ХОРУНЖИЙ МИКОЛА ПАЧОВСЬКИЙ

Згадка-спомин в першу річницю смерти в дні 17-го липня 1968 р. у Вашингтоні, Д. С.

Нащадок старого шляхетського роду, потомки якого в житті українського народу на землях Галицької Волості дуже заслужені в розбудові народної культури та національної свідомости: д-р Михайло Пачовський, професор Академічної гім-зїї у Львові, а відтак директор гімназії в Долині, д-р Василь Пачовський, професор в гімназіях у Львові, на Закарпатті та вкінці в Перемишлі, видатний поет-драматург. Він своєю красномовністю полонив шкільну молодь та виховував її на повновартних громадян і своїми прекрасними творами дав поштовх національній свідомості вшир і в глибину серед народніх мас в Галичині і на Закарпатті. Чимало з цього роду було священиків: о. Іван, парох в Добростанах, його син Микола, парох в Жуличах, о. Гілярій в Брідщині (зяті отця Івана: оо. Цар, Боднар, Зацерковний, Вопянський, Камінський).

Сини отця Миколи Пачовського: Ярослав Пачовський, ревідент державних залізниць в Австрії, Іван Пачовський, парох в Збаращині і в Скалатщині, згаданий вже д-р Василь Пачовський. Отець Іван і інші духовники з роду Пачовських записані заслужено в історії відродження нашого народу в Західній Україні.

Побратим Микола народився 22-го січня 1894 р. в Березовиці Великій біля Тернополя. Батько його, згаданий вгорі ревідент залізниць, Ярослав, одружився з Марією з дому Кавінська. З перенесенням батьків до Станиславова Микола вчився в реальній гімназії в Станиславові. Скінчив її у Львові, куди його батько, як емерит, переїхав зі родиною, де і помер 15-го квітня 1932 р.

По скінченні гімназії записався Микола до однорічної торговельної школи Т-ства "Просвіта", яку покінчив з дуже добрим успіхом.
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             В перших днах після оголошення загальної мобілізації в 1914 році зголосився до Українських Січових Стрільців спочатку в сотні Чмоли, а відтак в сотні Андрія Мельника. Бере участь у всіх бойових походах Усусусів. Ранений під Семиківцями, відтак на Лисоні та вкінці третій раз під Конюхами, попадає в полон, де майже рік по двох тяжких операціях пролежав в шпиталі в Нижному Новгороді. В 1918 р. як реконвалесцент, втікає з полону до Галичини до табору для воєнних поворотців в Скнилові к/Львова. Польовий військовий суд в Коломиї, після списання протоколу, дав Миколі тримісячну відпустку, з якої вже не скористав, бо до тижня Австрії не стало. У Львові зголосився до розпорядження сот. Вітовського, на приказ котрого ніччю з 31-го жовтня на 1-го листопада вивішує враз зі 4-ма помічниками-стрільцями синьо-жовтий прапор на вежі львівської ратуші*). З тим моментом стає оборонцем того прапора, беручи участь в боях з поляками і москвинами-большевиками. В червні 1919 р. іменований хорунжим. В 1920 р., перехворівши тяжкий п'ятнистий тиф та чотири поворотні, приділений як реконвалесцент до Херсонської дивізії під командою ген.Кравса (Кравченка): перейшов з нею до Чехії. Там різні курси, як: вищий курс діловодства, поштово-телеграфічний для урядовців, які покінчив з повним успіхом та вкінці здав семінарійну матуру в надії, що чеський уряд наділить його посадою учителя в районі, де вчителював його стрийко, наш незабутній д-р Василь Пачовський. Працював в різних таборових культурно-освітніх організаціях, головно в театральних секціях.

В таборі пізнав свою майбутню дружину п. Юлію з дому Стрислович, яка рівнож вернулася з України, разом з своїм стрийком. В квітні 1926 р повертають до Львова, де повінчалися 6-го грудня 1927 р. По довгих стараннях переїжджають обоє до Чорткова до повітового Союзу Кооператив, де Микола переходить усі щаблі праці від люстратора, завідуючого склепом до члена дирекції Союзу. Вільний час посвячує краці в "Просвіті" і в "Рідній Школі". В дні 4-го серпня 1929 р. прийшла на світ донечка Ірина Ярослава. За першого перебування большевиків у Галичині в рр. 1939-41 працював на підрядній посаді в Чорткові, а після приходу німців працював в Управі міста в характері головного книговода і комунального референта міста Чорткова. Коли большевицькі армії знову почали зближатися до Галичини, Микола разом зі жінкою і донечкою виїжджає з Чорткова через Карпати, Мадярщину, Австрію і дістається до Авсбурґу коло Мюнхену до табору біженців. В ньому бере активну участь в місцевих суспільно-культурних організаціях, а донечка вчиться в таборовій гімназії, яку закінчує матурою з відзначенням.

9-го серпня 1950 р. Микола Пачовський з дружиною і донькою прибули до Вашинґтону, де 22 жовтня 1950 р. донька повінчалась з Остапом Зенюком, б. старшиною Дивізії "Галичина".
Микола Пачовський, який став дідуньом троїх гарних унуків, включився активно в американсько-українське життя. Він скуповував книжки і зібрав бібліотеку з понад 1,000 добірних, гарно оправлених, книжок. Він став членом УНСоюзу, Братства УСС, Об'єднання Українців у Вашингтоні, Об'єднання б. вояків-українців в Америці, відділ у Вашингтоні, та членом Управи Т-ва за Патріярхат. Належав від часу заснування відділу ОбВУА у Вашингтоні до його Управи і повнив обов'язки скарбника аж до своєї смерти.

В дні 17-го липня 1968 р. закінчив свою життьову мандрівку, щоб стати до звіту перед найвищим Командантом. Відійшов добрий товариш, милий в товаристві, з одвертим — повним любови серцем, правдивий фронтовий вояк і дійсний соборник.

Сотник П. Петрик
__________________________
*) Про цю подію пор. М. Пачовський написав спогад у ювілейному збірнику 'Наш Львів", стор. 149, Нью Йорк 1953, В-во "Червона Калина".