Як показується, справа ранґ і медалів є актуальною не тільки в українців. В польському журналі "Культура", який виходить в Парижі, дуже часто стрічаються статті на тему ранґ або ранґи є темою листі до редакції. В числі за березень 1973 р. знаходимо цікавий лист полк. Польської Армії В. Маковського. Для інформації наших читачів подаємо переклад цікавої дописки до цього листа т. зв. "постскріптум". Її текст звучить:
"Відносно моєї відмови прийняти відзначення командорського ордену "Відродження Польщі", на який зголосило мене "Товариство Польських Летунів". Відмовився я від згаданого ордену з тих самих мотивів, з яких відмовився я прийняти пропоновану мені ранґу генерала. Але до цього властиво спонукав мене малий припадок, який трапився мені в мойому буйному житті перед менш-більш 50-ти роками. В тому ж часі я перебував на студіях в Парижі, як стипендіянт польського летунства. Початково було тяжко, бо, не знаючи мови, я постійно відставав у студіях і через те переживав щось в роді малої депресії. Аж тут навинувся з краю мій добрий колега і була причина піднести мою "мораль" при чарочці, але де? Пішли ми до доброго, але одночасно дорогого ресторану Корнілова. Тому, що з грішми в мене було скупо, ми випили тільки по 2-3 чарки та закусили добрими канапками, що їх обносили по цілому ресторані. Пообідавши, очевидно з малосоленими огірочками, квашеною капустою і т. п. я зі страхом попросив, щоб мені дали рахунок. Як виявилось, рахунок був несподівано малий, бо платити я мав тільки за самий обід. Напитки і перекуска були на рахунок господаря, Корнілова, з нагоди його номінації еміґраційним царсько-російським урядом на... ґенерал-ґубернатора Києва. Було це в 1922 році.
Моя перша реакція була радісна, бо вистачало в мене грошей на заплату самого обіду. Одначе, коли я давав кельнерові, колишньому ротмістрові царської армії з високими боєвими відзначеннями, "на чай", в мене з'явилося почуття милосердя до нього. Таке саме почуття милосердя я мав, прощаючись з господарем та ґратулюючи йому за ґубернаторську номінацію, якою він невимовно радів.
Цей випадок виклика в мені почуття вищости на довгі роки. "Москалі — примітивний народ, — думав я, — хай радіють ранґами та номінаціями, мені це не пошкодить. В нас, поляків, подібного не могло б трапитися. Цей комплекс вищости держався мене довгі роки, але недавно він безслідно зник. Відмовитися від авансу на генерала було мені легко, бо в моєму випадку мала застосування московська дефініція: "Що це є генерал? Це осмішений полковник". Над орденом одначе я мусів на хвилину застановитися. Справа в тому, що я є командором ордену Бритійської Імперії, яка вже не існує, було б у стилю бути ще командором ордену Відродження Польщі, яка ще не відродилася.
Одначе, щоб себе самого не обдурювати, я рішився не прийняти ордену".
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар