Андрій Кравчук

(1897 — 1978)

Капельмайстер 1-ої Української Дивізії УНА, ветеран 2-ох 

світових воєн і учасник визвольних змагань — старший десятник Андрій Кравчук народився 13 грудня 1897 року у селі Красне, Золочівського повіту. Початкову і середню освіту здобув у селі Красне та в Золочеві. 1-шу світову війну перебув у 31-му піхотному полку австрійської армії. Брав участь у відомих боях над річкою П'явою. У саперній сотні 5-ої бриґади Української Галицької Армії перейшов її важкий шлях від Львова до Києва, хворобу тифу та польський полон.

Після 1-ої світової війни закінчив у Львові військову музичну школу. Музичні студії продовжував у Варшаві. Здобуте знання старався передати свому народові, працюючи по селах Золочівщини інструктором музики та організуючи по читальнях духові оркестри.

У 1943 році вступив до Дивізії та, на доручення о. Северина Сапруна, дістав призначення на капельмайстра дивізійної духової оркестри. Дивізійною оркестрою диригував теж у таборі полонених у Ріміні.

По виході з полону жив у Діллінґені, Німеччина, звідки в 1950 році переїхав до США та поселився в місті Боффало, Н. Й.

Сот. ДМИТРО ГАМОНІВ

Сот. Дмитро Гамонів народився 26. 10. 1898 року в селі Сухоліси на Київщині. Змалку Дмитро не зазнав щастя, бо на другому році життя вмирає його мати, а російська влада засилає батька на заслання. Закінчивши середню школу, вступає до Технічно-залізничного інституту в Фастові. З огляду на війну і наказ російської армії, Дмитро не закінчив школи, бо забирають його до війська. Як залізничник-фахівець іменований "Прапорщиком" був приділений до охорони залізниці Фастів-Знаменка, тут застала його революція. Після демобілізації деяких частин, був скерований до Василькова, та туди не доїхав, але опинився на 1-му Українському військовому з'їзді в Києві. В половині червня 1917 року Дмитро розпочав службу Батьківщині в рядах 1-го Українського Інженерного Куреня Вільного Козацтва. Опісля дістається в ряди Армії УНР, де перебуває в різних частинах аж до закінчення визвольних змагань. Був учасником Крутів і Зимового походу, тяжко поранений в голову, ногу і око.

1921 році вирушає в другий зимовий похід під командуванням Ю. Тютюнника і попадає разом з іншими в большевицький полон. Чудом врятовується від розстрілу. Відтак Польща, табори інтернованих, Стрілково, Щипіорно, Каліш.

Прибувши до Варшави, Дмитро включається в українське політично-громадське життя, особливо був діяльним у спілці інвалідів. При помочі св. п. генерала М. Садовського, Дмитро вступає на службу в військове православне душпастирство. Разом з дружиною Михайлиною були членами-засновниками першої української вселюдної школи ім. Лесі Українки, займали різні посади, між іншим вів документацію в Українському Комітеті до вибуху 2-ої світової війни.

Після зайняття Варшави німцями, на чолі з полк. Поготовком був створений український уряд допомоги. Згодом арештує його ґестапо і тримає під слідством 99 днів. По великих стараннях дружини Михайлини і ген. П. Дяченка, його звільнюють і другого дня Дмитро був в дорозі до Дивізії "Галичина", пізніше учасником боїв за Броди. Далі капітуляція, полон, Італія і Англія.

Прибувши до Канади, Калґари, — Дмитро з Михайлиною стають членами Православної Громади, Стрілецької Громади, стає він членом-засновником Станиці Братства кол. Вояків УНА, Вільного Козацтва і врешті членом Клюбу Золотого Віку.

За вірну службу Україні і своєму народові був нагороджений орденом Залізного Хреста, Орденом Хреста Симона Петлюри, Воєнним Хрестом, Козацьким Хрестом з мечами, відзнакою за Броди, і останньо Пропам"ятною Медалею Св. Архистратига Михаїла.

І. Р.

АНТІН ҐУЛА

     

                                                                                                                                                                  

Старшина Української Галицьної Армії (16. III. 1895 — 6. II. 1979)   Антін Ґула народився в Медицьких Халупках в селянській родині. В 1914 р. закінчив українську гімназію в Перемишлі. З вибухом війни зголосився до Українських Січових Стрільців, але тому, що квота вже була вичерпана, опинився в австрійській армії. Як хорунжий брав участь у боях на  Італійському фронті, де в 1916 р.

потрапив у полон. Коли вернувся з полону додому в 1918 р., зголосився до УГА, в якій воював до кінця війни. Знову польський полон у Тухлі. Після ліквідації табору став студентом права Українського Тайного Університету у Львові. По ліквідації Університету закінчив торговельні курси. В 1924 році почав працювати на посаді організатора Повітового Союзу Українських Кооператив, а згодом стає його директором. У Перемишлі залишився аж до 1939 р. В 1925 р. одружився з Іриною Малецькою з Сєнкевичів.

Зазнавши переслідувань від большевиків в 1939-41 рр., у 1943 р. покинув рідні землі. Після закінчення війни перебував у таборі в Ляндеку, звідки еміґрував до Канади. Тут понад 20 років працює в українських кредитових спілках. Був активним членом різних громадських установ.

Колишній вояк, мав теж пряме відношення до Дивізії: два його сини були в Дивізії.