ГЕРОЇ ХЕРСОНЩИНИ

Кажуть, що війна не закінчиться доти, доки не знайдуть і не поховають зі всіма почестями останнього солдата. Якось мій приятель влучно підмітив, що на Херсонщині немає жодної військової могили 1917-1921 рр. Тим більше немає жодної української військової могили. Я замислився над цими словами. Почав перевіряти. Дійсно, дивно виходить: була своя держава та армія, були воїни, були битви, була кров та людські жертви. Однак могил немає. Меморіальних дощок немає. Жодних згадок немає. Навіть козацькі могили збереглись. Звісно не всі, але деякі збереглись. Та що там козацькі – скіфські баби позалишались. Натомість про стотисячну Армію УНР немає нічого. Ніби з Херсонщини не було жодного воїна Армії УНР, ніби не було 1917, 1918 та найкривавішого – 1919 року. Ніби на карті ніколи не було Херсона, Нововоронцовки, Олешок та Запорозького городка. Правда останніх двох вже дійсно немає… Тепер це Цюрупинськ та Червоний маяк. 

Отже, я поставив собі питання: чи був бодай один воїн Армії УНР родом з Херсонщини? Чи воювали херсонці проти більшовиків, білогвардійців, німців та поляків за самостійну Україну? Чи це вигадки націоналістів? Звернувся з цим питанням до істориків. Мене запевнили – були такі. Мовляв, тисячі воїнів з Херсонщини. Я попросив конкретику та факти. Мені почали називати видатних петлюрівських офіцерів та назви населених пунктів, де вони народились. Проте виявилось, що всі ці населені пункти тепер лежать за межами Херсонської області. Адже Херсонська губернія та Херсонська область – речі далеко не тотожні.

Тоді я почав наполегливо шукати. Чи є бодай один воїн, який народився на території теперішньої Херсонської області? Чи тема боротьби Армії УНР за незалежність у 1917-1921 рр. обійшла нас стороною?

Звернувся до Херсонського краєзнавчого музею, до бібліотек. Марно – там лише про Павліка Морозова та Ілюшу Куліка. З цього наша історія починається та на цьому закінчується. Згодом вдалось відшукати фаховим дослідників цього історичного періоду на Херсонщині. Олена Марущак, Олександр Жупина, Олексій Паталах, Дементій Білий. З’явились й перші імена, раніше мені невідомі.

Алмазов Олекса, генерал-хорунжий Армії УНР. Народився 1886 року у Херсоні.

Загородній Михайло Андрійович, старшина Дієвої армії УНР. Народився 1881 року у Херсоні.

Кедровський Володимир Іванович, державний і політичний діяч, публіцист, полковник Армії УНР. Народився 1890 року у Херсоні.

Коноників Михайло Михайлович, полковник Армії УНР, хотинський та бердичівський повітовий військовий комендант Української Держави та УНР. Народився 1864 року у Херсоні.

Редкин Максим, воїн Армії УНР, учасник Другого зимового походу. Народився 1900 року у Херсоні.

Шкарупа Тимофій Єфремович, підполковник Армії УНР. Народився 1884 року у Чаплинці.

               

                Нещодавно серед документів Центрального Державного Архіву Вищих Органів Влади і Управління мені вдалось відшукати досі невідомі імена воїнів Армії УНР, які народились в межах теперішньої Херсонської області. Для себе я знайшов відповіді на всі питання. Досі відомі нам імена – це лише верхівка айсбергу. В архівах знаходяться документи, в яких містяться дані і про інших херсонців. Ці відомості чекають на своїх дослідників. 

                На жаль, однак документи про козаків (рядових воїнів) Армії УНР майже не містять згадок про місце народження та інші подробиці. Отже, чимало воїнів не вдасться ідентифікувати за місцевістю. Також не лишилось відомостей про особовий склад Херсонського гайдамацького полку Одеської гайдамацької дивізії Армії УНР та особовий склад охоронних сотень, що діяли на території Херсонської губернії.

                Нижче подаю біографію уродженця м. Каховка (колись Дніпровського повіту Таврійської губернії) – нині Херсонська область.

Римаренко Євген Якович (*7 грудня 1892 - ?) – булавний старшина для доручень при Уповноваженому Уряду УНР при Головній Команді Військ Польських з 1 липня 1920 р.

Народився у м. Каховка Дніпровського повіту Таврійської губернії. Українець. Православний. Закінчив Мелітопольську Реальну школу (1913 р.); Вступив юнаком в Олександрівську військову школу у Москві 30 листопада 1914 року, яку скінчив в ранзі прапорщика 1 травня 1915 р. зі старшинством 1 квітня 1915 року; скінчив ІІ курси Московського комерційного інституту.

В ранг «підпоручика» підвищений 20 березня 1916 року.

В ранг «поручика» підвищений 17 жовтня 1916 року.

В ранг «штабс-капітана» підвищений 21 березня 1917 року за вислугу років.

Нагороди Російської імператорської армії за бойові заслуги:

-         Орден св. Станіслава ІІІ і ІІ ступенів з мечами і бантом;

-         Орден св. Анни ІІІ ступеня з мечами і бантом і ІІ ступеня з мечами

-         Представлений до відзнаки св. Анни IV ступеня з написом «За храбрость»

З 12 травня по 30 липня 1914 року був молодшим старшиною в 20-му запасному пішому батальйоні в м. Курську. З 1 серпня 1914 року відправлений у Дієву Армію в 413 піший Порковський полк молодшим старшиною 7-ї роти. З 2 травня 1916 року командир сотні на законній підставі. З 18 квітня 1917 року – молодший старшина в 9-й роті. З 20 липня 1917 року – завідуючий розвідки 104-ї пішої дивізії. Останнє звання у російській армії - завідуючий розвідки 104-ї пішої дивізії в ранзі штабс-капітана. Брав участь в усіх боях та походах 413-го пішого Порковського полку з 30 жовтня 1915 по 20 листопада 1917 року.

У штабі І-ї пішої Української дивізії з 5 серпня 1917 року в ранзі штабс-капітана на посаді завідуючого розвідкою дивізії. З 30 квітня 1918 року – командир 3-ї сотні 3-го кінного Житомирського полку. В червні місяці підвищений командиром 2-ї сотні 7-го Житомирського полку. З 5 серпня 1918 року ординован до Київської Інструкторської Школи Старшин. З 6 грудня 1918 року по 21 січня 1919 року в.о. начальника штабу 2-ї пішої Волинської дивізії. По 20 квітня 1919 року хворів на плямистий тиф у ІІ-му військовому шпиталі в м. Кам’янці. З 20 квітня по 30 серпня 1919 року – вартовий старшина на телеграфі Штадармії. З 30 серпня по 26 листопада 1919 року – старшина для доручень в оперативному відділі Штадармії. З 28 листопада 1919 року по 24 квітня 1920 року був інтернований у Польщі. З 24 квітня 1920 року по 5 червня 1920 року – старшина для доручень при Представництві Українського Генерального Штабу при Н.К.В.П. в Україні.

Одружений. Сім’я станом на 16 вересня 1920 року проживала у м. Мелітополі Таврійської губернії.  

Власноручно Євген Римаренко написав, що ці відомості може підтвердити

– картка послужного списку в справах Штабу Наддніпрянської Дієвої Армії;

– посвідка перевірочної комісії в м. Ланцут ч. 289;

– полковник Генерального Штабу М. Капустянський та полковник Н. Никонів;

В ЦДАВОУ також міститься характеристика на Євгена Римаренка, укладена уповноваженим Армії УНР Дмитріївим:

«Знаючи сотника Римаренка від довшого часу як людину працьовиту, освічену і свідому своєї справи, яка окрім цього з самого початку бере участь в нашій національно-державній боротьбі за існування самостійної України. Зі свого боку вважаю, що він цілком заслуговує на всі військові привілеї, які йому можуть належати по закону». 15/IX 1920.

Член Комісії полковник Никонів.

ЦДАВОУ. Ф.10175, оп. 1, спр. 68, с. 114

Вояк Армії УНР Римаренко – ще один приклад того, що херсонцям була притаманна не більшовицька, а саме українська система координат.

Павло Подобєд