Ю. Калина-Лопатинський
пполк. УПА
У військовім квартальнику "Wojskowy Przeglad Historyczny", Rok XIV, Kwiecien-Czerwiec, Nr. 2 (50), Warszawa 1969 r., появилась стаття полковника Станіслава Жепского під наголовком "UDZIAL 8 DYWIZJI PIECHOTY W WALKACH Z BANDAMI UPA W LATACH 1947—1957".
На вступі полковник Жепскі пише, що на терені Ряшівського та Краківського воєвідств були, крім відділів польського підпілля як НСЗ, ВІН, АК, також дуже сильні відділи Української Повстанської Армії, зорганізовані в сотні та курені.
Полковник Жепскі коротко подає поділ «Закерзонського Краю» на адміністраційні Округи та військові Тактичні Відтинки. І так Тактичний Відтинок «Лемко» відповідав адміністраційній Окрузі ч. І, що ділилась на 3 надрайони: «Верховина», «Бескид», «Холодний Яр». Військово ТВ очолював майор Василь Мізерний — «Рен». Цей відтинок обіймав полуднево-східній райони Закерзоння та повіти Перемишль і Ярослав. На території цього ТВ були два курені, — «Рена» та «Байди» і дві самостійні сотні «Лиса» і «Смирного». До куреня «Рена» входили сотні: «Стяга», «Гриня», ««Бродича» і «Біра». До куреня «Байди» входили сотні: «Бурлаки», «Громенка», «Ластівки» і «Крилача».
Тактичний Відтинок «Бастіон», що мав лише один надрайон «Батурин», відповідав адміністраційно Окрузі ч. II. На цьому відтинку оперували курінь «Залізняка» та дві самостійні сотні «Бриля» і «Сагайдачного». До куреня «Залізняка» входили сотні: «Калиновича» — М-1, «Шума» — М-2, «Туча» — М-3 і «Крука» — М-4.
Тактичний Відтинок «Данилів» відповідав адміністраційно Окрузі ч. III, і мав два надрайони «Лиман» і «Левада». На цьому відтинку діяв курінь «Беркута», до якого входили сотні: «Яра», «Чавса» і «Давида». Крім цього була ще самостійна сотня «Володі».
Надрайони ділились на райони, а ті знова на кущі, до яких входило кілька станиць (сіл). Кожний кущ мав Самооборонний Кущовий Відділ — СКВ, який складався з 30-50 чоловіка та ділився на 3-4 рої.
Курені складалися з 4 сотень, які мали між 120-540 стрільців. Узброєння на загал було добре, а сила вогню сотні УПА, як пише полк. Жепскі, дуже часто перевищувала силу вогню регулярної польської піхотної сотні.
Склад відділів УПА мінявся, залежно від політичних та військових обставин. Сотні, що мали на початку до 500 стрільців, в 1947 р. зменшились до 150 стрільців. Загальна сила УПА нараховувала понад 2 тисячі чоловік. Була це тільки частина збройного підпілля українських націоналістів, пише полк. Жепскі, до якої треба ще додати кількатисячну Організацію Українських Націоналістів та численні боївки Служби Безпеки (СБ).
Подаючи статтю полковника Станіслава Жепского в скороченні, придержуємось поданого ним порядку розділів, в якому поділено боротьбу на такі частини:
1. Перша фаза боротьби 8-ї Дивізії піхоти з УПА липень-жовтень 1945 р.
2. Друга фаза боротьби з УПА листопад-березень 1946 р.
3. Дія 8-ї Дивізії піхоти в складі Оперативної Групи «Ряшів», квітень-жовтень 1946 р.
4. Участь одиниць 8-ї Дивізії піхоти в Оперативній Групі «Висла».
Перша фаза боротьби 8-ї Дивізії піходи з УПА липень - жовтень 1945 р.
