ПОВСТАНЦІ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В 1920-21 РОКАХ

Л. Полтава

З нагоди 50-річчя так зв. «великого жовтня», себто большевицької контрреволюції, в підсовєтській пресі друкується чимало спогадів та деякі документи про боротьбу комуністичних загонів Леніна з частинами Армії Української Народної Республіки. Але в цій статті головну увагу звернемо на відносно мало висвітлену у нас ділянку — боротьбу українських повстанських загонів — вірних Головному Отаманові Симонові Петлюрі і безпосередньо пов'язаних з ним — у 1920-21 роках у південній частині вже окупованої України.
Всеукраїнський ЦУПКОМ — треба, очевидно, розшифровувати, як Всеукраїнський Центральний Український Повстанський Комітет. Повторення «Всеукраїнський» і «Український» виходить з того, що на місцях діяли лише ЦУПКОМ-и, а об'єднував їх Всеукраїнський ЦУПКОМ. ЦУПКОМ-ом на Катеринославщині (Січеславщині, тепер Дніпропетрівщина, в УССР) керував не відомий ближче авторові статті доктор Гелів, безпосередньо, як побачимо далі, пов'язаний з Гол. От. С. Петлюрою за кордоном, а в Україні — з повстанським отаманом-самостійником Зірко-Рибалкою.
Між Першим і Другим Зимовим походами регулярних частин решток Армії соборної УНР (Перший від грудня 1919 до 6 травня 1920; Другий, від осени до 21 листопада 1921 р. під Базаром) — вся Україна дослівно горіла вогнями селянських повстань проти московсько-большевицьких окупантів. Лише в районі сучасної Дніпропетрівщини активно діяли, тісно пов'язані між собою: повстанська група отамана Брови (невеликий рухливий відділ), повстанська група Семисенка, повстанська група Огника, великі повстанські загони отамана Бойка та керівника Нікопольської Петлюрівської Організації отамана Зірко-Рибалки (колишній кадровий офіцер рос. армії, українець-патріот, вірний до загибелі ідеалам УНР); нижче по Дніпру, в районі села Біленьке — оперував чималий повстанський загін отамана Федорченка, а далі — на північній Таврії та на Херсонщині — діяли повстанські, більші й менші чисельно, загони Кимлача, Сердюка, Бондаренка та ін. Від Катеринослава-Дніпропетрівського аж до Нікополю тримали рухливий антибольшевицький фронт вірні сини України приблизно до кінця 1921 року, а деякі й у 1922 році.
Щоб дати змогу повніше уявити розміри і масштаби української повстанської діяльности в 1920 році на згаданій вище території окупованої України, наводжу за київською газетою «Молодь України» ч. 85 з 1967 р. уривок з «Постанови 7-ої Катеринославської Губпартконференції у червні 1921 року»:

«Заслухавши доповідь голови Губчека тов. Трепалова про роботу Катеринославської Губчека, VII партконференція констатує, що робота Губчека проходила в дуже важких умовах, але робота блискуче виконана і має значення у всеукраїнському масштабі. За півтора року розкрито і паралізовано нитки змов і повстань, арештовано 52 керівних учасників, ліквідовано ланцюги петлюрівської агентури; 4 травня 1920 року в районі Нікополя розбито велику банду Бойка; в червні 1920 року в районі Павлограда затримано 150 бандитів; у липні в Кам'янці на Дніпрі розгромлена банда і знайдено сховище зброї; у вересні — в селах Лоцманка, Ямбург, Волоське, Дієвка ліквідовані чотири банди»...

Головою Губчека, себто провідником чекістів у Катеринославі, був у 1919-20 роках якийсь Трєпалов, росіянин, як видко з прізвища. У своєму розпорядженні він мав найкраще озброєні частини, досвідчених агентів-розвідників, а при потребі — викликав частини регулярної Красної Армії, найчастіше кіннотників Будьонного. У спогадах про «діяльність» того чекіста, надрукованих у «Молоді України» з 29 квітня 1967 р., під заголовком «Кінець "кар'єри" доктора Гелєва», чимало розповідається про двох розвідчиків Трєпалова, яким після довгих місяців небезпечних шукань, вдалось потрапити до штабу отамана Зірко-Рибалки влітку 1921 року, і відтоді Чека, спільно з частинами 1-ої Кінної Армії Будьонного, змогли завдати українським повстанцям великих ударів.
Із згаданого спогаду-репортажу довідуємось, що доктор Гелів, перш за все, був «керівником петлюрівських повстанських груп та банд на Катеринославщині», що він був «жорстоким і хитрим ворогом», який діяв сміливо, навіть зухвало». Доктор Гелів спочатку перебував, десь весною і влітку 1920 р., при штабі отамана Брови, разом із своїм адьютантом на прізвище Кравченко. Загін от. Брови діяв на Катеринославщині більше, як загін-розвідник, що постачав більшим групам повстанців-самостійників важливі відомості про рух большевицьких частин. Потім у північній частині Павлоградського повіту д-р Гелів залишив отамана Брову. «Пізніше оперативні дані Губченка свідчили, що він пробирається на південь». Згодом д-р Гелів, після короткого перебування в Солонянському районі, в отамана Огника, виринув аж біля Нікополю і там, разом із провідником місцевого Центрального Українського Комітету Зірко-Рибалкою... зник. Згадуваний Трєпалов зробив припущення, що Гелів не злякався переслідування — «Ні, не такий Гелів», а поїхав до барона Вранґеля просити допомоги.
Вранґель дав д-рові Гелеву невеликий загін та приділив двох своїх полковників Грудіна і Тимошевського, які мали навчити повстанців воєнного ремесла. Але 27 вересня 1920 р., коли той загін спробував перейти Дніпро біля села Біленького, — «частини Червоної Армії вже чекали на ворога, якого розбили на голову і змусили відступити». У тім бою брав участь, з другого берега Дніпра, загін отамана Федорченка, однак сили ворога були значно більшими і краще озброєними. Ті частини й чекісти, скористувавшись з вигри над Дніпром, розгорнули тоді наступ на менші загони і групи українських повстанців, у тому Сердюка, Кимлача та ін.
Тим часом, д-р Гелів відступив з рештою вранґлівців, які, фактично, жадної допомоги силам ЦУПКОМ-у не подали, на Крим. Звідти через Константинопіль він діставсь у Польщу. У згаданому репортажі читаємо, що в «Польщі на той час знаходився головний штаб Петлюри». Далі:

...«Зустріч Петлюри і Гелєва була короткою і недвозначною: доктора призначили організатором повстання на Катеринославщині, Північній Таврії і Херсонщині. Невдовзі Гелєв з помічниками таємно перейшов кордон і знову об'явився на Україні».
Доки Доки д-р Гелів перебував у Польщі, чекісти зуміли перехопити двох зв'язкових отамана Брови, і під їхніми прізвищами та з їхніми документами послали двох вивірених комуністів на розвідку. Врешті-решт вони втерлись у довір'я Зірко-Рибалки і спричинили майже розгром великої повстанської мережі на півдні України влітку 1921 року.
Д-р Гелів незабаром повернувся на Катеринославщину і затримався при якійсь, не означеній, повстанській групі, а отаман Зірко-Рибалка пов'язався із своїм великим загоном та завдавав большевицьким частинам міцних ударів. Від Катеринослава до Нікополю комуністи не знаходили собі місця від початку 1921 року. У селах Нікольске, Солоному, Новопокрівцях були спеціяльні хати-явки, де отамани діставали вказівки (можливо і від самого Всеукраїнського ЦУПКОМ-у). У місті Нікополі був повстанський петлюрівський штаб та, здається, якийсь час і все місто перебувало в українських руках. Отаман Зірко-Рибалка у листівках до населення називав себе і своїх повстанців «справжніми борцями за вільну Україну» — проти большевиків та большевицької Росії. Населення масово підтримувало повстанців.
Два розвідники-чекісти, з документами закатованих комуністами справжніх повстанців отамана Брови, добились до Нікополя і потрапили у штаб Зірки-Рибалки. Він, перевіривши документи, і — через посланця — в отамана Брови, повіривши, що це свої люди, сказав їм, що чекає на д-ра Гелєва. Крім того, він показав їм «полотнянку за підписом Головного Отамана Петлюри про те, що д-р Гелів призначається уповноваженим по організації повстання на Катеринославщині, Північній Таврії і Херсонщині. — А я його заступник»...
Так чекісти-розвідники потрапили до повстанського зв'язкового Івана Горобця, дістали пароль «Македонський» на квартирі пані Уманської у роз'їзді Потоцькому, що була зв'язковою з д-ром Гелевим. Отаман Зірко-Рибалка сказав їм, що чекатиме д-ра Гелєва у с. Солоному, «в Чумаченка, — доктор знає».
Всі ті місця через день були оточені чекістами та спішно викликаною кавалерійською частиною Будьонного. Аж через тиждень обережний д-р Гелів, ніби в передчутті лиха, — прибув до с. Солоного, до групи отамана Чумаченка. Ворог сидів у засідці:

«Зав'язався справжній бій. Прорватись нікому не вдалось. В цьому бою був забитим доктор Гелів, його зв'язківець Бєлінський, Чумаченко та інші верховоди петлюрівського підпілля», — сказано в репортажі ворожої газети. Згадано також, що чекісти підступом у інших місцях, маючи всі головні адреси, схопили отамана Зірко-Рибалку, адьютанта д-ра Гелєва Кравченка, емісара з Польщі Цибенка, до рук большевиків потрапили й документи, блянки, печатки тощо штабу д-ра Гелєва. Тоді, влітку 1921 року — «почався розгром підпільних петлюрівських організацій в Нікопольському, Криворізькому, Мелітопільському повітах. А незабаром чекісти Києва і Катеринослава розгромили так званий Всеукраїнський ЦУПКОМ, — твердить газета ЦК Комсомолу УССР «Молодь України», — і нанесли нищівний удар петлюрівському підпіллю на Україні».
Очевидно, «нищівний удар» по петлюрівському підпіллі в УССР не відбувся влітку 1921 року — таке твердження призначене для молодого підсовєтського читача. Але на півдні України повстанці-петлюрівці, вірні сини УНР, дійсно зазнали в той час важкого удару.
Однак, ще в 1923, чи в 1924 р. в Україні все населення пошепки передавало про бої великих частин отамана Христового на Полтавщині проти комуністичного війська. Крім того, ще в 1923-25 рр. українці сподівались повернення Петлюри з великою армією. В народі ходили перекази про легендарного борця проти червоного московського окупанта — отамана Клітку на Сумщині та Полтавщині (у 1925 р.), який «пробивав до десятка комуністів однією кулею», та який не раз втікав з рук чекістів, а одного разу, бачучи безвихідь у їхній в'язниці, попрохав сторожа-охоронця, щоб той дав шматок крейди... намалював на тюремній стіні човен, сів у нього... і виплив на волю з камери...
Хоч які перекручені й неповні відомості подала за 1920-21 роки на півдні України совєтська преса, все таки відкривається трохи більше заслона, за якою бачимо, що антикомуністичний, національний український повстанський рух не вгавав в Україні довго після того, як на нашій Рідній Землі вже не було частин рідної Армії Головного Отамана.

Див. ще Українські повстанські загони в 1919-1920 роках