ГЕНЕРАЛ МИХАЙЛО КРАТ

Б. Підгайний

Виконуючи останній наказ 1-ої Дивізії УНА, тримали ми оборонну лінію проти більшовиків на відтинку Ґляйхенберґу до години 14-ої 8 травня 1945 р. Ми були охороною 29-го піхотного полку і по годині 14-ій могли відступати так, щоб не попасти в руки більшовиків. Більшовики старалися перетяти нам дорогу, ми пробивалися на захід і довідалися від англійців, що наша дивізія збирається в місті Шпіталь в Каринтії. В Шпіталі стрінув я полковника Михайла Крата.

Я не був зовсім зорієнтований в домовленнях з німцями щодо українізації нашої дивізії, тому, що я завжди був у першій лінії, але мені приємно було почути, що полковник Михайло Крат мав перебрати команду над нашою дивізією. Це був наказ від генерала Шандрука. Хоч німці програли війну і скапітулювали, для нас війна ще не була закінчена. В таких умовинах наростають нові надії, шукається нових союзників: війна з англійцями проти Японії, а далі, може, проти більшовиків?..

Коли я прибув до табору, дивізія, вже дещо була зорганізована. Комендантом дивізії був поручник Роман Чучкевич, комендантом полків були хорунжі Коморовський, Маслій і інші. Коли ж прибув до табору полковник Крат зі своїм штабом, організація дивізії набрала виразної форми. Всі старшини визнали полковника Крата своїм командиром.

Я не можу пригадати собі, коли полковник Крат доручив виконувати мені функцію адьютанта. Треба було ходити до англійської команди і полагоджувати різні біжучі справи. Розговірна мова між нами і англійською командою була німецька.

Полковник Крат зробив був на мене дуже корисне враження. Я бачив під час 2-ої світової війни дуже багато старшин — в німецькому вермахті на східньому фронті, німців у нашій дивізії і наших молодих старшин. Але такого, яким був полковник Крат, я не стрічав. Такі старшини були перевелися. Під час 1-ої світової війни, будучи капітаном в царській армії, він був чотири рази ранений. Коли був ранений четвертий раз, лежав у царському дворі і царські дочки сповняли функції сестер. Це був той час, коли старшини не лягали, щоб критися перед вогнем ворога, а йшли напереді своїх вояків. Полковник Крат належав до тих лицарів-вояків, яких стрічалося, властиво, в середньовіччі. Він не міг того зрозуміти, щоб молодий англійський старшина, говорячи до нього, виставляв свої ноги на стіл. А коли йому наказали віддати свою пістолю, то він мав сльози в очах. Колись, старшинам в полоні лишали зброю...

Під час нашої визвольної війни генерал Крат мав ранґу полковника Української Народної Республіки. Під час Першого зимового походу, він виконував обов'язки начальника штабу Запорізької дивізії. Крат, мабуть, мав найбільше військових відзначень з того часу. Він був лицарем Залізного хреста, кавалером орденів Симона Петлюри, св. Георгія, Сербської Звізди і інших військових відзначень.

Генерал Крат був дуже побожний. Через це, мабуть, залишився дуже скромний. Розповідав про свої воєнні переживання, будучи ще царським старшиною, а пізніше полковником УНР. Розповідав не на те, щоб хвалитися, але подавав він ці переживання, як канву для нинішних подій. Він кріпко вірив в те, що, коли ми будемо здисципліновані, коли будемо представляти готову військову одиницю, нас не видадуть більшовикам, і, може, ужиють нас для особливих цілей. Тому запровадив він в таборі особливі вправи, особливі виступи варти, щоб підтримати військову дисципліну. Рівночасно дбав він про розбудову церковного життя — православної і греко-католицької церков.

Будучи весь час в першій лінії фронту, ми, мимохідь, були позбавлені інформацій щодо т. зв. великої політики. Нам здавалося, що коли ми не попадемо в руки більшовиків і переб'ємося до англійців, будемо врятовані. Тим часом, після підписаних домов між американцями, англійцями і більшовиками, наша дивізія могла б бути видана більшовикам. Полковник Крат про ці можливості знав. Він погодився перебрати команду над нашою дивізією, щоб безпосередньо захищати її перед видачею більшовикам. Ми відбували часті наради, засекречені

перед загалом дивізійників, щоб не ширити паніки. Полковник Крат уважав, що коли будемо триматися разом, як здисциплінована військова одиниця, будемо мати кращі можливості у боротьбі проти видачі.

Полковник Крат старався втримувати зв'язок з генералом Шандруком, майором Макарушкою і комітетами в США і Канаді. А коли прийшов час на висилку першого транспорту наших полонених до Італії, назначив він мене комендантом того транспорту. Транспорт складався з трьох тисяч стрільців, тридцять старшин і військового капеляна, хорунжого о. Михайла Ратушинського-"Бальона". Полк. Крат постарався про це, щоб о. Ратушинський мав усі потрібні ризи для відправи наших Богослужень. Поручник д-р Петро Савицький, який колись писав свої праці і по-англійськи, з доручення полк. Крата, написав відповідне письмо, у якому він старався описати ґенезу нашої дивізії. Йшлося про те, щоб переконати англійців, що ми не були СС-ами, що ми боролися лише проти більшовиків на східному фронті. Отець Ратушинський мав старатися нав'язати зв'язок до Риму, особливо до єпископа Бучка. Я мав віддати це письмо англійській команді в Італії і тримати зв'язок з командою дивізії.

З різними пригодами прибули ми до Італії, і, згідно з інструкціями полк. Крата, почали організувати табір полонених. Я передав команду над табором полк. Кратові й лишився його адьютантом. Незабаром піднесено ранґу полк. Крата до генерал-майора. На домагання більшовицької комісії перенесено більшість старшин до відокремленого табору і позбавлено генерала Крата команди табору. Але мимо ізоляції, вважали його всі своїм комендантом, а в окремому таборі втримував приятельські зв'язки з сербськими і хорватськими штабовими старшинами.

Командиром Української Національної Армії був генерал-поручник Павло Шандрук, а командиром 1-ої дивізії був генерал-майор Михайло Крат. Мені здається, що ми замало віддали шани генерал-майорові Михайлові Кратові за його життя. А його заслуга в тому, що він прийшов до нас в той час, коли більшість нашого громадянства не дуже до нас признавалася. Він прийшов до нас сам, знаючи, що могло нас чекати, коли б нас були передали більшовикам. Він став на чолі нашої дивізії в найнебезпечнішій ситуації і старався врятувати нас від більшовицької загрози. Безперечно, багато інших, скомплікованих потягнень зложилося на це, що англійці відмовилися видати нашу дивізію більшовикам, як це вони зробили з козаками. Передусім, англійці простудіювали докладно ґенезу нашої дивізії і побачили, що по війні дивізія затримала свою питоменну дисципліну і карність. До того причинився полк. Михайло Крат. Його, як першого її українського командира, який прийшов до дивізії, щоб її рятувати, вояки і старшини слухали і виконували радо його накази.