По прибутті 8-ї Дивізії до Кросна, пише полк. Жепскі, штаб дивізії не орієнтувався в розміщенні відділів УПА, а вістки, що їх одержував від органів безпеки та т. зв. обивательської міліції (МО) були не повні і не вірні. І так 16 червня одержано вістку, що в Сяноку застрілено трьох совєтських бійців, а в районі Криниці зауважено рух відділів УПА. Того ж дня представники штабу 36 полку піхоти Війська Польського (ВП) перебрали від совєтських пограничних військ пограничну полосу. В селі Хочів, сім кілометрів від Ліська, наткнулись вони на відділ УПА, що провадив групу цивільного населення. З Ліська визвано совєтські війська, а з Сянока міліцію, які разом окружили ліс, і звільнили біля 80 осіб цивільного населення та захопили в полон 8 упівців. 25 червня одержано вістку, що УПА наскочила на будинок міліції в Новім Загір'ю. Післані вояки з 34 полку піхоти примусили упівців відступити.
Дуже активними були відділи УПА на відтинку 36 полку піхоти. І так вночі 25 червня в селі Роп'янка відділ УПА спалив двір та двірське забудовання, а з тартака вивезено дошки в напрямі Тирави Волоської та Завадки. Вислану патролю війська та міліції упівці зустріли машиновим вогнем. З району Забруча одержано вістки, що збираються відділи УПА, щоб напасти на станицю в Тисні та відбити полонених із сутички під Хочевом. Того ж дня інший відділ УПА наскочив на пограничну станицю в Прислуці. Наскок відбито. 31 червня одержано відомість, що в селі Завадка перебуває більший відділ УПА. На акцію поїхали: сам полковник 36 полку піхоти, пполк. Микола Кірилюк, 6 старшин, 36 жовнірів та кілька міліціянтів. Перед селом упісти обстріляли кольону з кулеметів. Командир полку приказав відкрити вогонь з мінометів та кулеметів на ліс. Тоді відділ УПА почав обстріл запальними стрільнами, запалюючи кілька хат. ВП почало гасити пожар, але акцію рятування унеможливлювали вибухи гранат і амуніції в деяких хатах. Страт у полку не було, тільки двох міліціянтів було ранених.
В серпні активність УПА зросла. ВП мало ряд сутичок та переслідувань за відступаючими відділами УПА. В ночі з 12 на 13 серпня значні сили куріня «Рена» наскочили на Балигород. Натрапивши на боєві обезпечення 3 куреня 36 полку та на патрулі 3-го дивізіону легкої артилерії, упівці відкрили машиновий огонь, але, зазнавши деяких втрат, відступили ка полудневий захід. В ночі з 27 на 28 серпня вони наскочили на Балигород, атакуючи місто рівночасно з трьох сторін. Одна група зі сторони Жарниці, друга з Бережниці Вижньої, а третя з напряму Тисної. До оборони міста ВП використало крім машинової зброї також і полеву артилерію. Наступ відбито, за те зорганізована погоня ВП не дала жодних успіхів.
Тому, що дотеперішня боротьба 8-ї дивізії на терені Ряшівщини не дала бажаних результатів, пише далі полк. Жепскі, командир дивізії, полковник Ґражевіч, рішив прочищувати ті райони, де була найбільша активність відділів УПА. На початок запляновано прочистити два відтинки: перший Мриглод —Домрадь — Кросно—Лісько—Одрехова і райони на північ від Ліська. Другий, на захід від Балигорода, села Середнє — Плонна — Вислок Великий — Команьча.
На 34-тий полк піхоти припали два відтинки: Строгів Долішний, Межиброддя, Мриглод, Лодина, Криве, Фаліївка, Чистогорб, Команьча, Прилуки, Зайнички, Репедь.
На Зб-тий полк піхоти припав один відтинок: Балигород, Жерниця Вижня, Середнє Село, Джурджів, ліс у районі узгір'я 568.0, Тишовець.
17 серпня на відтинку Плонна оперативна група 34 полку піхоти окружила відділ УПА в силі понад сто осіб та відібрала худобу і авто, що його попереднього дня вони здобули в бою з совєтськими військами.
