ЖОРСТОКОСТІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Петро ГРИЦАК

Після досить довгої кампанії взаємного обвинувачування й ображування, ряду пограничних інцидентів між Німеччиною та Польщею та підписання договору між Молотовим і Ріббентропом 23 серпня 1939 року, вже 1 вересня почалася Друга світова війна. Вона різнилася від попередніх тим, що велику ролю почало грати наставлення обох держав до власних досить численних (після Версальського договору) меншин. Їх Польща мала 30-40% і намагалася цей відсоток брутально зменшити, а з другого боку, таке трактування меншин приводило до компліктування військових дій.

Виховання молоді у школах та „Домах людових" у Польщі в дусі, що „вони є чимось кращим", давало почин до неприємних, нераз брутальних, виступів. Відомою була „пацифікація" українських сіл польським військом* у 1930 році й терористичні виступи польських „корпо-рантів", наприклад, корпусу кадетів, супроти українців при відповідних нагодах. Подібно трактовано й інші меншини, в тому німецьку.

Більше відомим став інцидент 3 вересня 1939 р. в Бидґощі, де мало згинути 5400 німців з рук польських місцевих активістів  ¹. Мало це ніби початися після обстрілу німецьким місцевим населенням відступаючих відділів польської армії. Все одно, через знищення такого великого числа цивілістів протягом одного дня вказувало на попереднє плянування тої акції. Німці пізніше поширювали цю вістку та подали, що поляки вбили до 60 тис. цивільних німців підчас „вересневої кампанії" 1939 року.

У відповідь на те та на попередній мнимий польський напад на радіостанцію Ґлівіце,** німці почали поляків трактувати як „під- чи півлюдей" (Untermenschen) під час окупації. Уведено „збірну відповідальність" та брали закладників. Їх просто ловили на вулицях та стріляли, звичайно 10-ох за одного вбитого німця.

Поляки сподівалися чомусь легкої і скорої перемоги, бо вірили своєму урядові, що були „сільні, зварці, ґотові", як теж під впливом радієвих передач з Лондону. Тому за програну війну почали звинувачувати меншини. Це було згідно з політикою Лондону, щоб тримати окуповані території у стані „цивільного непослуху та безперервного кипіння".

Хоч урядово толеровані чи інсценізовані протиукраїнські виступи вже нераз перед тим мали місце, але збройні виступи проти українців почалися надобре у жовтні 1939 року, наприклад, у селі Тарнавка біля Переворська. Це тому, що такі акції проти німців були приписувані українцям, та були по-драконськи карані, через збірну відповідальність супроти місцевого українського населення. Ті, колись „самодіяльні" групи активного спротиву, потім зорганізувалися у відому Армію Крайову, яка фактично на власну руку провела відверте повстання у Варшаві 1944 року. Це коштувало до 200 тис. життів цивільного населення та спричинилося до великого пошкодження міста з його історичними пам'ятками. У місті тоді поголовно згинула досить численна українська громада. Між ними був також кузен автора цієї статті Михайло Грицак, за фахом правник, що мав там крамницю.

Деякі польські автори порівнюють долю Варшави з визволенням альянтами Парижа і Риму, які зазнали мінімального пошкодження. Тому приходять до думки, що причиною повстання могло бути нераціональне звільнення нарослої роками взаємної ненависти, підсиленої напруженою воєнною атмосферою. ²
                
Нахил поляків до спонтанного вияву гніву показався спеціяльно в Перемишлі 1918 року та у Львові, коли так звані „орленята" та люмпенпролетаріят, підбурений ксьондзами, виступили проти української влади, помимо вимагань більше уміркованих елементів з польської сторони, щоб дійти до якогось перемир'я чи порозуміння. Бо перебрання влади українцями деінде пройшло цілком спокійно. Замість признати, що це були (хоч зроблені в добрій вірі) акти заборонені міжнародним правом і воєнними законами, знову в наш час, 10 серпня 2009 року Нови Дзєннік написав про такого героя С. Веселовського, що брав активну участь в „обороні" Львова у віці 9 літ, а потім став командиром американського літаконосця. ³

Відомий нахил поляків пишатися певними сумнівними сторінками своєї історії. В популярній „Трилогії" кривавої війни XVII століття Г. Сєнкевича є докладні описи нелюдської кари - „саджання на палі" полонених козаків, не уживаної жодним іншим культурним народом. Ославлювана „Барська конфедерація", яка довела до гайдамаччини й масових кар та ампутацій (лівої руки, правої ноги і т. д.) місцевого населення, була спочатку бунтом розпаношеної шляхти проти власної польської влади, так як і „Листопадове повстання" 1831 р. У II Речипосполитій першого президента вбито, другого прогнали в перевороті у травні 1926 р. Вбивство міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького*** призвело до широких арештів українських націоналістів („випростовцуф", по-польськи) та спорудження польського концентраційного табору в Березі Картузькій, що довело до сильного зросту престижу Степана Бандери. Це було початком нової „моцарствової" політики останнього міністра закордонних справ Й. Бека, який твердив, що Карпатська Україна - це загроза для світового миру.

Автор Л. Стома каже, що духовна спадщина (більше, як 400 років) страшної, нідеінде не практикованої в Европі, панщини, й загально поширеного пияцтва довели більшість польського сільського населення до отупіння, відчаю та неконтрольованих вибухів гніву як проти власного шляхетського проводу, так і проти меншин. Відомі є „мазурська різня" 1846 р., а ще у 1937 р. поліція застрелила 42 селян („хлопів" - каже автор) ² як наслідок селянського страйку.

Жорстокі дії 27-ої Дивізії АК на Волині підчас Другої світової війни довели до неприємних польсько-українських подій, яких 65-ліття було офіційно святковано в Польщі.

В окупованій Німеччині поляки назагал дуже погано поводилися супроти післявоєнного місцевого населення, ніби в заплату за трактування поляків під час війни. В університетськім місті Тюбінґені, де тоді автор цієї статті перебував, напали польські активісти на український табір і декого серйозно потурбували під претекстом, що ніби вони мають право до українців як польських громадян. Місцева французька окупаційна влада дуже гостро на це зареаґувала і потрактувала їх як скрайно небажаних ворохобників. Подібно поводилися люди з СРСР (т. зв. „ости"). Дуже скоро, одначе, їх перевели до окремих, суворо контрольованих, таборів та вивезли „на родіну".

Помимо очевидних осягів (перший неіталійський Папа римський був поляк Войтила, В. Шимборська дістала нагороду Нобля з літератури), поляки мають схильність до непотрібної жорстокости і нахабности навіть супроти своїх братів-поляків, а особливо до українців.
Опінії німців відносно поляків, тобто загальна малокультурність і нехіть до співжиття з іншими цивілізованими народами, були так само проголошувані поляками у відношенні до українців у 1930-их роках, що репрезентували тодішні настрої польського народу.

Тому не дивно, що тепер появилися на ті теми книжки та навіть окремий фільм Неславні байструки⁴, де жорстокість у війні графічно представлена режисером Тарантіно.**** Автор допису до широко читаного журналу Ньюсвік, де це було поміщено, Д. Мендельсон,⁵ твердить одначе, що у фільмі ті речі є сильно перебільшені і перекручені, що є шкодою для зрозуміння правдивої історії Другої світової війни.

Відзначення 70-ліття початку тих страшних подій формально відбулося на Вестерплятте 1-го вересня 2009 року (Фільм Неславні байструки був найбільше популярним в останній тиждень серпня 2009). На святкування прибуло десь 20 голів держав. Путін зробив деякі критичні завваги щодо пакту Ріббентропа-Молотова, кажучи що причиною до вибуху війни були як намагання Німеччини відкинути обмеження Версальського договору, так і численні необдумані провокативні виступи поляків проти німецької меншини.

Дипломат Ян Шембек, заступник останнього польського міністерства закордонних справ, сказав у своїх споминах, що якою нерозумною сьогодні не видавалася б польська урядова політика у 30-их роках, вона була такою, як того вимагала публіка. Бо інакше, уряд би опинився „на ліхтарні". „Не вірите, то прочитайте тодішні польські часописи", - додав.

До т. зв. „масакр" цивільного населення могла дати почин польська адміністрація Галичини під намісником Коритовським ще в 1914 р., коли розпочалися масові репресії проти некомбатантів під маркою боротьби з москвофільством. Людей, а головно українців, масово арештовано, вішано, й висилано до карного табору Талергофу. Активним при тому було мадярське військо. Все це є описане знаним автором Я. Гашеком, який тоді перебував у Перемишлі, де 15 вересня 1914 р. відділ мадярської кінноти зарубав на вулиці „На Бузька" 43 арештованих підозрілих, заохочуваний до того вигуками міського шумовиння.

Ті справи був порушив в австрійському парляменті тодішній посол від Перемишля Володимир Загайкевич. Заявив, що боротьбу з москвофільством „на скору руку" перемінено на поширене шиканування галицьких „русинів" (як тоді називалися українці), руками мадярів, яких багато в той час стаціонувало в Галичині. До мадярів, як до „братанків", польська адміністрація завжди мала симпатії. Ті "справи" нераз були згадувані в українській пресі та в книжках (І. Нагаєвський).

В якомусь дивному засліпленні польська скрайно неґативна політика супроти всіх меншин продовжувалася навіть після Мюнхенського арбітражу 1938 р. Висилано диверсійно-терористичні групи на Карпатську Україну, щоб сіяти безпорядок і замішання, ніби як „доказ"некультурности українців і їх нездібности до організованого політичного життя.


Використана література:   

1.  Gregorz Nowak: "Szlakiem niemieckiej  irredenty, Przeglad  Polski" Nowy Dziennik, 7.10.2009.
2. Ludwig Stomma. Polskie zludzenia narodowe, "Sens','Poznan, 2006.
3. A. Nava,s: "Bohater dwoch narodow"Nowy Dziennik, 8.10.2009.     
4. Quentian Tarantino: "Inglorious Basterds" Newsweek.                    
5. Daniel Mendelsohn: "When Jews Attack','AtewsweeA:, Aug. 4,2009.   
6. Udowalendy. Truth for Germany (The Guilt Question of the Second World War), Kolle Druck, Oldendorf, Germany, 1981.


____________________________________
* Уживання війська проти мирного цивільного населення є проти міжнародних законів і договорів.
** Наприкінці серпня 1939 року група озброєних людей напала на радіостанцію в місті Ґлівіце, на території, що тоді належала Німеччині. Вони передали в етер чистісінькою польською мовою звернення до поляків Сілезії повстати проти Гітлера. Після короткого бою нападники зникли, залишивши труп, зодягнений у польську військову уніформу. Гітлер використав цей інцидент як привід до нападу на Польщу. І лише на Нюрнберзькому процесі з'ясувалося, що на німецьку радіостанцію напали переодягнені офіцери гітлерівських спецслужб, аби спровокувати привід до війни. Прізвище вбитої людини, до речі, так і залишилося невідомим.
*** За одною версією, Б. Пєрацького вбив Мєчислав Ружанський, у якого пан міністер звабив дружину (Див. ВК, ч. 2, 2007, ст. 76).
**** У фільмі показано, як американські парашутисти єврейського походження діють у підпільних акціях проти німецьких окупантів у Франції перед висадкою альянтів у червні 1944 року.