Студентська Громада. В ТАБОРІ ПОЛОНЕНИХ У РІМІНІ — В ІТАЛІЇ

Орест Городиський
бунч. Галицької Дивізії

Організування Студентської Громади в таборі полонених ч. 4 в Беллярії, Італія, це заразом початок організованого життя в таборі, початок тої багатогранної праці, що її проведено в часі перебування кол. вояків 1 УД в Італії. Я не хочу твердити, що коли б не було Студентської Громади, то не було б і тої культурно-освітньої праці, не було б шкільництва, не було б преси, але правдою є, що якраз створення Студентської Громади стало поштовхом до дальшої праці. Провідні члени Студ. Громади активізували й інші ділянки життя, як прим. 2 перші курси: адміністративно-торговельний і технічний, який опісля перетворився в регулярну технічну школу, яка стояла на дуже високому, як на таборові умовини, поземі під проводом інж. Монцібовича.
Так щасливо склалося, що наша Дивізія зберегла організованість і після капітуляції, що українські старшини старались разом з своїми вояками спільно ділити долю й недолю невідомого майбутнього, що авторитет старшини був втриманий аж до приходу за дроти до
Беллярії, чи пізніше до Ріміні (правда, були тоді також і недоліки, але це інша тема). Після прибуття за дроти до Беллярії і після своєрідного психічного відпруження, почалось в першій мірі шукання своїх знайомих, рідних чи земляків. Вже під час етапів до Беллярії повіднаходили одні одних добрі знайомі, але аж опинившись за дротами, маючи доволі часу, велися довгі розмови з загальною темою „наші перспективи й що дальше". Не ламаючи військової дисципліни, яку так намагався зберегти полк. М. Крат, як тодішній український к-т табору в Беллярії і найвищий ступенем старшина (підвищений пізніше ген. Шандруком до ступеня генерала), назрівала конечність іншого поставлення роботи, до якої треба було б включити всіх охочих до праці, не звертаючи уваги на військові ступені, головно всіх тих, хто вже давніше, з переддивізійного часу, мав досвід у веденні культурно-освітньої праці.
По німецьких таборах полонених (в яких не перестерігалось за дротами давньої військової дисципліни), які були кругом нас, шкільництво, до викладів на університетському поземі включно, вже було в повному ході. А німцям не було трудно зробити це, бо це була їх армія, яка капітулювала в Італії скоріше від офіційної капітуляції і на основі капітуляційної умови задержала ціле армійське устаткування, з бібліотеками включно, а також розпоряджала висококваліфікованими викладачами, яких у нас було обмаль.
В нашому таборі найперше почали діяти культурно-освітні реферати по полках, які підлягали культурно-освітньому референтові при „штабі" пполк. Мальця. Культосвітніми референтами по полках були старшини і їхнім завданням було заповнити в якийсь спосіб час для вояків, а заразом подавати їм до відома деякі політичні вістки зі світу з бюлетенів, що їх передавала нашій к-ді англійська команда і які після перекладу й апробати (?!) тих вісток культосвітнім референтом „штабу" пполк. Мальцем, подавано до відома воякам по полках і куренях. Та праця не мала поважніших успіхів, бо не все можна було знайти серед молодших старшин відповідних людей, що мали б охоту і досвід займатись культосвітньою працею та ще й до того в таких вийняткових обставинах.
Пізніше, коли до праці втягнено людей з деяким досвідом з минулого (не виключно старшин) і переведено відповідну децентралізацію, праця по полках наладналась.
Наш табір складався з 5 полків: піхотного, гарматного, технічного й запасового, санітарного відділу, штабової сотні й поліції. Пізніше, вже в Ріміні, створено для потреб табору ще менші підвідділи, як робітнича й варстатна сотні, курінь молоді, а стан т. зв. штабу розрісся через включення до штабової сотні хору „А", редакцій і ще декого зі спеціяльним завданням.
Хоч дуже багато нашої середньошкільної й університетської молоді попали під Броди й там пропали, все ж в таборі знайшлось ще досить гімназійних учнів, абсольвентів і студентів університету. Якраз ці дві останні групи колишніх вояків почали особливо призадумуватись над своїм майбутнім, бо хоч ми не були ще цілком певні, що нас не видадуть большевикам, то після нав'язання контакту з Римом, головно з Й. Е. єпископом Іваном Бучком, ми заспокоїлись і почали думати „що далі". Адже в полоні ми не могли вічно сидіти, а опинившись на чужині ми знали, що нам ніхто нічого даром не дасть, треба буде працювати, ото-ж слід кінчати студії, щоб можна було навіть серед чужих працювати у своїй спеціяльності (що й пізніше здійснилося).
Серед студентів переважали головно студенти початкових семестрів, хоч і не бракувало слухачів вищих семестрів. Ідея створення Студентської Громади, чи взагалі організації, яка зайнялась би якимсь плянуванням для тих студентів, що мали поважне бажання продовжувати студії, ставала щораз актуальніша після нав'язання контакту з Українським Допомоговим Комітетом під проводом Й.Е. єпископа І. Бучка. Інформації духовників про життя українців в Німеччині й Австрії, хоч і скупі, все ж не були песимістичні. Вони то поруч із свідомістю, що побут в таборі одного дня скінчиться, додавали поштовху до плянової підготови до життя в майбутньому.
Вже від першого дня нашого побуту в таборі поодинокі таборовики почали вивчати англійську мову. Вивчання англійської мови було першим виявом охоти до науки. Було кілька щасливців, що мали підручники англійської мови (Коваль, Федюк) і від них пішли у відписах перші лекції. Коли зацікавлення навчанням зростало, к-да табору вже в самому початку його існування в Беллярії випустила цикльостилевим способом у мінімальній скількості (ок. 100 прим., через брак паперу) підручник-самоучок англійської мови. Вже в скорому часі, після нав'язання проводом Студентської Громади контакту з українцями з II польського корпусу, одержали ми від них польські самоучки до навчання англійської мови, що дало змогу більшій скількості охочих вивчати її. Поруч англійської мови дехто вивчив також італійську мову, без труднощів володів нею і читав книжки.
Брак паперу сильно відчувався в таборі, тому кожний найменший клаптик паперу використовувалось для научних потреб, треба було мати протекцію у кухарів чи харчових референтів, щоб одержати етикети з американських консерв. Папір з консервових етикет годився для тієї цілі, бо був твердий.
Першою просьбою студентів до отців у Римі (о. д-р М. Ваврик і о. д-р І. Біланич) було — прислати папір до писання. Були деякі щасливці в таборі, які мали трохи українських книжок (прим. „Історію Української Еміграції" — С. Наріжного, поділено по аркушах і в той спосіб читало її одночасно кілька осіб). Звичайно треба було мати велике довір'я у власника книжки, щоб її позичити. З моментом нав'язання ближчого контакту з німецькою головною к-дою одержали ми мінімальну скількість німецьких шкільних підручників, які опісля стали основою для викладачів на різних курсах.
Все це можна назвати психологічною підготовкою до створення Студентської Громади. Розмови на цю тему напевне велися між колишніми студентами, однак ближчих даних про це не знаю. До мене звернулись були з суґестією створення Студентської Громади 31 липня 1945 після гутірки з підстаршинами брати Кришталовичі — оба з 1-ого полку. Старший Кришталович був на рік молодший від мене в станиславівській гімназії.
Ми були однозгідні в потребі створення Студентської Громади, з чим поділився також Кришталович з моїм шкільним товаришем хор. Романом Припханом, старшиною з 1-ого полку.
Отож дату 31 липня 1945 можна прийняти як започаткування реальних заходів щодо створення Студентської Громади в таборі Ріміні. Після згаданих розмов почались наради між к. студентами-товаришами в цілому таборі.
Ініціяторами стали: хор. В. Маслій, хор. Р. Гавриляк, хор. Р. Смулка, хор. Р.Припхан і автор цих рядків.
Тому, що в таборі існувала ще строга військова дисципліна, яку, як згадано, старався вдержувати полк. М. Крат, для реалізації нашого задуму треба було передусім апробати к-та табору полк. М. Крата.
В четвер 2 серпня 1945 р. відбулась виміна думок про задумане діло між хор. Р.Гавриляком, хор. Маслієм і автором цих рядків. Ствердили ми, що залишаючи на боці поголоски про скору війну між західніми аліянтами й большевиками, про скорий переїзд на інші місця, та не звертаючи уваги на працю большевицької репатріяційної комісії, яка за всяку ціну хоче нас „ущасливити" поворотом на ,,родіну" ми, студенти, мусимо щось робити, щоб не поринути в безділлі і апатії.
Маючи велике довір'я, як до приятеля молоді, д-ра Б. Рака, пішли ми втрійку до нього й представили наш плян. Б. Рак піддержав вповні нашу ініціятиву, заохотив до праці та приобіцяв свою підтримку, якщо б нам її було треба. Воно скріпило нас у нашій постанові організувати студентів.
Ми рішили на пропозицію д-ра Рака зредаґувати від Ініціятивної Групи відповідне письмо до Українського Комітету в Інсбруці (бо, згідно з інформаціями, там мало бути багато студентів, які були зорганізовані у власній Студентській Громаді) та до Українського Допомогового Комітету у Римі.
Листи до Інсбрука за підписами хор. Р. Гавриляка, дес. Р. Кришталовича і автора цих рядків вислали ми за посередництвом отців з Риму. Як ми згодом довідались, лист до Інсбрука дійшов, однак відповіді ми ніколи не одержали.
Після розмови з д-ром Раком вдалося нам одержати дозвіл на розмову з полк. М.Кратом. На розмову пішло нас двох, хор. Р. Гавриляк і я. Полк. М. Крат вислухав нас, похвалив нашу ініціятиву та дав дозвіл на створення Студентської Громади. Просив тільки не робити ніякої політики (внутрішньо-української) та узгіднювати свою дію з його розпорядками, що ми йому приобіцяли.
Тепер треба було скликати Загальні Збори. До праці Ініціятивної Групи приступили ще хор. Барабаш, хор. Марків та ст. дес. І. Костельник. Наша Ініціятивна Група попросила д-ра Б. Левицького і м-ра О. Стеткевича скласти для нашої Студентської Громади статут, щоб його пред'явити на Загальних Зборах, що ми їх скликали на 7 серпня 1945 р. Студент мед. Мартюк погодився виготовити на Загальні Збори відповідну доповідь.
У вівторок 7 серпня 1945, точно о год. 2-ій пополудні у великому шатрі напроти „штабу" відбулись Основуючі Загальні Збори Студентської Громади. Присутніх було коло 800 к.вояків, між ними однаково к. студенти як і гімназійні абсольвенти.
Сонце немилосерно пражило. На Загальні Збори почались сходитись учасники без сорочок, босі, в коротких штанах. Обсмалені тіла, познаки безнадійности і втоми малювались на обличчях, — не було того безжурного, веселого гумору, який питоменний всім Студентським Зборам на волі. Брак достаточної скількости харчу, вплив гарячого італійського літа, туга за рідними й непевність завтрішнього дня — все це клало свою печатку на обличчях учасників.
Від Ініціятивної Групи відкрив Основуючі Загальні Збори хор. Д. Маслій, який коротко з'ясував справу та наші можливості праці. В своєму слові привітав присутнього к-та табору полк. Крата, подякував панам Ракові, Левицькому і Стеткевичеві за виявлену поміч, як також всім членам Ініціятивної Групи за переведену працю.
Полк. М. Крат в короткому вояцькому слові підкреслив, що студенти все й всюди були і є рушійною силою, бажав нам якнайбільше успіхів в нашій праці, щоб здійснились мрії студентів закінчити студії і бути корисними для своєї спільноти. Після своєго слова відійшов, щоб ми почувались свобідніше.
Доповідь студ. Мартюка була коротка і після неї майже ніякої дискусії не було.
Від Ініціятивної Групи була запропонована листа з кандидатами до Управи яку прийнято без змін.