ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 19 листопада 2008 р.

„Українізація"

М. Сердицький*)

Після розгрому російської чорносотенщини та повалення влади гетьмана Скоропадського Осадний Корпус Січових Стрільців став залогою у Києві. Командир цього корпусу от. Коновалець став начальником залоги і дбав не лиш про спокій і порядок в столиці Української Народної Республіки, але також і про те, щоб ця столиця мала український вигляд. Тому й розпорядився, щоб усі вивіски та шильди установ, крамниць, вулиць і т. п. мали відповідну естетичну форму і були зредаґовані правильною українською мовою. Таке розпорядження було потрібне, щоб затерти сліди московського панування. Згідно з наказом начальника залоги, всі російські написи на вивісках, шильдах і т. п., мали зникнути до трьох днів, а до трьох тижнів мали появитись нові, в українській мові.
Русотяпи критикували таке розпорядження, малороси потакували русотяпам, а деякі „демократи" підняли крик, що це насильство, бо нікому не можна накидати мови і т. п. В парі з тим криком легковажилось виконання наказу, рідко хто застосувався до нього і вулиці далі рябіли російськими написами. Вони стали зникати щойно тоді, коли енерґійний начальник політичного відділу Осадного Корпусу СС — сот. Ю. Чайківський — взявся до реалізації того наказу. Російські написи стали зникати, а в короткому часі стали появлятись написи та вивіски в „українській" мові. Як вони виглядали, можна переконатись по таких вивісках, які можна було завважити на самому Хрещатику. Наведу пару прикладів:
— „Приймальня зубатого лікаря". Це значило — „Кабинет зубного врача".
— „Союз покалічених вояків". Це значило — „Союз военных инвалидов".
Голярня і перукарня для прикрашування чоловіків" — Так з російського перевели — "Парикмахерская".
Але рекорд побило оголошення кіна Берґоньє при вул. Фундуклеївській, де було можна вичитати таке:

„Сьогодня в нашому кінові
буде показана
очінь інтересна картина
під назвою
ФАЛШИВИЙ ДІТЬОНОК".

Брак місця не дозволяє на те, щоб цитувати дальші подібні курйози. В подібних написах проявлявся не сам анальфабетизм, тобто незнання української мови, але свідоме перекручування та осмішування української мови. Ясно, що такій профанації належало протидіяли. На жаль, дальший розвиток подій пішов таким шляхом, що ми втратили нашу столицю, а в дальшій консеквенції і державу. Прийшли нові господарі, які на свій лад стали „українізувати" нас. Тепер русифікаційний курс поклав межі українізації там на східніх землях, а як воно виглядає на західніх — то про це маємо докази з деяких публікацій і поштових печатках на листах, що приходять звідтіля. На них Грималів називається Гжималов, Бережани — Бжежанами, Станиславів — Станіславом, Брюховичі — Бжуховіцами і т. д. Виникає питання: коли ж влада радянської України відкине ці польські назви та приверне українські?

*) „М. Сердицький" — це псевдонім полк. Михайла Кураха, який походив з села Сердиці.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації