"ЗМІНИ МЕТРИКУ!"

Володимир Тивонюк


Життя вояка у своїй армії різноманітне. Але доля вояка в чужій армії зовсім незавидна.


Це був 13-ий Дивізіон кінної артилерії. По закінченні рекрутського вишколу, я дістав призначення до підстаршинської школи. Але на третій день, без жодної причини, відіслали мене зі школи назад до батерії. Це мене обурило, бо я вирішив, що, будучи в польській армії, мушу якнайбільше навчитися. Я негайно зголосився до рапорту до командира батерії, поручника Вітольда Куровського. Він був народжений в Україні, батько — поляк, мати — литовка. Поручник Куровський відносився до мене прихильно і заявив: "Я призначив вас до підстаршинської школи, бо вважав, що там вам місце і що ви маєте всі дані для цього вишколу, та тут заіснували інші, незалежні від мене перешкоди". "В такому випадку я хочу  поговорити з командиром дивізіону",  —  сказав я. Поручник Куровський погодився, одначе командир дивізіону, підполковник Геронім Сушинський, родом з Познаньщини, виїхав на  відпустку, і його функції перебрав тимчасово капітан Христовський, колишній старшина російської царської армії, а тепер комендант підстаршинської школи. Капітан без надуми заявив, що до школи мене не прийме! Чому? —  не пояснив.

Мені не залишилося нічого іншого, тільки чекати на поворот з відпустки підполковника Сушинського. Я знов зголосився до рапорту у свого командира батерії, щоб він представив мене до рапорту у командира дивізіону. "Я ж уже раз представляв вас до рапорту капітанові, чому ви хочете ще говорити з підполковником?" — сказав вагаючись поручник Куровський. "Бо я шукаю справедливости", — відповів я. Моя вимога була сповнена. Підполковник приглянувся мені уважно, спитав яку маю освіту і чи я хочу залишитися в армії?

— Так — відповів я. — Я хочу залишитися в армії. Тоді підполковник звернувся до свого адьютанта, щоб цей помістив в денному наказі моє призначення до підстаршинської школи.

Наступного дня я зголосився в коменданта школи, того ж самого, який мене три тижні тому відкинув. Він глянув на мене так люто, що я зразу відчув, що буде мені біда, бо, всупереч його волі, я таки добився права вчитися в школі.

На клопіт не треба було довго чекати. Вже на другий день, вибігаючи зі школи на ранню збірку, я зачепив плащем об клямку і відірвав ґудзик. Очевидно, що при перегляді комендант це запримітив і люто спитав: "Де ґудзик?" Я пояснив, що це сталося перед кількома хвилинами. На це була відповідь: "Зголоситися завтра до карного рапорту!"

Перед обідом я зголосився в його канцелярії, а він з іронією заявив: "Вж так дуже перлися до школи! Маєте голоситися сім днів у повному виряді з конем!"

Тут треба пояснити обставини: кожного ранку ми відбували двогодинні вправи на конях, а що це була болотниста осінь, після тих вправ ані їздця, ані сідла, ані коня не було видно з болота! На чищення треба було витратити чимало часу. Кінчалися ці вправи п'ятнадцять хвилин перед дванадцятою годиною полудня. Я біг до стайні чистити коня, сідло, відтак мусів спакувати всі свої речі до сідла, щоб в першій годині зголоситися до карного звіту. Якщо дижурний старшина того дня був людяний, підписував рапорт, але здебільша були такі, які "шукали кістки в молоці" і відсилали по кілька разів, щоб ще щось вичистити! Нераз це затягалося до 1.45, коли вже всі стояли на збірці і чекали на мене. Ясно, що на обід не було часу. Інколи товариші приносили мені в їдунці холодну страву, але я не мав змоги її з'їсти.

Незабаром одного вечора інструктор школи, капраль Лісовський, закликав мене до своєї канцелярії, й каже: "Слухайте, ви є єдиним "русіном" в нашій батерії! Змініть метрику на римо-католицьку і все буде гаразд. Ми, третя батерія, хочемо дістати перше місце, якого ще досі не мали, а ви можете у цьому допомогти".

—  Я метрики не зміню, — відповів я.

—  Чому? Що ж в цьому поганого? — дивувався капраль.

—   Бо метрика — це не рукавиці, які можна зміняти, коли вони невигідні. А крім того, ви навчили мене співати:

"Нє жуцім зємі сконд наш руд,
Не дами поґжесц мови
Польскі ми наруд, польскі люд,
Крулєвскі щеп пястови".*)

Якщо ви так високо ціните своє, я маю права цінити теж свою віру й національність. — На цьому наша розмова скінчилася.

На третю ніч капітан Христовський прийшов на перевірку нашої кімнати. У першу чергу приказав службовому підстаршині показати мої чоботи, які я перед спанням почистив і навіть попастував підошви. Але на коридорі був кусок болота, який прилип до підошви. Вранці службовий підстаршина сказав мені, що я маю знову з'явитися до карного рапорту, бо комендант школи, який робив вночі провірку, запримітив, що на моїх чоботах є болото. І знов почалася ця сама процедура: повний виряд, кінь. А капітан Христовський з іронічною усмішкою казав: "Ви так перлися до підстаршинської школи? Сім днів карного звіту у повному виряді з конем!"

По сімох днях добавили ще сім днів! Два тижні підряд такої муки вже мене зовсім вичерпали. Я не міг дочекатися кінця тих двох тижнів, та лихо не спить. По двох тижнях мені добавили ще сім днів — тобто разом три тижні! Я вже цілком охляв, бо майже ніколи не їв обіду. Капітан, мабуть, це запримітив, бо дав мені три дні так званого "легкого", тобто бути цілий день на заняттях, а вночі йти спати до вартівні. Та коли вже п'ятий раз покликав мене до карного рапорту, я обурився до безтями і на його іронічні зауваження, відрізав йому: "Бачу, що пан капітан робить це навмисне".

Почувши це, капітан трохи не вискочив зі шкіри. Почав так верещати, що аж вікно в канцелярії бренчало. Він верещав так може з п'ять хвилин, відтак зрезиґновано сказав: "Не караю вас за це, бо знаю, що ви підете на скаргу до підполковника".

З того часу перестав надо мною знущатися. Мені довелося тільки надробити навчальний матеріял, який я занедбав через шикани й карні рапорти. Але я солідно попрацював і до кінцевого іспиту мав "все в пальцях". Іспити з кожної ділянки складалося перед трьома старшинами, яких я не знав, ані вони мене. Коли приходила черга на мене, капітан Хрестовський підійшов до них і щось їм нашіптував. Припускаю, що інформував їх, що я є "впертий русін" і щоб ставили мені нелегкі питання. Все-таки на 60 випускників-поляків я здобув сьоме місце, хоч, на мою думку, за моє знання і відповіді, мені належалося бодай третє, але я знав причину: я був українцем, чи пак по-їхньому "ґреко-католікєм", який не хотів змінити метрики.

__________________
*) "Не покину землі, звідки мій рід, Не дамо погребти мови, Польський  ми  народ,  польський  люд,   Паросток  королівських  П'ястів"