ХТО ВОЮВАВ В УПА?

До історії УПА

Анатолій ТРУБАЙЧУК
історик

Одним з найцікавіших етапів поширення УПА був перехід на бік українських повстанців і приєднання до спільної боротьби проти німців і більшовиків вояків з різних національних відділів, що існували при німецькій армії і складались з колишніх полонених червоноармійців. Ці колишні бранці представляли майже всі поневолені народи СРСР. Звичайно, мотиви їх переходу у лави УПА були різними, але мета одною - мстити ворогам.

Відомо, що у лавах УПА боролися, окрім українців, також: азербайджанці, вірмени, грузини, представники тюркських народів (татари, узбеки, чуваші). Не бракувало у лавах УПА білорусів і навіть росіян, хоч ці народи не творили окремих національних відділів УПА. Траплялись теж представники інших національностей.

Таким чином, УПА, що ніяк не могла порозумітись з іншими українськими групами для спільної боротьби проти окупантів, знайшла спільну мову з представниками інших національностей.

Мабуть, першими перебіжчиками до УПА були старі друзі-вороги українського народу - татари. Вони включились у відділи УПА ще весною 1943 р. і не хотіли відокремлюватись в окремі відділи. Здається, не було відділу УПА, в якому не було б татарських бійців, головно кулеметчиків. Завзятущі вороги більшовиків, вони охоче вступали в бій з більшовицькими червоними партизанами.

У німецькій армії на Волині, крім численних татарських відділів, були національні відділи кавказців і козаків. Увагу ГК УПА привернув факт (ці відділи, здебільшого, були небоєздатними проти УПА) відсутності перебіжчиків до УПА. Полонені пояснювали цей факт німецькою пропагандою, мовляв, УПА знущається з „батальйонців" і розстрілює їх. Це й було причиною, що ГК УПА видала в червні 1943 р. свій перший заклик до „батальйонців"-грузинів російською мовою. Успіх цього звернення був надзвичайний: до відділів УПА зголосились грузини й представники інших закавказьких народів із зброєю в руках. Перебіжчики грузини й вірмени переклали заклики мовою своїх народів і вони були надруковані в Одесі, де були друкарні, що мали грузинський і вірменський шрифти. Крім цього, на місці видано заклик російською мовою до „армян и других народов Кавказа" (червень 1943 р.), а також до „узбеків, казахів, туркменів, башкирів, татарів, народів Уралу, Волги й Сибіру, народів Азії" та до „русских".

Бійці національних „батальйонів" послухали закликів УПА й почали переходити до неї, спочатку індивідуально, а потім масово. У скорому часі при УПА створено національні відділи грузинів (к-ри Карло й Гогік), узбеків (к-р Шірмат), а також вірмен і північно-кавказьких народів. У липні 1943 р. національний відділ, що існував при загоні командира Крука в Крем'янеччині, відзначився в боях проти більшовицьких партизанів із з'єднання Михайлова в суразьких лісах коло с. Теремно. В складі цього відділу воювали грузини, вірмени і черкеси.

У липні й серпні 1943 р. УПА вела інтенсивну пропаганду серед козаків у німецькій армії. У липні видано листівку: „Кубанці, потомки запорозьких козаків", а також листівку до донських козаків. У перших днях серпня в УПА з'явились перші козацькі перебіжчики, в більшій кількості, що звернулись до козаків з окремою листівкою: „Братья козаки". Ці листівки мали значний успіх: в УПА почали діяти кінно-козацькі сотні (дві), що дали також велику допомогу в формуванні українських кінних сотень УПА, які згідно з наказом ГК УПА з дня 31.8.1943 р. (інспектор кінноти - полк. К-ий) мали існувати при кожній групі УПА.

Тим часом кількість перебіжчиків з національних батальйонів німецької армії до УПА постійно зростала. З цих перебіжчиків створено окремі національні відділи, що боролись під проводом своїх командирів і під своїми національними прапорами. Спочатку ці відділи були мішані, але у вересні 1943 р. вояки окремих національностей почали об'єднуватись в однорідні під національним оглядом відділи (перші відокремились азербайджанці). Ці національні відділи виявили велику боєздатність як у боротьбі проти німців, так і в боротьбі проти червоних партизанів. Ось у серпні 1943 р. відділ УПА, що складався з грузинів, узбеків і росіян, знищив над р. Іквою, в Малинівському районі, великий відділ німців, що повертався з „пацифікації" українських сіл. Німці втратили в бою з цим національним відділом понад 60 вояків убитими. У кінці серпня 1943 р. азербайджанський відділ розгромив німців у Гощанському районі. У днях 29-30 жовтня до УПА перейшов цілий азербайджанський батальйон із Здолбунова, що вже 31.10 мав великий бій у с. Гочівка Острізького району, в якому розгромив Острізького ляндвірта на чолі каральної експедиції складеної з німецьких літунів. Знов же в цьому ж часі азербайджанці й узбеки із загону к-ра Енея дуже успішно поборювали червоних партизанів, що із-за р. Случ, через Пустомитські ліси, намагалися проникнути в ліси над р. Горинь і Стир.

Незважаючи на збільшення кількости перебіжчиків в УПА, ГК УПА ні на одну хвилину не припиняла своєї пропаганди серед бійців національних батальйонів. У вересні видано заклики до грузинів і „синів Туркменії",  а також до „добровольців". Інша листівка зверталась до „казахів, башкирів, калмиків й удмуртів".  У жовтні проголошено звернення до вірменів, узбецьких „аскерів" і до таджиків. У листопаді - до „кубанців, славних правнуків запорізьких лицарів", до азербайджанців і до горців. Крім існуючих уже листівок грузинською і вірменською мовами, з'явилась ще листівка до узбеків тюркською мовою. Усі ці листівки зверталися до героїчного минулого окремих народів, до їх визвольної боротьби проти великодержавних шовіністів й пояснювали їм, що гітлерівським імперіялістам цілком далеке й чуже їх визволення. Тому УПА закликала ці народи не вмирати за імперіялістичні пляни Гітлера й не давати себе використовувати в боротьбі Німеччини проти визвольних рухів європейських народів, поневолених Гітлером, але із зброєю в руках переходити на бік УПА, щоб разом боротися проти гітлерівських і сталінських імперіялістів, найлютіших ворогів волелюбних народів, ворогів демократії і поступу.

Наслідком цієї пропагандистської кампанії, а також спільної боротьби поневолених народів у лавах УПА і дальшим етапом на шляху зміцнення національних вузлів справжньої дружби поміж поневоленими народами була перша Конференція Поневолених Народів Сходу Европи й Азії, що була скликана за ініціятивою УПА й відбулася 21-22.ХІ. 1943 р. на території, зайнятій УПА. В роботах цієї Конференції узяли участь окрім українських делегатів (5 осіб) делегації: грузинська - 6 осіб, вірменська - 4 особи, осетинська - 2 особи, казахська - 1 особа, черкеська - 1 особа, азербайджанська - 6 осіб, кабардинська - 1, татарська - 4 особи, чуваська - 1 особа, башкирська - 1 особа, білоруська - 2 особи, узбецька - 5 осіб, разом 39 делегатів. Неофіційно брав участь в Конференції ген. Тарас Чупринка.

Конференція виробила ряд політичних і практично-організаційних постанов, спрямованих на поширення спільної боротьби поневолених народів СРСР і ухвалила також звернення до всіх народів Східньої Европи й Азії, в якому вичерпно з'ясовано політичне становище поневолених народів, завдання, що стоять перед ними, й переспективи спільної боротьби.

Велику політичну роботу провела УПА й серед народів союзників та сателітів Німеччини: італійців, угорців, румунів, а також тих французів, бельгійців, голляндців, сербів, хорватів, чехів, словаків, литовців, що їх силоміць загнано до німецької армії або на воєнні роботи. Реальним наслідком цієї роботи були численні факти, що вояки цих народів відмовлялись від боротьби проти УПА, а то й активно виступали проти німців. Багато представників цих народів боролись в лавах УПА. До речі, не бракувало в УПА й німців, що віддавали для УПА свої здібності й уміння, а інколи і життя.

Послідовна політична робота УПА серед союзників Німеччини довела до факту, що німці були змушені відкликати мадярські відділи з фронту проти УПА (1943 р.). Рік пізніше, в Карпатах, командування 6-ї мадярської армії заключило з УПА договір про перемир'я й невтралітет, що був затверджений Головною командою мадярської армії. Також з Головною командою румунської армії ГК УПА вела переговори, які, одначе, закінчилися невдачею, бо румуни настирливо вимагали від ГК УПА деклярації про зречення українських претенсій до Буковини й Бесарабії.

Напередодні повороту Червоної армії на Волинь при УПА існувало 15 різних національних відділів. Коли ж повернулись більшовики, за винятком одного азербайджанського відділу (к-р Чавлі), не зрадив УПА ні один національний відділ. До речі, азербайджанці включились в ЧА й пішли в її рядах громити німців і на шкоду УПА не діяли. Інші ж відділи залишились, і в рядах УПА воювали проти загонів НКВД і МГБ. У бою під Гурбами національні відділи боролись проти більшовиків під проводом свого к-ра Яструба, і на них була звернена головна атака ворога. Кілька днів пізніше, у великому бою відділів УПА з НКВД в с. Залізниця (Крем'янеччина), взяли участь і визначились знову національні відділи к-ра Яструба (29.ІV. 1944 р.). Вони продовжували боротись і тільки після закінчення війни в Европі ГК УПА в порозумінні з окремими командами відділів надала можливість розпорядитися їх долею самостійно.

Під час останньої світової війни не було таких умов, щоб спільна боротьба поневолених народів в лавах УПА могла закінчитись тривким успіхом. Проте ідея спільної боротьби поневолених народів, що народилась в епоху Великої Революції 1917 р. і скріпилася під час останньої війни в огні безпосередньої боротьби цих народів проти імперіялістів, спочатку гітлерівських, а потім сталінських, вмерти вже не могла. Проте під тиском неґативних зовнішніх обставин перемога була відкладена на кілька десятиліть. Але справедливість та історична закономірність все одно зрештою востержествовала.

(„Персонал")