В ЧУЖОМУ ОДНОСТРОЮ ЗА УКРАЇНУ

Мґр. Рибак  (УСС)

                                                      (До історії-спогадів І УД УНА Р. Лазурка)

                                  "Хочеш мати мир у своїх хатах, держи меч в руках"  (Святослав)
                               
                                   "На неволю і на гнет, лиш шаблюка і мушкет".  (Запорожці)

                                  "Тверда правда, збройна слава, дасть Вкраїні людські права". (Мазепа)

                                   "Гей до чину! Гей до зброї — до державности, до волі!" (Петлюра)

                                   "Хлопці Алярм! Гей вставайте! На кровавий тан! Визволяти Україну — з московських кайдан!" (Усусуси)

                                   "Чуєш нашу годину? Гнати займанців пора! Або поляжем, або спасем Україну! Лиш така слава правдива й тверда! Такий клич ОУН і УПА!"

                                    "Україна загарна і забагата-принадна. То ж, щоби позбутися раз на завжди зависних і напасних сусідів-ворогів, треба їх бити, бити і ще раз бити, щоби вони боялися ступити на нашу землю".

                                       Таке мотто і такий погляд автора книжки, історії-спогадів про І УД УНА ст. дес. Романа Лазурка, учасника ІІ-ої світ. війни і боїв І УД на протимосковському фронті, а потім пережиття в американському полоні і враження з пережитої "волі".

                                        Автор книжки "На шляхах Европи" дав дуже скромну назву книжці, бо це не є мандрування пластуна чи туриста по Европі, а історія-спогади, написана, наче повість з описом драматичних, а навіть макабричних сцен і подій, які автор і ст. десятник Укр. Дивізії переживає на фронті.

                                       Книжку зредагував і оформив ред. Л. Рихтицький, а вступне слово написав пор. І УД Филип Трач. Він пише: "...читаючи історію тих спогадів, вірних, реальних, а не вифантазованих, ані не прикрашених нічим, в уяві читача виростає не штучний тип "легендарного" лицаря, гурра-вояка, а образ вояка-громадянина, що хоч в чужому однострою, але з українським серцем пішов добровільно на війну, щоби в лавах 1-ої Української Дивізії змагатися за права нашої нації зажити в народів вільному колі, щоби нащадки не закинули нам, що ми не боролись з ворогом". Хочби з пеклом, але збройно до загину, звільнимо з кайдан наш нарід - нашу Україну!

                                       Така сама думка "лиш борися — не мирися" тягнеться в автора Р. Л. через цілу книжку і то з щирою любов'ю і жертвенністю до України, незважаючи на пекольні переживання і терпіння в амер. неволі. Тож наша молодь повинна читати книжку, видану Братством І УД УНА в Чікаґо "Шляхами Европи", бо в ній є частина історії України.

                                     Р. Лазурко підкреслює, що німці нашу Дивізію потребували, бо на фронтах відчувалася велика недостача вояка, і вкінці німецький режим зрозумів, що до українців треба застосувати більш приязну політику, поведінку... а все таки самих вояків у Дивізії, як старшин, так і підстаршин навіть дуже не любили, у вишколі шиканували, а на фронті кинули Дивізію ще добре невишколену і невідповідно зброєну в так зв. "котел", тобто у безвихідне пекло і можливо з думкою, щоби там Дивізія пропала...

                                     Аналогічну історію пережили в І-шій світ. війні Українські Січові Стрільці. Австрійське командування не погодилося (на пропозицію українців) навіть на бригаду, а тільки на один полк. Не дали ані одностроїв, ані нового озброєння і без відповідного вишколу післали до бою, або посилали відділами на диверсію в тилах російської армії, а потім на горі Маківці думали Леґіон викінчити. Напричуд сталося інакше, бо УСС не тільки все видержали, але збільшили свій стан і загартувалися.  

                                   Читач довідається, як дивізійники терпіли, коли одержували з краю вісті про переслідування німцями, чи польськими і московськими партизанами нашого населення, а вони не могли стати в обороні своїх.

                                   Книжку читається легко і з цікавістю, хоч в ній є страшні події, але вони переплітані гумором, жартами й анекдотами так, що відпружують читача, який цікавий, — а що далі? А вже певно буде вражений описом вояцького патріотизму і любов'ю до України і готовістю до жертвенности.

                                    Противники Дивізії чужі і свої переконаються, що ця Дивізія мусіла постати, бо така була тоді політична ситуація на українських землях.

                                   Тож кривду зробив І. Багряний і йому подібні, що сміялися з жертвенних вояків, що вони мовляв: "З червоненькою калинонькою на устоньках йшли на війноньку і вбивали своїх братів - радянських бійців..."

                                   Книжку треба перекласти на німецьку мову, щоби німці пригадали собі свій хронічний "дранґ нах остен" і вже більш його не повторювали...

                                   Книжка повинна вийти англійською мовою для англійців і американців, може застидаються і опритомніють, яку вони політику супроти українців, своїх приятелів, стосують і як поводилися вони з українцями полоненими і воєнними втікачами, яких загнали в табори... А як вони "поставили на ноги" і врятували від ліквідації свого і світового ворога, московську імперію.

                                 Як кол. старий вояк УСС, УГА і УНР армій і учасник обох світ, воєн — поручаю цю книжку і старшим і молодшим, бо з неї можна багато навчитися, головно любови до України, потреби і розуміння військової справи.