ОДНОДУМНІСТЬ ЧИ КОНЦЕНТРАЦІЯ?

Мирослав Малецький

Якось воно так є, що не легко натрапити на однозгідність проголошуваного політиками з їх практичними поступуваннями. Очевидно тяжко, а то й неможливо, хоч деякі диктатори пробували, перевершити в штуці масового обману спеців в "народних демократіях". Вони на цьому полі недискусійні чемпіони. Їх не турбує протирічність між говореним і виконуваним. В потребі доказати, що щось чорне має сьогодні бути білим — терор і насильство запевнять успішність "аргументації".

На заході, в країнах традиційної демократи, не бракує також розбіжностей між словами й ділами, хоч шириною і глибиною вони менші. Мабуть, спричинює їх в наших часах така суттєва для демократії інституція, як вибори. Вибрання до уряду вимагає популярности серед виборців. Популярність в сьогоднішніх демократіях творять у львиній частині засоби масової комунікації. Їх існування та фінансовий успіх залежний від можливости доступу до якнайширших мас народу. Тому кожний кандидат в виборах не може обійтися без співпраці з мережою масової передачі. Рівень слухачів різний, тому зміст передач невибагливий, тому і передвиборчі обіцянки кандидатів безнадійно привабливі. Привабливі вони, бо призначені на збільшення популярности кандидата, безнадійні, бо неможливі до здійснення, а тим самим безвідповідальні.

Не вільні від гріха розбіжности між теорією в слові і письмі та реальною дійсністю і провідні кола нашого суспільства. Слово "єдність" і як синонім "об'єднання" (в обох випадках мають на думці однодумність) згадуються при різних святкових і буденних нагодах роками, на жаль, без видного й тривкого ефекту. Не малу, якщо вже не виключну, "заслугу" такої дійсности можна б приписати нашим політичним партіям. Мета політичної партії — це осягнення влади. Щоб їі осягнути, всі політичні партії до якоїсь міри, делікатно висловлюючись, не "цураються" поезії і фантазії при змальовуванні добра, яке чекає на виборців, якщо вони прийдуть до влади. Опинившись поза межами батьківщини наші партії втратили можливість у найближчому майбутньому осягнути владу та тим самим провести в життя свої програми. Ерзац влади по переселенчих таборах, а згодом у громадах свого нового поселення не міг заступити їм первісної мети; забракло живучих і творчих соків рідної землі. Здобуття незалежности України стало постулятом кожного національно свідомого українця, навіть без потреби належати до якогось політичного угрупування. Продовжування існування привезених з рідних земель партій та ревіталізацію давно веж не існуючих можна було зрозуміти й оправдати в перших роках еміґраційного життя; сподівання на швидкий поворот на рідні землі були живі й великі. Одначе пізніші роки виявили, що застосування старих критеріїв до нових умовин непридатне, й у багатьох випадках вплив тих партій на життя нашої спільноти в поселеннях відворотний до позитивного.

У громадах, на місцях нашого поселення, постають нові групи людей спільних заінтересувань. Вони оформлюються в організації на базі національній (етнічній), релігійній, регіональній чи професійній. Перед ними проблема національного самозбереження та пов'язаний з цим складний комплекс проблем. Питання дітей, доросту, молодечих організацій, здобування професійних і наукових позицій серед місцевого оточення, упордякувания церковного життя, збільшення політичної ваги і значіння своєї групи в державі поселення — це ділянки, котрі вимагають тяжкої й абсорбуючої праці. І тому в статутово зреформованих крайових централях з СКВУ на чолі вони вбачають тепер сприятливі й реальні форми своєї організованости. Не треба навіть дуже приглядатись, щоб побачити, що біля цих організацій гуртується найбільше дозрілої молоді. Добре зорганізована поселенча громада зможе ефективніше допомогти українському народові на рідних землях, ніж безупинні заяви "без покриття" про революційність. Каже Валентин Мороз, "що не закликає до революції в Україні в теперішніх обставинах, бо вона призвела б до знищення українського народу, хоч він революції не відкидає". (З преси).

Факти заперечують існування всіма на словах бажаної "єдности" чи "об'єднання". Кожна група, як каже генерал Григоренко, вважає,  що об'єднання значить приєднатися  до тої чи іншої групи. Постає питання, чи єдність й об'єднання в сенсі однодумности потрібні та чи взагалі можливі. По короткій аналізі відповідь на поставлений запит буде негативна. Здається, що конфлікт і різне думання — це питомі риси людини. Хоч як деякі претендують шанувати право других на їхні власні погляди, одначе в глибині своєї свідомости бажають однозгідности на своїх власних умовах. Властиво, кожна ідеологія — політична, релігійна, філософічна — явно або таємно прямує до "єдиноправильної" всеобіймаючости. Але коли немає здорової опозиції, кожна ідеологія перемінюється в корупційну автократію, яка у своїй кінцевій стадії стає поганою карикатурою первісних ідеалів. Конфлікт потрібний і корисний. Біда тільки в тому, що загал ще не навчився налагоджувати його розумово й мирно. Єдність і об'єднання в сенсі однодумности, либонь, неможливо осягнути.

Під сучасну пору потрібна, конечна й необхідна скоординована концентрація усіх творчих сил українського народу там, на батьківщині, й тут, в наших поселеннях. Боротьба йде за бути чи не бути українському народові, боротьба йде за здобуття й закріплення українсьісої держави. У цій боротьбі і мусять взяти участь різнодумаючі громадяни. Армії здобувають перемоги, але чи поодинокі їхні члени всі політичні однодумці?

Преса повідомила про запляновані святкування 50-ліття ОУН. ОУН — це організація, яка між двома світовими війнами в польських умовинах в Галичині та на Волині відограла велику ролю в розбудженні національної свідомости широких мас. Події Другої світової війни, в парі з поширенням революційної боротьби на східній області України, вимагали зміни форми керівництва цією боротьбою. Прийшла була потреба створити новий орган, який охоплював би представників широких кіл народу. Розколена ОУН не могла його дати. В 1944 році створено Українську Головну Визвольну Раду. Повоєнні спроби зігнорувати зміни в організаційній структурі і політичній концепції визвольної боротьби, що зайшли під час воєнного періоду, довели на переломі 50-их років до дальшого розбиття в ОУН.

Односторонність ОУН в перебільшуванні значіння доктрин, спертих на волюнтаризмі, з деякою погордою до розуму, не сприяла постанні висококваліфікованої провідної еліти. Також виховування на неґації, тобто на запереченні існуючого ладу й його інституцій, скріпило нехіть тої еліти, мабуть в багатьох випадках підсвідомо, до конструктивних зусиль з інакше думаючими та їх нехіть признавати других, крім своїх авторитетів. Тепер легко розважати, що члени організації, незгідні в свій час з потягненнями проводів, повинні були створити легальну опозицію і залишитися в організацїі та чекати на зміну "варти". Така ситуація можлива в угрупуваннях з принаймні крихіткою демократичного наставлення. Організація не допускала на практиці навіть тіни можливости існування опозиції.

Так воно було й тепер нічого не змінилося. Підтверджує це факт запляноваиих святкувань. Подивившись без упередження на пройдений шлях, можна без труду ствердити, що період від 1929 року до першого розламу, тобто до 1940 року, — це найважливіший і найсвітліший період в історії ОУН. Все інше — це історія поодиноких її відламів з власними добрими і злими сторонами. Тому відзначити 50-ліття ОУН треба спільно. Здається, що така думка ширшого загалу членства ОУН. Але нічого не свідчить, що їх проводи поважно потрактували цю думку.

Говориться про здоровий національний інстинкт загалу наших поселенців. Він проявляється у підтримці акцій і потягнень, які мають, в їхній опінії, загальноукраїнський характер. Крокують, на жаль, позаду їх ті, що очолюють або мають претенсії їх очолювати. З одного боку жонглювання словами "єдність", "об'єднання", а з другого — участь в роз'єднуючих акціях й імпрезах, як наприклад, участь в "почесних комітетах" святкування 50-ліття ОУН. Відповідна гідна постава таких людей хіба змусила б застановитися навіть тих, яких можливості логічного думання не є найсильнішою прикметою їх характеру.

Напротязі минулих кількох років ми мали можливість вітати серед нас діячів з України. Всі вони тісно пов'язані з визвольними процесами на рідних землях. Основи й заложення їхнього політичного думання різні, але першенство в ієрархії їх цілей має створення української держави. Час не стоїть на місці. Незабаром він може поставити на пробу нашу збірну здібність на велику децизію — нашу здібність самим собою кермувати.