Спіть, хлопці, спіть...

Богда     
    
                        І знову жита на Брідських полях прибирають золотої краски, як тоді, у липневі дні, коли розгорялися бої у нерівному змагу, коли сотні, тисячі падали на тих ланах. Не глядіть за могилами — їх нема, тільки кругом хвилює золоте море, а тут і там волошки, немов очі поляглих, дивляться у небо, благаючи про пімсту, і маки — ах, ці маки — горять червінню, немов виссали кров з землі.

                        Усюди царить тишина. Навіть жайворонок, той Божий співець, не побачивши свого відвічного господаря-ратая, грудкою скотився долів і замовк. Може він прислуховується до пісні тих, що із співом на устах ішли до бою?..

                         Сумує рідне поле. Але пам'ять про них живе в душах народу. Прийде час, коли біля Підлисицької Білої гори стоятиме величній пам'ятник для тих, що, наслухавшись співу батька Маркіяна, пішли захищати рідну землю.

                          А ми, ваші друзі, розкинені по цілому світі?  Ми пам'ятаємо про вас, і у липневі дні наші думки вихром несуться ген-ген на цю так далеку, але так близьку нам Україну, щоб вам передати з глибин душі ніжне і щире:

Спіть, хлопці, спіть, 

Про долю - волю тихо сніть, 

Про долю, волю вітчини.

Чи можуть бути кращі сни?