Військові відзначення

   (За "The Medal Collector" Ч. 6 — червень 1973)         

                    Впродовж довгих років українці виконували військову повинність в різних арміях. Багато з них чесно заслужили собі високі бойові відзначення. Ми маємо мало відомостей про тих українців, бо в списках нагороджених не завжди подається національність. Не подають національности, наприклад, списки американської армії. Тільки на підставі прізвища можна здогадуватися про українське походження.     

                   Актом (законом) Конгресу США з 9. 7. 1918 р. президент одержав право нагороджувати Хрестом Заслуги (Distinguished Service Cross) вояків, чоловіків і жінок, які особливо відзначилися героїзмом в боротьбі з ворогом. Закон має ретроактивну силу від 6 квітня 1917 р.                  

                   Від установлення того відзначення до початку воєнних дій 1941 р. (друга світова війна) нагороджено понад 6,000 осіб із запропонованих понад 14,000. Майже всі ті відзначення були видані за вияв героїзму в першій світовій війні.

                    З тих 6,000 власників одного з найвищих бойових відзначень США спеціяльно вирізняється група 107 вояків, які одержали те відзначення два або більше разів. З тої групи 107-ох 98 вояків одержали відзначення два рази, 4 — три рази, 2 — чотири рази, 2 — п'ять разів і 1 — сім разів. Два з групи 107 були членами французьких збройних сил.

                    Одним з тих 98 вояків, які одержали Хрест Заслуги два рази, був наш земляк Василь Колоночик (можливо, що прізвище в англійській транслітерації дещо здеформоване); він був стрільцем в сотні "С" 107 піхотного полку 27 дивізії.      

 О. Городиський 

ЩЕ В СПРАВІ КАПІТУЛИ

Богдан Підгайний    
                                             


                Від Редакції:    
                       
                Поміщуємо  вияснення  в  справі Капітули пропам'ятних відзнак 1-шої Дивізії Української Національної Армії та битви під Бродами. Автором допису є кол. сот. Дивізії, теперішній перший заступник голови Головної Управи Братства і один з основників Капітули — Богдан Підгайний. Вітаємо нову Управу Капітули, на чолі з полк. П. Силенком, і бажаємо її якнайкращих успіхів в праці.

                                                                           ***

                         Листом від 28 серпня 1973 р. повідомило ОБВУ в Лондоні, Англія, Головну Управу Братства, що по смерті сот. М. Білого-Карпінця, останнього голови Капітули, в їхньому посіданні находяться всі архіви та документи Капітули. У зв'язку з тим, секретар ОБВУ, не знаючи про правно-формальну сторінку Капітули, запропонував Головній Управі Братства "спільно переорганізувати і впорядкувати Капітулу".

                         Головна Управа Братства доручила мені, як одному з основників Капітули, зайнятися цею справою. Заки приступлю до вияснень, уважаю доцільним передрукувати Правильник Капітули. Він був затверджений генералом П. Шандруком і вияснює всі питання відносно існування Капітули, її прерогатив, організації тощо.

                          1.  Капітула відзнак існує з метою надавання відзнак 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії і битви під Бродами бувшим воякам-членам Дивізії та учасникам битви під Бродами 13-22. 7. 1944.

                          2.  Капітула  діє на підставі прийнятого нею правильника.

                          3.  Склад Капітули, затверджений п. ген. Павлом Шандруком, бувшим Командувачем УНА, дня 22 лютого 1949, становить п'ятнадцять осіб, бувших членів 1-ої Української Дивізії, а саме: пп. М. Длябога, А. Тимкевич, Г. Сосідко, Д. Порохняк, П. Силенко, Р. Долинський, М. Карпинець, В. Яворський, Р. Барицький, Я. Гаврих, о. М. Левинець, Б. Підгайний, В. Козак, В. Керод, О. Городиський.

                         4. Зі складу Капітули її член вибуває:

                         а) на власне бажання,  

                         б) у випадку смерти,
                                     
                         в) рішенням принайменше трьох четвертин складу.

                        На місце вибувшого члена Капітула поповняє свій склад новим членом. Для кооптації нового члена вимагана є згода двох третин складу Капітули. 
                     
                         5. Екзекутивою Капітули є її Президія, яка складається з Голови, його заступника і секретаря, вибраних з-поміж складу Капітули. Склад Президії може бути змінений рішенням Капітули на внесок щонайменше трьох членів. 

                          6.  Про місце осідку Капітули рішає Капітула.

                          7.  В країнах, де перебувають бувші вояки 1-ої Української Дивізії і де не буде члена Капітули, Капітула діє через Мужів Довір'я, яких Капітула кожночасно може відкликати.

                           8.  В рямцях Капітули діє окрема Комісія відзнаки битви під Бродами. Ця Комісія складається з вісьмох членів Капітули, учасників битви під Бродами. До виключної компетенції цієї Комісії належать всі справи, зв'язані з відзнакою битви під Бродами.            

                           9.  Відзнаку 1-ої Української Дивізії можуть одержати всі бувші старшини, підстаршини і стрільці Дивізії, що належали до її складу неменше одного місяця в часі 17. 7. 1943 — 8. 5. 1945.            

                          10.  Відзнаку битви під Бродами можуть одержати лише її учасники.

                          11.  Чужинці, бувші вояки 1-ої Української Дивізії, також можуть одержати, за окремим рішенням Капітули, відзнаки 1-ої УД і блтви під Бродами.

                          12.  Рішення   відносно   надання   відзнаки  оголошується в окремому бюлетені Капітули.

                          13.  Бувший вояк 1-ої Української Дивізії, що допустився антинаціонального злочину або вчинку, негідного вояка, не має права на отримання відзнаки. Рішенням Капітули відбирається відзнаку у випадку поповнення вище згаданих вчинків, про що оголошується в бюлетені.

                           14. Відзнака 1-ої Української Дивізії — у формі щитика — золотий левик на синьому тлі. На хресті напис: 1. У.Д. Відзнаку видається у двох величинах: 1) 18x18 міліметрів, яка повинна бути ношена на цивільному одязі; 2) 36x36 міліметрів, яка повинна бути ношена тільки на військовому однострої.

                           15.  Відзнака битви під Бродами: щитик з написом "Броди" і датами "13. 7. — 22. 7. 1944", посередині меч, збоку дубові листки. Ця відзнака лише одної величини 36x36 міліметрів.

                          16.  Особи, яким признано відзнаку, покривають її кошти.

                           17. Відзнака та грамота її надання залишається власністю Капітули.

                           18.  Грошову надвишку з розпродажі відзнак передається на українські харитативні цілі.

                           19.  Всі рішення Капітули, за вийнятком зазначених у точках 4 і 21, проходять звичайною більшістю голосів. У випадку рівности рішає голос Голови, зглядно його заступника.

                           20.  Капітула діє до часу, доки остаються в живих бувші вояки 1-ої Української Дивізії.

                           21.  Зміни цього правильника можуть бути проведені рішенням трьох четвертих складу Капітули.

                        Правильник Капітули пропам'ятних відзнак 1-ої Української Дивізії УНА та битви під Бродами затверджую.

  

                                                      Дня 18. вересня 1951 р.                                                                     

                                               (-)  П. Шандрук                

                                      Генер. Штабу ген. пор.

                           Тому, що більшість кол. вояків Дивізії перебувала тоді в Англії, обрано Президію Капітули з англійського терену, яку очолив сот. М. Длябога. На протязі багатьох років виїхали майже всі члени Капітули з Англії і сот. Длябога виконував сам всі функції Президії. Мабуть, це й було причиною, чому Президія не позвітувала ані разу і не держала зв'язку з іншими членами Капітули.
              
                           В 1965 році захворів сот. Длябога на пістряка. Ми знали, що хвороба невилічима. В приватних листах висказував він також журбу за Капітулу і носився з думкою передати комусь головство. Беручи це все до уваги і базуючися на 5-ій точці Правильника, ми, чотири члени Капітули в Торонто, вислали всім членам Капітули слідуючий обіжник-референдум:

Протокол

з наради членів Капітули пропам'ятних відзнак 1-ої Дивізії УНА, яка відбулася 7 жовтня 1965 р. в Торонто. Присутні: пполк. Гр. Сосідко, пполк. П. Силенко, сот. Б. Підгайний, хор. В. Яворський. На предсідника нарад обрано пполк. Силенка, а на секретаря хор. В. Яворського.

                   Сот. Б. Підгайний, ініціятор наради, зреферував положення на відтинку Капітули та прочитав листи від сот. Длябоги (Англія) і від бунч. Ор. Городиського (США) відносно пропам'ятних відзнак, дивізійного хреста тощо. Після широкої і вичерпної дискусії, в якій всі присутні висказали свої думки, сформульовано і схвалено наступні точки та постановлено післати їх у формі референдуму до відома і схвалення всім членам Капітули:

                  1.  Постанови і ствердження зібрані в Правильнику Капітули пропам'ятних відзнак 1-ої Дивізії УНА, затверджених колишнім Командармом, ген. П. Шандруком в. 1951 р., зобов'язують надалі всіх колишніх дивізійників.

                  2.  На місце бл. п. пполк. Р. Долинського, члена Капітули, та Комісії для відзнаки битви під Бродами,  кооптувати сот. Ст. Гуляка, Торонто, учасника битви під Бродами.

                 3.  Беручи до уваги факт, що більшість членів Капітули і подавляюча  більшість дивізійного активу перебувають на американському континенті, в США або Канаді, де є всі можливості розвинути ширшу дію Капітули, перенести осідок Президії Капітули на американський континент в такому персональному складі: Голова Президії Капітули — пполк. П. Силенко, заступник голови — сот. Ст. Гуляк, секретар — бунч. О. Городиський.

                 4.  Висказати сот. М. Длябозі найбільше признання і подяку за це, що він від початку по нинішній день провадив і провадить всі діловодства Капітули сам, майже без жодної помочі. Признаючи, як вище сказано, його особливі заслуги для Капітули, пропонуємо наділити сот. М. Длябогу званням почесного Предсідника Капітули.   

                5.  Всю грошеву надвишку, яку викаже діловодство Капітули, передати як дотацію від дивізійників до наукового осередку в Сарселю, Франція.

                6.  Опублікувати фінансовий звіт у наших журналах — Вісті — Німеччина і Вісті Комбатанта — США. Було б побажаним, щоб звіт цей підписали сот. Карпинець і хор. Гаврих, як ті, що перевели фінансову контролю.

                 7.  Вислід   голосування   був   слідуючий: 10   голосів   "за" (71.42%), 2 голоси "проти", 2 голоси "здержалося". Всіх членів Капітули було тоді лише 14, бо пполк.  Р. Долинський помер.

                Ми держалися точно Правильника і інформували сот. Длябогу про всі наші почини, пересилаючи йому першому листок референдуму. Він нічого не опрокидував, ждав на вислід. Доперва по висліді він заявив, що він не визнає того референдуму, мовляв, він лише має право розписувати того рода референдуми. А в листі від 23 серпня 1966 р. писав він до пполк. Силенка так: "Я особисто хочу Вам заявити, що Вам бракує одного голосу, щоб Ваші рішення були правосильні. Ви маєте 10 голосів, а повинно бути 10 і пів, а що таке неможливе, то рішає голова..."

                 В листі від 26 серпня 1966 р. пробував полк. Силенко вияснити, що "...Я думаю, що Ваша інтерпретація Правильника Капітули є мильна, бо: по думці точки 19-ої Правильника, всі рішення Капітули, за вийнятком зазначених у точках 4 і 21 проходять звичайною більшістю голосів. У випадку рівности рішає голос голови"... Щоб уникнути полеміки в пресі, новообрана Президія замовкла.

                 Вкоротці сот. М. Длябога помер.  Головство Капітули перебрав сот. М. Білий-Карпінець. Члени Капітули не були про це повідомлені. Я звертався до сот. Карпінця, як Голова
Крайової Управи Канади і як член Капітули. Все кінчалося обіцянками, аж до його наглої смерти.

                  Відписуючи 9 грудня 1973 р. від імені Головної Управи Братства на листа від ОБВУ з дати 28 серпня 1973, про який я згадував на початку, я пояснив коротко положення в Капітулі, звернув увагу на правильник і на обставину, що ще живуть 12 членів Капітули і запропонував: "Тому я уважаю, що Ви повинні передати все, що відноситься Капітули на руки сот. В. Козака, який живе в Мюнхені. Він напевно зможе до Вас приїхати і разом з інж. Гаврихом і Вами провірити і протоколярно перебрати канцелярію Капітули, тимбільше, що він був одним з ініціяторів організації Капітули. Я пишу до нього в тій справі, подам йому Вашу адресу і попрошу, щоб зв'язався з Вами. Решту зроблять оставші 12 членів Капітули..."

                     У висліді я отримав приватного листа від п. М. Фостуна від 24 грудня 1973, в якому він ставить різні питання, висуває різні пляни реорганізації Капітули, і, як підкреслює, очікує від мене відповіді "у приватному характері". Справу передачі аґенд Капітули сот. В. Козакові, членові Капітули, збуває мовчанкою. Це мені дало причину до застанови і я рішив на того листа не відповідати. Натомість, в порозумінні з іншими членами Капітули уложили ми відповідного листа і розіслали до всіх членів Капітули.

                     В цьому листі ми ще раз з'ясували положення в Капітулі, пригадали правний стан та переведений референдум і його вислід в 1966 р. та подали до апробати слідуючі дві точки:

                   1.  Президія Капітули, обрана референдумом в 1965 р., входить негайно в дію.

                   2.  Президія і всі члени Капітули уповноважують європейських членів Капітули, сот. о. М. Левинця і сот. В. Козака перебрати всі аґенди Капітули, відзнаки, книги, фінанси тощо від ОБВУ в Англії, зглядно від секретаря ОБВУ п. М. Фостуна. Пропонуємо, щоб сот. В. Козак, в порозумінні з сот. о. М. Левинцем, поїхав до Лондону, перевів контролю діловодств Капітули, перебрав всі аґенди і про вислід перебрання позвітував полк. П. Силенкові.

                     Всі члени Капітули заявилися за обома точками за винятком інж. Гавриха, який, як нас інформовано, виїхав службово на Далекий Схід і листа не можна було йому доручити.

                     Я уважаю, що я своє завдання виконав. Справа Капітули остаточно поладнана так, як цього хотіли всі члени Капітули і як цього вимагає Правильник. Вкоротці сот. В. Козак і сот. о. М. Левинець переберуть формально аґенди Капітули від ОБВУ в Лондоні і передадуть до Президії Капітули, яка складається з полк. П. Силенко — голова, сот. Ст. Гуляк — заст. голови, бунч. О. Городиський — секретар.    

ПРИЧИНОК ДО ІСТОРІЇ УПА

 Мирослав Онишкевич-Орест
Командир Групи "Сян", УПА    
                            

    (Закінчення)

                                                                                                                                          28 січня 48

Дорогий Приятелю!
           
                    Щож зробити з моєю натурою: люблю багато писати і то широко і вичерпно! Командир Богдан зараз таки відшукав хірурга доктора Я. та подрібно розказав йому про рану та стан здоров'я командира Галайди. "Ну, нічого, нічого, приготовимо, що можливе, а там далі побачимо, як привезуть самого раненого" — відповів доктор Я. З тим відійшов приготовляти все потрібне на приняття раненого. На гаївці "Зелена" рух, але не той, що був перед відходом на Острів. Рух немалий, метушня велика, але якось всі ходили мовчки, мало що один до одного говорив. У всіх видно одна думка: командир Галайда ранений, а може вже помер, не живе?! Але проте кожний робив своє: кухарі варили страву для змореного вояцтва, фірмани чистили, поїли чи годували коней, то знову інші чистили свою зброю, виряд, чи знову декотрі ішли на стійки, стежі. Бож, як той каже: "Живий про живе думає, гадає". В самій гаївці "Зелена" випорожнено одну кімнату зо всякої зброї і вояцького виряду та інших річей. Щоб, як привезуть раненого Галайду, якнайменше людей туди входило, щоб не закаламучували спокою раненому. В двох печах тої кімнати палилось. Мусіло бути тепло, якнайтепліше — таке зарядив лікар Я. — Тим часом сотні Ема і Бродяги разом із раненим командиром, переслідувані німаками, задержались в Вановій на відпочинок. Військо розквартировано по хатах, щоб там відпочити дещо та в гостинних господарів покріпитись дещо по цілоденній майже "войні". Раненого командира Галайду занесено також до хати. Його ні на крок не відступав лікар Б. Він що якийсь час впорскував раненому якісь застрики. Командир Галайда був зовсім притомний. Казав собі прикликати священика. Довго за ним не треба було шукати. Він був таки в тому селі. Прийшов, висповідав раненого, так як той собі цього бажав. Аж, коли вже сонце зайшло, дві сотні враз з раненим Галайдою вирушили з Ванева в ліс до гаївки "Зелена". Хоч близька була це дорога, то все таки згадані сотні прийшли на гаївку вже таки добре увечорі. К-ра Галайду знесли полегеньки до приготованої для нього залі. Лікар Б. зараз таки підійшов до хірурга доктора Я. і розказав йому докладно про стан раненого Галайди. Той тільки покивав головою, нічого не говорячи. І зараз таки, коли Галайду положили на призначений для нього тапчан, пішов його оглядати. Лікар Б. пояснив, що інших ран, крім тої, що дістав під костелом — к-р Галайда не дістав. Доктор Я. почав розбирати раненого з усієї горішньої одежі. Показались голі груди, перев'язані впоперек бандажами. Вправною рукою доктор Я. при асисті лікаря Б. почав розбандажовувати. Аж нарешті розкручено дорешти бандажі. На лівій груді вище грудної клітки заблищала маленька червона плямка, мов оса вжалила. "Це туди влетіла куля" — кинув лікар Б. Скантовано раненого на правий бік. І там, на плечах показалась властива рана. Нижче лопаток по самій середині на пів кулака завелика діра! Це тудою виходяча куля вирвала м'ясо разом зо стрижнем. Доктор Я. зразу помацав за ноги. Вони мов неживі вже, зовсім зимні були. "Так, параліч ніг уже дістав! Як пережиє 24 години, буде жити" — завирокував доктор Я. І за хвилинку докинув: "Гріти воду, вливати в пляшки і ними огрівати постійно ноги раненого". Санітарка Зірка пішла виконувати зарядження доктора. А тим часом доктор Я. почав щось шептати з лікарем Б. Чути було лиш час до чосу якісь латинські слова. І за хвилину лікар Б. вже заварював стрикавки. Готовився новий застрик для раненого. По впорскненні застрику, забандажовано наново рану Галайди, пляшками з теплою водою пообкладано його ноги. Все це вплинуло, що ранений заснув. — Командир Богдан вийшов з кімнати раненого, пішов до сотенних. Стрінув їх таки зараз на подвір'ю гаївки. "Як з раненим, що з ним?" — таки зараз обкидали вийшовшого командира сотенні. "А, наразі не найгірше. Доктор Я. сказав, що як видержить 24 години, то буде жити" — заспокоїв командир Богдан цікавих сотенних. "Але до речі — добавив  Богдан  —  командирі  М.  і  Корсак  вертайте  до своїх місць постою разом зо сотнями, бо тут нема місця для всіх. Вояство потребує відпочати, а перед ним чейже немалі труди та несподіванки. Мусимо чим скорше рушати в той рейд по Холмщині. Отже ідіть до своїх місць постою, хай хлопці відпочивають, а завтра на годину 8 рано приїжджайте самі з іншими на останню відправу перед рейдом на Холмщину". "Так є" — а пізніше: "зголошую свій відхід" — поодиноких сотенних, закінчили побут сотні Ема і Корсака на гаївці "Зелена".

                       На гаївці остався лиш сотенний Бродяга зі своєю сотнею. Там теж залишились командири: Богдан, Влодко, Лисай та оба лікарі, хірург Я. і лікар Б., та більшість санітарок. Коли командир Богдан ввійшов знову до кімнати раненого, вкручена лямпа та притиснений палець до уст доктора Я. попередили його, щоб тихо заховувався, бо ранений дальше спав. І дійсно, високо піднімаючі груди раненого свідчили, що він спить глибоким, таким потрібним йому сном. Усмішка радости виступила на лиці командира Богдана. Він почав вірити, що командир Галайда таки виздоровіє! До командира Богдана підійшов навшпиньках доктор Я., взяв його під руку та вийшов з ним з кімнати. "Вам треба також відпочати. А то ви ж цілий мокрий! Певно ще і не їли! Так не може бути!


                                                                                                                                         7. лютого 48
Дорогий Приятелю!

                       Знову пишу до Тебе, а Ти до мене досить рідко. — Думки бігли до впавших вже братів за Україну, до нещасної матері, що стільки перетерпіла, до інших, що невідомо чи живі, до покійного батька, що передчасно через своїх синів пішов до гробу... про все, про все нараз думалось, щеміло серце, боліла душа. З одного боку про родинні справи, а з другої сторони про нарід свій, про його долю, про Україну. І він з того всього, мов той туман, давав робити з собою, що хто хотів!

                        Доктор Я. поклав командира Богдана на попередньому місці спання. Перетомлене тіло потребувало відпочинку. Та мимо того він довго не міг вснути. Роздумування, думки не давали відпочати. Та вкінці перевтома взяла верх і командир Богдан знову заснув. На дворі вже сіріло, коли він відчинив очі. В ту ж саму хвилю пробудився і ранений Галайда. "Богдане, Богдане" — шепотів він. Командир Богдан підійшов до нього, клякнув біля тапчана, якусь хвилинку-дві дивились один на одного мовчки. Змалечку росли разом, виховувались під одним дахом — тож навіть поглядом розуміли один одного. Вкінці Богдан: "Сьогодні на 8 заповів я відправу командирів. Це повинна бути остання перед вирушенням на Холмщину". — "Добре зробив ти. А де вона має відбуватися?" — питав командир Галайда. "Тут на "Зеленій" — інформував цікавого Галайду командир Богдан. Очі раненого зайшли сльозами. Силуючись здержатись від плачу, він просив: "А я буду на тій відправі? Зроби так, щоб я міг слухати Вашу нараду!" "Добре, щось подумаю над цим" — говорив повільно, якось так нерішуче командир Богдан — а по хвилині надуми додав: "Добре! Ми внесемо сюди стіл, крісла, будемо тут відбувати ту відправу, а Ти, лежачи будеш прислухуватись їй!" — "О, так, так, зроби так! Я тебе прошу — мало не вискочив з радости командир Галайда. — Іди, іди вже це підготовляти, бо восьма година недалеко".

                          Командир Богдан пішов до кімнати сотенного Бродяги. За ним, як тінь, доктор Я. "Що то Ви з братом договорились, що він так радо відпустив Вас від себе?" — трохи нахмурено урядово питав командира Богдана доктор Я., коли оба знайшлися в кімнаті сотенного Бродяги. "Ну, хоче прислухатись відправі старшин, тож я обіцяв, що ту відправу зробимо в кімнаті, де він лежить", — відповів, нічого не підозріваючи, командир Богдан. "Як Ви сміли на таке згодитись! Ви ж знаєте, що ранений потребує якнайбільшого спокою. Він не сміє хвилюватись, денервуватись", — правив зіритований доктор Я. "Не сміє багато думати, глибоко думати. Як Ви це все тепер відкличете? Як це зробите, щоб його якнайменше вразити..." і так дальше і таке інше — виводив видно стурбований тим всім доктор Я. "Як не можна, то не можна. Якось то постараюсь вияснити йому. Я думав власне навпаки. Якщо він буде прислуховуватись нашій нараді, то це дасть йому заспокоєння. А Ви кажете інакше! Ну, трудно, за Вами слово!" — втихомирював поденервованого доктора командир Богдан. А за хвилину додав до сотенного Бродяги: "В такому разі, друже сотенний, приготуйте кімнату в тому другому будинкові". — "Так є! Зараз дам розпорядження!" — відповів сотенний і вийшов з кімнати.                                                                           

                   Командир Богдан вийшов теж. Пішов до раненого Галайди. Той лежав, як звичайно, — горілиць — очі мав замкнені. Але, почувши кроки легко ступаючого Богдана — відкрив повіки. Значить, не спав. Командир Богдан знову клякнув побіч його тапчана. "Ну, щож, як почуваєш себе?" — не знав, як почати розмову командир Богдан. "Слухай — задумано дивлячись очима в невідоме, говорив Галайда — Ти пам'ятаєш, що я Тобі колись говорив перед операцією кишок у Раві, пам'ятаєш, що я хотів би бути похований в Угнові і то коло Іваська. Пам'ятай же про це і тепер!" "А що Тобі до голови прийшло! — командир Богдан каже — хіба ж Ти збираєшся умирати чи що? Знов Ти, як і тоді, мов дитина. Говорив Ти і тоді такі нісенітниці, а вийшов ціло якось, то й вір, що й тепер так буде!" "У-у-у — ні!., покручував головою Галайда
—  тепер вже ні! Ноги! ноги!" І закрутились сльози. "Може —  шептав смутно жалібно Галайда — може... Якби так в мами, під її опікою — може!" І так і голосно захлипав.  "Ех, говориш таке! — старався заспокоїти його Богдан. — Заспокійся! Не зворушуйся. Чейже знаєш, що Тобі потрібний якнайбільший спокій. Всякі зворушення тільки погіршують Твій стан здоров'я. Підкріпнеш трохи на силах, то й до мами завеземо Тебе!" — Галайда слухав уважно, вдивляючись куди то туманними очима повними сліз — а командир Богдан далі правив: "Тільки заспокійся, не зворушуйся, а все буде добре! От бачиш доктор Я. навіть не дозволяє, щоб ми робили відправу в твоїй присутності!" — "Так каже доктор Я.?! — здивовано спитав Галайда. — Як так, то трудно! Робіть це інакше! Але я Тебе прошу: Ти мені розкажеш докладно про все, що ви говорили — правда?!" — Як дитина благально просив к-р Галайда.  (Не зашкодить тут пояснити, що в доктора Я. Галайда вірив наче в Бога, о цеж він йому тому дев'ять місяців врятував був життя, проводячи вдатно операцію кишок). — "Алеж розуміється, що так! Певно! Може навіть що якийсь час буду приходити інформувати Тебе про перебіг нарад!" —  говорив Богдан врадуваний тим, що ранений не налягає, щоб таки в його присутності відбувалась відправа.  "Певно, що так. Я тобі з дрібничками, в детайлях, все переповім. Навіть, як — рипнули двері, ввійшов якийсь вояк, — к-р Богдан, тільки кинув туди очима і дальше говорив — навіть, як треба буде, то й прийду до Тебе за порадою!  Не клопочись тим! Про все, що ми задумуватимемо, чи робитимемо Ти докладно будеш поінформований" — Ще хотів щось говорити к-р, Галайда перебив йому: "Ну, ну йди вже! Там знать прийшов хтось. Певно вже поз'їздились сотенні. Іди, не барись!" — К-р Богдан, відходячи від раненого, довго вдивлявся йому в лице. При тому ішов декілька кроків назад. Аж вкінці енергійно скрутив направо та пішов до вихідних дверей. Стиснуті зуби і п'ястуки свідчили, що він таки ще щось не доказав раненому. — До побачення!  Сл. К.

               
                                                                                                                     8. лютого 48

Дорогий Приятелю!

                      Пишу до Тебе кілька слів. Чи цікавитиме Тебе моя писанина — не знаю. Дорогий Тарасе, для Нього, для свого народу, за край! Ти не знав на протязі свойого життя, що таке особисте щастя, приватне життя, приємності, вигоди цього світа! Твоє життя тернистою дорогою пробігало, у вічній боротьбі, змагу за краще завтра рідного народу. "...Не раз Ви валялись по тюрмах брудних..." О, це правда, цілковито підходять ці слова до Твоєї минувшини. Ти справді не раз скитався по ворожих тюрмах. Два рази "гостили" Тебе Бриґідки, бачив Ти похмурі Вронки, Равіч, та осоружньо брудні Сєдльце. Німецький арешт у Житомирі Тебе теж не оминув. — І ще інакше, іншою мелодією, іншими словами прощав впавшого Героя партизанський хор. "Коли Ви вмірали" — неслось лісом. І гейби для втихомирення, для заспокоєння душі Поляглого співалось у цій пісні "спіть, хлопці-молодці, ми гостримо зброю і все є готові до бою". Можеш спати спокійно командире, дорогий Тарасе! Ми будемо вірні Твому заповіту! Твоїм словам! Ми вже нагострили зброю, ми вже є "готові до бою". І підемо сміло до того бою, підемо в рейд по Холмщині, що Ти його сам заплянував, і виконаємо гідно своє завдання. Не посоромимо пам'яті про Тебе, не скривимо Твоєї віри в остаточну перемогу! — А по кожній з тих пісень таки — "Со святими упокой" лунало лісом. Цю молитву найчастіше співав партизанський хор. Хотіли доконче впросити відпроваджуючі на вічний спочинок Галайду, щоб Бог, щоб Всемогучий Христос прийняв "душу раба свойого" і дав йому "жизнь безконечную", де нема "ні болізни ні печали". Сніг наче щораз то грубшими платами падав, мороз таки добре тиснув, а місяць цілою своєю повністю світив. Вітер таки ні раз не шелеснув верхами високих дерев. Довгий похоронний похід посувався повільно, в такт маршових жалібних пісень! Треба було добрих два кілометри промаршувати, щоб дійти лісною дорогою до краю ліса, від села Тяглова. Хоч лісна дорога була таки досить широка, проста мов лінія, але проте прикра, тяжка для машеруючих, зосібна тих, що несли трумну з тілом покійного. Часті вибої, та висока а тверда замерзла груда повинна була знеохотити друзів, що аж такий шмат дороги несли Впавшого на плечах. Однак інакше було на ділі! Зміна скоро підходила. Щораз то свіжих шістьох рівних, дужих плечей рвалось змінити несучих. Та ті не дуже радо давали змінятись. Ще трохи, ще дальше, ще хоч два кроки хотілось мати на своїх плечах дорогого, любленого всіма командира Тараса-Галайду. Аж вкінці перед повільно посуваючим походом таки на добре замайорів край ліса. І могутнє "Ой там попід лісом" — струснуло повітрям. Це так вдатно підібрав сотенний Корсак маршово-похоронні пісні. "...І на руках своїх могучих Отамана несуть!" — греміла пісня лісом. Голосили на цілий ліс, на цілу околицю, на весь край зболілі від жалю повстанські серця! "І знову хмари потемніли, а зо сходу йде туман" — прямо кричали під небеса партизанські хористи! Що то буде, як то буде! "Зо сходу йде туман!" — а Тебе, незаступимий Командире, не стало в живих, нема між нами! Хто ж поведе нас, хто загріє до бою, хто краще потрапить ставити опір тому "туманові", ніж Ти, що стільки літ боровся зі всякими "туманами", мав стільки практики в різних найприкріших ситуаціях у підпіллі, "скажи, скажи, чого ж задумавсь, скажи наш отамане" — співалось дальше в пісні. Чи ж не було чого задуматись в останній хвилині життя покійному командирові Галайді?! Чейже він знав, що тільки один Острів з намічених плянів зліквідовано, а осталось ще більші до зроблення! Перед курінем чекав невідомий рейд по Холмщині. З ним партизанські труди, невигоди, марші, бої, а з ними ранені, погибші, похорони... Та все то дурниця! Все то, здається, легше перебулось би, якби та задума к-ра Галайди не була остання! Коби ми оце були його не в останню дорогу відводили на вічний спочинок. А коби то він був нас провадив. Хочби навіть в гірші невигоди, в незнать який невідомий край. А так: нема його, не стало, не поведе більше... і серце мало не луснуло з болю, з жалю.              

                          І зараз таки на відраду, на потішення другий якийсь голос кричав, грімко рипів словами самого Галайди: "Ми скала, ми граніт... ми мусим побідити, мусимо видержати до побідного кінця!" — Друга стрічка тої ж пісні інші картини навела перед очі машеруючих. "Як вийшли, вийшли на край ліса, сказали сотню стань..." І дійсно почесна чота дійшла до краю ліса і станула побіч, в дволаві. Нарешті й трумну донесли до краю. Хор скінчив свою пісню. Священник почав співати "Евангелію". Настала тиша, ніхто не машерував, ніхто не швендявся. Кожний станув мов вритий там, де його застали перші слова "Евангелії". Сніжок рівно, рівнесенько політав. Поодинокі його клапті навіть не ворохнув найменший вітер. Місяць прегарно, чудно світив, світив цілою своєю повністю. В повному скупченні вислухали присутні останню "Евангелію" для покійного командира Галайди. Зараз же після "Евангелії" хор почав співати "Со святими", востаннє просили партизани, щоб Всемогучий прийняв "душу раба свойого" — а їхнього командира — і дав йому "жизнь безконечную",  де "ні болізни ні печали".      

                       По останній молитві-проханню настала тиша, ніхто не знав, що робити. Її перервав котрийсь із командирів. Видно щось наказав був друзям, що тримали на своїх плечах трумну, бо вони заметушились та почали при помочі других стягати зо своїх плечей дорогий тягар. Понесли її до віддавна чекаючих тут саней. Положили трумну на них. А ні не видно було її з-під накиданих на неї вінців. На тих же санях, де, котрий міг приміститись, чи попричіпатись: К-ри Богдан, Лисай та вояки чотовий Чорнота, Богдан, Касіян, Юрочко і Хоробрий. Вони мали охороняти транспорт тіла покійного до Угнова. А там в імені цілого куреня держати почесну стійку в час цілих похоронів. Коли тільки сани рушили з місця, к-р Ем скомандував. "Цілість на мій наказ! Струнко! Направо глянь!" Всі мов завмерли, де хто стояв виструнувся і кинув голову за від'їжджаючими саньми. Рівночасно хор вдарив з цілої сили "Як вийшли, вийшли на край ліса, сказали сотня стань! Сказали сотня стань на струнко і на могилу глянь!" Греміла лісом і полями-луками остання пісня куреня в честь впавшого Героя Української Революції, улюбленого Командира, незаступного друга Тараса-Галайди. Рефрен: "І знову хмари потемніли..." щораз слабше долітав до від'їжджаючих саней.

                      Вони хоч надто обтяжені та досить швидко мчали в напрямку Тяглова. Ще довго гляділи мов понімілі друзі вслід за зникнувшими вже з очей саньми. Вкінці грімка команда к-ра Ема: "Прямо глянь! Спочинь!" привела присутніх до дійсности. Поодинокі сотні рушили в поворотну дорогу, до своїх місць постою. Священик сів на під'їхавші сани і помчав прямо до дому. Всі розійшлися: кому-куда. Перший курінь північної Львівщини попрощав, відвів на вічний спочинок свойого начального командира Галайду. — Всього доброго бажаю Сл. К.