Андрій Кігічак
Філядельфія, США
Колись-колись, коли наші предки були менш грамотні, а слави-пісні не записувано в прозаїчній історії ні в публіцистиці, то передавали її простолюддю на ярмарках та відпустах — храмах, на празниках під церквами: лірники, бандуристи, сліпці-прошаки, і так вона вдержалася, аж поки вчені музики не записали її на ноти.
Українські Січові Стрільці, одна з історичних бойових формацій двадцятого століття, лишила свою славу-пісню своїм нащадкам, створену поетами-трубадурами. Один з авторів малює словами образ, коли пише, що: «схилилися дві берізки на ліво й на право, а на вітях вітер грає про стрілецьку славу».
І вона, оця Слава, блукає, чи то в сутінках ясних, місячних ночей, обсипана запашним, непорочно-білим, черемховим квітом, чи блестить брилянтовим інеєм, у місячну, морозну ніч, на верхах Карпат. Большевики, щоб затерти сліди по УСС понищили все, хоч УСС били царських москалів, ще не комуністичних. Але москаль — москалем, він старається затерти сліди по УСС-ах, тому, що УСС-и нищили «русскіх». Якщо б на Маківці побили москалів австрійські полки, то інша справа. А то УСС відплатилися перший раз за трагедію під Полтавою. Он, де зарита собака!
Але, що ж? Текст пісні, може цензура сконфіскувати, але гірша справа з піснею серед молоді, і доводиться большевикам її толерувати, з тим, що замість слів: «ой там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою», замінити слово «січовії» словом «червонії». Нікуди правди діти, був час, що і полк УСС був на В.Україні в рядах радянської армії, точніше в бриґаді «ЧУГА». Історії не вільно бронзувати, а писати правду, чи вона нам подобається чи ні, бо інакше, це не буде правдива історія. Зокрема наших нащадків-молодь, не можемо кормити в публіцистиці фантазією. Задовільним явищем є, що рештки, живих ще УСС-ів не просипляють і за океаном свого життя безплідно, бо час від часу, містять на сторінках преси свої спогади. Те, що почали колись по війні пером, чи хто і плугом, продовжає далі консеквентно пером, бо ми УСС-и, мусимо щось про ту історичну формацію, по собі залишити.
Але, коли про Славу почали Піснею, то й піснею-мельодією і закінчимо. Коли Стрілецтво по революції в 1917 році, двигалося разом з австрійською армією на Велику Україну, то за прикладом історичних бандуристів, стрільці мали зі собою і похідні бандури. На постої, нічлігу в одному з подільських сіл, де ночували, скромно, в стодолі, залишив хтось завішену на якомусь кілку свою бандуру. І лишилася в стодолі одна бандура сиротою. Тужила за товариством, зжилася з ними, такий довгий час, знала напам'ять, не тільки їхню творчість, але і їхнє товариське життя. Це була, як каже популярна приповідка в німецькій мові: «Ес вар кляйне, абер нетте ґезельшафт». Така формація не родиться часто. Чи не лишив припадково згаданої бандури стрілецький поет і композитор, пор. Роман Купчинський, це сьогодні, по стільки роках, сказати трудно.
А, що думка думку в'яже, то для історії при нагоді годиться зазначити, що музикальність у маестра Купчинського, то й родинно-спадкова справа, бо його батько, слуга у Христовому винограднику, був знаним на Поділлі цитристом.
Але вертаймося до стодоли, до осиротілої бандури. Коли вернувся з переселення господар і власник згаданої стодоли, йому сказали, що і в його, чи то хаті, чи стодолі, квартирували УСС-и. Господар був з того, як патріот гордий. І залишив ту бандуру на кілку так як її застав. По літах, ніким не торкана, припала пилом. Про бандуру знало ціле село. І чи тому, що всі про неї знали, чи під впливом автосуґестії, кружляли вістки, що коли комусь, доводилося опівночі переходити подвір'ям того обійстя, то чути було, як на струнах припорошеної бандури невідома рука, вдарила акорд. Це власне МУЗА торкнула струни, щоб не пропала Стрілецька Пісня.
І коли УСС-и святкуватимуть свій 60-річний Ювілей, то Слава проб'ється понад Маківкою, Семиківцями, Києвом, щоб почути хоч уривки ніжного рокотання бандури і слова пісні-гимну УСС-ів «За рідний край, за нарід свій»... а радше закінчення цеї пісні... «Бо нас у бій благословить могучий Дух Мазепи».
Філядельфія, США
(До 60-річного Ювілею Українських Січових Стрільців)
Так і написав колись стрілецький поет. Тільки, що творці Слави поза межами Батьківщини, а ВОНА, СЛАВА, залишилася там, дома з народом, між народом і для народу. Залишилася в літературі, в переказах, а вже найбільше в переслідуваній ворогами нашій пісні.Колись-колись, коли наші предки були менш грамотні, а слави-пісні не записувано в прозаїчній історії ні в публіцистиці, то передавали її простолюддю на ярмарках та відпустах — храмах, на празниках під церквами: лірники, бандуристи, сліпці-прошаки, і так вона вдержалася, аж поки вчені музики не записали її на ноти.
Українські Січові Стрільці, одна з історичних бойових формацій двадцятого століття, лишила свою славу-пісню своїм нащадкам, створену поетами-трубадурами. Один з авторів малює словами образ, коли пише, що: «схилилися дві берізки на ліво й на право, а на вітях вітер грає про стрілецьку славу».
І вона, оця Слава, блукає, чи то в сутінках ясних, місячних ночей, обсипана запашним, непорочно-білим, черемховим квітом, чи блестить брилянтовим інеєм, у місячну, морозну ніч, на верхах Карпат. Большевики, щоб затерти сліди по УСС понищили все, хоч УСС били царських москалів, ще не комуністичних. Але москаль — москалем, він старається затерти сліди по УСС-ах, тому, що УСС-и нищили «русскіх». Якщо б на Маківці побили москалів австрійські полки, то інша справа. А то УСС відплатилися перший раз за трагедію під Полтавою. Он, де зарита собака!
Але, що ж? Текст пісні, може цензура сконфіскувати, але гірша справа з піснею серед молоді, і доводиться большевикам її толерувати, з тим, що замість слів: «ой там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою», замінити слово «січовії» словом «червонії». Нікуди правди діти, був час, що і полк УСС був на В.Україні в рядах радянської армії, точніше в бриґаді «ЧУГА». Історії не вільно бронзувати, а писати правду, чи вона нам подобається чи ні, бо інакше, це не буде правдива історія. Зокрема наших нащадків-молодь, не можемо кормити в публіцистиці фантазією. Задовільним явищем є, що рештки, живих ще УСС-ів не просипляють і за океаном свого життя безплідно, бо час від часу, містять на сторінках преси свої спогади. Те, що почали колись по війні пером, чи хто і плугом, продовжає далі консеквентно пером, бо ми УСС-и, мусимо щось про ту історичну формацію, по собі залишити.
Але, коли про Славу почали Піснею, то й піснею-мельодією і закінчимо. Коли Стрілецтво по революції в 1917 році, двигалося разом з австрійською армією на Велику Україну, то за прикладом історичних бандуристів, стрільці мали зі собою і похідні бандури. На постої, нічлігу в одному з подільських сіл, де ночували, скромно, в стодолі, залишив хтось завішену на якомусь кілку свою бандуру. І лишилася в стодолі одна бандура сиротою. Тужила за товариством, зжилася з ними, такий довгий час, знала напам'ять, не тільки їхню творчість, але і їхнє товариське життя. Це була, як каже популярна приповідка в німецькій мові: «Ес вар кляйне, абер нетте ґезельшафт». Така формація не родиться часто. Чи не лишив припадково згаданої бандури стрілецький поет і композитор, пор. Роман Купчинський, це сьогодні, по стільки роках, сказати трудно.
А, що думка думку в'яже, то для історії при нагоді годиться зазначити, що музикальність у маестра Купчинського, то й родинно-спадкова справа, бо його батько, слуга у Христовому винограднику, був знаним на Поділлі цитристом.
Але вертаймося до стодоли, до осиротілої бандури. Коли вернувся з переселення господар і власник згаданої стодоли, йому сказали, що і в його, чи то хаті, чи стодолі, квартирували УСС-и. Господар був з того, як патріот гордий. І залишив ту бандуру на кілку так як її застав. По літах, ніким не торкана, припала пилом. Про бандуру знало ціле село. І чи тому, що всі про неї знали, чи під впливом автосуґестії, кружляли вістки, що коли комусь, доводилося опівночі переходити подвір'ям того обійстя, то чути було, як на струнах припорошеної бандури невідома рука, вдарила акорд. Це власне МУЗА торкнула струни, щоб не пропала Стрілецька Пісня.
І коли УСС-и святкуватимуть свій 60-річний Ювілей, то Слава проб'ється понад Маківкою, Семиківцями, Києвом, щоб почути хоч уривки ніжного рокотання бандури і слова пісні-гимну УСС-ів «За рідний край, за нарід свій»... а радше закінчення цеї пісні... «Бо нас у бій благословить могучий Дух Мазепи».
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар