ІВАН МИКОЛАЄНКО

(1895—1972)

                   Пполковник Армії УНР Іван Миколаєнко, кол. ад'ютант Начального Вождя УГА і Командуючого Дієвою Армією УНР, сл. пам. генерала  М.  Омеляновича-Павленка.

                    Один із піонерів і співтворців української збройної сили з перших днів Української Національної Революції 1917 року, який належав до складу тоді ще молодих старшин російської царської армії, що масово взяли участь у творені українських частин на теренах  російської імперії.

                    Підполковник Іван Миколаєнко брав участь у визвольній боротьбі за державність, спочатку в різних частинах і на різіних командних становищах аж до 21-го листопада 1920 року, себто переходу Армії УНР за Збруч.

                    Народився 24 червня 1895 року у Маріюпільському повіті на Катеринославщині в національно свідомій українській родині. В 1913 році скінчив реальну гімназію у Катеринославі  та вступив до Катеринославського Гірничого Інституту. В 1915 році вступив до Чугуївської Військової, школи, яку й скінчив  з признанням до запасового куреня у Катеринославі, а в липні 1915 року від'їхав на Південно-західній фронт до 133 Симферопільського полку. Перебуваючи в частинах російської армії на фронті, він скінчив кілька спеціяльних курсів та знану в російській армії Орієнбаумську Військову школу, в якій перевишколювали старшин для кулеметних частин та іншої спеціальної збоої. Пполковник Іван Миколаєнко закінчив службу в російській армії на становищі Начальника кулеметної школи при Штабі Південно-західнього фронту, де його застала революція 1917 р.

                   Під час українізації частин, як у прифронтовій полосі, так і на теренах України Іван Миколаєнко бере участь, а в жовтні 1917-го року він вже командує куренем Катеринославського Гайдамацького полку, в якому бере участь у боях зі большевиками в м. Катеринославі.

                  З приходом до Катеринослава німців пполк. Миколаєнко виїхав до Києва на курси Інструкторської Старшинської школи, де проходив навчання, і сам викладав кулеметну науку. Після закінчення Старшинської школи Іван Миколаєнко був призначений до м. Полтави в розпорядження генерала М. Омельяновича-Павленка, що був командиром ІІ-ої дивізії, а за влади гетьмана ген. М. Омельянович-Павленко призначає Миколаєнка інструктором кулеметних команд усієї дивізії. Коли гетьман Павло Скоропадський призначив генерала М. Омельяновича-Павленка (Кошовим Отаманом Вільного Козацтва у Катеринославі, а той забрав з собою сотника І. Миколаєнка як свого ад'ютанта. Після виїзду генерала М. Омельяновича-Павленка до Києва у зв'язку з повстанням проти гетьмана П. Скоропадського, сот. Миколаєнко перебирає команду над Вільним Козацтвом.

                      На чолі Вільного Козацтва сотник І. Миколаєнко бере участь в боротьбі проти большевиків та пізніше проти відділів Махна. Пізніше сотник І. Миколаєнко стає командиром куреня Січових Стрільців під командою полк. Самокиша, що ліквідує большевицьке повстання в районі Вінниця—Жураківка—Тульчин. Під час відступу Запорожського Корпусу до Румунії сот. І. Миколаєнко дістав поворотний тиф, в після видужання бере участь в складі кінного полку Гетьмана Мазепи під командою полк. Дубового. Сотник Миколаєнко, як командир сотні при Штабі Головного Отамана, обезброює Запорожську Січ і арештує отамана Божка; з наказу Командарма Генштабу полковника  Василя Тютюника.

                        Потім вже востаннє сотн. І. Миколаєнко призначений на ад'ютанта ген. М. Омеляновича Павленка і бере участь в Першому Зимовому Поході Армії УНР та у всіх боях аж до 21-го листопада 1920 року. На еміграції Миколаєнко приймав активну й визначну участь в громадсько-суспільних і політичних організаціях аж до останнього дня свого життя.

                        Лицар Ордену Залізного Хреста, Хреста Симона Петлюри й Воєнного Хреста.

Дм. Бакум