18 серпня дійшло до великої сутички з відділом УПА, який начислював біля 300 осіб в околиці Одрехової. Щоб цей відділ цілковито зліквідувати, полковник 34 полку піхоти вислав дві боєві групи ВП, одна в складі 60 жовнірів скріплена двома протипанцирними гарматками рушила по лінії Сянок — Писаровичі — Надоляни, щоб відтяти відхід уступаючим на південь від Одрехової частинам УПА. Друга група в силі 60 жовнірів і три протипанцирні гарматки пішла по лінії Сянік—Заршин. Коло год. 11-ої рано друга група вдарила з півночі на село Одрехову. Заскочені відділи УПА почали відступати в напрямі села Мимонь. Наскок увінчався успіхом. Забито тридцять упівців, а двадцять дев'ять взято до полону. Здобуто 6 ручних скорострілів німецького та мадярського виробів, 15 крісів, 7 машинових пістоль та 1 міномет. В районі села Мимонь 12-особовий відділ 14-ої самоходової сотні ВП заатакував вдступаючі відділи УПА, беручи до полону 12 стрільців та здобуваючи ще 12 ручних кулеметів, 2 маш. пістолі, 2 кріси та 1 мавзер.
22 серпня УПА підпалила село Шкляри, щоб не допустити до нього польських репатріянтів з УРСР. Вислана на місце група з 14-ї самоходової сотні ВП застала лише згарища та кочуючих під голим небом репатріянтів.
Малі сили дивізії, пише полк. Жепскі, не могли успішно поборювати УПА. Для того полк. Ґражевіч, командир 8-ї дивізії, вирішив зменшити пограничні відділи, щоб звільнені в цей спосіб курені ВП зміцнили гарнізони в Риманові, Сяноку, Ліську та Балигороді.
28 серпня в районі Тирави Волоської 3 курінь 34 полку піхоти в силі 105 людей одержав завдання ліквідувати сотню «Крилача» та перевести агітацію серед українського населення за репатріяцією до УРСР. В ночі з 31 серпня на 1 вересня курінь наткнувся на відділ УПА, розпорошив його та взяв 8 стрільців у полон. На другий день цей сам курінь ВП, переслідуючи противника, знову мав сутичку і взяв 8 полонених та знищив в лісі три бункри.
В міжчасі польське командування одержало вістку, що в околицях Вислока Великого перебуває сотня «Гриня». Вислано відділ ВП, який вийшов на розшуки однак вже нікого не застав, а від населення довідався, що відділ УПА начислював около 500 осіб.
В тім початковім важкім часі боротьби з УПА, пише полк. Жепскі, цивільна адміністрація все частіше домагалось військової охорони. І так 15 вересня в селі Жепель відділ УПА наскочив на групу совєтських бійців, що гнали худобу. Висланий з Команчі відділ із 20 жовнірів та група артилеристів ВП в силі 40 людей з Сянока, прибувши на місце, де перебували совєтські вояки, застав лише згарища дому. Відділ пішов слідом за уступаючими упістами і заскочив їх у селі Прибишів, але по короткій сутичці упівці відступили до лісу.
18 вересня штаб 34 полку піхоти одержав повідомлення, що великий віділ УПА прибув до села Одрехової. Шеф штабу майор Ґрабліс зорганізував відділ із 120 жовнірів і, поділивши його на дві частини, вирушив до Одрехової. Перша частина в силі 50 жовнірів з двома гарматками мала за завдання зайняти південну частину села та обсадити прилягаючий до нього ліс, щоб унеможливити упівцям відступ до лісу. Друга частина, що її вів сам майор Ґрабліс, подалась забезпеченим маршем через Заршин до Одрехової. Відділ ВП зауважили жінки, що працювали під горою і з криком почали втікати до села. Не чекаючи вістки чи перша частина вже зайняла свої становища, майор Ґрабліс вдарив на село, в якому несподівано заскочив перебуваючих там упівців, які почали вицофуватись, глибоким яром до лісу, але цей відступ коштував їх дорого. На полі залишилось 87 вбитих, а 26 захоплено до полону. Відділ Ґрабліса здобув один міномет, б кулеметів, кількадесят крісів та автоматів. Тільки опізнений прихід першої частини ВП уможливив упівцям відступ до лісу. Завдяки несподіваному наскоку перемогу осягнено досить малими силами.
Ясна річ, пише полк. Жепскі, що воєнні дії проваджено в спосіб досить припадковий і вони не могли дати кращих вислідів. Відділи 8-ї дивізії, що були розкинені по величезному терені, не були в стані опанувати ситуації. Дивізія начислювала 7.415 жовнірів, а територія, на якій вона оперувала виносила 7 тисяч квадратних кілометрів. Коли додати ще, що дивізія мусіла забезпечувати державні об'єкти та розміновувати терен, то не дивно, що успіхи в поборюванні ворога були мінімальні.
Переаналізовуючи першу фазу боротьби з відділами УПА, каже полк. Жепскі, треба ствердити, що вона була дуже важка. Мимо того, що відділи були загартовані в боях, спецефічна боротьба з УПА вимагала окремої тактики. Відділи УПА були дуже рухливими, знали знаменито терен і мали піддержку населення. Крім того УПА мала знаменито розгалужений та добре наладнаний розвідчий апарат, який працював на залізничих станціях, поштових урядах, ба навіть, у війську та урядах безпеки і міліції. Власне завдяки тому, вона все мала докладні інформації про пляни і дії ВП. Це вможливлювало їй не тільки виминати сутички і бої, але також уряджувати засідки, та робити несподівані наскоки. Брак транспортних середників не дозволяв не скоре перекидування відділів і в тому лежала частина наших невдач.
Підставовими формами боротьби були облави, перечісування лісів, та засідки, які однак не давали великих наслідків, бо відділи УПА оперували ще великими з'єднаннями.
Друга фаза боротьби листопад 1945 р. — березень 1946 р.
У місяці жовтні 8-а дивізія зорганізувала чотири нові пограничні відтинки, передаючи 1.100 жовнірів та старшин до військ охорони кордону. Рівночасно перегруповано частини дивізії в той спосіб, що 32-й полк піхоти згруповано в Березові, 34-й полк піхоти і 1 самостійний дивізіон проти панцерної артилерії прибули до Сянока, 36-й полк піхоти і вишкільний батальйон розмістились в Ліську, 37-й полк полевої артилерії перенісся до Ольховець. 19-й батальйон саперів розташувався у Негловицях. Тільки штаб дивізії та спецвідділи залишились в Кросні. Санітарний батальйон залишився в Івонічи. Тому, що стан дивізії змалів до 3.695 чоловік, не можна було продовжувати боротьбу проти підпілля на велику скалю, і тому ми мусіли обмежитись тільки до малих акцій та забезпечувати репатріяцію населення до УРСР.
В листопаді дивізія перевела 9 акцій, в яких забито 2 і схоплено 39 упістів.
По доповненні дивізії новим річником розпочато вишкіл, що його треба було часто переводити на акціях. В такій ситуації, каже полк. Жепскі, старі жовніри не все давали собі раду, а що вже говорити про молодих. Вони не тільки що не вміли орудувати зброєю, але ще не знали, як заховуватись у важливих теренових та боєвих ситуаціях. Все це утруднювало ведення бойових акцій.
З зимою ситуація ще більш погіршилась, бо відділи УПА шукали схоронищ по селах і частіше доходило до сутичок. І так 11 грудня 34-й полк піхоти звів бій зі сотнею УПА між селами Березкою і Мишковим, де було 15 вбитих і 20 ранених упістів. 13 грудня жовніри 36-го полку піхоти звели бій з відділом УПА під селами Орелець та Середниця, де було 17 упістів убитих, 24 ранених, а 4 попало зі зброєю в полон.
Завдяки постепенному наладнанню нашої розвідки, ми почали одержувати кращі та частіші інформації про рухи та силу ворога. При кінці грудня агенти «Циган», «Бурий» і «Рожа» донесли, що три сотні УПА з куреня «Рена» зібрались в околиці Тисної та перейшли чехословацький кордон в напрямі села Руське. Перемарш сотень спричинила вістка, що ВП задумує перевести облави в тих теренах. Розвідка донесла також, що в селі Пашеві є штаб 5-го району, що складається з 5 кущів. Кущовим 1-го куща є «Медвідь», якому підлягає 6 сіл; другий кущ має 5-ть сіл. Третій кущ очолює «Бігун», до якого належить 5-ть сіл. Четвертим кущем проводить «Вітер» і йому підлягають 4-й села. В 5-ім кущі, до якого також належить 5-ть сіл, провідником є «Олег». При цім кущі знаходиться 12-ти особовий відділ жандармерії, комендантом якого є «Островерха», а заступником ««Веселий». В склад жандармерії входять «Монах» з села Стефкова, Стефан Юрців - «Круть» та Микола Сорока з Пашови, Антін Грицишин і Славко Чернига-«Яценя» з Роп'янки, Степан Старуха - «Карий», «Галька» з Ольшаниці та «Жук» з Сімишова. Усталено також прізвища інтендантів кущів — «Орла» з першого куща, «Булько» з другого куща, «Дубенко» - Володимир Кілик з четвертого та «Довбуш» із п'ятого кущів. Ці інформації дозволили виарештувати деяких членів у селах району.
У відповідь на арешти, упівці спалили міст в районі Ольшаниця та висадили телеграфічні стовпи. 30 грудня в ночі упівці наскочили на село Новосільці (10 км. на захід від Сянока), висадили залізничну станцію та спалили около 200-та господарств. В тім часі підпалили також село Повня. Зорганізована нами погоня не дала успіхів.
Підсумовуючи дії 8-ї дивізії в боротьбі з підпіллям від 1. 9. 1945 р. по 31. 12. 1945 р., загальний вислід був такий: зліквідовано 238 членів, 375 взято в полон, здобуто 18 ручних скорострілів, 95 крісів, 27 автоматів, 10 пістоль, 3 коні та 1 харчевий магазин та знищено кільканадцять бункрів. Власні страти — 7 вбитих, 4 ранених.
З 5 на б січня дві групи УПА намагались знищити міст на Сяні в Гузелі на захід від Ліська та в місцевості Постолів. Слідуючого дня УПА зробила наскок на Дешко, 6 кілометрів від Риманова. Оперативний відділ 32-го полку піхоти пішов у погоню і мав сутичку коло Вислока, в якій упало 24 упівців, а 10 взято в полон. 12 січня вночі відділ УПА наскочив на село Крулік Польський, десять кілометрів від Риманова. 2 батальйон 32-го полку наскок відбив й упівці залишили своїх 23 убитих вояків. 14 січня цей сам батальйон мав сутичку в селі Поляна Суровична, де було вбито 28 упівців та здобуто машинову і ручну зброю. Власні втрати — двох ранених. Того ж самого дня оперативна група 3б-го полку піхоти наткнулась на відділ УПА, озброєний машиновою зброєю та мінометами в районі Тисни і звела з ним бій, у висліді якого було 4 ранених та 28 вбитих упівців. Підчас боротьби відділ УПА спалив місцевий фільварок, будинки ґміни та два господарства. Слідуючого дня оперативний відділ 34-го полку розбив у селах Сємушове та Голонкове відділ УПА, вбиваючи 23 та беручи 8 упівців у полон.
В другій половині січня змінено тактику боротьби з УПА. В дивізії зорганізовано 4 оперативні групи, які мали виїжджати в силі одного куреня в райони, де знаходились відділи УПА і там проводити акції проти ворога, щоб його цілковито знищити. Створена оперативна група 32-го полку піхоти мала перевести від 22 до 27 січня розшуки в напрямі Воля Вижна — Дарів та прочистити прилягаючі до цього відтинка ліси та села. Друга оперативна група 32-го полку разом з 36-ю комендантурою пограничного відтинку мала перевести від 22 до 29 січня розшуки в напрямі Прусек — Буківсько та Пораж—Кожушне, із завданням прочистити ліси та села.
Оперативна Група Зб-го полку піхоти та 37-ї комендантури пограничних військ мали провести розшуки між 20 а 30 січня в районі Тарнава Долішня, Лукове, Балигород, Березки, Середнє Село.
19-й батальйон саперів мав виконати таке саме завдання в околиці Любатова, Завадки Романівської та Круліка Волоського.
34-й полк піхоти зорганізував дві оперативні групи «Буковсько» та «Пораж». Перша група мала провести розшуки по лінії Буковсько — Токарня — Дарів, Буковсько — Карликів, Буковсько
-Кожушне.
Друга група «Пораж» мала за завдання провести розшуки в трьох напрямках: Пораж — Морохів, Пораж — Завадка Мрохівська та Пораж — Чашин.
Висліди цих акцій були незначні, вдалося одначе устійнити, що в околиці сіл Дарів — Пулави — Воля Сукова перебувають ще сотні «Гриня» та «Стяга». У зв'язку з цим командир дивізії вирішив післати ще одну оперативну групу в район Буківська, щоб дією трьох груп розбити відділи УПА та опанувати згадані місцевості.
Ціла акція тривала три дні і не дала жодних вислідів, але дозволила зробити певну оцінку ситуації. Правильним був підхід до району ніччю, бо заскочив ворога несподівано, але повільна дія груп спричинила опізнення, яке використали ворожі відділи, висмикуючись з окруження. Також відкриття вогню на далеку віддаль не давало добрих наслідків.
В районі Бірчі, де діяла 9-а дивізія ВП, частина куреня «Байди» пробралась на південь у район Тирава Вольська, Завадка, Пашова. Щоб не дати відпочинку упівцям, майор Комар, командант 3б-го полку піхоти, вислав у район Угерці — Ольшаниця — Ванькова 2-й батальйон в силі 200 людей, зміцнений 5-а мінометами, щоб перечісувати ліси та околицю в північно-західному напрямі. В районі сіл Безмихова та Монастирець батальйон наткнувся на сильні упівські частини. На підмогу вислано додатково ще дві компанії війська, щоб не дозволити ворогові вирватись з окруження. В часі цеї акції вбито 14 упівців, але всім іншим відділам УПА таки вдалось висмикнутись з окруження через повільну дію наших частин. В боєвих акціях, що їх провела 8-а дивізія в часі від січня до 7-го лютого впало 263-ьох і попало в полон 219 упістїв. Дивізія здобула 1 ручний скоростріл, 13 автоматів, 33 крісів, 8 пістоль, 4 багнети, б коней та 3 штуки худоби, а крім того знищила 5 магазинів зброї, 2 магазини з умундурованням, 1 магазин з харчами та 20 бункрів. Власні втрати — 1 вбитий, 9 ранених.
Переведені акції оперативними групами 8-ї дивізії виявили, що в тім часі оперували на терені 8-ї дивізії 5-6 відділів УПА. В районі Буківсько — Прибишів — Дарів — Ясінь — Завадка Морохівська — Морохів — Щедре діяли сотні «Дідика», «Сороки» і «Рена». Друге згрупування УПА діяло на відтинку Балигород — Лукова — Тарнава Долішня і Тисна. Третє згрупування діяло на терені Тирави Волоської — Ракова — Пашева — Станкова — Семашева — Тирави Сільської — Угерця і Ольшаниці. В районі Ростоки діяла не розпізнана кінна група УПА.
7 лютого акція продовжувалась при співучасті трьох оперативних груп. Одна з них, третя, під командуванням самого командира дивізії ген. Й. Гражевіча, складалась з частин 34-го полку, 36-го полку, 37-го полку легкої артилерії, 11-го дивізіону проти панцерної артилерії та 37-ї комендантури пограничних військ, провадила розвідку в напрямі Балигород — Воля Міхова — Тисна, прочіску лісів на польсько-чеськім кордоні і будувала перешкоди та козли на стежках та дорогах, що вели до Чехо-Словаччини. Ці операції дозволили розбити і розпорошити сотні УПА «Гриня», «Стяга» і «Біра», що перебували в районі Тисни. В цій акції забито 19 упівців та 5 схоплено в полон. Решта сотень перейшли в Чехо-Словаччину.
24 лютого оперативна група 32-го полку піхоти наткнулась на чоту УПА в районі села Улич, Горохівка та Гута і знищила 20 стрільців та взяла в полон чотового «Хом'яка».
В ночі з 27 на 28 лютого відділ УПА наскочив на село Угерці та знищив відразу три залізничі мости на відтинку Лукавиця.
Через цілий місяць березень відділи УПА атакували пограничні станиці та застави військ охорони пограниччя (ВОП), промислові осередки, висаджували мости, нищили залізниці та телеграфічні лінії. В ночі з 12 на 13 березня на залізничій лінії Сянок — Команьча між місцевостями Мокре і Щавне висадили чотири залізничі мости та знищили рейки і телеграфічну лінію. Висланий відділ 34-го полку піхоти звів бій з одною з чот «Стяга», вбиваючи 5 упівців, а 2-х попало в полон.
26 березня оперативна група третього батальйону 34-го полка в силі 116 жовнірів під командою майора Северина Козири, зміцнена 60-ть особовим відділом пограничників під командою майора Фролова, коменданта пограничного відтинка «Команча», виконала 50-ть кілометровий марш через Загіря — Пораж — Морохів до Кожушного і Команчі, щоб прийти з допомогою пограничній заставі з Волі Міхової, Лупкова — Радошиць та Ясел. Дійшовши до Команчі група мала забезпечити та очистити район Ясел — Радошиць — Островичі — Лупків.
Під Команчею батальйон попав в засідку УПА. Чолове убезпечення в силі 50 жовнірів під командою поручника Ягури одержало спочатку сильний вогонь з горбів на східньому березі ріки Ослави, а після і з полудневого боку. Головні сили батальйону рівнож попали під сильний обстріл з кількох сторін. Головна група батальйону під командою майора Козири мусіла приняти бій на узгір'ю на захід від села Кожушне. Упівці побачивши свою перевагу, почали наступ зі всіх сторін, щоб розколоти групу на дві частини та її окружити. Понісши втрати при наступі, упівці залишили спробу розбити головну силу батальйону, але їм вдалось батальйон окружити. Надходила ніч і сніговія закінчила бій.
Як запала ніч, майор намагався прорватися через лінії УПА в напрямі на село Кулашне та далі на Команчу, але ніч та сніговія перешкодили йому получитися з іншими відділами і тому прорив роблено частинами. Майор Козира і майор Фролов зібрали около 50 жовнірів та прорвались через лінію УПА в сторону Команчі. З Команчі, по короткім відпочинку, біля півночі група рушила до Радошиць, де застала порожну пограничну станцію, тоді як у селі знаходився відділ УПА в силі около 100 стрільців. Не вдаючись у бій, група відійшла на південь. По дорозі зауважено пожежу на південь від Лупкова. Вислані розвідчики принесли вістку, що це горить пограничка станція, залога якої звела затяжний бій з УПА 25 і 26 березня, яка після того відступила на територію Чехо-Словаччини. Станицю упівці спалили. Тому, що поворот до Сянока був неможливий, майор Козира перейшов зі своєю групою чехо-словацький кордон, а наступного дня його відтранспортовано до Дуклянського Просмику, звідки він дістався до Сянока.
На полудневому краю села Кожушного боролась група поручника Ягури без зв'язку з головною силою батальйону, окружена і під напором УПА відступила на північний захід. Прорвашись нарешті з окруження, поручник Яґура наткнувсь на відділ жовнірів в польських мундурах, що виявився групою УПА. Ця група, підпустивши відділ пор. Яґури на яких 60 метрів, відкрила по ньому машиновий вогонь та змусила його відступити на узбіччя гори і там залягти до оборони. Щоб знову не попасти в оточення, пор. Яґура повернув у південному напрямі і дійшов до дороги, сім кілометрів від Буківська, де майор Козира залишив віз з радіостанцією та скорострілами. Пор. Яґура, забравши вози та ранених, вирушив до Буківська, де получився з відділами свого полку.
Слідуючого дня командир 34-го полку піхоти підполковник Плюто пішов з двома батальйонами до Кожушного, але, крім десяти вбитих польських вояків, не знайшов там нікого.
В бою під Кожушним 34-й полк піхоти і група пограничних військ понесли важкі втрати. З окруження вирвалось тільки около 1000 жовнірів, — пише полковник Жепскі. 50 жовнірів вернулось з майором Козирою, а 32 з поручником Ягурою. Таких великих втрат в однім дні 34-й полк піхоти не мав, навіть при форсуванні Ниси Лужицької та пролому німецької оборони на західнім березі цієї ріки. Жертви ці були такі великі тому, що противник не тільки переважав силою, але ще й несподівано заскочив кольону в марші, яка була незадовільно убезпечена. Вона ніколи була б не попала в засідку, коли б головна сила батальйону маршувала в приписанім відступі, від убезпечення. Через це не можна було зорганізувати пртрібної оборони, головні сили, не мали зв'язку ні з командиром полка, ні з частиною поручника Яґури помимо того, що командир батальйону мав при собі радіостанцію, що лежала безчинною на возі сім кілометрів від поля бою. Сам прорив з окруження відбувався без найменшої організованости і батальйон розлетівся на малі частини, яких бойова сила роздрібнилась. Бій під Кожушним, це була добра лекція для командування, яке не повинно було легковажити таких важливих правил, як розвідка та убезпечення.
Реасумуючи активність оперативних груп в місяці березні, 8-а дивізія перевела в цьому місяці 35 акцій, у яких вбитими було 81, ранених 51 і взятих в полон 40 членів УПА. Власні втрати становили 7 вбитих, 7 ранених та 46 пропавших.
В дальшому полковник Жепскі ставить питання чи в другій фазі боротьби відділи 8-ї дивізії виконали своє завдання?
Переведені на протязі 9 місяців воєнні операції проти УПА, — пише полк. Жепскі, — не розбили ворога так як це пляновано на початку акцій. За час 9-ти місячної кампанії ми краще пізнали ворога, його організаційну структуру, методи дії та частинне його розпорошення. За цих дев'ять місяців ми знищили багато ворожих груп, а багато розбили, але понесені втрати ворог доповняв набором та охотниками так, що назагал його чисельність в березні була не багато менша ніж в липні 1945 року.
Беручи під увагу ситуацію та обставини, продовжує полк. Жепскі, в яких йшла боротьба, можна сказати, що 8-а дивізія задовільно виконала свої тяжкі завдання. Ворога примушено роздробитись на менші гурти, більше законспіруватись та діяти в більш лісистих масивах терену віддаленого від більш населених пунктів та місць постою військових одиниць. Це уможливлювало працю та розвиток господарського, адміністративного та суспільного секторів по селах і містах, що до тепер були цілковито під владою УПА.
Напевно можна було б мати далеко кращі осяги боротьби 8-ї дивізії з УПА, коли б не було ряду труднощів, недомагань та помилок. Найбільшими труднощами боротьби було те, що дивізія не знала терену, на якім діяв ворог, місця його перебування, узброєння, кількости, тактики та мала вороже настроєне населення. Не було також розвідки, яка давала б скору і точну інформацію про ворога і добре наладнаної співпраці з Корпусом Внутрішньої Безпеки, Урядом Безпеки, Обивательською Міліцією. Крім цього райони, очищені від ворога, не обсаджувала адміністрація, міліція чи військові частини, що дозволяло членам підпілля вертатися на них знову. Великою перешкодою була також відсутність транспортації, яка дозволяла б на скоре пересування боєвих частин.
(Далі буде тут же. Слідкуйте)
Публікації
