РЕЦЕНЗІЇ
Під такою назвою появилася минулого року нова праця відомого історика українського війська новітніх часів Льва Шанковського. Ця "воєнно-історична студія" формату великої вісімки появилася у видавництві Дмитра Микитюка у Вінніпезі в 1974 році й має 396 сторін. Вона охоплює весь час існування Української Галицької Армії від її постання "в дні 1 листопада 1918 року аж до останніх днів її існування як частин ЧУГА". Є це, як твердить автор "студією, яка має характер узагальнюючої синтези", а не "остаточною синтетичною воєнною історією УГА". Як видно із бібліографічного довідника, автор використав багато першоджерел не тільки українських, але також і англійські, німецькі, польські, російські та французькі. Завдяки цьому ця студія кидає далеко більше світла на різні події 1918-1920 років, ніж це було можливо у багатьох інших досі нам відомих працях.
"Українська Галицька Армія" Л. Шанковського цінна ще й тим, що автор не намагається ґлорифікувати УГА, при помочі описування її добрих стратегічних потягнень, замовчуючи недоліки, але критично аналізує потягнення Начальної Команди УГА, уряду ЗУНР та опісля Штабу Головного Отамана, якому УГА була підпорядкована після переходу на територію Наддніпрянщини. Зокрема цікавий розділ "Галицька Армія на Наддніпрянській Україні", в якому автор, використавши найновіші доступні матеріяли про тогочасні події, робить цілий ряд цікавих заключень про можливості, які існували перед українськими урядами у час Визвольних Змагань, але були злегковажані на шкоду української справи.
Дуже важливим додатком до згаданої студії є, крім бібліографії, також чотири показники: військових частин, тематичний, географічний та поіменний. В наукових дослідах такі показники відіграють дуже важливу ролю, але в українських виданнях про них часто забувають, чим применшують вартість наукової публікації.
До недоліків праці треба зарахувати брак розділу про переговори уряду ЗУНР (чи ЗОУНР) з урядом УНР, а зокрема умову про перехід УГА на територію Наддніпрянщини в липні 1919 р. З інших історичних джерел нам відомо, що власне недодержання урядом Мартоса цих умов спричинилося у великій мірі до трагічних подій, що заіснували осінню 1919 року. Правда, автор тут і там заторкує це питання, наприклад при обговоренні переговорів НК УГА з Добрармією, але тільки натяками. Так само, хоч автор каже, що використав спомини цілого ряду учасників Визвольних Змагань, а в тому і сотника О. Станіміра "Моя участь у Визвольних Змаганнях 1917-1920", але інформації останнього про перехід 2-ої і 3-ої бригад ЧУГА до польсько-українських союзників у поході на Київ весною 1920 р. та про розмову з Гол. Отаманом С. Петлюрою на станції у Проскурові не взято до уваги. На нашу думку, твердження сотн. Станіміра треба було або спростувати або прийняти до відома й тоді не обвинувачувати за ліквідацію УГА тільки поляків.
У вступному слові Шанковський стверджує, що у своїй студії він повністю використав чотири томи збірника "Українська Галицька Армія" (Вінніпеґ, 1958-1968), що їх видав Дмитро Микитюк своїм коштом. Обговорюючи сьогоднішню працю, годі не згадати про Дм. Микитюка і тепер, завдяки якому вона появилася. "Надруковані в збірнику УГА історичні матеріяли були б пропали навіки, якщо б не ініціатива й не пожертва Дмитра Микитюка, які з'явилися саме в пору, щоб урятувати для історії це багатство", — пише Шанковський.
Нам вдається, що похвала ця вповні заслужена на адресу Дм. Микитюка, бо завдяки тим збірникам, маємо й цю солідну наукову працю про Українську Галицьку Армію. Може якраз те, що остаточне рішення залежало від нього самого, український військовий історик має сьогодні чимало зібраного матеріялу для своїх дослідів. Далеко важче є видати книжку, коли про її вартість рішає така чи інша група людей, яка не так зацікавлена у виданні самої праці, яка вона важлива не була б, а радше, чи та праця відповідає поглядам на ту справу даних людей. Нам відомо, наприклад, що сотн. Осип Станімір не міг опублікувати своїх споминів в одному з українських видавництв тільки тому, що він не погодився на внесення деяких пропонованих змін, які не відповідали правді, принайменше у розумінню сотн. Станіміра. Згадуємо про цей випадок тільки тому, що в обговорюваній нами студії є також чимало критичних завваг і міркувань автора, які на нашу думку є цікаві й оригінальні, але не все підходили б під смак деяких видавців. Отже, появилася ця студія завдяки жертвенному видавцеві Дм. Микитюкові.
Закінчуючи огляд студії "Українська Галицька Армія" Л. Шанковського, хочемо ствердити, що написана вона дуже приступно, базована на численних джерельних матеріялах і тому вона є важливим вкладом в українську військову літературу. З уваги на це авторові як і видавцеві належиться признання за цю публікацію.
Василь Верига
Під такою назвою появилася минулого року нова праця відомого історика українського війська новітніх часів Льва Шанковського. Ця "воєнно-історична студія" формату великої вісімки появилася у видавництві Дмитра Микитюка у Вінніпезі в 1974 році й має 396 сторін. Вона охоплює весь час існування Української Галицької Армії від її постання "в дні 1 листопада 1918 року аж до останніх днів її існування як частин ЧУГА". Є це, як твердить автор "студією, яка має характер узагальнюючої синтези", а не "остаточною синтетичною воєнною історією УГА". Як видно із бібліографічного довідника, автор використав багато першоджерел не тільки українських, але також і англійські, німецькі, польські, російські та французькі. Завдяки цьому ця студія кидає далеко більше світла на різні події 1918-1920 років, ніж це було можливо у багатьох інших досі нам відомих працях."Українська Галицька Армія" Л. Шанковського цінна ще й тим, що автор не намагається ґлорифікувати УГА, при помочі описування її добрих стратегічних потягнень, замовчуючи недоліки, але критично аналізує потягнення Начальної Команди УГА, уряду ЗУНР та опісля Штабу Головного Отамана, якому УГА була підпорядкована після переходу на територію Наддніпрянщини. Зокрема цікавий розділ "Галицька Армія на Наддніпрянській Україні", в якому автор, використавши найновіші доступні матеріяли про тогочасні події, робить цілий ряд цікавих заключень про можливості, які існували перед українськими урядами у час Визвольних Змагань, але були злегковажані на шкоду української справи.
Дуже важливим додатком до згаданої студії є, крім бібліографії, також чотири показники: військових частин, тематичний, географічний та поіменний. В наукових дослідах такі показники відіграють дуже важливу ролю, але в українських виданнях про них часто забувають, чим применшують вартість наукової публікації.
До недоліків праці треба зарахувати брак розділу про переговори уряду ЗУНР (чи ЗОУНР) з урядом УНР, а зокрема умову про перехід УГА на територію Наддніпрянщини в липні 1919 р. З інших історичних джерел нам відомо, що власне недодержання урядом Мартоса цих умов спричинилося у великій мірі до трагічних подій, що заіснували осінню 1919 року. Правда, автор тут і там заторкує це питання, наприклад при обговоренні переговорів НК УГА з Добрармією, але тільки натяками. Так само, хоч автор каже, що використав спомини цілого ряду учасників Визвольних Змагань, а в тому і сотника О. Станіміра "Моя участь у Визвольних Змаганнях 1917-1920", але інформації останнього про перехід 2-ої і 3-ої бригад ЧУГА до польсько-українських союзників у поході на Київ весною 1920 р. та про розмову з Гол. Отаманом С. Петлюрою на станції у Проскурові не взято до уваги. На нашу думку, твердження сотн. Станіміра треба було або спростувати або прийняти до відома й тоді не обвинувачувати за ліквідацію УГА тільки поляків.
У вступному слові Шанковський стверджує, що у своїй студії він повністю використав чотири томи збірника "Українська Галицька Армія" (Вінніпеґ, 1958-1968), що їх видав Дмитро Микитюк своїм коштом. Обговорюючи сьогоднішню працю, годі не згадати про Дм. Микитюка і тепер, завдяки якому вона появилася. "Надруковані в збірнику УГА історичні матеріяли були б пропали навіки, якщо б не ініціатива й не пожертва Дмитра Микитюка, які з'явилися саме в пору, щоб урятувати для історії це багатство", — пише Шанковський.
Нам вдається, що похвала ця вповні заслужена на адресу Дм. Микитюка, бо завдяки тим збірникам, маємо й цю солідну наукову працю про Українську Галицьку Армію. Може якраз те, що остаточне рішення залежало від нього самого, український військовий історик має сьогодні чимало зібраного матеріялу для своїх дослідів. Далеко важче є видати книжку, коли про її вартість рішає така чи інша група людей, яка не так зацікавлена у виданні самої праці, яка вона важлива не була б, а радше, чи та праця відповідає поглядам на ту справу даних людей. Нам відомо, наприклад, що сотн. Осип Станімір не міг опублікувати своїх споминів в одному з українських видавництв тільки тому, що він не погодився на внесення деяких пропонованих змін, які не відповідали правді, принайменше у розумінню сотн. Станіміра. Згадуємо про цей випадок тільки тому, що в обговорюваній нами студії є також чимало критичних завваг і міркувань автора, які на нашу думку є цікаві й оригінальні, але не все підходили б під смак деяких видавців. Отже, появилася ця студія завдяки жертвенному видавцеві Дм. Микитюкові.
Закінчуючи огляд студії "Українська Галицька Армія" Л. Шанковського, хочемо ствердити, що написана вона дуже приступно, базована на численних джерельних матеріялах і тому вона є важливим вкладом в українську військову літературу. З уваги на це авторові як і видавцеві належиться признання за цю публікацію.
Василь Верига
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар