ДО ІСТОРІЇ 2.УД УНА

(Два   листи)

                        Лист до редакції бунч. О. Корчака-Городиського, поміщений в ч. 3-4 "Вісті Комбатанта" викликав відзов, якого ми сподівалися і ждали, як теж кинув певне насвітлення на деякі не вповні з'ясовані справи. Знаємо випадки, що деякі вояки, які прийшли, як поповнення після Бродів, вважали себе помилково членами 2-ої дивізії.     Редакція

 До
Хвальної Редакції
"Вісті Комбатанта".

                       Бунчужний УЛС і І УД УНА пан О. Корчак-Городиський помістив свої цінні зауваги до моєї статті "Військова Управа у Відні" у 3-4 числі "Вістей Комбатанта", які одначе вимагають певних  пояснень.

                       Пан Корчак-Городиський обстоює думку, що 2-га Дивізія була тільки бригадою під німецьким командуванням, та що її початком не був ніякий український легіон.

                       Фактом є, що в німецькій військовій номенклатурі Друга Українська Дивізія була офіційно ведена, хоча б з причин воєнних дій, тільки її частина, відома під назвою "Проти-панцириа Бригада Вільна Україна", брала участь, як складова частина армійської групи ген. Вернера, в боях на східному фронті. Друга Українська Дивізія була створена заходами Українського Національного Комітету. Перші курені Другої УД складалися з вояків-українців, колишніх полонених, що робили службу у протипожежних відділах. До формування 2 УД зістав покликаний полк. Петро Дяченко, що до цього часу воював зі своїм легіоном (прошу не мішати з Українським Легіоном Самооборони, що постав на Волині) проти большевицьких партизан на терені Польщі. Друга УД формувалася і вишколювалася під Берліном у містечку Німек (Niemegk), де теж находилась українська старшинська школа. З перешколених вояків, підстаршин та старшин зорганізовано протипанцирну Бригаду, яка вже з кінцем лютого 1945 вирушила  на  фронт.


Німецькі  джерела: 

 J.  Thorwald:  Wen  Sie   Verberden Wollen, dop. 416, 474  i  475.

 Українські  джерела:
 
Кость Паньківський: "Від Комітету до Державного Центру". Стор.: 97,  98  і  99.
Полк. Петро Титареико: Протипанцирна Бригада "Вільна Україна".
"Вісті", число 20-21, стор. 3, 4.

                      Добре сталося, що бунчужний УЛС О. Корчак-Городиський подав офіційну назву "Українського Легіону "Самоборони", як теж і блищі дані про українських старшин та душпастирів цього легіону.

                      Може ця наша виміна думок причиниться до цього, що хтось із старшин УЛС напише коротко його історію, зокрема про цього легіону бої з большевнцькнми партизанами на Волині.                   

Роман Крохмалюк

До Хвальної Редакції журналу   "Вісті Комбатанта"

                      Ласкаво прошу помістити у Вашому цінному журналі наступне вияснення:

                       В. ч. 4-5 "Вісті Комбатанта", мабуть з недогляду Вш. Редакції, яка напевно має вірні відомості про всі бойові частини УНАрміі, лист до Редакції, поміщений на стор. 89 про те, що Окрема Протипанцириа Бригада "Вільна Україна" мала німецьку назву і не мала над собою українського командування. Я, як б. Начальник Штабу тої Бригади вияснюю : 

                       1.  Бригаду було  зформовано з полонених українців 6. вояків совєтської армії та  з   допоміжних поліцийиих батальйонів. Приймалося виключно бувших вояків, при чому підстаршинам і старшинам на місці роблено короткі устні іспити. Знаю те тому, що я належав до комісії набору від першого дня організування Бригади. В Бригаді було біля 80% прндніпрянців.

                       2.  Бригада ніколи не мала німецької назви, бо з німцями жодних зносин не мала аж до часу прибуття на фронт в Чехії.

                       3.  Підчас організаційно-вишкільного (Німек) і вишкільного (Ґляц) перійодів Бригаду підпорядковано лише і виключно Командуючому УНА Генералові П. Шаидрукові, який в організаційно-вишкільному часі (час біля 6 тижнів) в Німеку відвідав Бригаду 3 рази.

                       4.  Генерал П. Шандрук призначив був Командиром Бригади Генерального Штабу Полковника П.Дяченка.

                        5.  Етат Бригади уклав Полковник П.Дяченко, а затвердив його Генерал П. Шандрук.

                        6.  Бригада складалася з 3-ох куренів штурмової піхоти, батереї тяжкої протипанцерної зброї, резервного куреня, зв'язкової сотні, сотні саперів, санітарних,  господарських та інших частин разом біля 3,900 осіб.

                         7.  8 квітня 45 р. Бригада склала присягу, яку уклав Генерал П. Шандрук, на   вірність українському народові і українській державі. Підчас промови до Бригади в той час Генерал П. Шандрук підкреслив, що — мовляв — честь Вам, бо Ви є перша бойова частина УНА, яка складає присягу на вірність Україні! Підчас того святкування гостювала у нас Капеля   Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка під  керівництвом маєстра  Гр. Китастого. Присягу перевів о.  Митрат Ф. Білецькнй.

                          8.  При Бригаді чи в Бригаді не було жодного німця, навіть зв'язкового, одного  разу з Генералом П. Шандруком приїздив до Бригади німецький полковник Л. Вольф, який мав   перевірити забезпечення Бригади харчами. Харчі довозилися до Бригади німецьким транспортом, але розподіляли їх виключно наші старшини. Крім того команда впоряду та бойових вправ подавалась лише в українській мові.

                        9.  Для листування зі Штабом УНА вживалося українського штампу "Штаб    Окремої Протипанцирної Бригади УНА" і тому, — мені  здавалося,  що кожному підстаршині з стажем є відомо, що Окрема Бригада рівняється Дивізії.

                       10.  Бригада пересилала свої справоздання до Штабу УНА і я часто, навіть кілька  разів в тижні, зголошувався особисто в різних справах в Штабі УНА.

                       11.  Внаслідок заходів Генерала П. Шандрука, Бригаду було приділено до Групи  Армій Нім. Середнього Фронту, яким командував Фельдмаршал Шернер, а безпосередньо до Панцирного Корпусу Генерала Графа фон Штрахвіца і там Бригаду в повній мірі забезпечено технічними матеріялами.

                      12. Так само, під час перебування Бригади на фронті, до неї не було приділено жодних німецьких зв'язкових, бо командири куренів і сотень та всі старшини на відповідальних становищах говорили бездоганно німецькою мовою.

                       А дальше, 27 квітня 45 р. Бригаду було введено в тяжкі бої за Бавцен проти червоних сил, який (Бавцен) наша Бригада відбила. Пізніше перекинено наші частини на північ проти комуністичної польської Дивізії ім. Косцюшки, якій ми завдали великих втрат, беручи сотні вояків в полон, здобуваючи маси зброї та різного воєнного "добра" проломивши фронт і посуваючись вперід, при порівнюючи малих втратах. Та сусідні німецькі частини, морально вже заломані, почали відступати і довелось давати наказ відступу.

                       Перед нашою Бригадою ворог був розбитий, не був в силі нас переслідувати і відступ був майже без втрат. Змучені боями, безсонням і відступом приступлено до будовання нових оборонних становищ. Полковник П. Дяченко виїхав по виклику до Штабу Корпусу і якраз в час його неприсутности проголошено капітуляцію Німеччини.

                       Німці панічно кидали зброю. Штаб Бригади дав наказ частинам відступати на захід в прямому напрямі до ріки Ельби. В той час наш Штаб ще мав точні інформації про рух ворожих сил. Всім командирам частин переслано точні інформації про ситуацію.

                       Відмарш на захід був дуже тяжкий, хоч ворог нас не переслідував. Він старався всі там військові частини окружити і не допустити вислизнутись з їхніх рук. Тому, щоб сповільнити наш відступ і віддячитися за Дивізію Косцюшки, большевицькі літаки, ескадра за ескадрою, низькими полетами на протязі цілого дня шматували наше помучене вояцтво. Там Бригада понесла 60% знищення в людях і матеріалі. Ніч була спокійна і по короткому відпочинкові дальше форсованим маршем відходили ми на захід. Треба було занятися раненими та вбитими. При тому вже тут багато вояків зникало, перебираючись в реквіроване у німців цивільне вбрання і губилось серед населення.

                      В 4-ій годині ранком ще наші санітарні вози (це все що нам залишилося) переїхали з раненими через Ельбу. Коли ж наші частини — розбитки добились туди вже в 8-ій годині ранку, то вже всі мости були обставлені большевнкамн. Ми в окруженні!

                      Скрившись в глибоких лісах, ми провели розвідку над Ельбою і на підставі зібраних інформацій рішили залишки Бригади розділити на групи по кілька осіб (один, що знає німецьку мову) і самостійно кожна група мала пробиватись до американців. Я особисто відійшов з останньою групою.

                       Багатьох большевнки виловили, багатьох розстріляли, напевно сотні заслані в табори. Частина дісталась до Баварії. Там вояки Бригади не тільки, що вдержували між собою зв'язок, але взаїмно допомагали собі пролазити різні "скринінґи". Включилися активно в роботу  Військового Центру при ЗП УГВР, а після того працювали в різних військових референтурах, військовими референтами і інструкторами на різних військових вишколах. А дальше вояки Окремої Панцирної Бригади виїхали до Австралії, Арґентини і Америки та включилися активно в інші наші комбатантські організації.

                       Підчас перебування Бригади в резерві Панцирного Корпусу, Полковник П. Дяченко одержав наказ від Генерала П. Шандрука переіменувати Бригаду на 2. Українську Дивізію. Наказ був відчитаний під час вечірного апелю в сотнях. Мені відомо, що Ген. П. Шандрук особисто таємно наказав Полковникові П. Дяченкові використати всі можливості і не втягатися в бій, та при першій нагоді відтягти цілу частину на захід, але — на жаль — такої можливости не було.

                        Підготовано вже багато цікавого матеріалу про 2. УД УНА, дальше його підготовляємо і в свій час появиться все друком. А коли йде про зв'язок з Командиром, який в 1965 році відійшов у вічність, фізично це прямо неможливо! Багато з нас майже що кілька тижнів відвідуємо Його могилу на Цвинтарі-Пам'ятникові в Баунд Брук і складаємо Йому наш салют!

                        Не хочеться вірити, що п. бунчужний Городиський, який не мав нічого спільного з 2. УД УНА, так з легкої руки не тільки ображує почуття вояків цеї Дивізії, але й міною знавця відбирає право бути 2. УД УНА тим, чим  вона насправді була.

Майор В. Гладич