Народився 20 лютого 1887 року в Харкові. По закінченні середньої школи в 1905 році, вступив до воєнної топографічної школи, яку закінчив у 1908 р. з відзначенням у ранзі підпоручиика. Під час Першої світової війни служив у російській армії в різних штабах, а в 1916 р. закінчив курс вищої військової школи в Миколаївській Військовій Академії в Петрограді. 1917 році виконував службу ад'ютанта штабу ІІІ-го Кавказького корпусу, а згодом був начальником штабу 21 дивізії того ж корпусу і за бій біля села Іване-Пусте (повіт Борщів, австро-угорський фронт в 1916-1918 рр.) був відзначений високою нагородою — золотою зброєю.
Під час російської революції 1917 р., коли вже була сформована Українська Центральна Рада в Києві, брав жваву участь в українізації частин III Кавказького корпусу й очолював Українську Корпусну Раду. В 1918 р. був начальником штабу Гайдамацького Коша Слобідської України, з яким проводив запеклий бій з большевиками за київський арсенал. Згодом був командантом 2 дивізії Січових Стрільців, а пізніше формував Український Генеральний Штаб, в якому залишився й за час Гетьманства.
У 1919 р. О. Удовиченко, як один із найвизначніший військових полководців у нашій визвольній війні, особливо відзначився як командир 3-ої Залізної дивізії. Ця славетна дивізія, як одна із найбоєздатніших частин Дієвої Армії УНР, в запеклих і кривавих боях під Вапняркою вліті 1919 р., з успіхом протиставилася на 60-кілометровому фронті трикратно переважаючій большевицькій групі, яка під командою генерала Якора (знищений Сталіном) намагалася прорвати фронт Залізної дивізії і вдарити на зади українських армій, які в тому часі здобували Київ.
У грудні 1919 полковник О. Удовиченко, захворівши на тиф, попав у полон Добровольчої Армії ген. Денікіна, одначе по видужанні з групою повстанців прорвався з Одеси до Могилева-Подільського, тут наново переорганізував 3-тю Залізну дивізію і командував нею у всіх наступних акціях аж до відходу Дієвої Армії УНР за Збруч до Польщі в листопаді 1920 р. За свої видатні бойові чини заавансував до ранґи генерал-хорунжого.
Під час інтерновання Дієвої Армії в Польщі, виїхав у 1924 р. з групою вояків з табору в Каліші до Франції і там працював звичайним робітником у різних фабриках, не покидаючи при тому жвавої громадської і ветеранської праці серед нашої еміґрації і безперервно стояв на чолі Українського Військового Товариства у Франції та був віце-президентом УНР в екзилі.
У Франції, ще 1925 р. написав історично-воєнну студію: "Україна у війні за державність", яку видав щойно в 1954 р. власним коштом кол. хорунжий Української Армії Дмитро Микитюк у Вінніпезі.
В 1971 році Видавництво "Червона Калина" в Нью-Йорку видала іншу працю, що її більшу частину опрацював генерал Удовиченко п. з. "Третя Залізна Дивізія". З приводу хвороби ген. Удовиченка докінчив цю працю ген. Олександер Вишнівський, кол. командант 7-го Синього полку згаданої 3 Залізної дивізії.
Дмитро Микитюк, кол. хор.УГА
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар