ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 15 жовтня 2016 р.

ДО ІСТОРІЇ 5-ої СОТНІ 29-го ПОЛКУ

Роман ЯНІЦЬКИЙ                       

                У жовтні 1944 року 5-та сотня виїхала з Нойгаммеру до с. Оходніца у Словаччині. У виправі („Айнзац") в околиці Ердутки (на схід від м. Кесуцке Нове Место, на північ від м. Нова Бистрица), прибувши до села перед вирушенням в гори для прочищення місцевости, сотня заквартирувала на нічліг. Один рій під командою роттенфюрера, німця, примістився в хаті на краю села. Два вартові, нічого не підозріваючи, ходили біля брами в паркані за городом. До них підкралися партизани з лісу й заскочили їх та обеззброїли. Зачекали на час зміни варти. Коли зміна прийшла, вони їх теж обеззброїли, підійшли до вікна й кинули досередини кімнати гранати, та одночасно вартових постріляли.         

                Під час розстрілу один вартовий зімлів. На нього попадали мертві товариші. Згодом він сховався біля шопи під тиками. Коли заалярмована сотня прийшла на місце нападу, він, до краю потрясений, розповів що сталося.

                Чотирьох вояків поховано на кладовищі села. Я нігде не зустрічав у спогадах чи звітах, щоб хтось відвідав їхні могили й поставив пам'ятник.

                Опісля сотню перенесено до 31-го полку як 11-ту, яка примістилася в с. Ощадніца. З цієї сотні командир чоти старший десятник Ґрунтовський (з Конюхова) покохав дівчину в с. Оходніца й коли дивізія вимаршувала з Словаччини, залишився. Залишився у Словаччині теж стрілець Зварич із Збоїск.

               В сотні служив десятник Яґнич, народжений у Відні, а до гімназії вчащав у Станиславові. На Словенії, коли ми зійшли на південну сторону одної гори, він сів відпочити під копицею сіна. Снайперова куля прошила йому серце. Похований недалеко Любляни.



Сидить дес. Яґнич, стоять зліва: Роман Кухар (Львів), Роман Хоміцький (Львів), Зварич.




Старший дес. Ґрунтовський (сидить), за ним тоїть Яґнич, біля нього, справа, Роман Хоміцький.

четвер, 13 жовтня 2016 р.

ТАБОР УКРАЇНСЬКИХ ПОЛОНЕНИХ


Ріміні-Італія                                                                                           Табор, дня 3.4.1946 р.

               
КОМАНДА ТАБОРУ
_______________________________           
ДО СВІТЛІШОГО ОТЦЯ ПІЯ XII                                                                 РИМ - ВАТИКАН


                   Святіший Отче!

                   Ваша історична ініціятива для з'єднання стремлінь всього християнського світу у напрямі остаточного поборення зла, що загрожує вже не тільки поодиноким народам, чи державам, але цілому світові і його величній культурі, побудованій на ґранітних основах церкви Христової, Ваша найвища ініціятива в обороні одної із віток великої церкви Христової, Церкви греко-католицької, зокрема на українських землях, що находяться сьогодні в цілості під найстрашнішим в історії світу терором і насиллям варварського, північного наїздника, Ваша ініціятива, Святіший Отче, спонукала нас, горстку тих, що із зброєю в руці старались втілити ідеали виховання Христового в життя, зложити Вам поклін і подяку, особливо тепер, коли серед розбурханого, повоєнного моря так сильно відчуваємо ми наше осамітнення, осамітнення всього українського народу у нерівній боротьбі за Бога, Віру і Волю.

                  Ми віримо твердо, що Ваша ініціятива, Святіший Отче, започаткована Вашою Енциклікою з дня 23 грудня 1945 р., покладе ясні і рішучі основи під новий хрестоносний, духовий похід християнського людства проти деструкції і нігілізму, варварського вчення комунізму. У духовій і фізичній боротьбі проти цієї злощасної науки стоїть від тридцяти літ весь український нарід, що перший із народів світу розпізнав його фальшиве, облудне обличчя і загрозу, що скривається під його писаними гаслами та теоріями. У проводі українського народу стоїть його Церква, морально оперта об величну Христову Будівлю і з'єднана із нею вірою в одного Бога і в одні Його ідеали. Українська православна Церква перестала існувати під ударами большевизму. Українська греко-католицька Церква сьогодні піддана найважчому теророві за це, що вона осмілилась українському народові додавати віри і надії на остаточну побіду Христових заповідей. Єрархи української греко-католицької Церкви сьогодні на вигнанні або розстріляні. Тисячі священиків піддані переслідуванням, так моральним як і фізичним. Тисячі вірних заслано у сибірські тундри, розстріляно і знищено. На українських землях сьогодні шаліє нечуваний терор, що його ціллю є знищити не тільки греко-католицьку Церкву але й весь український нарід. Тому з тимбільшою вагою і пошаною приняли ми Ваш голос, Святіший Отче, що не тільки осуджує і відкидає всі єретичні наклепи на греко-католицьку Церкву, але й її єрархам, священикам і вірним додає сили до поборення труднощів та надії на остаточну перемогу Христових ідеалів у нашому світі.

                  Ми, дев'ятьтисячний прошарок українського народу, що взяв зброю у руки за виборення свободи віри та думки свойому краєві, находимось сьогодні під опікою англійської королівської влади, якій ми віддали себе після капітуляції на східному фронті. Перед нашим відвічним ворогом ми зброї не склали і не складемо. Противно, ми готові боротись з ним дальше аж до повної побіди світла над темінню, правди над неправдою. Ми готові в кожний момент, в обороні ідеалів Христової Церкви підняти знов зброю і не жаліти ні трудів ні життя, бо ми знаємо, за що ми боремось, ми знаємо за що ми зброю у руки брали. Ми будемо цю боротьбу продовжувати і тому ми з радістю вітаємо солідарність культурного, християнського світу з нами у цій важкій і рішальній боротьбі.

                Табор українських інтернованих вояків, що боровся лише на східному фронті проти ворога своєї віри та свого народу і жодним вчинком не сплямив своєї чести супроти західних аліянтів, - б'є чолом і складає Вам щиру подяку з глибини свого скривавленого серця за Ваше Боже Благословення, яке торжественно передав на спеціяльному Богослуженню о. д-р Кушнір, представник об'єднаних Комітетів Українців Американського Континенту.

                 Весь світ стає сьогодні, під Вашим прапором, Святіший Отче, проти вандальських ідей агресивного большевизму, весь світ стає проти злочинних ідей комунізму, що довів до звиродніння цілих суспільних шарів, до звиродніння здобутків тисячолітної культури людства, що в її розвитку Христова Церква займала провідну ролю. Ми, українські полонені, горяче вітаємо Ваш рішучий крок, Святіший Отче, вітаємо як представники цього народу, що найбільше від большевизму потерпів і що найдовше і найрішучіше з ним бореться. Так званий „уряд" Совітської України не репрезентують люди, що їх ідеалом є ідеям Церкви Христової, ми не можемо піддаватись впливові і юрисдикції цих людей. Ми не хочемо вертати до країни, що сьогодні не є нашою батьківщиною, ми не хочемо вертати до країни, що сьогодні стала гірше як колонією воюючого, московського большевизму. Ми проти цього підняли зброю і тільки як вояки, із зброєю в руках після остаточної побіди над ворогом можемо повернути. Сьогодні ми примушені вважати нашою батьківщиною цю державу, що забезпечить нам свободи, за які ми воювали, свободу віри, слова і думки, що забезпечить нам право до життя і до громадянства. Нашою духовою опікункою ми вважаємо Христову Церкву під Вашим Святішим Проводом, Святіший Отче, Церкву, за ідеали якої ми пролили море власної крові і готові надальше не жаліти жертв для побіди її святих ідеалів. Наш ідеалізм випливає з Христового виховання і в ім'я цього ідеалізму ми не зупинимось перед ніякими трудами, ніякими перешкодами, а доложимо всіх зусиль, щоб Ваша історична ініціятива, Святіший Отче, увінчалась остаточною перемогою Христової Науки над темінню злочинних ідей комунізму.

                   Бог нам допоможе!
На доручення табору:

               Реф. духової опіки табору                                                      
                 та гр.-кат. парох
                / пор. Е. Кордуба /                                      



              Генштабу пполк. Укр. Арм.
               і командант табору
              / Р. Долинський /






Табор Українських Полонених                                    Ріміні, дня 12 лютого 46.

                Ріміні-Італія

До міністра закорд. справ В. Британії Вш. п. Ернеста Бевіна - Лондон. До ВШановної пані Елеонори Рузвельт - через Лондон.                  

                    Довідавшись з преси про Ваш високогуманітарний вчинок, зроблений Вами в діяльності УНО [United Nations Organization. - Ред.] у справі захисту політичних втікачів зі східних теренів - ми, 10 тисяч українських інтернованих вояків, що билися частинно при боці німецької армії проти большевиків, а частинно як Українська Повстанча Армія (УПА) бились і проти німців і проти комуністів, складаємо найсердечнішу подяку і признання Ваших заходів як чин, що базується на дійсно демократичних засадах. Ми майже всі походимо зі Західних Теренів України (кол. Галичина) і ніколи до Совітського Союзу не належали і совітськими громадянами не були і бути не хочемо. Ми є репрезентантами того покоління та ідеї, що в 1917 р. на самому початку підняли прапор боротьби проти комуністів, які перші нарушили ідеї, проголошені деклярацією пок. Президентом США Вільзоном після першої світової війни. Ми свідомі того, що кожний чесний член своєї нації є той, який при всіх обставинах працює у своєму народі на його землі батьківщині. Нам однако цю батьківщину відобрали проти волі цілого народу. Ми є тими репрезентантами, які ніколи не сприймуть комуністичних ідей, навіть, щоби прийшлося ціле життя прожити на чужині, поза батьківщиною. Нас на батьківщині чекає смерть або досмертна каторга в тундрах дикої Сибірі, на якій майже кожний з нас має родича, який опинився там тому, що смів лише думати інакше.

                    Це було причиною того, що частина з нас стала навіть при боці німців зі зброєю в руках проти комуністичного тоталітаризму, боротьби з яким ми не заперестали від 1917 року будьто збройно, будьто ідейно. Ми застерегли собі документально в німецькій головній військовій команді примінення нашої зброї виключно на східному фронті. Цеї умови німці хоч-не-хоч були змушені дотримати, а наша куля не досягнула в цій війні ані одного жовніра не совєтської армії, і в день розвалу гітлерівської Німеччини ми перекинулись всі на полуднє до бритійської армії, якій і зложили зброю.

                  Ми сподіваємося, що в ім'я принципових ідей демократизму, на яких базуються потуги аліянтських держав: Великої Британії і США, державний устрій яких став взірцем для українського народу ще в 1917 р. - уряди тих держав візьмуть під захист людей, злочином яких є лише те, що вони волять західно-європейський демократичний устрій, за який вони безнастанно всіма засобами боряться від 1917 року, чим східний комуністично-тоталістичний режим.

                  Від імені Табору Українських Інтернованих:

Р. Долинський - пполковник Укр. Армії                      
С. Яськевич - сотник Укр. Армії
Б. Підгайний - сотник Укр. Армії

Зам. Вислано телеграмою через гол. брит. к-ду в Річіоне в англійському перекладі дня 18.2.1946.


понеділок, 3 жовтня 2016 р.

ППОЛК. РОМАН ДОЛИНСЬКИЙ


                   Підполковник Роман Долинський єдиний, відомий нам, старшина Дивізії, який був теж старшиною Української Галицької Армії та офіцером Червоної Армії. Він залишив по собі цінні спомини з свого життя в Радянській Україні, які після його смерти 13 березня 1961 року „віднайшлися". Написав їх в 1947 році в Ріміні та 1948 році в Англії. Це чотири окремі трагічні епізоди, написані талановито у літературній формі. Підписав їх псевдонімом Р. М. Беркут. 

                  У „Різдвяній ночі" він описує сон в концтаборі в північному Сибіру, в якому його відвідують дружина і дочка. Приснився цей сон, як він пізніше довідався, у день, коли його дружину з дочкою вивезли на схід тому, що вона відмовилася взяти розлуку з своїм мужем.

                  У „Пеклі на землі" - драматичне з'ясування щоденника його дочки, після його арешту й аж до їхнього прибуття до місцевості 200 км від Челябінська.

                  „Один з мільйонів" - уривок із споминів „ Тернистим шляхом " якого в цілості немає - це опис життя в таборі 200 км від Верховянська, в басейні р. Єни „одного з мільйонів" селянина Василя Ткаченка, який там загинув.

                У найдовшому спомині „Перлина в болоті" автор ґрафічно описує життя в Києві, повне трагедій і жорстокості Лії К.

                 Ці історичні спомини-документи жорстокого часу переслідувань українців варт опублікувати.        

                  Роман Долинський втік з Сибіру після шестирічного ув'язнення. Як пише: „...тинявся деякий час по Україні". Щодо його мундиру, про який пише Василь Пелехатий, Р. Долинський згадує після одного інциденту в поїзді: „...після цього епізоду, ми ґрунтовно змінили свій зовнішній вигляд. Їхали ми в піввійськових, пересічного совіцького типу, шинелях і піввійськових картузах, а висіли вранці в Кам'янці в куртках і шапках цивільного типу". Мабуть, у цьому „мундирі" він з'явився у Бережанах. 
                                                                    
                 Як доповнення до "кількох слів" В. Пелехатого, друкуємо життєпис пполк. Романа Долинського з книги „Українська Галицька Армія" текст двох листів від полонених у Ріміні, підписаних ним як комендантом табору, до Папи Римського, пані Елеонор Рузвелт й міністра закордонних справ Великої Британії.

                                                                                                                         Редакція


                  Долинський Роман, хорунжий УГА. Народився 30 квітня 1900 року* в Городенці. Гімназію закінчив у Львові в 1918 р., а університет (Інститут шляхобудівництва) в Києві в 1931-35 рр. По вишколі в коші в Бережанах, в складі 3 Бережанської бриґади, як підхорунжий, брав участь в боях під Львовом, а перед чортківською офензивою був приділений як командант скорострільної сотні в ранзі хорунжого до 2-ої Коломийської бриґади, з якою здобував Підгайці, Бережани. В бою під Києвом був смертельно ранений і попав в большевицький полон. Непритомного большевики, відступаючи, підняли як свого та доставили санітарним потягом в Москву, а далі в Казань. Після виздоровлення при кінці 1920 р., коли вияснилось, що він старшина УГА, з групою інших підозрілих та ненадійних відправлений був в Кожухівський концтабір під Москвою, з якого через кілька місяців втік з товаришем до Києва. Через кілька місяців, коли організувалась школа червоних старшин з українською викладовою мовою, вступив з декількома іншими старшинами УГА до тієї школи і, як інструктор фахових предметів, перебув в Червоній армії до 1931 р. За той час закінчив 2-річну вищу кавалерійську школу в Єлисаветґраді, відтак 3-річну школу генеральського штабу при Академії Фрунзе в Москві. В 1931 р. з великими труднощами звільнився з армії та перейшов працювати в Наркомзем в Харкові. В 1935 р. був арештований та, по рішенні особливої Колегії НКВД, засланий в концтабори північного Сибіру (Верхоянськ). В 1941 р. втік із Сибіру, опинившись в часі вибуху німецько-совєтської війни на Україні, вернувся до рідних Бережан. В 1943 р. вступив до дивізії „Галичина", в якій пробув до кінця війни, як командант кавалерійської школи дивізії, відтак командант відділу воєнного постачання в ранзі підполковника.** Брав участь в боях з бандами Ковпака на Холмщині, під Бродами та в Австрії.

___________________________
*   В офіційних дивізійних документах поданий рік 1901.          
** У Дивізії служив у ранзі сотника, а в полоні Верифікаційна комісія признала йому звання підполковника, яке визнала англійська команда. У Червоній армії в час його служби військових ранг не було.       

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації