Юрій Тис-Крохмалюк
Багато вояків дивізії долучилось до відділів УПА під час і після боїв під Бродами. Між ними був також хор. Богдан Гвоздецьний.
В час боїв під Бродами і після них, багато вояків І УД не мало змоги прорватися з окруження в напрямі на Княже і на південь через залізничу лінію. Масивний удар совєтської офензиви розбив зв'язок не тільки між поодинокими з'єднаннями дивізії, але у цілому XIII корпусі. Не маючи змоги телефонічного зв'язку із штабом дивізії та полків, а навіть і поодиноких сотень, уже в перших днях боротьби, групи наших вояків вимішалися з розбитками німецьких частин і відбивали совєтські наступи без зв'язку з вищим командуванням. Багато таких імпровізованих відділів подалися з боями на захід не знаючи, що врешті головне командування XIII корпусу рішилося на прорив у південному напрямі. Вони прорвалися частинно з окруження в інших напрямках і відступали в рямцях німецьких з'єднань. Аж після реорганізації розбитих німецьких груп вермахту, українські вояки вернулися до дивізії, яка в той час формувалася у військових таборах Нойгаммеру.
На теренах боїв перебували теж малі відділи УПА, які перейшли з Волині на південь, із завданням перебрати новобранців з тих околиць. З тими відділами зустрічалися наші вояки; делегація УПА зголосилася до ген. Фрайтаґа з пропозицією допомогти. Командир дивізії, подякувавши делегатам, відмовив співпрацю. Вояки УПА, мабуть, новобранці були у цивільних одягах, а їхня участь в рямцях дивізії була неможлива з причини законів міжнароднього права. Дивізія у тих умовах, які панували у кітлі, не мала змоги забезпечити їх одностроями.
Особливо важкі бої проходили за село Підгірці і замок, боронені 29 і 30-тим полками. До одного з них був приділений хор. Богдан Гвоздецький, зі Львова, добрий знайомий Романа Шухевича та інших пізніших командирів УПА і чільних членів ОУН.
Б. Гвоздецький студіював право, а після закінчення студій, дипломатичні науки. На основі домовлення УНДО з польським урядом, поляки погодилися приняти чотирьох українців до дипломатичної служби. Між ними був і Богдан Гвоздецький, син відомого адвоката і синдика митрополичих дібр, якого призначили до польського конзуляту у Трієсті й у Римі. З початком німецько-польської війни, як конзулярний польський урядовець, перебував у таборі інтернованих, але скоро звільнений вернувся до Львова. Опісля зголосився до дивізії і після вишколу від'їхав з 29-им або 30-им полком під Броди та брав участь у важких боях за замок і село Підгірці. Про дальшу долю хор. Б. Гвоздецького маємо різні вістки. Є свідки, які кажуть, що він поповнив самогубство у Підгірцях, щоб не попасти до совєтсьного полону. В іншій верзії хор. Б. Гвоздецький згинув у наступі своєї частини. Врешті є третя верзія, що він перебував в УПА і згинув при переході на захід. Ця третя верзія дуже правдоподібна, бо існують її свідки.
Маємо досить даних, що в районі оточення і в дальших лісах перебували не тільки новобранці, але і досвідчені у боях з'єднання УПА. І так пр. незабаром перед совєтською офензивою, відділи УПА старалися перевести розмови з старшинами і підстаршинами УД з наміром розвідати про УД і німецькі війська, та про можливості дістати потрібні їм військові матеріали. Я мав таку розмову у присілку біля Буська на кілька днів перед совєтським наступом. Це була підфронтова полоса, большевики стояли яких 20 кілометрів від Буська. В околиці були якісь відділи УПА і новобранці, бо на села наложено висоту приділу, який доставлювано до лісів. Цікаво було глядіти, як населення доставляло харчі понад "норму", а теж звої полотна тощо. Виходили вечорами з клунками і кошиками та прямували у ліс. А хто з дивізійників мав доступ у магазинах до потрібного виряду, докидав амуніцію, і так чи інакше захоплену пістолю. До тих, з якими вояки УПА бажали говорити, був і я.1)
Це були досвідчені вояки. Усі три були в німецьких одностроях при повному узброєнні. Їхнім старшиною був командир, відомий під псевдом Яструб. Проти нього большевики розкидали летючки, у яких писали про нього з гістеричною ненавистю.2) Він згинув пізніше у липні 1945 року біля Львова. І не було б нічого дивного, коли б в оточенні стрільці і старшини дивізії подалися у ліси і включилися до з'єднань УПА. Проте стверджую, що Яструб не намовляв нас до переходу у ліси, бо людей мали більш, як потрібно. Можливо, отже, що згідно з третьою відомою мені верзією, Б. Гвоздецький з іншими вояками дивізії, не маючи можливости зв'язатися з відступаючими відділами дивізії, залишився у лісах і там натрапив на УПА.
Позатим відомо, що Богдан Гвоздецький мав псевдо в УПА "Емір Бен Кора" (був ще в УПА командир Кора, який згинув, мабуть, з кінцем квітня 1944 у боях із совєтськими військами біля Сарн).
Коли совєтські війська здобули частину Польщі, польське підпілля мусіло "уявнитися", тобто піддатися совєтам і віддати зброю.
Наприкінці 1944 року польська АК (Армія Крайова) в Любенщині не "уявнилася" і вела далі бої проти большевицьких військ. Коли Роман Шухевич-Чупринка довідався про те, рішив негайно запропонувати тій частині АК перемир'я і співпрацю в боротьбі проти большевиків. Про ці події пише до мене відомий військовий історик і керівний учасник підпілля Лев Шанковський у листі від 14 вересня 1957:
"Для цієї мети Шухевич вислав від себе, мабуть, добрих Ваших знайомих, Юрка Лопатинсьного ("Калину") і Богдана Гвоздецького ("Еміра Бен Кору") — двох львів"ян з львівським акцентом, щоб нав'язали контакти з поляками і почати переговори. Оба старшини відійшли з ВОН (відділом окремого назначення) в Любачівщину, де оперував курінь УПА "Месники" (командир Залізняк — закарпатець) і де був штаб-бункер Ярослава Старуха, що був провідником Закерзоння. У цей час у цьому районі оперувала перша дивізія донських козаків, яка дуже "фратернізувалася" з українським населенням і зовсім не виявляла охоти боротися з українськими повстанцями. Небіжчик Старух вміло їх розкладав своїми листівками про Тихий Дон, донську вольницю і т. д. і були випадки, що козаки давали зброю, при зустрічах з повстанцями не стріляли, попереджали про акції НКВД тощо. У той час при наявности тих козацьких частин, існувала в Любачівщині й суміжній Томашівщині "повстанська республіка" і наш Юрцьо цілком свобідно попивав добру каву й заїдав смажені качки в любачівського декана, в якого кватирував.
Він відгукнувся на контакти й прислав триособову делегацію до переговорів. Звичайно почалася дискусія про кордони, Львів і тим подібні несуттєві справи. Лопатинський і Гвоздецький казали: "Що ви хочете, щоб ми уроджені львів"яни, віддавали вам Львів?" Спочатку переговори не посувалися вперед, бо поляки, мабуть, хотіли розвідати про УПА, як вести з нею переговори. Вони мали дуже перебільшене поняття про УПА, й гадали, що західні альянти допомагають УПА зброєю і вирядом. Коли це українці вичули, вони справді привели відділ УПА озброєний в "стени". Польський старшина вийшов під час перерви між наших хлопців і пробував їх розпитувати про "зжути", але хлопці йому відповіли, що подадуть інформації тільки на наказ свого безпосереднього командира (навіть не Лопатинського, чи Гвоздецького). Серед української делегації створювалося враження, що поляки думали, що переговори були наказані з боку альянтів, які перекинулись на підтримку УПА, бо АК уявнилося, але все-таки хочуть погодити українців з поляками.
В першій фазі переговори не дали успіху. Поляки, від'їжджаючи, казали, що мусять порозумітися зі своєю ГК. Лишили зв'язок. Юрко з Гвоздецьким вернулися до Шухевича, щоб здати йому звіт з розмов. Пізніше Гвоздецький загинув, один з цілого відділу, що прорвався з успіхом, а Юрко відійшов у Перемищину".
Ледве чи живе хто із свідків тих подій, крім Юрка Лопатинського, які могли б додати дещо до тих подій. Було б доцільно, щоб Ю. Лопатинський розповів у ВК докладніше про дивізійного старшину Богдана Гвоздецького, якому стелився шлях на визначного діяча визвольних воєн, якщо б він не згинув так вчасно з рук ворога. Лишається повторити за перським поетом Сааді (1184-1291), який писав:
Поки не розсиплеш зерна, Поки не рискнеш життям,
Не збереш жнив! Не переможеш ворога!
___________________
1) Українське Слово, ч. 9/1 1949, Буенос Айрес.
2) Ближчі дані про командира Яструба у бою під Гурбами у моїй англомовній праці "UPA warfare in Ukraine".
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар