ІВАН ЗАВАЛИКУТ

                 Народившись у 1884 році), Іван Заваликут був не тільки свідком, але й співтворцем тих великих історичних перемін, які з нашого народу, тоді під чотирма різними займанщинами, створили модерну українську націю. Від свойого юнацького віку аж до часу коротко перед своїм відходом у вічність він брав у процесі тих перемін активну участь і  —  без перебільшення можна сказати  —  був уосібленням історії нашої доби.

                  Д-р Заваликут був передусім професійним адвокатом.

                  Закінчивши студії права і політичних наук у Львівському Університеті в 1911 р., почав він свій довгий шлях адвокатської професії у свойому повітовому місті Гусятині, а далі, в залежності від політичних змін того часу, етапами його адвокатської практики були міста: Копичинці, Коломия, Замостє і Станиславів, а вже на еміґрації в Німеччині — Ельванґен, де обороняв наших скитальців-депістів перед американськими судами. По переселенні до ЗСА в 1950 році не міг уже провадити самостійної адвокатської практики, але й тут завжди служив нашим людям правничими  порадами.

                    Як видатний член УНДО двічі був обираний послом до польського парляменту у Варшаві в рр. 1927-30 і 1935-38. В часі творення Української Держави був заступником повітового комісаря в Золотоноші на Полтавщині. Двічі врятувався від розстрілу комуністами і двічі був арештований польською владою, дарма що мав конституційно ґварантовану посольську недоторкальність.

                    Д-р Заваликут був визначним суспільно-громадським діячем.

                    Широкий був вахляр його громадських зацікавлень і його діяльности, які охоплювали рідне шкільництво, споживчу і кредитову кооперацію, банковість та загальне життя рідної спільноти, як на рідних землях так і на еміґраці. У своїх поїздках по широких теренах Поділля, Підкарпаття і Покуття, частинно і Волині організував "Кружки Рідної Школи", місцеві і повітові Кооперативи, Кружки "Сільського Господаря", читальні "Просвіти", а тут у нашій громаді за останнє чвертьсторіччя не було організації, в якій він не брав би участи, організуючи, очолюючи або співпрацюючи у всіх клітинах нашого зорганізованого життя.

                      Д-р Заваликут був вояком та учасником наших Визвольних Змагань.  

                      Вже старшиною брав участь у 1-шій Світовій Війні у боях із москалями в Карпатах у 1914 році, попав у московський полон, з якого звільнився втечею щойно в 1918 році. З табору полонених в околицях Уралу, почерез Москву дістався в Україну і тут справді проміряв  тернисті шляхи України того часу, почерез Полтаву, Золотоношу, Черкаси, Київ, Тернопіль, Здолбунів і Рівне до рідного Гусятина, але вкоротці уже в рядах УГА знов пішов битися із московськими   большевиками і по Чортківській офензиві, славному і світлому здобуттю Києва, по Чотирокутнику Смерти, перейшовши п'ятнистий тиф, дорогою відвороту почерез Штрасбурґ   на Херсонщині, Тираспіль, Одесу — знову добився до рідних порогів. Довгий і трудний це був   вояцький шлях, але він оповідав про нього як про всенародню епопею боротьби за Волю і Державність без нарікань на свою долю, а болів тільки нашими невдачами. А по другій Світовій Війні, коли московські комуністи "визволили" Галичину, знову пішов далекими дорогами на Захід і почєрез Львів, Відень, Берлін до баварського Байройту,  швабського Ельванґену і врешті до нью-йоркського Брукліну, а на кінець, до Сиракюз.


Михайло Логаза