МІРКУВАННЯ ЩОДО ІСТОРІЇ ДИВІЗІЇ "ГАЛИЧИНА"

О. Корчак Городиський 

 Довша дискусія новообраної Головної Управи з деякими членами попередньої Управи на першому засіданні в Торонто не була припадковою. Свідоміші кол. вояки Стрілецької Дивізії "Галичина" здають собі справу з того, що час втікає безповоротно, вже дуже багато кол. вояків Дивізії відійшли з цього світу, а коли візьмемо до уваги, що від часу закінчення війни минає 35 р., що багато цікавих моментів затерлось в пам'яті, а також багато, часом і цінних матеріялів до історії Дивізії затратилось, то стає зрозумілим, що інтелектуальна частина кол. вояків хоче таки залишити для історії 2-ої світової війни, якщо вже не історію нашої Дивізії, то бодай поважні причинки до неї. 

 Можемо жаліти, що ми стратили так багато часу, що нам не вдалось створити відповідної атмосфери співпраці, визбутись фразеології і постаратись найбільш об'єктивно представити добу творення, дії та удокументувати наше місце в останній війні. Мабуть, здаємо собі з того справу, що наша Дивізія не займає якогось спеціяльного самостійного місця в історії 2-ї світової війни, але від початку аж до останнього дня війни була частиною німецьких збройних сил, подібно як і деякі інші, не німецькі військові з'єднання. 

 Під сучасну пору, головно в німецьких й англомовних виданнях про різнонаціональні військові одиниці, є нераз згадка про нашу Дивізію. Жалко, що від самого початку постання Братства кол. вояків Дивізії не створено бібліографічної комісії, яка збирала б матеріяли до історії Дивізії (прим. д-р Степан Ріпецький — Бібліографія до історії УСС-ів). Писати історію без документів і бібліографії неможливо. Автор цих рядків зібрав малу бібліографію з польських, російських-совєтських, німецьких і англійських видань, що однак далеко не вичерпує теми. Варто було б, щоб тою справою зацікавились ще й інші. Мусимо мати на увазі, що німецькі мемуаристи чи автори про дії на Східньому фронті зачислили нашу Дивізію (часом і не згадуючи про її національний склад) до складу німецьких хбройних сил. 

 Історія Дивізії — це не перечислення історичних фактів про творення, вишкіл, Броди, Словаччину, Австрію і Ріміні. На історію Дивізії складаються дії і переживання поодиноких вояків і навіть найменших одиниць (роїв). Ті переживання і пригоди поодиноких вояків є дуже цікаві і треба поспішати, щоб всі ті інформації якнайдокладніше зібрати. Добре було б заініціювати по станицях видавання спеціяльних збірників, бо той спосіб було б легше зібрати матеріяли, їх оформити і навіть допомогти фінансово у виданні. Такі "воєнні збірники" були б дуже помічними у призбиранні матеріялів до історії Дивізії. Треба пам'ятати, що в Дивізії були визначні представники — учасники 1-ої світової війни, політичні, суспільні, господарські й студентські діячі. Про них також мусить бути згадка в історії. 

 До Дивізії зголосились два кол. депутати Верховної Ради УРСР — один з них пропав під Бродами, другий є на еміґрації. Були в Дивізії також і неукраїнці, а навіть один жид, що прийшов до Дивізії з українського Леґіону самооборони й тепер перебуває в Англії.

От, наприклад, в Чікаґо перебуває 4-ох кол. вояків, що попали були до сов. полону під Бродами (5-й тому декілька років помер). Їхні спогади дуже цікаві — не сміють пропасти для історії. Маємо члена Чужинецького Леґіону, до якого зголосився зараз після капітуляції, який брав участь в боях у Індо-Китаї, був важко ранений у Дьєнб'єнфу; маємо дивізійників, що воювали в лавах американської армії в Кореї, маємо кол. членку відділу протилітунської артилерії, яка на рукаві свого однострою носила "левика". Це тільки деякі в Чікаґо, а по інших осередках напевно знайдуться кол. вояки з не менш цікавими переживаннями.

Треба використати ще небагатьох живих провідних діячів обох ОУН, які провадили переговори з німецькою стороною про створення УНК. Німецькі чинники прекрасно знали, що тільки обі ОУН контролювали вояцтвом Дивізії, ніякі інші політичні угрупування не мали ніякого впливу ані значення. Ще є 2-ох чи 3-ох живих членів тих переговорів, варто, щоб вони написали свої цікаві спогади про ті часи.

Щоб хтось мене зле не зрозумів, то хочу пояснити, що німецька сторона не говорила зі спеціяльними представниками ОУН; вони говорили з людьми, про яких знали, що мають відношення до ОУН.

Коли в пізнішій стадії організування УНК дійшли ще інші, не зв'язані безпосередньо з ОУН, українські чинники, то й тоді німецька сторона хотіла знати опінію неофіційних речників ОУН і з ними узгіднити справи.

В майбутній Історії Дивізії повинні бути безпристрасно порушені ще такі проблеми:

Що собою представляв УНК, а згодом УНА?

Роля проф. В. Кубійовича напротязі цілого часу існування Дивізії?

Чи дійсно німці в кінцевій стадії війни, створивши УНК, шукали серед кол. старшин УНР якихось спеціялістів — і чи такі були?

Чому німці робили перешкоди українцям, кол. старшинам ЧА, дійсним модерним військовим фахівцям, вступати до Дивізії? (Їх відсилали до РОА ген. Власова).

Чи т. зв. штаб УНА мав які-небудь можливості самостійного плянування? Чи взагалі штаб УНА діяв? 

Яке правне становище УНК і УНА в системі німецької воєнної машини?

Чи Дивізія "Галичина" (Українська ч. 1) і протитанкова бриґада під к-дою полк. Петра Дяченка творили якусь осібну одиницю в системі нім. збройних сил?

Чи німці з моментом створення УНК трактували УНА як союзника — в роді Словаччини чи Румунії?

Якщо так, як дехто хоче добачати, то чи була політична доцільність українському чинникові на "1 хвилину" перед цілковитою поразкою Німеччини ставати союзником?

Якщо ж були "союзником", то чи правне становище Дивізії було іншим при кінці війни від початкового з 1943 р.?

Апробата на створення УНК прийшла від міністра для східніх земель, А. Розенберґа, а не від міністерства закордонних справ, як дехто суґерує.

Якщо наша Дивізія в системі УНА мала б бути чимось самостійним, не частиною нім. збройних сил, то на підставі якого права деякі кол. вояки Дивізії, головно інваліди, одержують державну запомогу?

Такі й багато інших питань треба буде порушити в історії. Мусимо здати собі справу з того, що історія не сміє бути свідомим фальшуванням подій, а спокійним і діловим з'ясуванням фактів. Коли говорити про укр. командування в УНА чи Дивізії — то навіть, якщо щось таке існувало, то не розпоряджало ніякою реальною силою, бо все було під німецькою контролею.

Вже частково вияснені моменти капітуляції Дивізії, треба однак остаточно зірвати з неповажним твердженням, що "хтось" міг стягнути Дивізію з фронту на 48 годин перед офіційною капітуляцією, бо старшини в Дивізії одержали повідомлення про капітуляцію в сам день капітуляції.

Може найбільш неповажним твердженням є підкреслювання якогось магічного значіння присяги Дивізії на вірність Україні. Дехто в своїх міркуваннях доходить до неповажних висновків, що, мовляв, присяга спасла Дивізію від видачі більшовикам. (То чому англійці видали більшовикам козаків?)

Є ще в живих деякі члени Військової Управи і Делеґатур в поодиноких містах Галичини, дехто нічого не напише, дехто може подати відповіді на виготовлений запитник, але напевно кожний погодиться на розмову, яку можна записати на звукозапис.

Професори-історики (як дехто пропонував) не напишуть нам історії Дивізії, бо не мають відповідних матеріялів. Починаймо наполегливо збирати матеріяли, спогади, документацію, бо час втікає безповоротно.

Якщо б можна зматеріялізувати ідею видавання "Воєнних збірників", то до них можна включити прецікаві спогади кол. учасників 2-ї світ, війни, які не були пов'язані з Дивізією. (Наприклад, в околиці Чікаґо живе кол. особистий перекладач ген. фельдмаршала фон Кляйста і перший організатор українських відділів (2 курені) при танковій групі Кляйста в Маріюполі — грудень  1941 р.)

Колишні УСС і вояки УГА створили у міжвоєнний час, при помочі в-ва "Червона Калина", у не дуже сприятливих умовинах польської окупації поважну історично-мемуарну літературу, — а що ми зробили за 35 р. після закінчення війни в далеко кращих побутових умовах, ніж їх мали "наші батьки"?

Хай почуття історичної відповідальности з'єднає всіх охочих до праці до виконання великого діла.