НЕ ЗАНОТОВАНА ПОДІЯ

                                                                 (До історії Армії УНР) 

                                21-го квітня 1920 року був укладений між урядом УНР і Польщею «Варшавський договір». На підставі того договору частина Поділля належала до Польщі, як «сфера впливів». До такої «сфери» належав і Камянець Подільський.

                                Зараз після підписання «договору», польська адміністрація обсадила Камянець Подільський і видала розпорядження, щоб уряд Директорії УНР, що тоді перебував у Камянці Подільському, негайно опустив те місто. Непослушних українських урядових чинників польська влада висилала насильно.

                                Чомусь генерал КОЛОДІЙ не виїхав у свій час з Камянця Подільського, то польська жандармерія його вивезла з міста насильно... У Камянці Подільському залишився від Директорії лише «Уповноважений Уряду УНР», — ректор Камянець-подільського Університету, професор Іван ОГІЄНКО.

                                Не залишився у Камянці Подільському й мій брат Г. Ільницький, як Уповноважений Укранського Червоного Хреста. Він переїхав зі своїм урядуванням до Проскурова. З ним переїхав і автор цих рядків.
                                У Проскурові Уповноважений Українського Червоного Хреста одержав під своє урядування за містом цілий терен зі шпиталем і військовими касарнями.

                                 Всі забудовання на тому терені були вщерть виповнені хворими на тиф — це були переважно військові Армії УНР, що поверталися тоді з «Зимового походу» та вояками різних частин Галицької Армії.

                                 У травні місяці 1920 року у Поскурові була сформована «Київська 4-та Запасова Бригада». Перша Бригада з осідком у Проскурові, Друга  — у Старокостантинові. На чолі Першої Бригади стояв полк. МИШАКІВ — зі своїм штабом: пполк. ВОРОНІНИМ, що був начальником штабу і штабових старшин — сотн. ПЕТРИК, сотник РІДЛЬ (австрійський старшина), хор. ФЕДАК, сотн. МИСЬКІВ — адютант і пор. О. ІЛЬНИЦЬКИЙ, як старшина для доручень і Начальник культ-осв. Відділу.

                               При штабі Бригади «рахувався» і отаман Юрко ТЮТЮННИК (з дружиною) — без визначеного обов'язку...

                                В Запасовій Бригаді з початку був зформований лише штаб Бригади. Для вербування до Бригади козаків, було укладено відповідну відозву. Ця відозва була видрукована у друкарні при Головному Штабі ген. Омельяновича Павленка — друкарні, якою тоді завідував професор Василь БІДНОВ.

                              Та відозва мала успіх й у скорому часі 4-та Київська Запасова Бригада у Проскурові придбала понад 100 вояків.

                              Населення Проскурова дуже приязно вітало вояків Бригади і на Великдень улаштувало у місцевій «Просвіті» «Великоднє свячене».

                              На тому «Свяченому» були присутніми: Повітовий Комісар освіти — Василь МУДРИЙ, Комісар Проскурова — п. ТАРАНОВИЧ, Повітовий Комісар — п. ВЕРХОЛА, Начальник місцевих касарень і шпиталю — Г. ІЛЬНИЦЬКИЙ, місцеве українське жіноцтво, тощо.

                             В ті часи громадське життя у Проскурові розвивалося доволі інтенсивно — ставилися аматорські вистави, уряджувались концерти, у «Просвіті» відбувались доповіді. Українське населення радо приходило на всі ті імпрези.

                            Але ворог не спав і готовився знищити всю ту роботу. Тим ворогом був партизанський командир червоної кінноти —-маршал КОТОВСЬКИЙ, що своїми кінними загонами робив нічні напади на міста, в тому числі і на Проскурів.  

                           Тоді був забитий під Чорним Островом коло Проскурова ген. Мешковський, що відбивав від большевиків ту околицю.

                           Київська 4-та Запасова Бригада у Проскурові довго місця не загріла — польське командування, в цілях рятування галицьких теренів від кінноти Котовського, дала наказ Бригаді вирушити на Захід, на галицькі терени.

                           Десь у серпні 1920 р. Бригада опинилася під Тлумачом. Туди так само вирушила і Друга Запасова Бригада, командантом якої був сотн. ПОРОХІВСЬКИЙ.

                           В ті часи вище командування Армії УНР з цих двох Бригад, створило у Тлумачі «Кулеметну Дивізію». На чолі Кулеметної Дивізії був призначений ген. Борківський, а штабовими старшинами були: полк. ПУЗИЦЬКИЙ, полк. МАЗУРКЕВИЧ, Начальником культ.-осв. Відділом письменник Клим ПОЛІЩУК. Капеляном Дивізії протоїєрей ВОЛКОВИЧ.

                          Командиром Першої Бригади Кулеметної Дивізії було призначено полк. СЕКРЕТА, а штабові старшини залишилися ті самі, що були у Запасовій Бригаді, з додатком сотн. Івана ЯВОРСЬКОГО — старшини Галицької Армії.

                          І Перша і Друга Бригади Кулеметної Дивізії «формувалися» і готовилися до вимаршу на Східні терени України — на фронт проти большевиків.

                         Підчас цього «формування» у цьому галицькому місці у Першій Бригаді Кулеметної Дивізії,   трапилася дуже поважна пригода.

                         Дивізійний Капелян прот. ВОЛКОВИЧ щонеділі відправляв у Тлумачі, у місцевій греко-католицькій церкві, для нашого війська, Службу Божу. Підчас відправи користувався у вівтарі зі всіх предметів, потрібних при відправі, в тому числі і чашою, бо своєї не мав.

                        Одного разу Капелян прот. Волкович попросив мене, аби я поїхав до Львова і купив йому золоту чашу до Богослужень. Я обіцяв йому при найближчій нагоді поїхати до Львова та купити йому ту чашу.

                         Про мою поїздку до Львова довідався сотн. І. Яворський, який у довірочній розмові просив мене передати після адреси там у Львові його листа.

                         На слідуючий день після розмови з сотн. І. Яворським, я поїхав раннім потягом до Львова і повіз листа сотн. І. Явор-ського.    

                          У Львові я зараз же довідався у Народній Торгівлі, де мешкає адресат того листа. Адресата застав вдома, з яким я умовився, щоб відповідь на той лист була мені приготована десь в полудні, бо я зараз же по полудні мав поворотний потяг. Адресатом був Зенон Пеленський.

                           По відповідь я мав прийти до Народної Гостинниці, у Львові, на розі Сикстуської вулиці.

                            Моє купно церковної чаши та інших річей — до виробів Бачевського включно мені багато часу не забрало та я в полудні був вже у Народній Гостинниці.

                            У кавярняній залі Народної Гостинниці я вже застав трьох панів: 3. Пеленського, сотн. О. Навроцького і третого, призвіща якого собі не пригадую.

                            Після коротких привітань, ми приступили до споживання сніданку, при тому і до розмови в справі листа сотн. І. Яворського.  

                            Справа була така: літом 1920 року у Львові серед б. старшин Галицької Армії постав «Тайний повстанський Комітет», з метою «викинути» з Галичини польську адміністрацію. У працю того Комітету був утаємничей і сотн. І. Яворський, який от своїм листом запропонував Комітетові свою активну службу та запитував, коли та в якому напрямку має виступити зі своєю сотнею.

                             Листа з відповіддю для сотн. І. Яворського ці панове мені передали і просили про повну дискретацію.

                             З дорученою відповіддю я ще того самого дня був вже у Тлумачі і зараз же вручив його сотн. І. Яворському.

                               На другий день я бачився коротко з сотн. І. Яворським, з яким у справі відповіді на лист ми нічого не говорили.

                                 На третій день дуже рано прийшов до мене «на кватиру» Командир Бригади полк. Секрет і скаржився, що сотн. І. Яворський без його відома десь пішов зі своєю сотнею. З початку полк. Секрет припускав, що сотн. І. Яворський пішов десь на вправи. Але коли побачив, що він забрав не лише цілу свою сотню, але забрав зі собою і польову кухню та медичний персонал, почав боятись гіршого.

                                 Я не подав вигляду, що можу дещо у цій справі йому сказати, лише порадив, щоб він добре вивідав, де є сотник і, наразі, не спішив з рапортом до штабу Дивізії.

                                  Полковник послухав мене і стримався з рапортом до Штабу Дивізії.
Він написав про цей випадок до Штабу щойно тоді, як зі Штабу прийшло запитання у цій справі...

                                   На слідуючий день ми довідалися, що польська кінна жандармерія розпочала погоню за сотн. І. Яворським та його військовою частиною.

                                    По двох днях та польська кінна жандармерія привела до місця нашого постою сотню І. Яворського, яку затримала в одному з підкарпатських сіл. Жовнірів привели, але без сотн. 1. Яворського, який при облаві втік у ліс...

                                    Польська жандармерія припровадила сотню до місця постою Бригади Кулеметної Дивізії і розташувала у трьох стодолах та варту коло арештованих передала нашій Бригаді.
                                     По кількох днях відбувся над арештованими польовий суд. Судили три старшини зі штабу Кулеметної Дивізії. Прокурором був Начальник культ.-осв. Відділу Клим Поліщук.

                                     На оборонця для підсудних було призначено автора цього спогаду.

                                     Процедура Польового суду продовжувалася цілий день. Вона кінчилася присудом для всіх вояків та сотн. І. Яворського.

                                      Кінцеве слово дали мені, як оборонцеві.

                                      У своїй короткій промові я просив суд цілком уневиннити сотню І. Яворського, смертний присуд для сотн. І. Яворського замінити на вязничу кару.

                                      Суд моє прохання узгляднив з огляду на те, що зі сторони вояків не було жодної ворожої акції супроти польської влади, а самого сотн. І. Яворського, на якого впала вся вина — на суді не було.

                                       Так не фортунно скінчилося «повстання», запляноване сотн. І. Яворським.

                                        Після судового процесу у Першій Бригаді Кулеметної Дивізії загострилася дисципліна і погіршилося вояцьке життя.

                                       Польське командування почало втручатися у внутрішнє життя цілої Дивізії.

                                       Темп формування Дивізії прискорено і заплановано скорий вимарш Дивізії на Схід, на протибольшевицький фронт, що в ті часи був на східніх подільських теренах, починаючи від Дністра в районі Могилева Подільського й тягнувся на північ України, попри місто Бар на Жмеринку...

                                        На місце вибувшого в Першій Бригаді сотн. І. Яворського призначили до муштрового куріня ославленого у боях з большевиками сотн. ЛЯШ ГУСАРОВА.                                                                                                                                                                              

                                        Муштровий курінь, після повстанської події та польового суду, дуже зменшився у свому складі. До того зменшення числа вояків у Бригаді спричинилася вістка скорого вимаршу Дивізії на східній фронт. Тут треба зазначити, що багато вояків у Проскурові вступило до Бригади з різних частин Галицької Армії, які прагнули піти додому. А тепер, будучи, можна сказати, вдома, багатьом було «не по дорозі», та ще й іти назад на Схід... на фронт, звідки вони ледве що живими видобулися...

                                        Вимарш цілої Кулеметної Дивізії на Схід скоро відбувся і напрямок її був призначений на Могилів Подільський. Перша Бригада мала зайняти бойову лінію, починаючи від місточка Яруги над Дністром. Друга Бригада мала стати за нею, а за Другою Бригадою тримали фронт частини 3-ої Залізної Дивізії генерала Олександра Удовиченка, штаб якого стояв у Могилеві Подільському, куди прямував і штаб Кулеметної Дивізії.

                                        Про фронтові події Першої Бригади Кулеметної Дивізії по лінії Яруга — Бар — напишу окремо. Тепер лише коротко тут подам про мою зустріч з сотн. Іваном Яворським.

                                        Восени 1922 року у Чеській Празі у «Студентському Домі» я зустрів сотн. І. Яворського. Т. Яворський дуже зрадів, що мене побачив. Ми в тому Домі, в їдальні, просиділи аж до вечера — не могли не наговоритися...

                                         В розмові сотн. І. Яворський весь час оповідав про себе. Він сказав, що після його «вимаршу» зі сотнею в Карпати, а далі — оточення польською жандармерією його частини, — він у Карпатах перейшов нелегально чеський кордон та помандрував по Закарпаттю.

                                         Він якийсь час поніверявся на Закарпаттю без праці, згодом знайшов собі роботу, заробив трохи гроша, переїхав до Праги, скінчив там курс виробу шкла, дістав працю по фаху, одружився і зажив спокійним життям...

                                         При своїх споминах про події у Кулеметній Дивізії, сотн. І. Яворський сказав, що не жаліє свого вчинку з тим вимаршом на «повстання», лише жаліє того, що йому не пощастило дійсно започаткувати виганяти поляків з Галичини.

2 березня 1972 р.                                                                    Інж- О- Ільницький Ванкувер, Б. К.                                                                                                                                                                                                                                                                                                          Поручник Армії УНР.