ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 12 листопада 2008 р.

Гітлер не знав нічого про Українську Дивізію

У німецькому ілюстрованому журналі „Дер Шпіґель" з Гамбурґу, у числі 40 з 3 жовтня 1962 р., появились у статті „Пістоля — це чейже дурничка" — витяги з протоколів так званих обмірковувань ситуації у Головній кватирі Гітлера. Редакція названого журналу додає від себе пояснення, що під час останньої світової війни Гітлер казав двічі денно складати собі звідомлення про воєнну ситуацію — вполудне і вечором, без уваги на те, чи кожночасна Головна кватира знаходилась в Східній Прусії, в Україні, на Берґгофі в Альпах чи в Берліні. У цих полудневих розглядах брали участь не тільки військовики, але й високі урядовці міністерства закордонних справ, міністерства зброєння і партійного апарату. Пізнім літом 1942 р. Гітлер казав стенографічно записувати ті його наради і таким чином від 12 вересня 1942 до 22 квітня 1945 постав величенький документ із 103.000 листків. Ті протоколи перевезено безпосередньо перед остаточною воєнною катастрофою Німеччини до Берхтесґадену і там з наказу воєнного історика, генерала Шарфа, спалено їх. Коли прийшли туди американці, то коло 1.500 пошкоджених вогнем карток отих протоколів врятовано. „Інститут для сучасної історії" оприлюднив фраґменти з отих протоколів окремою книжкою. „Дер Шпіґель" передрукував з отієї книжки*) кілька таких протоколів, при чому для нас, українців, надзвичайно цікавий „вечірній" протокол з 23 березня 1945 р. Передаємо його в цілості в перекладі:
„ФЮРЕР: Невідомо, що тут діється довкола. На моє здивування чую тепер уперше, що раптом виринає якась українська СС-дивізія. Про ту українську СС-дивізію я взагалі нічого не знав.
СС-ШТУРМБАНФЮРЕР ҐЕЛЕР (адьютант зв'язкового старшини для збройних сил СС): Вона існує вже від дуже довгого часу.
ФЮРЕР: Але в наших розмовах про неї не згадувано. Чи може хтось пригадує собі?
ҐЕЛЕР: Ні, я не пригадую собі.
ФЮРЕР: Можливо, що колись, довгий час тому, доповідали мені про це, — я не знаю. Як велика та українська дивізія ?
ҐЕЛЕР: Я це перевірю.
ФЮРЕР: Або з'єднання певне, або воно не є певне. Я не в силі формувати тепер ніяких з'єднань в Німеччині, бо не маю зброї. Це повна дурниця, коли маю давати зброю українській дивізії, яка не є цілком певна. Тоді краще відібрати їм зброю і поставити німецьку дивізію. Бо приймаю, що тамта дивізія знаменито узброєна, так добре, як, мабуть, не є ті німецькі дивізії, що їх тепер ставимо на ноги.
ГЕНЕРАЛ БУРҐДОРФ (головний адьютант вермахту при Фюрері): Так само стоїть справа з латишською 20-ою. Вона саме тепер на півдні розлітається.
ОБЕРСТЛЕЙТЕНАНТ ДЕ МЕЗІЄР (тоді в операційному відділі Головної кватири): Латишська (дивізія) воює тепер нагорі в Курляндії, і то добре. На півдні була естонська.
БУРҐДОРФ: Так, естонська негайно зникла. Треба собі, зрештою, з'ясувати це психологічно. Трохи забагато вимагається від тих людей.
ФЮРЕР: За що, властиво, вони мають воювати? Від своєї батьківщини вони далеко.
БУРҐДОРФ: Коли вже серед нас знаходиться ціла маса малодухів, то справді годі вимагати чогось від тих людей.
ФЮРЕР: Треба тепер цілком виразно ствердити, що взагалі є ще з отих чужинецьких формацій. Наприклад, дивізія Власова — або вона до чогось годиться, або нікуди не годиться. Є тільки ці дві можливості. Якщо вона щось вартна, то треба її вважати за повновартну дивізію. Коли ж вона нічого не вартна, то це ідіотизм узброювати 10.000 або 11.000 осіб, під час коли не можу творити німецької дивізії, бо не маю для неї зброї. Тоді краще волію німецьку дивізію, формую її і даю їй повне узброєння.
ОБЕРСТЛЕЙТЕНАНТ БОРҐМАН (адьютант війська при Фюрері): Індійський леґіон.
ФЮРЕР: Індійський леґіон — це дотеп. Існують індійці, які не вміють вбити миші й дадуть себе самих радше з'їсти. Вони особливо не вб'ють ні одного англійця. Якраз таких людей ставити проти англійців — вважаю за повну глупоту. Чому, зрештою, індійці мають хоробріше боротися у нас, аніж боролися під проводом Бозе в самій Індії! Вони ж поставили в Бірмі індійські з'єднання під проводом Бозе, щоб визволити Індію від англійців. їх перебито там, як овечу шкіру. То чого ж вони мають бути хоробрішими у нас? Думаю, що коли б індійців ужити для кручення молитовних вітряків або до чогось подібного, то вони були б найбільш невтомними вояками у світі. Але смішно виставляти їх до дійсної кривавої боротьби.
Це взагалі все нісенітниця. Коли хтось має надмір зброї, то може дозволити собі на подібні жарти з пропаґандивних мотивів. Але коли нема ніякої надвишки у зброї, то подібні пропаґандивні жарти є просто безвідповідальністю. Як взагалі виглядає справа з галицькою дивізією, чи вона ідентична з дивізією українською?
БОРҐМАН: Не можу про це нічого сказати.
ФЮРЕР: Постійно щось натикається на галицьку дивізію. Чи вона тотожня з українською? Бо коли вона складається з австрійських русинів (в ориґіналі „рутенен") то не слід зробити ніщо інше, як тільки негайно відібрати їй зброю. Австрійські русини були пацифістами. Вони були вівцями, а не вовками".


**
На цьому кінчається той протокол наради в Головній кватирі Гітлера 23 березня 1945 року. Виявляється, що Гітлер щойно наприкінці березня 1945 р. почув про існування 1 Української Дивізії, а якщо й чув раніше, то воно не дійшло до його свідомости. Про бій і прорив під Бродами з липня попереднього року він нічого не знав, не знав чи Дивізія „Галичина" тотожня з „Українською" та з найбільшим легковаженням говорив про галицьких українців, як нездатних до вояцького діла, не мавши поняття про леґіон Усусусів, українсько-польську війну, про Українську Галицьку Армію, про жертви, що їх здебільша галицькі українці склали під згаданими Бродами! Він, як австрієць, не знав навіть, що в австрійській армії галицькі українці мали першорядних вояків. Отой короткий протокол є якнайяскравішим документом про повну неграмотність „фюрера" в українських справах, яку він і доказав своєю політикою в Україні, яка насправді стала одною з найголовніших причин його воєнної катастрофи. З відповіді його адьютанта Борґмана, який теж „не мав нічого сказати", чи „Галицька" дивізія тотожня з „Українською" — виходить, що і поза Гітлером панувало в його Головній кватирі та у командуванні Вермахту — безголов'я.
Наслідком тієї наради був наказ про складення Дивізією зброї, який дивізійні частини досягнув був у розгарі протитітовських боїв у Словенії на північ від Любляни. Зброю тоді повернено аж на інтервенцію, що тут річ іде про загрожений партизанами терен. Зрештою, до тижня Дивізію кинуто під Фельдбах-Ґляйхенберґ латати прорваний фронт. Треба пам'ятати, що справа не в неграмотності одної божевільної людини, але куди ширшого кола тих, що стояли біля Гітлера. Цікаво, що такого наказу (і недовір'я) не було супроти власовців, які, до речі, під Прагою звернулися якраз проти німців, допомагаючи чеським повстанцям і совєтській армії. Але „богочоловічому" росіянинові того теперішні німці вже не пам'ятають ...

_______________________________________
*) "Hitlers Lagebesprechungen". Die Protokollfragmente seiner militaerishen Konferenzen 1942-1945".Herausgegeben von Helmut Heiber; Deutche Verlagsanstalt, Stuttgart; 1962; 971 Seiten, 96 Mark.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації