В 56-ТУ РІЧНИЦЮ БОЮ НА МАКІВЦІ

Д-р Стефан Булак

У ході визвольних змагань Українських Січових Стрільців Маківка відіграла надзвичайно важливу ролю. І її значення під багатьма оглядами виїмкове, з уваги на тодішню ситуацію просто переломове. Це був зворотний пункт в нашій визвольній боротьбі із військового і національно-політичного боку.

В чім же полягає її значення?

Далекосяжні наслідки перемоги на Маківці позначились так внутрі Леґіону, як і назовні. Для стрільців — це була безперечно світла вояцька перемога. Для самого Леґіону Маківка вирішила його дальшу організаційну долю, яка до того часу була непевна.

Перемогою на Маківці УСС закінчили не тільки довгі, затяжні бої, а Маківку як ключеву стратегічну позицію, але закінчили також свій карпатський період боротьби, найважчий в їхній воєнній кампанії, найважчий з огляду на непригожий гірський терен та зимову пору, особливо ж, коли взяти під увагу, що тоді була гостра, люта зима, в часі якої стрільці серед морозів мусіли бродити в глибоких снігах по гірських дебрах і вертепах. Це був для них також найважчий період з огляду на дуже несприятливі військово-службові відносини та болючі недостачі, що їх стрільці мусіли терпіти.

До тих недостач належав у першій мірі брак потрібної військової підготови. Не всі стрільці в початках своєї формації переходили нормальний кадровий вишкіл, теоретичний чи практичний. їх відразу розбивали на малі партизанські відділи і приділювані та призначувані до окремих завдань здебільша стежних і розвідувальних. Тому вони були розпорошені по всіх бойових відтинках, постійно наражені на небезпеку знищення. В тому часі УСС лише малими відділами брали участь на фронті в дрібних сутичках, та вже й тоді приходилось їм складати криваві жертви. Без бойового досвіду (багато стрільців вчилися стріляти щойно в окопах в бойовій лінії), не маючи належного виряду, без відповідного взуття і одягу, ба навіть без достатнього харчу і санітарної опіки, погано узброєні і погано трактовані (з вини поляків в корпусній команді), такий тернистий бойовий шлях судилось стрільцям переходити в часі до Маківки. А втім, стрільці не зневірювались і не падали духом, але совісно виконували свій вояцький обов'язок, самі себе вишколювали і гартувались та заправлялись до вирішального змагу. Гарт духа та сильна віра, що ще прийде їм слушний час, кріпила їх. Щойно пізніше, коли стрільці виявили бойову справність, відносини дещо поправились, наступила реорганізація леґіону.

Отож, коли зважити ті всі невідрадні обставини, що попередили битву на Маківці, то тим більше подивугідною, тим більше геройською стає перемога на Маківці. Тільки незглибима любов батьківщини, свідомість мети, за яку йшла боротьба та особиста хоробрість і відвага могли викресати завзятість і посвяту, що їх проявила горстка вояків, які завдяки цим прикметам осягнули світлу перемогу над багато численнішим ворогом. Це була дійсно нерівна боротьба, в якій перемогла сила духа. Тут здійснилась та відвічна правда, що не число, не скількість, але якість рішає, дух перемагає. На Маківці УСС виступили як одна, суцільна, об'єднана бойова одиниця. Це причинилось до їх бойового успіху і до того, що стрільці могли виявити себе як українська боєва формація.

Маківка показала, що легіон УСС — це бойова сила, сила високої військової вартости, вартости вояків і старшин.

До Маківки австрійська команда, у корпусі і в дивізії, легковажно дивилась на УСС, не добачувала і прямо ігнорувала їх як фронтову силу, визначувала їм підрядну ролю без поважнішого військового значення і приділювала до різних австрійських частин під різним командуванням. Від Маківки це основно змінилось. На Маківці австрійська команда «відкрила» українців і зразу була здивована: Показалось, що леґіон не тільки дорівнює, але значно перевищує австрійські відділи. Тоді, коли австрійські і мадярські частини на Маківці під напором ворожих наступів заломились, не видержали і майже розбрились, стрільці сміливими контратаками відбивали ворога і не піддавались та не відступали, аж поки не зломили його сили.

Чотири повні дні тривали завзяті, криваві бої від 29 квітня до 2 травня. За плянами московського командування, на горі Маківці мав наступити пролом, який мав уможливити московській армії дістатись через Карпати на угорську рівнину, а відтак дальший похід в напрямі до Відня. На Маківку ворог вислав одну з найкращих своїх бригад, яка почала наступ вночі з 28 на 29 квітня. Маківки боронили австрійські і мадярські частини, які проте не видержали вже першого натиску. Ворог у деяких місцях проламав фронт і зайняв австрійські окопи. Тоді кинули до бою І курінь і частину II куреня Стрільців, які сильним ударом в рукопашнім бою відкинули ворога і відзискали втрачені позиції.

На другий день, 30 квітня ворог після артилерійської підготови поновив наступ, одначе чуйність і влучний обстріл УСС зупинили наступ. Та найзавзятіший бій розпочався першого травня. Від самого ранку гриміли ворожі гармати, барабанний вогонь численних батерій промощував дорогу до наступу. Ворог кинув до бою нові сили, які за всяку ціну мали зайняти Маківку. Непроглядні ворожі лави рушили вперед, перейшли знищені дротяні застави і вдерлись на верх Маківки. Мадярські частини не витримали і відступили. Ворог здобув значний успіх і почав поширювати пролім. Грозила цілковита втрата Маківки. Тим часом цілий тягар боротьби перейшов на Стрільців, які з цілою силою кинулись в протинаступ, двічі приступом в рукопашнім бою старались відкинути ворога і обидва рази мусили відступити, бо ворог з цілою рішучістю боронив здобутих позицій. Щойно за третім разом Стрільці з неустрашною відвагою і правдивою погордою смерти розбили ворога і відкинули його з зайнятих ним позицій. Ворог поніс великі втрати. Ціле побойовище було покрите поляглими, так, що не можна було перейти. Стрільці також мали великі втрати, але здобули світлу перемогу, не допустили до пролому.

Та ворог ще й тепер не міг погодитись з своєю невдачею і наступного дня, 2 травня, ще раз відновив свої атаки на Маківку свіжими силами, однак і цим разом безуспішно. УСС зберегли остаточно перемогу в своїх руках.

Перемога на Маківці знайшла сильний відгук в команді 55 дивізії, якій підлягав леґіон. Ось що пише команда дивізії до 130 бригади, до котрої належали УСС:

«Українські стрільці двічі рішили бій в нашу користь. Боротьба була важка. Повсякчасно залишиться в історії слава їх хоробрих діл.

Українці! З великою гордістю можете глядіти на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого Корпусу. Маєте право назвати себе вибраною частиною. Тричі Вам слава!»

Підписано: Фляйфман, генерал. 
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Командант бригади, полк. Вітошинський, пересилаючи те письмо до команди леґіону, додає від себе: «З приводу цих визначних подвигів вітаю найсердечніше підчинені мені українські баталіони ч. 1 і ч. 2 та почуваю себе щасливим, що такі геройські частини належать до бригади».
Таких похвальних слів хіба не часто можна почути в армії, їх не висказують з високого місця безпідставно, неоправдано і з легким серцем. Це було признання й найбільш авторитетного місця, від команди, що не зовсім була прихильна до УСС. Це було найкраще свідоцтво для УСС після важкого іспиту, що його стрільці склали з блискучим успіхом.

Так, УСС могли бути горді, та не тільки УСС, але й український Провід і цілий український нарід. Таку перемогу могли здобути лише нащадки хороброго лицарського народу, лицарі славного козацького роду. Це були сини рідної української землі, здебільша селянські, які вросли в ту землю не від сторіч, а від тисячоліть, для яких оборона своєї рідної землі була святим обов'язком.
Маківка започаткувала нову добу в історії леґіону. Вона ясно і чітко визначила місце і становище леґіону, як бойової одиниці в австрійській армії, а відтак скристалізувала й устабілізувала його характер, як української національної армії.

Український характер легіону був виразно підкреслений в дивізійному наказі: «українські стрільці вирішили бій, українці можуть бути гордими» і т.д.

Незадовго потім формацію УСС, зложену з двох куренів, визнано формально на підставі розпорядження Начальної Команди, як полк. Це було також велике вивищення і відзначення леґіону.

Не від речі буде згадати, що признання 55 дивізії не було одиноким, відокремленим ствердженням бойової вартости УСС і тільки від австрійської команди, бо після кривавих боїв під Семиківцями восені 1915 р. в німецькім звідомленні до команди Південної Армії була така згадка про УСС: «З нами йшли в наступ українські добровільці. Це, мабуть, найкращий відділ з усієї австро-угорської армії».

Подібних похвал було більше.

Вістка про перемогу на Маківці відбилась широким відгомоном серед українського суспільства, яке прийняло її з ентузіязмом та почуттям гордости за своїх синів, за своїх героїв-переможців. Вона розпорошила занепокоєння і пригноблення, ба навіть зневіру, що почали ширитись після окупації Галичини московським наїзником, під московським терором та внаслідку некорисного стану української справи в світі. Тепер повіяло свіжим, оздоровлюючим подихом. Всюди запанував радісний настрій і великий підйом духа. З подивом і захопленням очі українського суспільства звернулись на УСС, як центр і підставу української сили, як джерело віри і надії.
Перемога на Маківці була також радісною вісткою для українського Проводу, який дістав сильний і переконливий аргумент в своїй політичній діяльності і виступах перед австрійським урядом. Йому приходилось часто користуватись тим аргументом в обороні українського імени. Перемога на Маківці виросла несподівано, як могучий національно-політичний фактор.
Перемога на Маківці знайшла живий відгомін також серед чужинців, в краю і за кордоном. Чужомовна крайова і закордонна преса почала писати з приводу Маківки про українців і Україну. Українській справі почали присвячувати пильну увагу.

До леґіону посипались численні гарячі привіти: від загальної Української Ради, Бойової Управи, від організацій і товариств, від діячів і визначних осіб. Поети, письменники і композитори почали складати поеми, вірші і пісні та оспівувати і прославляти геройства УСС.

Так постала легенда Маківки, яка увійшла в новітню історію наших визвольних змагань, яка перейшла до українських національних традицій.

На традиціях Маківки виховувалась і виховується молодь в державницькім і соборницькім дусі. Після 1-ї світової війни молодь стала відвідувати могили поляглих на Маківці, а відзначування річниці Маківки стало величавим, всенародним святом. В той час в цілім краю відбувалась неначе мобілізація молоді, яка спішила зі всіх сторін, щоб поклонитись тіням героїв. Маківка стала атракційним гаслом для молоді, джерелом її надхнення, національної свідомости і патріотичного духа. На її примірі будуть виховуватись ще дальші покоління. Бо як не забулись Термопілі, як не забувся Конотоп, так і не забудеться Маківка. І тут, за океаном, для нашої молоді, що вже тут народилась і не бачила України, Маківка — це невичерпне джерело національного духа і національної гордости, що Україна мала не лише невдачі, але й світлі моменти, моменти перемоги.

З історичного погляду бої і перемога на Маківці — це символ незламного бажання і стремління українського народу до волі, символ боротьби, яку український нарід через століття вів із зброєю в руці, але й символ світлої перемоги над відвічним ворогом Москвою, подібно, як блискучою була перемога гетьмана Івана Виговського під Конотопом 1659 р.

Маківка — це відновлення і тріюмф лицарського духа українського народу, відродження давньої козацької слави після двох сот літ бою під Полтавою 1709 р.

Маківка — це доказ великої любови Батьківщини і геройської посвяти для неї. Маківка — це чинний вияв української самостійницької ідеї, доказ, що тої ідеї не можна знищити.

Маківка залишила глибокого змісту заповіт: Не риданням і наріканням, не плачем і благанням, і не фразами та перехвалками, але організованою і об'єднаною силою, збройною силою здобувається свободу.

Маківка потвердила ще раз невідхильну правду, що єдиною силою, на якій нарід може опертися, є здисциплінована, сильна духом і свідома своєї мети армія.

Маківка потвердила ще одну відвічну правду, що тільки спільним, об'єднаним фронтом можна здобути перемогу, а розбиті і роз'єднані не представляють жадної сили.

УСС на шляху своєї боротьби мали багато світлих воєнних осягів і тріюмфів, згадати б бої під Семиківцями, на горі Лисоні, під Конюхами і інші, але перемога на Маківці найсвітліша, найбільш блискуча.

Тому в 56-ту річницю боїв на Маківці віддаймо честь і вшануймо всіх учасників тих боїв, поляглих, померлих і ще живучих, та в першу чергу поклонімся тіням героїв, які склали свої буйні голови на жертовнику Батьківщини.