ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 18 червня 2014 р.

VI СТРІЛЕЦЬКА ДИВІЗІЯ І ОБОРОНА ЗАМОСТЯ

Ген. Петро Самутин   
                                                                        

    (Продовження)                       

                         Ми навели дві статті: а) Начальнику Штабу Групи Оборони Замостя і б) Начальника Оперативного відділу групи, писані вони в перші роковини організації і формування дивізії ще під свіжим враженням і можуть служити нам, як засадничий матеріял в шуканні джерел свого власного положення (українського і польського), але був це закороткий час, щоби знати докладно положення ворожої сторони, себто червоних. На протязі 50 років після подій під Замостям на книжковому ринку появилось багато матеріялів, а то: а) учасників тих подій, б) дослідів воєнних істориків і теоретиків воєнного мистецтва, в) критика і т. п. В багатьох випадках спогади учасників подій мають суб'єктивний характер та тяжко відрізнити, де є дійсність і де починається фантазія дописувача.

                       Тому, що в гру входить Кінна Армія Буденного та Варшавська битва і один з її елементів — Замостя, ми дозволимо собі присвятити подіям під Замостям більше уваги, використовуючи всі доступні нам матеріяли і джерела.

                       VІ-а Січова Стрілецька дивізія: Від 6-го травня 1920 року дивізія входить в склад Ш-ої польської армії. Рівно місяць перебуває в Київі і в пізнішому в складі тої ж армії провадить тяжкі бої з червоними, відходячи на захід. Бої ці провадить на широкому фронті в дуже тяжкому терені, нам відомо, що бої на широкому фронті мають характер одної з найтяжчих форм.

                       15-го серпня 1920 дивізія, після виконання свого бойового завдання на південь від міста Холму, переходить в резерв Ш-ої польської армії і розташовується в місті Красностав та його околиці. Штаб дивізії, Штабова сотня та Технічний курінь дивізії в самому місті та на передмістях Красностава, стрілецькі бригади, гарматні курені, кінний курінь та обози в поблизьких селах. Постачання дивізії у вагонах на ст. Красностав. Дивізія в тому часі одержала попереджуючий наказ, що мусить бути готова до завантаження в транспорти і від'їзду на український фронт (на південь) та увійти у так довго очікуваний склад Армії УНР. Одночасно одержано наказ з Ш-ої польської армії, що дивізія має негайно приступити до розбудови польових укріплень в самому Красноставі та його передмістях. До цих праць негайно приступив технічний курінь дивізії. Такий стан тривав всього лише три дні. Вже 18-го серпня дивізія одержала наказ негайно вирушити до міста Замостя і приступити до розбудови польових укріплень в Замостю і його найближчих передмістях. В ніч з 18 на 19 серпня 1920 — дивізія вирушила форсовним маршем до Замостя, де і прибула в ранніх годинах 19 серпня 1920.

                      В Замостю перебували: Штаб дивізії, штабова сотня, кінна чота дивізії. На передмістях Замостя (Нова Осада і Любельське) розташувалися стрілецькі бригади, гарматні курені, кінний курінь та технічний курінь. Одна саперна сотня залишалася ще в Красноставі та одна чота штабової сотні в маєтку Завада, як охорона обозів. На день 25 серпня і ці підвідділи були стягнуті до Замостя. На ст. Красностав залишилося в вагонах постачання дивізії. 27 серпня 1920 на ст. Замостя прибули два вагони постачання дивізії (амуніція і харчі).
          .
                      Технічний курінь негайно приступив до розбудови польових укріплень, притягаючи до цих робіт і цивільне населення Замостя та довкільних сіл. (Прошу дивитись працю М. Битинський, майор Армії УНР. Оборона Замостя. Спогад — 1920-1955. Український Воєнно-Історичний Інститут, 1956, Торонто-Канада).

                      Одночасно з розбудовою укріплень Замостя, командування дивізії було попереджене, що дивізію змінить 10-а польська дивізія, а VI українська дивізія буде відтранспортована на південь до Армії УНР. Власне серед таких досить непевних обставин дивізія одержує наказ почати вантаження до від'їзду на південь. 16-а Стрілецька бригада в командуванні полковника Р. Сушка завантажилася і залишила Замостя. На превеликий жаль нам ніде не вдалося віднайти дату завантаження і від'їзду бригади, крім підтвердження у спогадах начальника оперативного відділу дивізії поручника А. Домарацького. Треба припускати, що 16 стр. бригада використала транспорти, котрими прибув до Замостя 30 піший полк 10 польської дивізії. Підтвердження вивантаження 16-ої стр. бригади знаходимо в наказах по Армії УНР. Прошу дивитись: Українсько-Московська війна 1920 рік в документах Ч. 1. Варшава 1933, сторінка 197, №410 "прк". Негайно... НАКАЗУЮ... пункт 5: "16-й стрілецькій бригаді по прибутті стати в Армейському резерві в селі ЯМНИЦЯ". (на північ від Станиславова — П. С). 2-го вересня 1920 року, 22 година 15 хвилин ч-ІЗЗ, к. ст. Хриплий. Підписав: Командуючий Армією Генерал-поручник Омелянович-Павленко. Наштадарм Генштабу Полковник Лінко. (Обидва накази підписані чужою рукою — П. С.)           

                    Бригада їхала по маршруту: Замостя — Красностав — Люблин — Розвадів — Перемишль — Стрий — Станиславів. При тодішньому відфронтовому рухові потягів, можна лише припускати, що бригада була в дорозі коло 5-ти днів — отже могла від'їхати з Замостя десь коло 25-26 серпня 1920. Остаточно цим стверджуємо, що 16-а стр. бригада участи в обороні Замостя чи теж у діях на передпіллю Замостя — не брала. 16-й гарматний курінь, що органічно входив в склад 16 стр. бригади і не від'їхав разом з бригадою (у зв'язку зі зміною положення і з наказу ІІІ-ої польської армії, був підпорядкований Командирові 17-ої стр. бригади полковникові О. Воронові та діяв разом з тою бригадою на передпіллі Замостя).

                    На цьому місці дозволю собі подати витяг з розмови маршала Й. Пілсудського про положення на фронті ІІІ-ої польської армії, в склад котрої входила VI стр. д. Цитую: "12-го серпня 1920 року в розмові з генералом Соснковським і ще деякими генералами на Саській площі у Варшаві (вечором — П. С.) перед виїздом до міста Пулав сказав: "Витягнувши, як відомо з півдня 1-у і 3-ю легіонові дивізії, я відчинив як би впадову браму між іншим і для кінної армії Буденного. Хоча там є наша кіннота з наказом зупинити кінноту армії Буденного в поході на нас, однак дотеперішній досвід не дозволяє мені бути певним. Очікувати можу, що в короткому часі можу мати на свойому безпосередньому запіллі від Сокаля і Грубешева маршуючу кінну армію Буденного або її частину, що може у великій мірі ударемнити мої зусилля". Зазначив при тому, що на Богу проти ХІІ-ої совітської армії залишив дуже слабі сили: 7-у дивізію в околицях Холма і дуже слабу VІ-у українську дивізію на південь від неї"... "Йосип Пілсудський, Рік 1920" — М. І. Колін (видавець) Л.Т.Д.-36 Ґріт, стр. Лондон, В.С.-І. Сторінка 121-122 —П. С.)        

Положення власне в Замості і на його передпіллі до вечора  дня 27 серпня 1920 р.   


                    Зараз же по від'їзді 16-ої стр. бригади 25-26 серпня 1920 одержано інформацію зі Штабу ІІІ-ої польської армії, що Буденний отримав наказ залишити Львів і зосередити свою армію в районі: Сокаль - Варяж. (Ця інформація, як це часто буває в часі воєних дій, була спізнена, бо ж Буденний, як побачимо в пізнішому, був уже в районі Сокаль-Варяж від 25 серпня і посувався на північний захід).

                     VІ-а с. стр. дивізія все ще наставлена на завантаження і від'їзд на південь. До 27 серпня прибув до Замостя залізничними транспортами 30 полк піхоти 10 польської дивізії.

                      Того ж самого 27 серпня прибув у дивізію наказ такого змісту: "VІ-й стрілецькій дивізії українській припинити вантаження і, підпорядкувавши собі всі польські частини в районі Замостя, створити групу і прийняти на себе оборону Замостя. Всі прибуваючі до Замостя застини 10-ї дивізії (польської — П. С.) підчиняти собі". (Відписано без жодних змін з перекладу Начальника Оперативного Відділу VІ-ої с. стр. д. поручника А. Домарацького — П. С). Наказ цей ясно і недвозначно підкреслював, що Командир VІ-ої с. стр. д. полковник генштабу Марко Безручко був призначений на Командира Групи і відповідав за оборону і утримання Замостя. Оперативно-тактична сторона оборони Замостя віддавалась в руки командира VІ-ої с. стр. д. Командуючий ІІІ-ю армією не нав'язує йому свого рішення щодо концепції оборони.                                                         

27 серпня 1920 р. сили власні були розташовані так:

                       1) 2-й Люблинський Етаповий батальйон в селі Комарів (27 кілом. на південний схід від Замостя).

                      2) 30 п. полк 10-ї див. осягнув лінію: Вербковець — Маліци і замкнув переправи на річці Гучва (35 кіломтр. на схід від Замостя.) (Цей полк частинно їхав до цього району транспортом залізничим, коли вирушив полк ніде не подано години і дати --- П.С).      
                          
                      3)   17-а Стрілецька бригада VІ-ої с. с. д. розташувалася в селі Горишів-Руський, як резерв групи. Командир полковник О. Воронів.

                     4)  16-й гарматний курінь в команді сотника Віктора Філиповича (3 батерії, а 2 гармати, 6 гармат за 30 полком і підпорядкований останньому).

                       5)  17-й гарматний курінь в команді сотника Миколи Сіпка (3 батерії а 2 гармати, 6 гармат) теж став на становищах за 30 п. полком і підпорядкований останньому). Ніде не подано району угруповання цих двох гарматних куренів VІ-ої дивізії — II. С).

                       6)   VІ-й кінний курінь дивізії в команді поручника В. Герасименка виставляє штафети між Замостям, 30 п. полком, 17 стр. бригадою і несе службу зв'язку на передпіллі Замостя аж до часу розбудови телефонічної лінії силами штабу групи "Замостя". (За браком часу і дії ворога лінія не була розбудована).

 В самому Замості були такі відділи:  

                      1)  Штаб VІ-ої с. стр. дивізії (він же Штаб Групи "Замостя", розташований в середмістю в місцевому готелі).
                       2)  VІ-й технічний курінь дивізії в команді сотника інж. В. Бокітька працює над польовими укріпленнями Замостя (передмістя Нова Осада і Любельське).
                       3)   Штабова сотня дивізії в команді поручника Мусія Ященка виставила польові застави на передмістю Нова Осада, забезпечуючи напрямки: південь і південний схід, та замкнула дорогу: Замостя — Грубешів (схід).
                       Одна чота Штабової сотні несе охорону Штабу дивізії (Групи) та стежами утримує порядок в місті.
                      4)  Етапові батальйони: 4/2 і 3/ виставили польові застави на Люблинському передмісті та працюють спільно з VI-м технічним куренем над укріпленнями Замостя.
                       5)   Панцерний потяг "Загончик"  охороняє залічничний шлях, курсуючи на лінії: Замостя — Вербковець.

                     Вечором дня 27 серпня 1920 вивантажився на ст. Замостя І-й і ІІ-й батал. 31-го полку стрільців Канівських 10-ої див. п.

                     На протязі дня 28 серпня вивантажилися на ст. Замостя: а) Штаб 31 полку піхоти, б) ІІІ-й батальйон того ж полку, в) Дивізіон артилерії польової 10-ї див п., г) Дивізіон стрільців кінних 10-ої див. п., д) Сотня 214 полку уланів (ніде не сказано як прибула ця сотня до Замостя, залізничними транспортами, чи маршем — П. С.)„ є) Прибули два потяги панцерні: "Мститель" і "Загончик", ж) Прибули також два вагони з постачанням VІ-ої с. стр. дивізії; вагон амуніційний, харчовий і з одягом, в команді хорунжого Петра Василева.
     
                     6) Над вечір прибув до Замостя обоз 16-ої гарматної бригади в команді хорунжого Віталія Дробязка та кілька підвод обозу Бриґади осаула Яковлева.

                     Після стягнення Люблинського етапового батальйону з села Комарів, чисельний стан залоги Замостя в днях 29, 30 і 31 серпня 1920 року був такий:

                                                       Українці:

Назви частин:

                    1)  Штаб VІ-ої с. стр. дивізії (нема даних).
                    2)  Кінна Штабова чота — 15 шабель.
                    3) Штабова сотня дивізії — 103 багнети, 2 легких скорост.
                    4) VІ-й Технічний курінь дивізії:
                         а) 1-а саперна сотня — 30 багнетів, 
                         б) 2-а саперна сотня — 30 багнетів,  
                         в) Залізнична сотня— 100 багнетів.    
                   Разом: 263 багнети, 15 шабель, 2 легких скоростр.

 На передпіллі Замостя:  

                                                           (в районі Горишів-Руський)           

                     1) 17-а Стрілецька Бригада — 450 багнетів, 12 тяжких скоростр.                                                            
                     2) 16-й Гарматний Курінь — 6 гармат. 
                     3) 17-й Гарматний Курінь — 6 гармат.   
                     4) VІ-й Кінний Курінь — 108 шабель.
                     Разом: 450 багнетів, 108 шабель, 12 тяжких скоростр., 12 гармат.
                     Всього: 713 багнетів, 123 шабель, 12 тяжких скоростр., 2  легких скоростр., 12 гармат.

                      Примітка: Стан VІ-го Технічного куреня за даними полковника М. Битинського, б. командира 2-ої саперної сотні того
Куреня.  П.   С). 
         

           Поляки:

Назви частин:                                         
                 1) 31-й полк п. стрільців Канівських — 1750 багнетів.
                 2)  Штабова сотня тяжких скоростр. 31 п. п. — 121 багнет, 38 тяжких скоростр.
                 3)  Літунська сотня органічно входить до 31 п. п. — 300 багнетів.
                 4)  Технічна сотня — 150 багнетів.  
                 5)  Три етапові батал. — 500 багнетів.
                 6)  Дивізіон кінноти 10 див. п. — 150 шабель, 2 тяжких скоростр.
                 7)  Сотня 214 полку уланів — 80 шабель.
                 8)  Дивізіон арт. польової 10 д. п. — 12 гармат.
                 9)  Панцерні потяги — 3, "Загончик", "Мститель", "Смерть".    
                                                                                               
                  Разом: 2821 багнет, 230 шабель, 40 тяжких скоростр., 12 гармат, 3 панцерні потяги.
                  Всього залога "Замостя" плюс частини VІ-ої с. стр. див.:
                 263 багнети, 15 шабель, 2 легких скоростріли.
                 3084 багнетів, 245 шабель, 40 тяжких скоростр., 2 легких скоростр., 12 гармат, 3 панцерні потяги.

                 Це все те, що творило залогу Замостя і взяло участь в його обороні.

