ЛЕВ СТЕТКЕВИЧ

           14 .V.1907 -22.ІІІ.2005

            Лев народився в селі Плотича, район Козови в Західній Україні. Рід його виводиться від Стеткевичів, білоруської шляхти - гербу Костєша.

             В 1943 р. зголосивсь до Української Дивізії „Галичина" з надією вибороти волю й кращу долю нашій Батьківщині. Вояцький вишкіл відбув в Гайделяґрі, де рівнож перейшов перевишкіл для суддів. Пізною осінню відбув першу воєнну кампанію на Підляшші-Холмщина проти партизан Ковпака. По закінченні перевишколу, як комендант 1-ої чоти 1-го запасного полку, був учасником бою під Бродами - село Куткір, там був поранений. По повороті з-під Бродів відбув зброєвий вишкіл тяжкої зброї в Бенешеві, коло Праги, як „фаєрверкер", був призначений до 4-ої сотні 30-го полка і з ним перебув всі воєнні дії: Словаччина, Югославія і Фельдбах. По війні попав до табору полонених в Белярії-Ріміні, Італія. Там був активним разом з Орестом Городиським в організації преси "Життя в таборі".

              Був організатором Студентської Громади, уложив Статут і був теж співорганізатором Народного Університету - був його віце-редактором, деканом права і економіки. З табором перебув опісля до кінця полон в Англії, а осінню 1948 р. був звільнений до Німеччини, а звідси в 1949 р. переїхав до США, до Нью-Йорку, став членом-основником і головою Братства „Броди-Лев" та підписав його чартер; підписав також з Робітничим Союзом умову побудови Пам'ятника Поляглим.

             Лев залишив по собі добру пам'ять і тривалий пам'ятник - написав і сам видав спомин „Як з Бережан до кадри".

ПЕТРО ПІЖИЦЬКИЙ

            4. VII. 1922 - 22.ІІІ.2005


             Народився Петро в селі Метенів, повіту Зборів, Тернопільської області, в свідомій родині Матвія і Анни, а працював на господарстві до приходу совєтів. В 1941 році господарство забрав колгосп і Петро став до праці при будові мостів, а з приходом німців працював на залізничній станції в Зборові.

               9 травня 1944 року, вибираючи між совєтською армією і українською Дивізією, вступив до Дивізії і виїхав на вишкіл до Кіртґану, а відтак до Нойгаммеру.

                   З 7-ою сотнею 29-го полку виїхав до Старої Бистриці у Словаччині і після військових маневрів був переведений до Нової Бистриці на постій. Тут був переведений до „яґдцуґу" і виїхав в Югославію на боротьбу з тітовськими партизанами. У бою „яґдцуґ" потерпів втрату трьох убитими і чотирьох раненими. Після 6 тижнів в лікарні в Ґрацу воював біля Фельдбаху аж до закінчення війни.

                   Після шести таборів полонених в американській зоні був звільнений з полону в Реґенбурзі й працював в німецькому селі Ехінґ до 1948 року. Прибув до Канади 10 жовтня 1948 року.

ЛЮБОМИР Е. КАЛИНИЧ

          28.ІV. 1925 - З.II. 2005

           Народжений в Перемишлі, 28 квітня 1925 р. Син о. Теофіля Калинича, бувшого катехита Української жіночої гімназії в Перемишлі та Іванни, дочки о. Йоана Яросвича, пароха у Райськім, біля Сянка. Ходив до народної школи св. о. Миколая в Перемишлі, а 1938-1939 рр. учащав до Української чоловічої гімназії в Премишлі, де закінчив дві кляси нового типу.

             Після вибуху Другої світової війни учащав до Української державної гімназії в Ярославі, де 1944 р. здав матуру. Від 1944 до 1945 року був вояком Української Дивізії „Галичина". Прикінці 1949 р. в Ґраці студіював архітектуру. В 1950 р. переїхав з батьками до США і осів у Міннеаполіс, Міннесота. Там же закінчив студії архітектури 1956 р. В 1960 р. осів у Ірвінґтон, Нью-Джерзі. Тут розвинув свою професійну практику, а також включився в мистецьке та суспільно-громадське життя.

                Від 1966 р. був заступником голови регіонального товариства „Ярославщина та Країни Засяння", головою регіонального товариства „Перемищина". Від 1973 до 1975 року був головою Товариства Українських Інженерів, відділ Нью-Йорк (200 членів) і заступником голови, відділ Нью-Джерзі.

                 Був членом НТШ, Українського Патріярхального Товариства, Об'єднання Мистців Української Сцени. Був членом відомого чоловічого квартету „Каравана", як співак і конферансьє.

                  Дописував до наших часописів та журналів.

                   Запроектував ряд будинків для української спільноти, найголовніші з них: Головний Будинок СУМА у Елленвіл, Нью-Йорк; Дім Української Культури для Української Православної Митрополії у Баунд-Бруці, Нью-Джерзі, з залею на 1100 місць; Руханкова Заля зі садочком для Української Католицької Церкви в Ньюарку; Українська Національна Кімната в Пітсбурґському університеті (найвищому у світі університетському будинку). Відкриття цієї кімнати відбулося 1990 р. в присутності біля 1000 людей і найвищих університетських властей.                        

                    У 1967 р. посадник міста Ірвінґтон назначив Любомира Калинича членом Плянувальної Комісії. На Цьому становищі він був 13 років та отримав дві почесні грамоти. Прізвище Калинича було поміщене: „Хто є хто на Сході", „Хто є хто у технології сьогодні", „Люди з осягом" (видано в Англії), „Список визначних американців", „Українці в Північній Америці".