ОЛЕКСАНДЕР ІВАН ПУЛЮЙ

                Колишній український січовий стрілець, хорунжий Української Галицької Армії, ротмістр 9-го німецького полку кавалерії "Фюрстенвальде".

                Олександер Пулюй народився 12. 5. 1901  у Празі, де його батько, світової слави вчений Іван Пулюй, був професором німецької політехніки.

                 З вибухом Першої світової війни О. Пулюй зголошується як доброволець до Українських Січових Стрілців та по короткому вишколі бере участь, як 17-літній юнак, у боях з поляками за Львів. По відступі за Збруч зістає приділений до кавалерійського полку 8-ої бригади УГА. Поранений, хворіє на тиф, та ще не зовсім здоровий попадає у більшовицький полон і, щоби не бути розстріляним, годиться на пропозицію більшовицького комісара виїхати до Москви на вишкіл комуністичних пропагандистів. Та вже на другий день, діставши деяку свободу, втікає до своєї частини, а в бігу дальших воєнних подій попадає до польського полону, з якого втікає на Словаччину й вертається до Праги. Не маючи у Чехо-Словаччині виглядів на працю, виїжджає до Німеччини, студіює в Бресляв у політехніці і закінчує студії як дипломований інженер електротехніки. Дуже талановитий, на його винаходи з ділянки фільмової техніки електронної передачі звуків та музики звертають увагу керівники німецької фірми "Клянґ — Фільм" у Берліні, і запрошують до праці.

                 На початку 1939 р. покликують Пулюя на військові вправи, а незабаром до війська, до німецької контррозвідки, бо він знав чужі мови й у Першій світовій війні воював у Східній Европі.

                  У війні проти Польщі Пулюй приїхав 9 вересня до Кракова.

                  Довідавшися, що більшовицькі війська переступили біля Сокаля устійнену демаркаційну границю і будуть мусіти звідти відійти, він, користаючи з умови, яка дозволяла німцям забрати ранених німецьких вояків з львівських шпиталів, поїхав з двома німецькими лікарями до Львова. Тут стрінув припадково свою сестру Наталію, одружену за композитором Барвінським, та переказав, що біля міста Сокаля наступить за два тижні зміна границі й більшевики залишать місто Кристинопіль, Варяж та кільнадесять сіл, які займуть німецькі війська. Це була добра нагода для тих яким грозили більшовицькі переслідування, виїхати негайно в ті околиці. З цеї нагоди скористало багато людей, особливо колишніх старшин УГА та членів ОУН; кругло кількасот осіб, як це дальші події потвердили, врятувалися від заслання на Сибір, а то й смерти в більшовицьких в'язницях.

                   Пулюй належав до головного бюра контррозвідки в Берліні й часто їздив до Болгарії, Мадярщини та Румунії. Повертаючи на наші Західні Землі, він інтервенював у німецьких адміністраційних чинників у користь українців.

                    Перед вибухом війни з СРСР Пулюя призначено до 2-ої армії, що її командиром був генерал полковник фон Шоберт. При цій армії Пулюй створив добровільний український військовий відділ, що складався в більшості з студентів високих шкіл з Галичини й Буковини, з яких 90% знало добре німецьку мову. Цей відділ вишколювався в місті Ясси на Молдавії і мав назву "Пума" й він пройшов воєнну компанію від Ясси до Миколаєва. В той час Пулюй з вояками "Пуми" організував у звільнених від більшовиків містах України українську адміністрацію, та розділювали зі здобутих від більшевиків харчових запасів, харчі для населення, про що згадує Л. Шанковський у спогадах "Похідні групи ОУН". Коли ґестапо почало, на наказ райхскомісара України Еріха Коха розстрілювати без причини українських перекладачів, не минаючи вояків з "Пуми", Пулюй розв'язав "Пуму" і звільнив її вояків від військової служби.

                   Повернувши по закінченні Другої світової війни до Австрії, Пулюй береться до свого улюбленого заняття, як винахідник різних апаратів для фільмової індустрії, закладаючи в Лінцу власне підприємство. Далі він цікавиться продукцією культурних фільмів, за які дістає від австрійської держави медалю. Його фільми "Забава камінцями" та "Сьогоднішнє містечко" одержують на інтернаціональній виставі в Берліні першу нагороду, а Юнеско набуває право на їх висвітлювання.

                   Згодом передає ведення свого підприємства двом синам, а сам займається доповненням архіву свого батька та його наукових праць, розкинених по різних журналах 19-го і 20-го столітть.

                    Помер 31. 12. 1984 у Баварії, Літцельдорф.

Роман Крохмалюк