Військова Преса УСС

У першій світовій війні появилася вояцька преса в коші УСС самочинно і, так сказати б, інтуїтивно. Не було тоді ще інституцій пропаганди при штабах, ні видань більших військових з'єднань, ні воєнних звітодавців. Усусуси створили свою пресу самі, відчувалочи потребу друкованого слова для вояків, а з тим дали початок оригінальному жанрові вояцької літератури. Слід зауважити, що творці періодичних видань УСС є не тільки ініціаторами української вояцької преси, але вони були першими в історії 20-го століття, які таку ідею мали і її втілили в життя.
В інших військах, преса мала характер офіційний і її видавали в позафронтових центральних установах. У військах наших визвольних змагань ця тема вимагає особливих студій. А в другій світовій війні, маємо вістки про пресові видання УПА, та дивізійну газетку, видавану офіційними чинниками. Вона не може мати того значення, що його мала преса УСС, яка, хоч формально підлягала військовій цензурі, все таки відзначалася прикметою, без якої не могла б існувати: фактичною свободою слова.
У Замковій Паланці 1915 року появилася „Новініяда" Романа Купчинського в одному примірнику. Цю появу можна назвати першою „стрілецькою" пресою, хоч може і в не дослівному значенні слова преса. Є це романтична історія стрільця Новіни, дуже популярної постаті тих часів.
В тому ж 1915 році появляється гумористично-сатиричний часопис „Самохотник"; старі наші ополченці австрійської армії так називали добровольців УСС. В журналі знаходимо багато жартів, веселих оповідань і сатири. Історії повторюються. Як і дивізійники мають свої сміховинки з відомими людьми, ща зголосилися до Дивізії, а опісля робили усі можливі заходи для своєї „необхідности" в цивільному житті, так і УСС насміхалися з „рекламованих" патріотів :

Тепер я посол не стрілець,
Здається навіть і не зчувся
По днях тривоги, як в кінець
У посли знов я повернувся.
В рядах борців за вітчину

Думав прийдеться пропадати
І у стрільці вписавсь тому
Щоб душу-тіло рятувати.

Партійні чвари і погляди політиків знайшли свій відбиток у сатиричних віршах:

Д-р Кость Левицький:

Боже, вольну дай Вкраїну
від Сяну до Дону,
Крім родини, не дам у ній
панувать нікому.

Д-р Кирило Трильовський:

Боже, дай мені Вкраїну:
(Коломию, Снятин, Городенку, Заболотів,
Надвірну, Делятин,

Бойова Управа (в роді Військової Управи Дивізії):

Кріпи, Боже, Стрільців наших,
кріси та гармати, А ми й з Відня Україні
зможем волю дати.

Настрої в політичній централі Загальної Української Ради:

Боже, ми Вкраїни хочем,
такої, до неба
Впрочім — хай бере з нас кожен,
яку йому треба.

Другий сатирично-гумористичний журнал — це „Бомба". Видавала в полі „Артистична Горстка". Журнал ілюстрований визначними тогочасними мистцями УСС.
1916 року появився „Самопал" у Свистільниках, де стояв кіш УСС.
Уся ця періодика появлялася неперіодично і по кількох числах з різних причин переставали виходити. На їхнє місце друкувалися відбитковою системою інші.
1916 року появляється „Вістник Пресової Кватири УСС" за редакцією М. Угрина-Безгрішного (згодом старшини Дивізії) та А. Лотоцького. Завданням Вістника було „збирати і зберігати матеріяли до історії Січового Війська, та літературні твори січовиків". Появилося тільки кілька чисел.
„Усусус", сатиричний орган почав виходити 1916 року. В ньому читаємо теж вірші громадського характеру:

І прийде час: батько до сина
Скаже: Ось, синочку, гляди,
У сих шапках ми воювали
За волю України всі:
З ними ми спомини зв'язали
І мрії наші золоті...

Навіть виздоровці з тифу у карантині видали „Тифусну одноднівку" 1917 року. В ній читаємо:

Серед хати штири дошки,
А на їх соломи трошки,
На соломі цельтів три.
Тут спить Юра і Андрілик,
І товариш Юзеф Крілик
Всі на купці, як брати.

А в куті, коло віконця,
Так собі, напроти сонця,
Невеличкий є барліг,
Там пан доктор з евіденції,
По старинній поведенції,
Сам собі окремо ліг.

А на лаві, коло печі,
Наш Попель ховає плечі,
І трясеться, бо не впрів...
А в куті, на своїм ліжку
Славний Гішпан їсть лемішку —
От-от з голоду здурів ...

„Червона Калина" — це дальший гумористичний періодик, багато ілюстрований О. Куриласом і М. Гаврилком. Автори — відомі з попередніх журналів, а багато укривається під псевдонімами, нині вповні забуті. В „Червоній Калині" друкуються теж цікаві літературні і суспільні праці. 1918 року ЧК видала літературний збірник, під редакцією М. Угрина-Безгрішного.
Ця стаття, можливо, не є повною, але багато недоступного матеріалу ми не могли використати. Все ж, хоч би з цього короткого нарису бачимо, що публіцистична діяльність УСС набагато цікавіша і численніша від дивізійної. Вина тут не людей ,а інших, змінених обставин . . .

Б. Коринт