СТАРШИНИ В УГА

Нам пишуть


У спогадах про наші визвольні змагання в роках 1918-1920, а також у статтях на цю тему в нашій пресі, деякі автори подають, що одною з причин невдач наших визвольних змагань був брак фахових військових старшин. Наша молодь в австрійській державі не цікавилася чи не любила військової служби, і по відбуттю обов'язкових літ служби, не залишалася в ній, щоб робити військову кар'єру чи набути фахового військового знання.

В дійсності справа виглядала дещо інакше. В австро-угорській армії, з якої в 1918 році вийшла Українська Галицька Армія, було дещо старшин, у тому й булавних (штабових), навіть у генеральських ранґах. Лев Шанковський у своїй праці "Українська Галицька Армія" (Вінніпеґ 1974) подає прізвища українців генералів, як: Антін Лаврівсьний, Осип Доброволя-Вітошинський, Степан Кобилянсьний і Фелікс Шепарович. В УГА вони не служили, бо два перші померли перед постанням УГА, а два останні з невідомих причин не служили в УГА. Крім цих генералів були ще старшини нижчих булавних ранґ, згадати б хоч таких, як: В. Курманович, М. Тарнавський, Г. Степанів, Й. Дяків, О. Микитка, чи О. Красицький (підполк. австр. жандармерії). Були також старшини-лікарі, як: д-р Я. Окуневський і д-р Рожанковський у воєнній фльоті), д-р Кос, д-р Маланюк та інші. Про цих старшин автори не згадують або подають неправильно їхні військові ранґи.

В одному нашому тижневику читав я цього літа, що найстаршим ранґою українцем в австро-угорській армії був резервовий майор М. Тарнавський. Звідкіля автор цеї статті дістав такі відомості, тяжко збагнути. По-перше, резервових майорів в австр. армії не було, а М. Тарнавський був активним старшиною у 35-ім  полку краєвої оборони в Золочеві.

Певна річ, що відсотково мали ми в австро-угорській армії замало старшин, а тим самим бракувало їх в УГА, яка створилася по розпаді австро-угорської монархії. Чому так було? Чи дійсно наша молодь не любила військової служби? Відповідь на це питання дали ці тисячі молоді, що літом 1914 року зголосилися до Січових Стрільців. А втім наша молодь любила військовий однострій, а дівчата по наших селах нерадо виходили заміж за хлопців, що "навіть у войську не служив", і з цеї причини був "меншевартним".

Чому тоді так мало наших інтеліґентних хлопців залишалося у війську на постійне? Одною з причин була матеріяльна сторінка. Старшини австрійсько-угорської армії були слабо оплачувані, а кожний старшина мусів жити відповідно до свого військового ступеня, бо військо це була немов еліта суспільства. Тому на військовій службі залишалися лиш заможніші, а якщо старшина хотів одружитися, то батьки нареченої мусіли забезпечити доні "віно", щоби на випадок смерти мужа, вона мала забезпечену сторінку матеріялнього життя. Для найнижчого ранґою старшини (чотаря-лейтенанта) така сума "віна" виносила мабуть 20 тисяч корон. Таких багачів було у нашому суспільстві небагато, тому й дружину між своїми знайти нелегко, а одружуватися з чужинками не було звичаєм (як тепер). Для залюбленого старшини був один вихід: залишати військову службу і шукати собі іншої праці — при залізниці, пошті, або в інших установах. От тому не мали ми фахових старшин на вищих командних місцях, а резервові, при найкращій волі і героїзмі, не могли їх заступити, не маючи відповідної військової підготовки. Тому на вищих командних постах в УГА були старшини неукраїнці, в більшості німці, народжені на території, що входила в склад української держави, а тим самим були обов'язані до військової служби. Так було і в інших державах, що постали на руїнах австрійської імперії.

Бофало, Н. Й.                                                                       О. Залеський