Захисники чужих вітчизн
Михайло Чайковський, він Чайка і Садик-Паша, народився у селі Гальчин, на Житомирщині, у заможній родині. Однак Михася виховував дід як „щирого аристократа в дусі козацтва та шляхетства". Кар'єра Михайла могла б бути блискучою - йому залишили солідний спадок, дали звання камер-юнкера при дворі імператора Миколи І. Однак Михайло, шукаючи пригод, бере участь у польському визвольному повстанні, що зазнало поразки, й мусить втікати до Франції. З дипломатичним дорученням він їде до Ватикану, а повертається звідти (хтозна-чому) розчарованим у католицизмі та зі щирим інтересом до мусульманської держави. І ось Чайковський уже в Стамбулі, де турецький уряд доручає йому організувати козачі загони. Чайковський зумів добитися довіри Різа-Паші, військового міністра, фаворита султана, і став дуже впливовою особою в країні.
Чайковський наполягає, щоб у польській і французькій пресі було поставлено питання про незалежність України - й від Росії, й від Польщі. Опікується еміґрантами-революціонерами, які зазнавали утисків у царській Росії. А згодом приймає мусульманство, і на історичній арені з'являється султанів радник - Садик-Паша, що в перекладі означає „вірний".
Під час турецько-російської війни 1853 року Чайковський стає командиром козацького полку - інтернаціонального за складом. І сам поводиться у найкращих традиціях батька-отамана. Чайковський (Садик-Паша) стає начальником усіх козацьких формувань Порти, а їх було немало: від Кавказу до Балкан. Він, єдиний не християнин, очолив Слов'янський легіон, який воював під час турецько-російської війни 1853 року на території Болгарії та Румунії. Визволивши від російської армії Бухарест, він силами своїх козаків та старовірів-некрасовців утримував його 15 днів. Призначений губернатором Бухареста, він справляється і з епідемією холери, і з бандами грабіжників. Тисячу дукатів, які дарують йому за службу, збирається використовувати на екіпірування козацького полку, мріючи про те, щоб визвольна війна перекинулася на терени України. Його називають „новим Хмельницьким", і ця слава дратує вчорашніх сподвижників. Чайковський, очолюючи два полки козаків, взяв штурмом Малахів курган у Севастополі, а інші, що вели облогу: турки, французи, англійці, - так і не змогли. Чайковський був призначений начальником султанської кавалерії, але з приходом на престол нового султана Порта змінює політику щодо поляків, дипломати дедалі частіше радять Чайковському помиритися з Росією.
І Чайка здається на вмовляння та вирушає до Києва. Він несподівано для прогресивно налаштованої громадськости оголошує Росію керівником слов'янського світу й висловлює „нескінченну вдячність великодушному монарху", що призначив йому пенсію. Поляки перестають із ним вітатись.
Від дружини-грекині в Чайковського народжується донька, і сам цар Олександр II погоджується стати її хрещеним батьком. Відтак містом ширяться чутки, що „польський турок прийняв православ'я", і це змушує Чайковського тікати з Києва. За гроші, подаровані царем, він купує невеличку маєтність у селі Бірки в Остерському повіті Чернігівської губернії, де будує дім, який зберігся й понині.
Під час чергової російсько-турецької війни Садик-Паша відмовляється повернутися до Туреччини в ролі генерала - і його позбавляють цього звання та належної пенсії.
Так Міхал Чайковський з полководця козаків... зійшов на „пастуха індиків", як він себе називав... Остаточно підкосила колишнього звитяжця несподівана смерть вірного друга, і на сьомому десятку Міхал Чайковський вкоротив собі віку, пустивши у скроню кулю.
Михайло Чайковський, він Чайка і Садик-Паша, народився у селі Гальчин, на Житомирщині, у заможній родині. Однак Михася виховував дід як „щирого аристократа в дусі козацтва та шляхетства". Кар'єра Михайла могла б бути блискучою - йому залишили солідний спадок, дали звання камер-юнкера при дворі імператора Миколи І. Однак Михайло, шукаючи пригод, бере участь у польському визвольному повстанні, що зазнало поразки, й мусить втікати до Франції. З дипломатичним дорученням він їде до Ватикану, а повертається звідти (хтозна-чому) розчарованим у католицизмі та зі щирим інтересом до мусульманської держави. І ось Чайковський уже в Стамбулі, де турецький уряд доручає йому організувати козачі загони. Чайковський зумів добитися довіри Різа-Паші, військового міністра, фаворита султана, і став дуже впливовою особою в країні.
Чайковський наполягає, щоб у польській і французькій пресі було поставлено питання про незалежність України - й від Росії, й від Польщі. Опікується еміґрантами-революціонерами, які зазнавали утисків у царській Росії. А згодом приймає мусульманство, і на історичній арені з'являється султанів радник - Садик-Паша, що в перекладі означає „вірний".
Під час турецько-російської війни 1853 року Чайковський стає командиром козацького полку - інтернаціонального за складом. І сам поводиться у найкращих традиціях батька-отамана. Чайковський (Садик-Паша) стає начальником усіх козацьких формувань Порти, а їх було немало: від Кавказу до Балкан. Він, єдиний не християнин, очолив Слов'янський легіон, який воював під час турецько-російської війни 1853 року на території Болгарії та Румунії. Визволивши від російської армії Бухарест, він силами своїх козаків та старовірів-некрасовців утримував його 15 днів. Призначений губернатором Бухареста, він справляється і з епідемією холери, і з бандами грабіжників. Тисячу дукатів, які дарують йому за службу, збирається використовувати на екіпірування козацького полку, мріючи про те, щоб визвольна війна перекинулася на терени України. Його називають „новим Хмельницьким", і ця слава дратує вчорашніх сподвижників. Чайковський, очолюючи два полки козаків, взяв штурмом Малахів курган у Севастополі, а інші, що вели облогу: турки, французи, англійці, - так і не змогли. Чайковський був призначений начальником султанської кавалерії, але з приходом на престол нового султана Порта змінює політику щодо поляків, дипломати дедалі частіше радять Чайковському помиритися з Росією.
І Чайка здається на вмовляння та вирушає до Києва. Він несподівано для прогресивно налаштованої громадськости оголошує Росію керівником слов'янського світу й висловлює „нескінченну вдячність великодушному монарху", що призначив йому пенсію. Поляки перестають із ним вітатись.
Від дружини-грекині в Чайковського народжується донька, і сам цар Олександр II погоджується стати її хрещеним батьком. Відтак містом ширяться чутки, що „польський турок прийняв православ'я", і це змушує Чайковського тікати з Києва. За гроші, подаровані царем, він купує невеличку маєтність у селі Бірки в Остерському повіті Чернігівської губернії, де будує дім, який зберігся й понині.
Під час чергової російсько-турецької війни Садик-Паша відмовляється повернутися до Туреччини в ролі генерала - і його позбавляють цього звання та належної пенсії.
Так Міхал Чайковський з полководця козаків... зійшов на „пастуха індиків", як він себе називав... Остаточно підкосила колишнього звитяжця несподівана смерть вірного друга, і на сьомому десятку Міхал Чайковський вкоротив собі віку, пустивши у скроню кулю.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар