ЛИСТИ ДО РЕДАКЦІЇ

              
                   Високоповажаний пане редакторе!

                   В ч.2 "ВК", у статті д-ра Вол. Трембіцького п. н. "Санітарно-медична справа в Україні" я прочитав, що "Новий польський наступ на схід в травні 1919 р. трагічно вплинув на стан української санітарної служби. Приходиться із сумом ствердити, що наші лікарі, та серед них деякі жиди-лікарі, які до того часу сумлінно виконували свою медичну службу в армії, масово покидали ряди війська. Та негарна поведінка частини галицьких лікарів дуже від'ємно вплинула на санітарні відносини в УГА, зросла смертність серед вояцтва та збільшилося число ранених і хворих по шпиталях. УГА мала в час переходу за Збруч всього 35 лікарів та 50 медиків (підкреслення моє).

                 Між тими 35 лікарями був і я, молодий лікар, як і більшість з тих, що перейшли Збруч. Не було між нами багато спеціялістів з лікувальної чи організаційної ділянок. В Галичині від лютого до травня 1919 р. шаліла епідемія пятнистого тифу, на що хворіло також 34 лікарів, з яких 14 померло, і то переважно старших досвідчених лінарів.

                 З армією перейшли за Збруч усі лікарі, які служили в армії, крім одного, що покинув полеву лічницю ч. 2 Першого корпусу і, забравши дві підводи, здезиртерував у Вигнанці, пов. Чортків. Ту лічницю перебрав я на наказ сан. шефа Першого корпусу і до неї долучив свій відділ — відсильну точку з Красного. Деякі лічниці з причини воєнних дій не всіпли евакуватися, між ними лічниці у Станиславові, Коломиї, Чорткові та частково в Тернополі. Очевидно, що лікарі, які там працювали, не могли перейти за Збруч. Також деякі лікарі-чужинці залишили УГА.

                 Те, що один лікар здезиртерував, ніяк не оправдує роблення висновків, що "частина лікарів УГА не гарно повелася" і що "це було причиною зросту хворих, а навіть ранених по шпиталях".

                 Причиною катастрофічного зросту епідемій сипного і поворотного тифів, що знищили УГА, був комплектний брак білля і одягу у війську, майже цілковита відсутність шпитального влаштування, брак ліжок, дезинфекційних середників та ліків. А чому так було, то д-р Трембіцький знає краще, ніж я.

                З перспективи 56 років можна робити багато критичних завваг щодо тодішніх подій, але треба признати, що переважно молоді лікарі УГА на Придніпрянщині чесно сповняли свій обов'язок. Велика ідейність та самопосвята рекомпензували вповні їх фахові недоліки. Багато з них впало жертвою свого обов'язку, а між ними наступні імена: підполк. лік. Осип Ямполяр, сотники-лікарі: Осип Ковшевич, Тимко Крохмальний, Володимир Коцовський, Микола Дикий, Тадей Яцик, Юліян Шипайло, Кость Танячисвич, Степан Гасюк, Денис Новак, Давид Фастман, Лев Сосенко, Євген Гайдукевич; сан. поручники: Іван Мартинець, Зиновій Паук; сан. четарі: Михайло Алиськевич, Людвик Ганкевич, Юрій Пікас.

Д-р Микола Терлецький

сот. лік. УГА і УНР