Ярослав ЗАКАЛЯК
В місяці червні 1947 р. ліквідують табір в Ріміні, Італія, і перевозять нас військовими кораблями з Венеції до Англії. Частину табору перевозять до Шефільду, бувшого табору німецьких полонених. Тут відділяють старшин від стрілецтва і перевозять до різних малих таборів. Англійці придержуються Женевської Конвенції і старшинам виплачують місячну платню, відповідно до ранґи, і дають чисту постіль для ліжок. Тут згадаю, що старші старшини умудрилися і ще в Ріміні привернули собі старі ранґи, такі як: полковник, майор, капітан і т. п., і після своєї ранґи одержували місячну платню, і тому полковник діставав кілька фунтів, а хорунжий (лейтенант) всього 21 шілінґів (1 фунт і один шілінґ).
ТАБОРОВИЙ ХОР
Сидять (зліва)
1-ий ряд: Михайло Якубяк, НН, Степан Ониськів, Евген Лагодинський, Микола Макаревич;
2-ий ряд: НН, Ярослав Тріска, Микола Оглюк, Михайло Ніньовський, Корнило Медвідь.
Стоять(зліва): Володимир Харамбура, НН, Володимир Ляхоцький, Евген Гарасим, Казимир Гарасим (дириґент), НН, Олександер Білий, Ярослав Закаляк
Назагал, ми мали досить добру кухню, але вранці, коли зварили вівсяну кашу з сушеними сливками (типовий англійський сніданок), старші старшини все нас випереджували і нам (молодим старшинам) залишалася каша без сливок.
1 серпня 1947 р. Нас перевезли до малого табору у Шербурн, близько головної дороги. Це був старий військовий табір з досить вигідними бараками. Розміщено нас по двох в кімнатах, що було досить вигідно. Я примістився разом з О. Голинським. Комендантом табору був старший англійський сержант, і кожного ранку нас перечисляв на загальній збірці.
Тому, що ми не працювали, майже кожний займався якимось майструванням. В місті можна було купувати всякі матеріяли для домашнього виробництва. Я, наприклад, змайстрував з дикти валізку, а з крокодилячої шкіри пошив „нецессер” для всяких приборів до голення. Крім цього, я помагав інж. Монцібовичу друкувати на машинці підручник „Високостеві поміри” в трьох копіях.
Я з Голинським записалися на заочний курс креслення. Переважно я користав з цього, бо Голинського заанґажувала „партія” (сот. Підгайний і Маців)
Сидять (зліва): Омелян Кульчицький, Володимир Яворський, Осип Слоньовський, Степан Добрянський.
Стоять (зліва): Мирослав Гуль, Ярослав Москва, Нестор Мулька, Володимир Кудла, Богдан Маців, Борис Шкандрій, Іван Федаш, Мирослав Збудовський, Михайло Якубяк, Богдан Стисловський, Володимир Микула, Ярослав Закаляк, Іван Рубич.
(Знімав О. Голинський)
В таборі ми зорганізували хор під дириґентурою пор. Добрянського. Шарвари ми пошили з пофарбованих парашутів. Ми навіть виступили з концертом для англійської публіки в міській школі.
Тому, що ми не мали постійного заняття, то добровільно зголосилися до фермерських робіт. Нас кожного дня вантажівкою відвозили на ферму, і там ми переважно збирали картоплю. Ми запропонували фермерові, що почистимо його ліс, бо було там багато старих і попадалих дерев, з тим, що для фермера приготуємо деякі дерева на паливо, а частину заберемо до табору для опалення наших бараків. Фермер на це радо погодився і ми замовили в місті вантажівку й привезли собі досить дерева.
11 травня 1948 рік. Нас перевозять до переходового табору в Саттон Брідж, а згодом 28 травня до бувшого американського табору-бази в Вульфокс Лодж. Там перебуваємо до 8 вересня 1948 р. Був там гарний тенісовий корт, що дало нагоду займатися спортом. Близько нашого табору знаходилося старе летовище зі старими літаками, де
наші стрільці-полонені їх розмонтували. Крім різних частин, вони розмонтувли компаси й з них випомповували спирт, який назвали „компасівкою” і навіть гостили ним Гетьманича Данила, коли нас відвідував.
9 вересня 1948 рік. Вертаємось до Шефільду. Хто має родину в Німеччині або Австрії, тих звільняють з полону. Тих, які не мають родини, хочуть теж відвезти до Німеччини. Ми (молоді старшини) запротестували проти цього рішення і повідомили команду табору, що
починаємо страйк і голодівку аж доки парлямент не змінить свою постанову.
Як ми приготувалися до страйку і голодівки? Ми пофарбували один коц на чорно, прибили до жердки й вивісили на комині кухні. Ми рівнож повідомили місцеву пресу, яка вже гуртувалася біля дротів табору. Ми попросили д-ра Турка, щоб нас обстежував підчас голодівки. Він дозволив нам час-до-часу пити воду. Радіо було включене і чекали на децизію парляменту. І по двох днях, ми почули в радіо, що парлямент погодився нас залишити в Англії.
6 січня 1949 рік. Нас врешті звільняють і ми виходимо до ЦИВІЛЯ.
В місяці червні 1947 р. ліквідують табір в Ріміні, Італія, і перевозять нас військовими кораблями з Венеції до Англії. Частину табору перевозять до Шефільду, бувшого табору німецьких полонених. Тут відділяють старшин від стрілецтва і перевозять до різних малих таборів. Англійці придержуються Женевської Конвенції і старшинам виплачують місячну платню, відповідно до ранґи, і дають чисту постіль для ліжок. Тут згадаю, що старші старшини умудрилися і ще в Ріміні привернули собі старі ранґи, такі як: полковник, майор, капітан і т. п., і після своєї ранґи одержували місячну платню, і тому полковник діставав кілька фунтів, а хорунжий (лейтенант) всього 21 шілінґів (1 фунт і один шілінґ).
ТАБОРОВИЙ ХОР
Сидять (зліва)
1-ий ряд: Михайло Якубяк, НН, Степан Ониськів, Евген Лагодинський, Микола Макаревич;
2-ий ряд: НН, Ярослав Тріска, Микола Оглюк, Михайло Ніньовський, Корнило Медвідь.
Стоять(зліва): Володимир Харамбура, НН, Володимир Ляхоцький, Евген Гарасим, Казимир Гарасим (дириґент), НН, Олександер Білий, Ярослав Закаляк
Назагал, ми мали досить добру кухню, але вранці, коли зварили вівсяну кашу з сушеними сливками (типовий англійський сніданок), старші старшини все нас випереджували і нам (молодим старшинам) залишалася каша без сливок.
1 серпня 1947 р. Нас перевезли до малого табору у Шербурн, близько головної дороги. Це був старий військовий табір з досить вигідними бараками. Розміщено нас по двох в кімнатах, що було досить вигідно. Я примістився разом з О. Голинським. Комендантом табору був старший англійський сержант, і кожного ранку нас перечисляв на загальній збірці.
Тому, що ми не працювали, майже кожний займався якимось майструванням. В місті можна було купувати всякі матеріяли для домашнього виробництва. Я, наприклад, змайстрував з дикти валізку, а з крокодилячої шкіри пошив „нецессер” для всяких приборів до голення. Крім цього, я помагав інж. Монцібовичу друкувати на машинці підручник „Високостеві поміри” в трьох копіях.
Я з Голинським записалися на заочний курс креслення. Переважно я користав з цього, бо Голинського заанґажувала „партія” (сот. Підгайний і Маців)
Сидять (зліва): Омелян Кульчицький, Володимир Яворський, Осип Слоньовський, Степан Добрянський.
Стоять (зліва): Мирослав Гуль, Ярослав Москва, Нестор Мулька, Володимир Кудла, Богдан Маців, Борис Шкандрій, Іван Федаш, Мирослав Збудовський, Михайло Якубяк, Богдан Стисловський, Володимир Микула, Ярослав Закаляк, Іван Рубич.
(Знімав О. Голинський)
В таборі ми зорганізували хор під дириґентурою пор. Добрянського. Шарвари ми пошили з пофарбованих парашутів. Ми навіть виступили з концертом для англійської публіки в міській школі.
Тому, що ми не мали постійного заняття, то добровільно зголосилися до фермерських робіт. Нас кожного дня вантажівкою відвозили на ферму, і там ми переважно збирали картоплю. Ми запропонували фермерові, що почистимо його ліс, бо було там багато старих і попадалих дерев, з тим, що для фермера приготуємо деякі дерева на паливо, а частину заберемо до табору для опалення наших бараків. Фермер на це радо погодився і ми замовили в місті вантажівку й привезли собі досить дерева.
11 травня 1948 рік. Нас перевозять до переходового табору в Саттон Брідж, а згодом 28 травня до бувшого американського табору-бази в Вульфокс Лодж. Там перебуваємо до 8 вересня 1948 р. Був там гарний тенісовий корт, що дало нагоду займатися спортом. Близько нашого табору знаходилося старе летовище зі старими літаками, де
наші стрільці-полонені їх розмонтували. Крім різних частин, вони розмонтувли компаси й з них випомповували спирт, який назвали „компасівкою” і навіть гостили ним Гетьманича Данила, коли нас відвідував.
9 вересня 1948 рік. Вертаємось до Шефільду. Хто має родину в Німеччині або Австрії, тих звільняють з полону. Тих, які не мають родини, хочуть теж відвезти до Німеччини. Ми (молоді старшини) запротестували проти цього рішення і повідомили команду табору, що
починаємо страйк і голодівку аж доки парлямент не змінить свою постанову.
Як ми приготувалися до страйку і голодівки? Ми пофарбували один коц на чорно, прибили до жердки й вивісили на комині кухні. Ми рівнож повідомили місцеву пресу, яка вже гуртувалася біля дротів табору. Ми попросили д-ра Турка, щоб нас обстежував підчас голодівки. Він дозволив нам час-до-часу пити воду. Радіо було включене і чекали на децизію парляменту. І по двох днях, ми почули в радіо, що парлямент погодився нас залишити в Англії.
6 січня 1949 рік. Нас врешті звільняють і ми виходимо до ЦИВІЛЯ.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар