Д-р МЕД. ХІРУРГ ВОЛОДИМИР ПРОКОПОВИЧ

Світові події останніх десятиліть і значимі політичні події діяли на наші покоління з великим драматизмом. Зосібна важливим переживанням було постання Української Дивізії "Галичина", до якої зголосився д-р В. Прокопович. Закінчивши медичні студії у Львові став асистентом д-ра Ґруци одного з найкращих хірургів в Польщі. Коли проголошено Дивізію "Галичина", одним із перших лікарів зголосився д-р Прокопович.

 У звіті із своєї референтури д-р Білозор, колишній лікар УСС і УГА, а в той час санітарний референт Військової Управи, згадує тих лікарів, які першими зголосилися до Дивізії. Між ними є ім'я д-ра В. Прокоповича. Я мав нагоду бачити його в Гайделяґрі в половині 1943-го року і розмовляти з ним. Він від'їжджав саме на курс для військових лікарів, який мусіли пройти усі зголошені.

Д-р Білозор звітує про загальне положення лікарської професії під Польщею. Українців допускали тільки в обмеженій кількости до студій медицини. Тому перед Другою світовою війною на 3 мільйони українського населення ми мали тільки 360 лікарів, малу кількість дентистів і техніків та кількох тільки аптекарів. Тому кожний лікар міг зробити гарну карієру у своїй професії. Проте до Дивізії зголосилося аж 161 лікар, але це були переважно колишні військові лікарі з австрійської армії першої світової війни, та з УСС, УГА та УНР. Із зголошених принято з причини здоров'я і віку тільки 32-ох, в тому 14 у віці до 30 років. Слід додати, що в піхотній дивізії повинно бути 50 лікарів не враховуючи запасного полка.

Йоли я прибув до запасного куреня під Бродами, деяких лікарів, в тому і д-ра Прокоповича приділено уже до поодиноких частин. З пізніших звітів і розмов знаю, що д-р Прокоповича приділено до полевого шпиталя, який був розташований в селі Потутори. Командир першої сотні 29 полку поручник Михайло Ліщинський розповідав мені, ідо в днях 18-20 липня 1944 його сотня перебувала у повільному відвороті, але у постійному контакті з ворогом в напрямі на Ґуту Пеняцьку і Жарків, де його ранено. Використовуючи можливість транспорту командир сотні з іншими раненими прибув до полевого шпиталя в Почапах. Кількість ранених вояків була така велика, що персонал шпиталя міг обслужити тільки тяжко ранених, до яких належав і М. Ліщинський.

Д-р Прокопович ствердив, що в раненого почалася ґанґрена і ампутував йому руку в умовах повного браку нормальних засобів гігієни. Фронт, а з тим і бої з ворогом наближалися до Почап. М. Ліщинського і декілька інших ранених вдалося ще вивезти автом з фронтової лінії, а д-р Прокопович попав у полон, з якого видістався тільки по довгих роках.

Я побачив д-ра Прокоповича аж у Детройті у шістдесятих роках. Він щиро опікувався дивізійниками, безкорисним і постійним лікуванням генерала М. Крата продовжив йому життя на яких десять років.

Ю.Т.К.

В . Кубійович і А. Фіґоль

 

Проф. д-р В. Кубійович з найближчим співробітником про здійснюванню Енциклопедії Українознавства д-р Атанас Фіґоль. (знимка з весни 1980 р.)

СОВЄТСЬКА БОЄВА ТАКТИКА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

В. Ф.

Лекція на майбутнє.

Для Заходу СССР був і є загадкою. Це актуальне особливо в мілітарній ділянці. Правда, західні "совєтологи" збагнули частинно совєтську військову практику, спосіб розміщення військових з'єднань та дещо з мілітарної доктрини, але решта таки оповита серпанком таємничости. Західні експерти не знають "слабих пунктів" совєтської армії. Зрештою важко передбачити справність і досягнення армії, доки її не випробується на полі бою. Ось приклад:

Перед вибухом німецько-совєтської війни брітанська розвідка доносила, що хоч совєтські військові сили чисельно великі, але їхнє вивінування перестаріле, постачання незадовільне, а в командирів брак ініціятиви та заразом якийсь страх перед відповідальністю. Звіт передбачував далі, що німецька армія впродовж 4 до 6 тижнів зможе опанувати цілу Україну й дійти до Москви. На ділі показалося що інше. Тому й сьогодні трудно оцінити, на скільки добрий совєтський командний склад, яка сила армії, які її "слабі пункти". Німецький генерал Франц Гальдер у своїх споминах пише, що німці не доцінювали совєтського колоса; вони думали, що совєтська армія начисляє коло 200 дивізій, а тимчасом уже на самому початку війни там було 360 дивізій. Правда, озброєння та загальне вивінування армії далеко не дорівнювало європейським стандартам, а також і командний склад не був на висоті. Та цікаве й грізне було що інше: коли німцям вдалося знищити, нпр. 10 дивізій, то на їх місце з'являлося відразу других 10 — свіжих і боєздатних.

Безпосередньо після Другої світової війни американські військові чинники заанґажували більшу  кількість німецьких офіцерів, що воювали на Східньому фронті, й дали їм доручення подати на письмі свої спостереження й досвід з боїв із совєтською армією. На підставі тих інформацій та інших опублікованих джерел американці стараються пізнати докладніше совєтську армію та її боєздатність.

Східній фронт

Всі німецькі автори, обізнані зі Східнім фронтом, однозгідно підкреслюють його особливу унікальність. Німецькі дивізії, вислані вперше на Схід без достатнього числа старшин обізнаних з умовинами Східного фронту, завжди зазнавали невдач і мали великі жертви в людях. З другої сторони, навіть рештки дивізій, які пройшли тверду школу на Сході, добивалися поважних успіхів.

Совєтський командний склад

В січні 1941 р. на одній із конференцій німецького генерального штабу Гітлер висловив думку, що совєтська армія не має добрих командирів. Німці вже раніше мали нагоду ближче пізнати совєтську армію, її добрі і злі сторони. Це було ще в 1920-их і пізніше в 1930-их роках, коли Німеччина, щоб уникнути наложених на неї Версальським трактатом мілітарних обмежень, вишколювала свою армію на території СССР і тоді совєтські офіцери ходили до німецьких військових шкіл. В тому часі совєтські старшини робили додатне враження, мали солідне військове знання, виявляли пильність, здоровий розсудок та подивугідну амбіцію вчитися, були добрими техніками і стратегами. В половині 1930-их років, внаслідок ідеологічних розходжень, німецько-совєтські контакти припинилися й німецька оцінка совєтської амії опиралася тільки на зовнішніх спостереженнях. В 1941 р. полк. Кребс, який провів деякий час в СССР, звітував ген. Гальдерові, що вищий совєтський командний склад стоїть далеко нижче, ніж в 1933 р., та треба буде щонайменше 20 років, щоб він осягнув попередній рівень. Причиною того занепаду були військові чистки в 1937-1938 роках. Ось кілька статистичних даних: розстріляно 3 з-поміж 5 маршалів, 14 з-поміж 16 армійських командирів, всіх 8 адміралів, 60 з-поміж 67 корпусних командирів, 136 з-поміж 199 дивізійних командирів, 221 з усіх 397 командирів бригад. Також розстріляно всіх 11 віцеміністрів оборони та 75  з-поміж  80  членів  Верховної  Військової  Ради. Потерпіли також нижчі старшини: згрубша половина 35000-го офіцерського складу була зліквідована. Отже, в 1941 р. перед самим вибухом війни з Німеччиною, совєтська армія, хоч чисельна й може хоробра, не мала належного командного складу. Хоч вище совєтське командування було спосібне і цілеспрямоване, то середнє й нижче — бодай на початку війни — було апатичне, без ініціятиви. Тому в початковій кампанії совєтська армія проявляла слабість, яку згодом виправлено воєнним досвідом. Зокрема після Сталінґраду перевага перейшла на сторону совєтської армії: її командування на всіх ступенях проявляло гнучкість, твердість, рішучість. Одною негативною прикметою старшого командування — в розумінні німецьких експертів — була його нехіть оточувати більші німецькі з'єднання. Ще в 1945 р., коли совєтська перевага була безспірна, вони не вступали в центр Німеччини, доки не зліквідували потенціяльної німецької загрози в Курляндії, Східній Прусії, Помор'ю. Причина: стратегічною метою совєтської армії було не відвоювання втрачених теренів, а тотальне знищення ворожої армії і її мілітарних ресурсів. Це потверджували також військові інституції, в яких говорилося: перед рішенням, куди має бути звернений головний удар, командир мусить впевнитися щодо розміщення ворожих сил і тих устаткувань, які найперше треба знищити, щоб забезпечити остаточну перемогу.

Вояки

Якийсь дивний стоїцизм і духова повільність роблять совєтських вояків байдужими на людські втрати вони навіть не прив'язують великої ваги до власного життя. До атаки ступають по трупах своїх недавніх товаришів, вони незвичайно витривалі, спокійно переносять усі труднощі, байдужі на бомби і стріли. Очевидно є між ними також більш ніжні характери, але вони витреновані сповняти всі накази без вагання, дуже докладно. В совєтській армії панує залізна дисципліна й за невиконання наказу стосується драконські кари. В боях коло Рославля в серпні 1941 р. совєтська танкова сотня вислана до акції, нагло задержалася, мов мертва, на полі бою. Причина була та, що командир сотні одержав наказ, перед акцією наповнити танки пальним, яке було на складі дальше в тилу. Він того не зробив, думаючи, що десь на переді можна буде набрати пального. Але такої можливости не було й танки стали без пального. Результат: політичний комісар витягнув пістолю й на місці застрілив командира.

В порівнянні з європейським, совєтський вояк легше переносить усякі недостатки й невигоди. Під час зимової кампанії в 1941 р. німці оточили совєтський полк в лісах коло Волкова. Тому що їхні сили були за слабі для прямої атаки, вони постановили застосувати облогу й голодом приневолити вояків до здачі. Але після двотижневої облоги їх спротив був такий самий як першого дня; те саме продовжувалося і в наступних тижнях. Совєтські вояки живилися рештками замерзлого хліба, сосновими шишками та сухим листям. Нікому з них не приходило на думку покинути становища із-за голоду.

Західньо-европейський вояк дуже залежний від постачання й воно дає йому певність та облегчує життя на фронті. Якщо якийсь відділ зазнав на фронті невдачі і його розбито, то поодинокі вояки шукають захисту коло кухні або вантажного авта. Того всього не мають совєтські вояки; польова кухня є для них приємною несподіванкою, якщо вона вряди-годи з'являється на фронті. Для совєтського вояка єдиним прибіжищем є не кухня чи вантажне авто, а тільки кріс, танк або кулемет; якщо він їх втратив — він пропав. Повороту назад для нього нема, бо там чекають на нього патрулі НКВД.

Німецькі автори підкреслюють, що совєтські вояки скоро опанували модерну зброю і скомпліковане військове устаткування. Це зокрема помітне в ділянці комунікації: в часі Першої світової війни телефон був для пересічного російського вояка чимсь майже магічним, а вже в Другій війні всякі, навіть дуже скомпліковані радіоапарати були для нього просто іграшкою.

Очевидно совєтська армія має також слабі сторони. Головним її недомаганням є брак ініціятиви, що в результаті доводить до паніки, до "інстинкту череди". Він неспроможний перенести наглої зміни від тріюмфального наступу до вимушеного відступу, губиться в непередбачених ситуаціях. Зате в обороні він знаменитий.

Боєві операції

Совєтські боєві операції інші від західніх і повні несподіванок. Ніколи не можна заздалегідь передбачити, як совєтське командування зареагує на тактичні правила боїв або різні фронтові хитрощі, як нпр. оточення, наскок збоку, удаванню засідки. Часом совєтські частини поступають згідно з загальна принятими правилами, то знову всякі намагання оточити ї або вдарити збоку не турбують їх зовсім. Тому боротьба з совєтською армією мусить спиратися на зовсім інших заложеннях. Часами совєтські відділи покидають становища, які нормально треба б втримати як дуже важливі. Іншим разом во ни завзято обороняють місця, які не мають ніякого стратегічного значення. В таких випадках вони керуються радше інтуїцією, ніж практичним вишколом, і треба признати, що та інтуїція деколи краще їм служить, ніж теорія. Цікаве також те, що вони прикладають велику вагу до височин і боряться за них з великим завзяттям, без уваги на їх значення та власні втрати.

Домінантну ролю в совєтській армії відіграє артилерія; в ній служили і служать найкращі офіцери. Під кінець Другої світової війни їх артилерія мала рішучу перевагу над німецькою й німці зазнавали від неї чимало втрат. Знамениті також саперні частини, які могли в скорому часі направити залізничі рейки, мости та закладати міни.

Менше досконала піхота й танкові частини. Обслуга танків не мала належного вишколу, тому в них завжди були великі втрати. В піхоті стосовано масові атаки, без уваги на колосальні людські жертви.

Слабою сторінкою совєтської армії був брак координації між піхотою, артилерією і змоторизованими частинами. Ту хибу виправлено в пізнішій стадії війни (1944 р.), коли введено в дію більшу кількість танків.

Начальне командування мало докладно розроблену процедуру підготовки до офензиви. Дуже докладна розвідка починалася 48 годин перед атакою. Наступ піхоти попереджувала артилерійська канонада. Деколи вживали хитрощів, але вони були якісь стереотипні й дуже очевидні, напр. розповсюджування фальшивих вісток, будування фальшивих укріплень та інсталяцій, усування перешкод в інших місцях, ніж там, де мала починатися атака. Щойно маршал Конєв в 1945 р. змінив трохи ту процедуру і при офензиві над Вислою мав позитивні результати.

Ще одна унікальність східного фронту — це величезний простір, в якому німецькі вояки прямо розпливалися. Внаслідок того совєтські відділи могли без труду інфільтрувати німецькі позиції та здобувати ключеві становища поза фронтом. Це давало їм змогу переходити ріки, будувати причілки й не допускати німців до закріплення оборонних позицій.

Розвідка

Кесельрінґ завважує, що ще перед Другою світовою війною совєтська розвідка намагалася роздобути й вивчити правильники й технічні підручники чужих військових сил. З того він заключає, що й під сучасну пору вона добре поінформована про нову зброю та боєву техніку Заходу.

Висновки

Німецькі джерела подають багато інформацій про совєтські боєві операції під час Другої світової війни. Питання в тому, чи ті інформації актуальні ще сьогодні чи може вони мають тільки історичну вартість.

Перша заввага щодо високих кваліфікацій вищого совєтського командного складу напевно актуальна й сьогодні. Доказом є батата совєтська військова література, яка присвячує чимало уваги модерній війні, так нуклеарній, як і звичайній, конвенціональній. Можна тільки мати сумніви, чи совєтське командування буде в силі реалізувати свої теоретичні заложення. Є підстави думати, що сама доктрина добра, але її проведення в життя слабе.

Є також можливість, що совєтські військові чинники захоплені своїми успіхами з останньої війни, спочили на лаврах і не думають над тим, щоб колишню тактику поправити відповідно до нових технічних вимог і досягнень. Їх тактика "масових атак", практикована в останній війні, може бути дуже коштовна в нуклеарній добі. В новій війні буде вказане "розсіяння" військових з'єднань; це знова змушує військові відділи й нижче командування діяти більш самостійно, а це власне, — як стверджують німецькі автори, — слаба сторінка совєтської армії. Одначе є докази, що совєтські військовики рахуються з тим фактом і звертають більшу увагу на ініціятиву та більшу свободу діяння. Чи вдасться їм це осягнути? Чи зможе видати з себе таких самостійних старшин-провідників суспільство, яке вбиває приватну ініціятиву і не заохочує людей самостійно думати? А може СССР думає про "блискавичну війну"  й  армія  приготовляється до неї?  Відповіді на ці питання не знайти в підручниках, що займаються історією Другої світової війни, але на підставі здобутих інформацій можна поробити правильні висновки.

На підставі статті:

Col. Graham D. Vernon. Soviet combat operation in World War II. Military  Review, N. 3 and 4, 1980.