«У ЛЬВОВІ ПАМ'ЯТАЮ НЕ БОЇ, А КРИКИ МОНАШОК...»

Уривок із спомину

                    Я - спадковий донський козак, народився у 1910 році у столиці Війська Донського - Новочеркаську. Батька майже не знав: він загинув на Першій світовій. Зате добре пам'ятаю діда, ветерана турецької кампанії, статного козака із золотою сережкою у вусі. З огляду на цей родовід мене не хотіли брати до технікуму. Взяли тільки після того як мати понесла директорові гостинця...

                   Я пройшов всю війну, від Ростова до Берліна, брав участь у Курській битві, звільняв від німців Львів. Сам не знаю, як вцілів. Певно, Господь оберігав мене та материна молитва. Я не раз бував у самісінькому пеклі, а за всю війну маю хіба що контузію...

                   Двічі горів у танку. Вперше - під час Курської битви. У мене тоді вже була „тридцять четвірка". Ми вистрибнули з танка і зіткнулися з таким самим німецьким екіпажем. Наша взяла...

                   Що у Львові було? Нічого цікавого. Німець тоді вже був деморалізований, і великого спротиву не чинив. Та мені запам'яталися не бої, а крики монашок, яких радянські солдати витягували з монастиря і ґвалтували. Так було, ніде правди діти, майже у кожному захопленому місті. І ніхто з офіцерів ніколи не зупиняв ні ґвалтівників, ні мародерів. Це вже десь через місяць після перемоги за мародерство почали судити. А до цього - ніколи. Такі були закони військового часу.

                   Як я після війни у Львові опинився? Привіз своєму командирові вантажівку награбованого у Німеччині добра. Це вважалося нормою, адже ми перемогли і повинні були отримати якусь нагороду за постійний смертельний ризик.


                                Ніколай СУХАРЄВ
                                  Ростов-на-Дону
                                   („Високий Замок")