НА ЧИСТІ ВОДИ

Д-р Осип Колодницький
кол. хорунжий 7-го гарматного полку УГА     

• Відомий видавець Дмитро Микитюк із Вінніпеґу безумовно заслужив собі на признання, що своєю ініціятивою, енергією і фондами видав вже три томи "Матеріялів до історії УГА", де зібрано велике число військово-історичних фактів і даних. А втім, ті книжки, як усі інші, можуть і повинні підлягати критичній, позитивній чи негативній оцінці, писаній завжди спокійно, у конструктивному піході до самої справи, себто до історичної правди. Тому містимо критично-аналістичну статтю активного старшини УГА, д-ра О. Колодницького, перевівши в ній тільки невеличкі суто технічні скорочення, без порушення суттєвих закидів. — Редакція.

Недавно появився друком 3-тій том матеріялів до історії УГА, виданий Д. Микитюком, за редакцією Колеґії під проводом Є. Зибликевича. Матеріяли всіх 3-х томів мали би стати підставою синтетичної історії УГА.

Та заки до того дійде, треба буде переглянути всі ті матеріяли, та очистити їх з багатьох помилок, які існують в усіх 3-х томах, побіч дуже добрих нарисів висококваліфікованих авторів.

Ціллю цих моїх зауваг є звернути увагу на хиби у розділі про артилерію УГА.

Приготовляючи матеріяли до першого тому, видавець звернувся до визначного артилериста, кол. команданта 2-го гарматного полку, сотн. Стефана Мацькевича, з проханням написати нарис історії артилерії УГА, що він і зробив. Яке ж було розчарування сотн. Мацькевича, перечитавши розділ після появи 1-го тому? Він висловив свій жаль в листі до мене і знає про це також і видавець.

Кілька конкретних прикладів. На ст. 82/1 автор Д. Микитюк пише про "дивізіон артилерії", даючи від себе пояснення в дужках ("один полк легкої і один важкої"). Не розуміючи слова "дивізіон" автор думає, що в склад дивізіону входять два полки. Дальше на сторінці 84/1 пише: "З артилерійських полків І і III корпусів УГА, зорганізовано по одному легкому дивізіонові, а з полків ІІ-го корпусу створено один тяжкий дивізіон, яким командував сотник Ю. Шепарович". На сторінці 99/1 написано, що 7-ий гарматний полк мав 4 легких батерій і одну батерію тяжких гавбиць, що не згідне з правдою, що полк мав три батерії полевих гармат і дві батерії полевих гавбиць (жадних тяжких гавбиць не мав), його комендантом був не сотник Маркіян, а Маріян Кречковський, санітарним шефом був не д-р Крохмальський, а д-р Крохмальний. (Це, можливо, друкарські помилки). Сотник А. Степанів згинув не під Жидачевом, а під Журавном. Цих помилок не зробив первісний автор, на яких покликується при кінці розділів дійсний автор, підписаний буквами Д. М.

Про схему для УГА після переформування корпусів в бригади ЧУГА, зрозуміло подав О. Сохоцький на стор. 236/1 і сотник О. Станимір в своїй книжці "Моя участь у визвольних змаганнях", виданій 1966 р. Не можна підозрівати, що редактори, самі колишні старшини, без огляду на те, чи вони піхотні чи артилеристи, не знають, що це є і з чого складається дивізіон, або що будь-де на світі існувала батерія з 12-ти далекострільних гармат (стор. 96/2). Як же в дійсності виглядала справа з артилерією 1-ої Бригади УСС — ЧУГА? Отже, був в ній один полк легкої артилерії, що складався з 4-х батерій по 4-ри 3-дюймові гармати в кожній, той сам, що раніше називався 3-тій Гарматний полк ІІІ-ої Бережанської бригади, яким, як і раніше, командував отаман Ю. Шепарович. Полк брав участь в боях на фронті в околиці Чуднова і по проломанні фронту поляками розпався: 1-ша і 2-га батерії увійшли в Житомирі в склад армії УНР, 3-тя батерія сотника В. Зубрицького перебилась на схід, дійшла з іншими частинами в околицю границі Сквірського і Таращанського повітів, в селі Лобачів відірвалась від большевиків, в містечку П'ятигори віддала одну гармату повстанцям (не отамана Волинця) полк. Барамана, в селі Нижча Кропивна склала зброю перед поляками разом з іншими рештками частин УГА, була відведена до Винниці, 4-та батерія поручн. Т. Мацькова, як то видно з його нарису в III томі стор. 93, була роззброєна поляками в Калинівці. От це правда про легкий гарматний полк 1-ої Бригади УСС — ЧУГА. Крім вище описаного легкого полку (не дивізіону) 1-ої Бригади УСС — ЧУГА, був в ній ще тяжкий гарматний дивізіон, що складався з двох батерій — одної далекострільної (2 гармати) під командою сотника Катхе і другої тяжких 6-ти дюймових (около 15 см.) гавбиць, дві гармати під командою поручн. Романа Олексія. Командантом цього тяжкого дивізіону був сотн. Іван Медвідь. Цей дивізіон був створений з неповного гарматного полку, бо перед приходом большевиків до Ольгополя комендант 7-го полку, сотн. Маріян Кречковський взяв одну батерію, що стояла тоді в селі Слобода Ольгопільська, подався в напрямі рейдуючої Армії УНР і успішно получився з нею. В тій батерії був поручн. Ернест Єгер, австрійський німець, який пізніше згинув під Базаром разом з нашими героями, і четар Павло Маґас. Ані 1-ий полк отамана Воєвідки не увійшов в склад легкого полку 1-ої бригади УСС — ЧУГА, ані в склад тяжкого дивізіону. Тяжкий дивізіон був незалежний, нічого спільного з легким полком отамана Ю. Шепаровича не мав, ані участи в боях під Чудновом не брав. Відступив на схід після проломання фронту поляками, з іншими недобитками бригади дійшов до села Лобачів, 1-го травня 1920 року після роззброєння команди бригади старшинами артилеристами саме цього тяжкого дивізіону в селі Лобачів відв'язався від большевиків. Саме сотник Медвідь звільнив з-під арешту коменданта бригади М. Барана і комісара Кручинського, зобов'язавши їх словом чести боронити галичан перед большевицькими властями, де зайде того потреба, що, як після того показалось, вони виконали. Разом з рештками бригади в скількості коло 2500 людей він перейшов 10 травня в селі Нижня Кропивна на сторону поляків, які після домовлення з висланою делегацією до команди польської дивізії в Немирові, відставили ті рештки, а з ними і тяжкий дивізіон до Вінниці до диспозиції Уряду УНР, який проте їх не прийняв. Політичним комісарем того тяжкого дивізіону за большевиків був кол. четар УСС Юліян Вассіян (не Касіян!) пізніший ідеолог ОУН, який кілька років тому помер в Чікаґо. Отже, всякі інші твердження у всіх трьох томах УГА в нарисах, підписаних сотн. Курилюком, поручн. П. Прудиусом, ппоручн. Мацьковим, видавцем Д. Микитюком і іншими — не відповідають правді. Дивною річчю є, що в біографіях видавця Д. Микитюка в книжці "Україна у війні за Державність" ген. Удовиченка і в матеріялах до історії УГА (які, між іншим, різняться між собою) згадано, що Д. Микитюк був з останньою бойовою частиною УГА під командою полк. Бізанца, отже був там, де знаходився той контроверсійний тяжкий дивізіон, мусів бачити довгий час і той дивізіон, ті тяжкі гармати Бізанца, Медведя і інших згаданих тут людей і все те неначе забув.

А вже нарис про 7-ий гарматний полк був, видно, так страшенно скорочений, що не тільки переплутано там особи і ступні, але й пропущено прізвище команданта полку. Трудно теж повірити, що в уступі "3-ій гарматний полк" на сторінці 93/Ш поручн. Тимофей Мацьків, старий артилерист, інструктор старшинської школи, написав таку "артилерійську єресь", що до тяжкого дивізіону увійшли всі 4 легкі батерії 3-го гарматного полку, між ними і його батерія, з якою він воював під Чудновом. Підозріваю, що це речення змінив видавець. Підозріле також наступне речення, що "дальша доля його (Мацькова) батерії 3-го полку, подібна до долі 1-ої бригади ЧУГА". Цю форму стрічаємо наприкінці різних інших нарисів, скорочуваних видавцем. Не можна казати, що доля якоїсь частини армії подібна до долі іншої, бо це не наукове окреслювання. Наприклад, інша доля була батерії Зубрицького, — інша батерії Мацькова. Різне було постання різних частин, різне діяння і різний їх кінець. Зате, що бригада, полк чи батерія зробили — майже нема згадки в нарисах, підписаних буквами Д. М. чи повним іменем видавця.

Скільки ж гармат мала УГА? Генерал Удовиченко у своїй книжці "Україна у війні за Державність", виданій Д. Микитюком, каже, що при кінці січня 1919 року загальний стан галицьких корпусів доходив до 50.000 при 60 гарматах. Якщо візьмемо на увагу, що творення артилерії відбувалося в перших місяцях, коли то виряд діставався в наші руки майже виключно з роззброєння повертаючих зі сходу австрійських частин, то при кінці січня 1919 р. творення артилерії УГА майже було закінчене, за вийнятком невеликої скількости, присланої урядом УНР. Ото ж оцінку ген. Удовиченка треба уважати надто арбітральною. Сотник С. Мацьків каже: Артилерія УГА перевищала польську артилерію Дієвої Армії. В січні уведено артилерію в організаційні рамці і створено 12 полків по 4-5 батерій з 4-6 гарматами в кожній батерії. Скромно беручи, цифру 60, подану ген. Удовиченком, треба було би помножити найменше через три, що дасть 180. Пізніше принято норму для полку 4 батерії по 4 гармати так, що в 12 полках було понад 170 гармат, бо декотрі батерії мали по 5 гармат, як то видно з нарису команданта 9-го полку сотн. Василя Бабія, що 28 квітня 1919 р. віддав полякам 18 гармат.

Польський автор, полк. Губерт, подає на підставі щоденника ген. М. Павленка стан артилерії УГА в дні 17 квітня 1919 р. на 201 гармату, а тим самим дані, подані ген. Удовиченком, далеко відбігають від правди.

Тут хочу згадати про ще одну річ. Первісна назва VІІ-ої Бригади була Стрийська. Про це згадує Л. Шанковський. Пізніше Стрийською названа ХІ-та Бригада, а VІІ-ма дістала назву Львівська. Вона належала під Львовом до Ш-го Корпусу, і аж пізніше перенесено її до ІІ-го Корпусу. Коли саме, чому, серед яких обставин, треба би це компетентно і фахово насвітлити.

Всі ці завваги написано в ім'я історичної правди. Коли видані п. Д. Микитюком 3 томи "Матеріялів до історії УГА" мають дійсно прислужитися совісному історикові Української Галицької Армії, він мусить докладно перевірити їх та відділити зерно від кукіля.