Олександер Луцький
"Присягаю Всевишньому Богові перед Святою Його Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя ні здоров'я, скрізь та повсякчасно під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій Народ і свою Батьківщину — Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю, як вояк Української Національної Армії, виконувати всі накази моїх начальників слухняно і беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в тому допоможе Бог і Пречиста Мати! Амінь!"
Це були слова присяги, якою командуючий Української Національної Армії генерал Павло Шандрук, включивши своїм наказом діючу вже від 1943 року Українську Стрілецьку Дивізію "Галичина" в склад Української Національної Армії як її Першу Українську Дивізію, заприсяг її на службу й вірність Українському Народові тому 30 років, в половині квітня 1945 року на фронтовій полосі протибольшевицьких ліній 30-го полку в Штірії в Австрії.
Постання й організація Української Національної Армії у 1945 р. має значення в історії українських збройних сил з часу наших визвольних змагань під час 2-ої світової війни. На західньому відтинку протибольшевицького фронту наступило проголошене й визнане офіційно німецьким урядом з'єднання усіх українських військових формацій і частин, що діяли окремо й розсіяно у західній Европі, — в одну Українську Національну Армію.
Для Української Дивізії "Галичина" — це її включення у склад Української Національної Армії та її офіційне святочне заприсяження на службу й вірність Українському Народові — означало формальне й офіційне ствердження і визнання тієї української державницької мети, в ім'я якої українці із самого початку до неї так численно голосилися, в її лавах боролися та жертвували свою кров і життя, кладучи свої голови по полях боїв з московським окупантом України.
З цієї причини творення Української Національної Армії не тільки ще раз ствердило правдиві стремління українського народу в довгій і затяжній історії визвольних змагань, але також до певної міри винесло українське питання на міжнародній форум.
Коли Німеччина розпочала війну в 1941 р. з СССР, вона відверто показала своє правдиве обличчя віковічної політики "Дранґ нах Остен" — цілковитого опанування Сходу Европи виключно для своїх цілей, не маючи й на думці дати іншим народам будь-якої волі чи самостійного життя. І щойно в 1944 році, коли всім стало ясно, що Німеччина програла війну, починаються різні хаотичні, нераз незрозумілі й суперечні, спроби нової політики — дати полекші чи надії для поневолених народів на Сході Европи. У висліді того, у вересні й жовтні 1944 року німці почали показувати деякі дипломатичні жести, звільняючи деяких політичних в'язнів з тюрем та концентраційних таборів, а німецькі урядові чинники почали вести переговори з чільними провідниками народів Східньої Европи. З української сторони для цілей переговорів створене, на підставі порозуміння деяких політичних кіл, т. зв. Український Національний Комітет, який очолив генерал Павло Шандрук, а президію якого творили В. М. Кубійович, О. П. Семененко і П. П. Терещенко. З німецького боку виступали вже не якісь губернатори чи менші неофіційні речники без ніякого зобов'язуючого авторитету, а представники німецького уряду.
Український Національний Комітет твердо й виразно окреслив свою головну мету у своїй деклярації: "йти по шляху, що веде до створення національної суверенної держави та відновити збройну боротьбу за українську державність".
Хоч ця нібито дипломатично-політична гра напередодні програної війни не могла допомогти ні німцям ні нам, то все-таки створення Українського Національного Комітету й організація Української Національної Армії, в склад якої мали увійти всі інші військові формації та поодинокі вояки-українці, що були розсіяні по різних частинах німецького війська — приблизно 220 тисяч людей — має своє значення в історії наших визвольних змагань.
І сьогодні ця подія з-перед 30 років повинна скріпити наше непохитне становище у боротьбі за свою державність.
"Присягаю Всевишньому Богові перед Святою Його Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя ні здоров'я, скрізь та повсякчасно під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій Народ і свою Батьківщину — Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю, як вояк Української Національної Армії, виконувати всі накази моїх начальників слухняно і беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в тому допоможе Бог і Пречиста Мати! Амінь!"
Це були слова присяги, якою командуючий Української Національної Армії генерал Павло Шандрук, включивши своїм наказом діючу вже від 1943 року Українську Стрілецьку Дивізію "Галичина" в склад Української Національної Армії як її Першу Українську Дивізію, заприсяг її на службу й вірність Українському Народові тому 30 років, в половині квітня 1945 року на фронтовій полосі протибольшевицьких ліній 30-го полку в Штірії в Австрії.
Постання й організація Української Національної Армії у 1945 р. має значення в історії українських збройних сил з часу наших визвольних змагань під час 2-ої світової війни. На західньому відтинку протибольшевицького фронту наступило проголошене й визнане офіційно німецьким урядом з'єднання усіх українських військових формацій і частин, що діяли окремо й розсіяно у західній Европі, — в одну Українську Національну Армію.
Для Української Дивізії "Галичина" — це її включення у склад Української Національної Армії та її офіційне святочне заприсяження на службу й вірність Українському Народові — означало формальне й офіційне ствердження і визнання тієї української державницької мети, в ім'я якої українці із самого початку до неї так численно голосилися, в її лавах боролися та жертвували свою кров і життя, кладучи свої голови по полях боїв з московським окупантом України.
З цієї причини творення Української Національної Армії не тільки ще раз ствердило правдиві стремління українського народу в довгій і затяжній історії визвольних змагань, але також до певної міри винесло українське питання на міжнародній форум.
Коли Німеччина розпочала війну в 1941 р. з СССР, вона відверто показала своє правдиве обличчя віковічної політики "Дранґ нах Остен" — цілковитого опанування Сходу Европи виключно для своїх цілей, не маючи й на думці дати іншим народам будь-якої волі чи самостійного життя. І щойно в 1944 році, коли всім стало ясно, що Німеччина програла війну, починаються різні хаотичні, нераз незрозумілі й суперечні, спроби нової політики — дати полекші чи надії для поневолених народів на Сході Европи. У висліді того, у вересні й жовтні 1944 року німці почали показувати деякі дипломатичні жести, звільняючи деяких політичних в'язнів з тюрем та концентраційних таборів, а німецькі урядові чинники почали вести переговори з чільними провідниками народів Східньої Европи. З української сторони для цілей переговорів створене, на підставі порозуміння деяких політичних кіл, т. зв. Український Національний Комітет, який очолив генерал Павло Шандрук, а президію якого творили В. М. Кубійович, О. П. Семененко і П. П. Терещенко. З німецького боку виступали вже не якісь губернатори чи менші неофіційні речники без ніякого зобов'язуючого авторитету, а представники німецького уряду.
Український Національний Комітет твердо й виразно окреслив свою головну мету у своїй деклярації: "йти по шляху, що веде до створення національної суверенної держави та відновити збройну боротьбу за українську державність".
Хоч ця нібито дипломатично-політична гра напередодні програної війни не могла допомогти ні німцям ні нам, то все-таки створення Українського Національного Комітету й організація Української Національної Армії, в склад якої мали увійти всі інші військові формації та поодинокі вояки-українці, що були розсіяні по різних частинах німецького війська — приблизно 220 тисяч людей — має своє значення в історії наших визвольних змагань.
І сьогодні ця подія з-перед 30 років повинна скріпити наше непохитне становище у боротьбі за свою державність.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар