Вислід відомий - поразка німців.
Головною причиною поразки була зміна тактики обох противників: Жуков дав своїм дивізійним командирам вільну руку в тактиці їхніх завдань, подібно як це мали передше німецькі старшини. В той час Гітлер, не довіряючи своїм штабам і командуючим генералам, прийняв попередню стратегію і тактику Сталіна: було заборонено виявляти ініціятиву навіть у подробицях.
У лютому 1943 полонені совєтські аґенти дістали суворі накази при допитах принижувати боєві вартості совєтських вояків.
Ціллю совєтської офензиви стало не здобувати від німців міста СРСР, а тотально нищити німецькі збройні сили, в першій мірі мілітарні устаткування і постачання. В тому випадку автор відзначує різницю між західнім і східнім фронтом. На заході фронтові німецькі частини могли залишати свої припаси сотні миль позаду фронту, бо була густа сітка добрих доріг та повна безпека транспорту. На східньому фронті боєприпаси треба було магазинувати близько фронту з причини злих і рідких доріг, частих змін погоди. Совєтське головне командування сконцентрувало вістря своєї офензиви на Кавказі; Сталінґраді і луці Дону, де німці мали великі кількості військових припасів, які були ціллю офензиви.
Друга світова, війна мала індустріяльний характер. Тому західні альянти бомбардували німецьку індустрію, а совєтські війська в літі 1943 досягли перемоги, захопивши величезні припаси легкої і важкої німецької зброї та запасів.
Гітлер заплянував велику офензиву під назвою «Цітаделє» в районі Курськ-Орел. Совєтська розвідка знала про це і готовила свою офензиву на обох крилах німецької армії. Ґелен остеріг головне німецьке командування, але Гітлер не взяв це до уваги. Аж коли німецька офензива почалася, виявилася небезпека від совєтської переваги. Гітлер дав наказ затримати офензиву, на жаль, за пізно. А це була остання можливість для німців. Від того часу Німеччина була змушена тільки до оборони й уже не мала сил перейти до наступу.
В той час Ґелен запримітив, що в Москві знали негайно про наради і рішення Головного командування з усіми подробицями. Ґелен пише: «В нараді з Канарісом про особу невідомого зрадника на так високому становищі, я помітив, що Канаріс знає більше, як хоче сказати. Після війни мав нагоду провірити деякі інформації. Зрадником був Мартін Борман. Він був найближчим співробітником Гітлера, особистим секретарем від 1943 року, головою партії від 1941 року і найвизначнішим аґентом Москви. Після війни поширилася чутка, що Борман живе у Параґваї, але це була совєтська сплітка. Борман перейшов на совєтський бік у Берліні і жив у СРСР.
Ґелен і Канаріс почали підозрівати Бормана і згодом відкрили, що він має групу людей та неконтрольовану ніким радіову сітку, якою передає закодовані інформації до Москви. Коли цю справу докладно просліджено, Канаріс зажадав слідства, але Гітлер спротивився і заявив, що Борман розповів йому те, що він назвав: «Функштілє», тобто «радіову гру», якою він передає фальшиві вістки до Москви.
Плян Гітлера завоювати «Лєбенсраум» для Німеччини, знищивши збройні сили СРСР, не вдався. Прийшло до великих криз, незаступимих людських і матеріяльних втрат, які своєю чергою довели до провалу цілого пляну війни. Навесні 1938 р. тогочасний шеф штабу ген. Людвик фон Бек передав Гітлерові звіт, з якого виходило, що політика Гітлера доведе до Другої світової війни з участю США проти Німеччини. Маршал фон Бравхіч ще в час плянування війни звернув Гітлерові увагу, що доцільно було б вести війну з ограниченими цілями з причини труднощів у постачанні. Гітлер відмовився дискутувати на цю тему, повідомивши, що його плян доведе до повного розгрому «Росії» продовж кількох тижнів. Перші ознаки невдачі виявилися вже 1941 року: осінь, холод, сильні дощі, болотнисті дороги і врешті сувора зима були причиною великих втрат у людях і зброї, які перевищували всякі сподівання. Позатим прийшло до повного вичерпання армій.
Автор роздумує над несподіваним явищем приязного ставлення населення не тільки в балтійських державах, Україні, Бесарабії, але і серед російського населення. Україні, населення кавказького походження, та всі інші народи СРСР вірили, що перемога німців визволить їх не тільки від сталінського терору, але що сповняться їхні національні аспірації. Після двадцяти років несправедливости і терору відновлення елементарних людських прав було логічним висновком для німецької політики. Але тільки деякі групи і мілітарні з'єднання почали достосовуватися до того лоґічного напряму. Почалося від рекрутування росіян, українців та інших національностей до німецьких військ як відділи «Гіві». В половині 1943 року їх було біля 320 000, але ніколи не було відоме справжнє число тих вояків. Командири не здавали правдивих звітів, бо все те робилося напівлеґально. В той час маршал фон Бек вніс пропозицію до Гітлера дозволити у Смоленській окрузі вербування росіян, як помічні відділи до німецьких з'єднань. Те саме тпропонував і для інших націй. Цей проєкт підтримував теж фон Бравхіч, але Гітлер відмовив, а обох командирів звільнив в грудні 1943 р.
Взимі 1941/42 велися дискусії з Гальдером та іншими високими старшинами про щораз гіршу ситуацію. Фронтові високі командири хотіли вплинути на Гітлера, щоб він змінив свої погляди і тим самим політику на Сході. За апробатою Гальдера, старалися про зміну політики Гітлера шеф операцій Гойзінґер, головний квартирмайстер Ваґнер і Ґелен.
Першим завданням було дістати дозвіл на набір чужинців в кількости 3-4 000 на кожну дивізію. На початку 1942 року Гітлер не погодився на такий плян і дав наказ на офензиву до Волги і до нафтових піль Кавказу. Автор не каже, як розвинулися дальші події, але згадує тільки про спротив високих командирів такими арґументами: того роду офензива створить труднощі з довгими лініями постачання та великі втрати від дій партизанів. Якщо б совєтські війська стримали німецьку офензиву, втрати були б величезні; якщо б вжили тактику відступу, забираючи з собою припаси і населення, ми попали б або у пустині або у терени, де російське населення перевищувало б наші сили. У такій ситуації слід прийняти політику приязні до населення і набору рекрутів.
Влітку 42 р. попав у полон ген. Власов, а зним зросли надії на більш успішне розв'язання проблеми ставлення німців до народів СРСР. Автор розповідає докладніше про справу Власова, але не згадує нічого про питання національної проблеми народів СРСР, не згадує ні про національні комітети, ні про Українську Національну Армію і ген. П. Шандрука.
28 березня 43 р. «Абвер» здобула багато документів про совєтську офензиву на цілому фронті з цілями: зайняти Литву, Латвію, Естонію, Польщу і наступати через Румунію на Мадярщину, Юґославію і Болгарію. Ген. Жукова турбував можливий контрнаступ з Галичини. Ґелен запропонував, щоб німецькі армії почали тактичний відступ на півдні фронту. Тоді фронт
більшовицького наступу продовжився б на краї східньо-південної Европи, чого саме боявся Жуков. Проєкт Ґелена Гітлер відкинув. Ґелен подав тоді, що плянований наступ совєтських армій пічнеться міже 15 і 20 червня 1944. Справді, офензива почалася 22 червня на півночі і в скорому часі фронт стояв уже на територіях Східньої Прусії. Друга фаза офензиви в напрямі Львова почалася 13 червня. Совєтські з'єднання зупинилися біля Бродів, готуючися, мабуть, до генеральної офензиви в липні проти якої брала участь українська дивізія.
9 квітня 1945 Гітлер усунув Ґелена з його позиції за те, що він подав таку аналізу ситуації: «Більшовики, зайнявши Східню Прусію і Відень, сконцентрують усі свої сили в наступі на Берлін». Гітлер назвав той звіт «абсолютно ідіотичним і дефетистичним».
Наприкінці війни Ґелен поховав важливі документи у чотирьох залізних скринях у гірських печерах. Після довших розмов американці зацікавилися діяльністю Ґелена і підписали договір співпраці з ним на таких умовах:
1. Тайна розвідча організація буде відновлена для діяльности щодо Сходу Европи, в інтересі оборони проти комунізму.
2. Німецька організація не працюватиме «для» ані «під» а тільки «разом» з американцями.
3. Організація працюватиме виключно під німецьким проводом, під директивами американців до часу створення нової німецької влади.
4. Організація, фінансована американцями, даватиме американцям всі свої звідомлення і рапорти.
5. Суверенний німецький уряд вирішить дальшу долю організації.
6. У випадку розходжень щодо американсько-німецьких інтересів, приймається, що організація буде працювати перше для німецьких інтересів.
Організація Ґелена перейшла 1956 році до «Бундеснахріхтендіст», якого шефом став Ґелен до 1968 року.
Автор згадує про атентат на С. Бандеру на двох сторінках (240-241).
У піднаголовку «Майбутнє Заходу» Ґелен подає такі прогнози:
Якщо державна політика має мати успіх, вона мусить бути цілеспрямована і рішуча. Успіх залежить від здібности влади, її мілітарного, економічного, технічного і психологічного потенціялу і від зовнішніх факторів, наприклад, альянтів і ворогів. Від російської революції 1917 року, під час війни і миру, паритет інтересів обох сторін перестав існувати, бо комуністичний противник діє згідно з іншими, власними нормами. Через те мусимо постійно покликуватися на наші найвищі цінності - свободу і демократію. Ми всі повинні погодитися з тим твердим фактом, що всі комуністи переконані про неминучість боротьби з «імперіялізмом». Врешті інформації, зібрані більшістю західніх розвідок, стверджують незмінність концепції комуністичної теорії про конечність офензивної боротьби. Слово «коекзистенція» має інше значення у нас, а інше у комуністів, де коекзистенція означає переходову фазу до створення комуністичного чи, як вони кажуть, соціялістичного суспільства.
Назагал Москва старається оминути безпосередню війну з США, але вживає проти Америки льокальних воєн з маркою «визволення». Коекзистенцію і детант Москва розуміє як приготування до ступеневого опанування наміченої країни революційними засобами. Клясичним приміром було Чілє, де комунізм прийшов до влади шляхом виборів. Це був великий тріюмф Москви. Детант для комунізму має інше значення, як для Заходу: детант є безконфліктним станом, короткотривалою концепцією. Він триватиме так довго, як буде корисно комунізмові, з метою просякання у «капіталістичні держави», причому Москва говорить не до урядів тих держав, а до «народів».
Совєтська загранична політика йде двома шляхами:
1. Ведення конференцій і розмов, щоб збільшити свої впливи на чужі уряди, згідно з міжнародними законами.
2. Організування машини інтернаціонального комунізму, щоб впливати на заграничну політику у світі, згідно з законами марксизму-ленінізму.
Обидва шляхи ніколи не діють разом, а навпаки, осібно, як тільки можливо. Це дуже делікатна тактика, якій, - як пише Ґелен, - Захід не присвячує багато уваги.
Для комунізму немає ні одної ділянки суспільного життя у заграничній політиці, яка була б вільна від комуністичних впливів. Кожна людська діяльність має мати ідеологічний і політичний зміст. Совєтська дипломатія діє під виглядом «скріплення справи миру», а в дійсності веде агресивну, войовничу політику. Важливою частиною совєтської і комуністичної гри є постійне зусилля вживати психологічну акцію і фальшиву інформацію, ведену так, щоб здобути довір'я маси і мати на.неї бажаний вплив. (Маркс: Ідея стає політичною силою, якщо впливає на спосіб думання маси).
Совєтські вожді знають добре, що «тотальне роззброєння» ніколи не стане дійсністю, але вони повторяють цей клич постійно, бо тоді самий СРСР втратив би джерело своєї сили і можливість завойовувати малі держави. Захід примушений відкидати цю пропозицію як нездійсниму, а тим самим постає враження, що Захід відкидає добру волю Москви, і що Москва є мирною державою, а захід агресивним. Це і є аргументом, що Москва, нападаючи на малу державу в Африці чи Азії, робить це тому, щоб забезпечити свої границі перед агресією Заходу.
Найбільше цінними для інфільтрації є ті, яких у совєтських офіційних колах звуть «корисними ідіотами». Існує багато організацій і товариств по різних державах освіту, про які десятками років ніхто не знає, що вони є під контролею КГБ. Одною з таких організацій була «Червона капеля», яка діяла проти Великої Брітанії, а в час 2-ої світової війни проти Німеччини. Ця організація отримувала відомості прямо від найвищих урядів. Членом цієї організації був англійський шпигун Филбі.
Автор подає уривки з праці китайського філософа Сун Тес, який жив 500 років перед Христом і створив закони для політичної і психологічної підривної діяльности.
«Нема вищого мистецтва, як знищити спротив ворога, без боротьби на полі бою. Безпосередня мілітарна тактика є конечна тільки на те, щоб побороти ворога на полі бою. Але тільки посередня тактика може принести реальну і тривалу перемогу».
«Нищіть усе, що має вартість у ворожій країні. Вплутуйте найвизначніших людей у кримінальні справи, підривайте їх становища, нищіть їхню опінію, виставляйте їх на глум перед їхніми прихильниками. Помагайте найпідлішим людям, підривайте працю урядів усіми можливими засобами.
Поглиблюйте роз'єднання і суперечки у ворожій країні, скріплюйте суперечки молодих із старшими ґенераціями. Уживайте усіх можливих засобів для послаблення дисципліни у
війську, нищіть їхню зброю і достави для війська.
Понижуйте традицію і звичаї серед противника, не щадіть обіцянок і нагород для підкуплення ворожої інтеліґенції.Висилайте своїх тайних аґентів у всі напрями і добре оплачуйте їх, бо з їхньої праці є велика користь».
Совєтська, політика найбільш досконала - вона охоплює всю людську діяльність, вживає для свого успіху всіх можливих засобів, використовує всі типи людей. Її треба постійно студіювати і вивчати, бо тріюмф комунізму навіть у найменшій закутині світу служить інтересам СРСР.
Проте комуністи, - пише автор, - не творять монолітного бльоку. Між ними є непорозуміння, є помилки і невдачі, вони схильні до криз більше, як західні потуги. Ці внутрішні ситуації, як сухе дерево; кожної хвилини можливий вогонь, а тим самим руїна СРСР. 2-га світова війна принесла Москві великі користі: зросло число союзників, прихильників, а зріст сили СРСР повинен алярмувати вільний світ. Але так не є, остороги не діють, їх не чує багато урядів.
Ґелен так пророкував майбутнє (пригадуємо: рік видання 1972):
Ціллю найближчих років буде підмінування Німеччини і її політичне послаблення. Наступить ізоляція Західньої Німеччини, підсилення совєтських впливів на Середземному морі, в арабському світі, Індійському океані. З Фінляндії Росія поширить свої впливи на Скандінавію. Після скріплення своїх позицій у здобутих без війни державах і територіях, Москва робитиме останні приготування до війни з США. Слідуватимуть корисні договори із США і погодження з Китаєм, а Захід далі гратиме пасивну ролю. Правдоподібно у 80-тих роках Китай перестане існувати як поважний противник СРСР, прийде до мілітарної домінації СРСР у всіх комуністичних державах. Моссква вжиє свою військову потугу до короткотривалого мілітарного конфлікту з Китаєм.
Наладнавши ці справи, Москва звернеться активно до некомуністичних районів Европи і країн, які граничать з СРСР з півдня, вживаючи до того своїх випробованих тактичних методів, щоб включити їх до СРСР. Врешті СРСР зробить кінцеві приготування до конфлікту з США.
Очевидно на Заході є люди, які бачать небезпеку в тому самому світлі як і я, -- пише Ґелен, Захід має можливості побороти ту загрозу, яка надходить із Сходу, тільки стратегією політичного наступу. Західні держави мусять бути менше еґоїстичні і переставити свої власні інтереси на друге місце, а на перше висунути спільні цілі справжнього світового миру, а не миру в інтересі СРСР. Час грає в тому велику ролю, тому розвідки вільного світу мусять працювати з найбільшою енергією для безпеки держав і для особистої безпеки людини.
______________________
Стаття появилася у «Вістях Комбатанта» г. 2/1981, стор. 19-51, під наголовком «Шпигун-майстер».
Публікації