                 30 піший польський полк, 17 стрілецька бригада і два гарматні курені VI с. стр. дивізії та кінний курінь дивізії вже 28-го серпня 1920 рано були відрізані від залоги Замостя і участи в обороні самого Замостя не взяли. Вони діяли на передпіллі Замостя і увійшли в підлеглість командира 2-ої п. дивізії. На превеликий жаль ми не посідаємо спогадів про дії 17 стр. бригади VІ-ої січ. дивізії. Спогади, що були написані одним з учасників тих подій не мають для історика жодного значення.

                 На далекому передпіллі Оперативної Групи "Замостя" вже 25 серпня 1920 була зосереджена в районі Сокаль — Варяж 1-а Кінна Армія Буденного, що прибула в цей район з-під Львова. Склад армії: 4, 6, 11 і 14 див. кінноти та одна спеціяльна бригада. Крила кінної армії обрамовують і хоронять частини ХІІ-ої Сов. Армії.

              На півночі: 44-а і 7-а див піх. (район Грубешева і Холма).
              На півдні: 24-а див. піхоти (район Кристинопіль — Белз).
              Чисельний склад кінної армії Буденного виносив:
              4 див. кіннот, плюс бригада спеціяльна: 10.000 шабель, 2.000 багнетів, 200 тяжких скоростр., 20 гармат.

              Перевага червоних: 9.755 шабель, 160 тяжких скоростр., 8 гармат.

              В багнетах перевага була по стороні залоги "Замостя": 1.084 багнети.

             Чисельний склад 1-ої кінної армії Буденного подаю за даними Начальника Оперативного Відділу Групи "Замостя" — поручника А. Домарацького.   

пʼятниця, 6 червня 2014 р.

ЛІКАРСЬКИЙ СВІТ У БУДОВІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Проф. В. Трембіцький

На Кавказі    

    У ч. 1 за 1974 рік, на стор. 6-ій в
  одній із циклу оцих статтей проф. В.
   Трембіцького, пропущено через недогляд
 його прізвище, хоч названо його
 у змісті числа. Перепрошуємо і 
справляємо.    РЕДАКЦІЯ

                   Хоч Українська Держава не мала безпосередніх територіяльних стичностей з кавказькими республіками особливо Грузією та Союзом Народів Північного Кавказу, все ж географічно ці держави були сусідами України в малому замкнутому (Босфорською протокою) Чорному морі. Грузія мала особливе положення в кавказькому просторі або, як чорноморська держава, вона мала через свої порти Батум, Поті та Сухум безпосереднє сполучення з портами України, особливо Одесою та Херсоном.          

                  З кавказькими республіками справа санітарної опіки та перевозу полонених і пасажирів, українських громадян зосереджувалася на території причорноморської Грузії, як центральної в гурті трьох закавказьких республік: Грузії, Вірменії та Азербайджану. Найбільше полонених було у Вірменії та Грузії, через які проходив між 1914-17 рр. "турецький фронт". Вже восени 1917 р. багато українського вояцтва відплило було українськими пароплавами з турецького порту Трапезунду (між жовтнем та листопадом 1917 р.) та деяка їх кількість лишилася у Вірменії та Грузії. Тут же прийшлося нормувати справи прямо між представництвом Української Держави1 в Тифлісі (стол. Грузії) та грузинським урядом. Почавши з 4 липня 1918 р., прийшло до унормування санітарних проблем правним шляхом через безпосереднє юридичне нав'язання відносин між Грузією та Українською Державою. У перших днях липня 1918 р. по закону вислано в Тифліс українського консула, який перебрав функції існуючої там же з весни місії УНР на чолі з Л. Шрамченком. Відкрито віцеконсуляти в Батумі та Сухумі.

                    До Києва прибув грузинський посол Тавзайя, який після переговорів з київським урядом добився підписання 5 грудня 1918 р. транспортової конвенції, за якою усталено мореходство між українськими та грузинськими портами. З українського боку відправлювано в Україну, крім воєннополонених з порту в Батумі, старих поселенців зі сточища р. Ріону біля портів Поті, м. Анаклія та Абхазького побережжя. В столиці Тифлісі та Батумі були переходові санітарні станиці українського посольства генерального консуляту для прийняття полонених та відправи поворотців з Вірменії та Азербайджану. Звідсіля їх транспортами перевозили в Батум для дальшого перевозу українськими пароплавами в порти України. По прибутті в Одесу, Херсон чи Миколаїв поворотці були піддавані медичній контролі, деякі попадали в кварантинний табір, над яким повівав жовтий прапор перестороги. Тут урядувала медично-шпитальна служба, яка існувала ще від старих Царських часів.

                   Щодо повороту кавказьких воєннополонених та громадян, то їхньою долею займалося в першу чергу (як сказано вище) грузинське посольство (для грузинів в першу чергу) та для вірменів "Вірменський Воєнний Комісаріят в Україні"2 на чолі з капітаном Гонцевом-Тоніанцом та членами комісаріяту п. Гаспаріяном, поручником А. А. Якуліяном та полк. Н. X. Ломізе (грузином по походженні). 8 березня 1918 р. вірменське представництво в Києві підписало було з урядом УНРеспубліки спеціяльний договір про формування вірменського леґіону в Україні та про його репатріяцію у Вірменську Республіку. В точці VII цього ж договору сказано і про лікарсько-медичну справу такими словами:

                    "Офіцери, лікарі і урядники поступають на обрахунок Вірменського Воєнного Комісаріяту".

                     Договір про організацію вірменських частин, їх озброєння, прохарчування підписали з українського боку В. Дьяковенко та Ф. Колос, з боку Вірменського Комісаріяту усі члени представництва цього народу.3

                      Коли літом 1918 р. прибуло до Києва перше вірменське посольство на чолі з Григорієм Дсамоєвим, воно зайнялося не лише репартіяцією леґіону, а й поворотом у Вірменію старих вірменських поселенців в Україні. В цій справі вірменське посольство вело між 11-13 вересня 1918 р. переговори з урядом Української Держави4. Як зреалізовано всі плянування не відомо. На підставі даних з книжки Гованнісіяна5 та Фіруса Каземзадеха6 ведено не лише товарообмін, точніше кажучи, продаж Україною Вірменії харчових продуктів з приводу бльокади, спершу турецькими, після англійськими військами грузинського порту Батум. Цей порт був одиноким, через який міг відбуватися обмін товарами між Вірменією та Україною, бо Батум найближче положений до кордонів Вірменії. У 1920 році Антанта признала була Вірменії порт Трапезунд (згідно із севрським договором), одначе практично Вірменія не могла здійснити рішень договору в Севрі, через брак мілітарної сили, щоб перебрати їй західню Вірменію з-під Туреччини.

                       Репатріяція військовиків з України відбувалася частинно щойно під зиму 1919 р., після підписання (5 грудня 1918 р.) транспортової конвенції, після якої унормовано мореплавство між портами України та Грузії, якої портові осередки могли частинно служити Вірменії.

                      Транспортування азербайджанців, які перебували в Україні, йшло не морським, залізничним шляхом через Ростов (ростовсько-кавказького маґістралею прямо на Баку, до азербайджанського кордону, де місцева азербайджанська адміністрація перебирала своїх вояків з "українського" транспорту). В Києві цією справою займався азербайджанський представник Комісар Джелім Садиков. Точніших даних по цьому питанні досі немає ні в українській, ні в азербайджанській історичній літературі.

__________________________

1 У січні-березні 1918 р. представником УНР був українець військовий лікар українських військових частин з турецького фронту. Його секретарем був Л. Биковський, старшина цього ж самого "5-го кавказького корпусу". Представництво в Грузії та для всього Закавказзя мало в першу чергу проблеми санітарно-репатріяційні, тому теж в Тифлісі (нині Тбілісі) та в Батумі мало свої Українські Військові Ради з місцевими представниками, військовиками та санітарами біля 30 сестер, які згодом переїхали в Україну.
Биковський Л. На Кавказькому Фронті, Спомини з 1916-1918 рр. (Воніяна) ХVIIІ,  ст.  87-88,  100-102,   116-118,  Вінніпеґ-Денвер,   1968.

 2 Як офіційне представництво Вірменської Національної Ради.

 3  Завич Ів. — Чужоземні військові формування в Українській Державі. Історичний   Календар-Альманах   "Червоної   Калини"   на   1939   рік, ст. 91-93, Львів,  1938.

 4  Крім репатріяційних  справ обговорювано теж і  майбутні  торговельні відношення між двома державами.

 5   Armenia on the Road to Independence  1918, Los Angeles,  1969.

6  Firus Kazemzadeh The Struggle for Transcaucasia, pp. 86, 216, New York, — Oxford,  1956.
Журнал "Жизнь Національностей" ч. 1, 9. XI.  1918, Москва,  1918.

понеділок, 2 червня 2014 р.

СИМВОЛ УКРАЇНСЬКОГО ГЕРОЇЗМУ — МАКІВКА

Іван Поритко        
                
Борітеся — поборете! 
Вам Бог ПОМАГАЄ. 
За вас сила, за вас воля! 
І правда святая!     

                   Під повищими кличами нашого генія-пророка Тараса Шевченка створено в 1914 році першу військову формацію Українських Січових Стрільців які вже в днях між 29 квітня і 2 травня 1915 р. звели важкі бої на горі Маківка в наших Карпатах з московськими ордами, що закінчилися перемогою Українських Січових Стрільців, яку уважається найбільшою від часу Конотопу.

                    Святкуючи в 1974 р. 60-ті роковини збройного виступу У.С.С. до визвольної боротьби з відвічним ворогом України — Москвою, візначімо в першу чергу їх славну перемогу на горі Маківці. Маківка по розгромі кількох московських гвардійських полків 2-го травня 1915 р. в цілому була опанована куренями Українських Січових Стрільців, хоч ворог не жалував людського матеріялу і для здобуття кинув кілька свіжих полків і багато артилерії. Одначе наступ зустрів рішучу відсіч УСС і після чотироденних завзятих боїв розбився. Ворог зазнав великих людських втрат — понад 200 убитих, 173 полонених.

                    Після Полтави це був перший зудар українського війська з московською навалою. В боях на Макінці зударилася горстка, лише два і пів куреня, але сила стрілецька, овіяна духом Мазепи, дала відсіч ордам Москви.  Ця  мала горстка стала супроти велетня й довела, що сила ідеї, бажання перемоги може ставити спротив ворожим масам.       

                     Втрати Українських Січових Стрільців в боях на Маківці були розмірно великі й дорогі українцям, але УСС-и знали, що воля народу закріплюється тільки в кривавій боротьбі з ворогом.

                     Прізвища поляглих героїв увіковічнено на таблиці, що її вирізьбив мистець-різьбар Сергій Литвиненко, яка була вмурована в церкві в Тухлі, пов. Сколе. На різьбленій таблиці видніла лента, а посередині ленти бойовий хрест. Очевидно, большевики, прийшовши до Західньої України, ту таблицю негайно знищили. Під хрестом був напис:

"В кривавих змаганнях в часі 1-ої світової війни полягли геройською смертю за волю України в боротьбі з москалями на горі Маківці в днях 29. IV. — 2. V. 1915 р. Українські Січові Стрільці:

стр. Білянчук Михайло, 18 літ, Жабє, пов. Косів, стр. Бехметюк Ілько, 22 літ, Сідлиська, пов. Надвірна, стр. Вітюк Василь, 22 літ, Жабє, пов. Косів, стр. Ганущак Ілько, 19 літ, Корничі, пов. Коломия, стр. Григорчук Юрко, 20 літ, Корничі, пов. Коломия, стр. Грицак Ілько, 19 літ, Балинці, пов. Коломия, стр. Григорчук Олекса, 18 літ, Річка, пов. Косів, стр. Чуперчук Тарас, 21 літ, Полянки, пов. Косів, стр. Іличук Василь, 18 літ, Красноіля, пов. Косів, стр. Кішка Іван, 18 літ, Дахнів, пов. Бібрка, стр. Кішка Іван, 19 літ, Дачків, пов. Чесанів, стр. Конюшевський Осип, 25 літ, Зарваниця, пов. Підгайці, стр. Куренда Олекса, 19  літ, Висоцько, пов. Турка, стр. Лаврук Іван, 19 літ, Княж-двір, Печеніжин, стр. Максимюк Микола, 18 літ, Прокурява, пов. Косів, стр. Матковський Осип, 22 літ, Висоцько, пов. Турка, стр. Мицканюк Михайло, 23 літ, Яворів, пов. Косів, стр. Мицканюк Дмитро, 22 літ, Яворів, пов. Косів, стр. Мицанюк Микола, 21 літ, Річка, пов. Косів, стр. Палійчук Василь, 20 літ, Брустури, пов.  Косів,  стр.  Петрів  Дмитро,  20  літ,  Крехівці, пов. Станиславів, стр. Попелюк Кость, 23 літ, Рибне, пов. Косів, стр. Пик Федь, 20 літ, Вишків, пов. Долина, стр. Ребенчук Іван, 20  літ, Яворів, пов. Косів, стр. Савчук Дмитро, 19 літ, Отинія, пов.  Товмач,  стр.  Страшечук Омелян,  17 літ,  Станивці, пов. Вашківці, стр. Тимчишин Іван, 21 літ, Трудовичі, пов. Золочів, стр. Ткачук Борис, 23 літ, Балинці,, пов. Косів, стр. Ткачук Федь, 21 літ, Красноіля, пов. Косів, стр. Тормусяк Дмитро, 22 літ, Балинці, пов. Коломия, стр. Шевчук Юліян, 19 літ, Чернівці, Буковина, стр. Цьвілинюк Дмитро, 19 літ, Ясенів, пов. Косів, стр. Юзьвяк Микола, 18 літ, Стрілківці, пов. Борщів. 

Вічна їм пам'ять!"

Містимо тут цей список як історичний документ.

                     Рік-у-рік квітчала їхні могили наша молодь, відвідуючи ці дорогі могили наша молодь у пошані складала поклін, а від них набирала живучої сили до дальшої боротьби.
З Українських Січових Стрільців залишилось живими на рідних землях біля двох сотень, на еміграції около одної сотні, розкиданих по всьому світі, очі їх втомлені десятками років життя, повного праці і посвяти для України. Тепер вони згуртовані в своєму Братстві, об'єднані єдиним стрілецьким духом, так як тоді, коли боролися на різних фронтах з ворогами москалями і поляками.

                     60-ті роковини виступу до збройної боротьби УСС-ів зобов'язують всіх українців, скласти поклін тим героям, що віддали своє життя за велику Ідею — відновлення Української Держави.            

                      Треба сподіватися, що вся наша патріотична спільнота у вільному світі включиться у святкування 60-тих роковин УСС і тим віддасть поклін упавшим героям і пошану останкам, ще живучих У.С.С., що перші на західних землях України видвигнули ідею збройної боротьби по 574 роках поневолення, що почалося в 1340 р. коли її загарбав польський король Казимир.        
                                      
                      УСС сподіються, що нове покоління буде щасливіше і здобуде раз назавжди українську державу, що ми її мали в1917 — 1920 рр.  

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації