ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 28 січня 2009 р.

Роман Купчинський "В Різдво"

ЗА ОДИН СТІЛ, ЗА ДВА,
НАВІТЬ ЗА ТРИ СТОЛИ
СЯДЬМО, ПАНОВЕ ГРОМАДО,
БО ТРЕБА БІЛЬШ, ЯК КОЛИ!
ПОСІДАЙМО і РАДЬМО,
ЯК ЗУСТРІТИ ДОБУ,
ЩО ПОЗВЕ НАС НЕ НИНІ, ТО ЗАВТРА
НА СТРАШНУ БОРОТЬБУ.
ПОСІДАЙМО і РАДЬМО,
НЕ ЯК ЗДОБУТИ, А БУТИ.
БАГАТО В НАС ГОЛОСНИХ,
А СЛУХАНИХ — НЕ ЧУТИ.
ПОКЛАДІМ НА СТОЛАХ
НЕ КУЛАКИ — СЕРЦЯ.
ТРЕБА Ж, ПАНОВЕ ГРОМАДО,
В ДЕЧІМ ДІЙТИ ДО КІНЦЯ І
МИ, ХОЧ ПРАВДА В ЧІМСЬ Є,
„НЕ ЗВУЧИТЬ ПО-МОЄМУ!"
І БЛУКАЄМ, ШУКАЄМ ДОРІГ
ДО ВИФЛЕЄМУ ...

1936

ПОХОВАННЯ В ЧЕРВІЇ, ІТАЛІЯ


Ілюстрація із журналу „Батьківщина", який видавали в Ріміні, ч. 3-13 1947 р., а зокрема з „релігійного додатку", який редаґував о. пор. Е. Кордуба.
Тут зображено план могил в Червії і поданий поіменний список похованих, станом на 16 червня 1947 року, себто дня, коли відбулася урочистість посвячення пам'ятника померлим воякам УНА.

вівторок, 27 січня 2009 р.

1-ий листопад 1918 р. в Яворові

МЕМУАРИСТИКА

Остап Хархаліс

(В річницю першої жертви Листопадового Зриву сл. п. Степана Британа)

Перша світова війна прискореним темпом добігала свойого кінця. Всі фронти Австрії і Німеччини тріщали, а внутрі головно в Австрії, поодинокі народи приготовлялися до творення своїх держав. Десь під кінець жовтня 1918 р. був я припадковим свідком розмови двох старшин. Пор. Дм. Волощак нарікав що вже кінчиться його відпустка і буде мусіти знов вертатися на італійський фронт. „Нікуди ти вже правдоподібно не поїдеш, — сказав йому хор. Микола Хархаліс — бо вкоротці нам прийдеться перебирати владу в свої руки і кожний військовик, а тимбільше старшина, буде потрібний тут, в Галичині". І дійсно пор. Волощак на фронт більше не поїхав.
Дня 31-го жовтня ми, — ученики старших кляс (я був тоді учеником: 6-ої кляси) зібралися в 6-ій годині вечором у X. С. зі зброєю, яка в кого є: револьвер, баґнет чи хочби добрий ніж. Поляки щось затівають, нам треба бути приготованими на всякий випадок. Зібралося нас ок. 20 хлопців, малими гуртками перейшли ми до Нар. Дому і там чекали дальших заряджень. В залі Нар. Дому були вже Січовики, вони вправляли марш зі співом. В міжчасі почали сходитися старші громадяни, але вони не задержувалися на залі, тільки йшли вище, до приміщень Українбанку. Присутній на залі пор. Волощак каже поставити у дверях стійку і нікого з залі не випускати. Чекаємо на хор. Хархаліса, який рано поїхав до Львова і має привезти інструкції від Військового Комітету, що вже існував і діяв у Львові, під проводом сот. Вітовського. Січовики вправляють на залі. Около 10-ої год. приїздить хор. Микола Хархаліс і йде прямо до Українбанку, де вже зібралися декілька старших громадян і військовиків, а то: пор. Волощак, пор. Брилинський і пор. Чума та Степан Британ від Січовиків. Нарада тривала досить довго, нас молодих туди не пустили. Вже десь ок. 12 год. вночі нарада скінчилася і всі зійшли на залю. Хор. Хархаліс зарядив збірку військовиків, Січовиків і гімназійної молоді (нас вже в школі підготовляли на „гарматне м'ясо" і переводили кожної суботи військову муштру старших кляс).
В коротких словах з'ясував теперішнє положення. Австрія валиться, а поляки висилають з Кракова т. зв. Ліквідаційну Комісію до Львова, яка мала би перебрати в імені Польщі владу. Українська Національна Рада, як найвищий речник українців в Галичині, вирішила перебрати ще цієї ночі владу в свої руки. Військовий Комітет у Львові з сот. Вітовським на чолі має завдання це перевести в життя. До всіх закутин Галичини вислані гінці з відповідними інструкціями. Ми в Яворові також переберемо владу у свої руки цієї ночі. „Ви військовики" — сказав хор. Хархаліс, — „зніміть з ваших шапок Карла, (розетка на шапці з буквою К), бо відсьогодні він не є нашим цісарем. На своїй землі установимо свою владу. Нашим завданням є роззброїти військову жандамерію. Зі залі, на разі без окремого дозволу, не вільно виходити. Як хто має, або знає де є кріси, треба принести сюди!" Враження цієї короткої промови було величезне. Якби не осторога, що треба поводитися спокійно, щоби не накликати передвчасно жандармерії, то вияв ентузіазму був би був дуже бурхливий.
Дехто вийшов шукати зброї, а ті що остали на залі обговорювали на всі лади ситуацію. Групою, що мала роззброювати жандармерію, проводив пор. Волощак. Група ця була невелика, ок. 12 людей, бо хоч людей було досить, але не було зброї. В групі цій було 6-7 військовиків, решта цивілі, або бувші військовики, з різних причин звільнені з війська. До таких належав Степан Британ. Звільнений з війська ізза недуги (як не помиляюся, легенів). Степан Британ належав до дуже активних з-поміж студентської молоді в Яворові, якою проводив і мав на неї величезний вплив Микола Загаєвич, б. сотник СС, що згинув під Мотовилівкою в час протигетьманського перевороту. Місцева жандармерія начислювала ок. 40 людей, з того біля 20% українців. Не було нічого простішого, як порозумітися з ними в справі роззброєння решти. Але було надто пізно (біля 1-ої вночі) щоб шукати зв'язку. Зрештою нікому, здається, не прийшло й на гадку, щоби використати в тій справі українців. З групою пор. Волощака, що йшла роззброїти жандармерію, йшов і Степан Британ, без кріса, тільки з револьвером. Настрій на залі, а зокрема тих що йшли роззброювати жандармів, був сильно піднесений. Нічого дивного, це ж історичний момент — маємо перебрати в свої руки владу. Бо хоч в останніх тижнях ці справи обговорювалися і в австрійськім парляменті і у Львові йшли приготування серед українців, а все ж таки в останній момент, коли треба було діяти — кожний відчув вагу хвилі. Почуття гордости, що я є учасником цієї хвилі, а рівночасно почуття відповідальности за вміле виконання наказу хвилі — підносило настрій дуже. Тому й нічого дивного, що при відході групи Ст. Британ кинувся в обійми хор. Хархалісові (вони оба приятелювали) прощаючися з ним, наче б відчував, що більше живими не побачаться.
Плян роззброєння був добрий, стійкового жандарма мали роззброїти підступом, відтак ввійти до середини, забрати кріси що стояли зараз у сінях і робота скінчена. Стріляти тільки в разі наглої потреби. Тимчасом один з групи, коли вона була вже близько будинку, в якому стаціонувала жандермерія, через поденервування (молодий, недосвідчений) вистрілив і тим заалярмував жандармів, які почали відстрілюватися, думаючи що на них напали дезертири (яких тоді було досить). Стрілянина продовжувалася деякий час, але про роззброєння не могло бути мови, бо з дев'ятьми крісами не можна було змусити скласти зброю 40 добре озброєних і досвідчених жандармів. Рішено оставити справу роззброєння до ранку. Перервано тільки тел. получення і виставлено стійки для обсервації будинку. В міжчасі хтось видряпався на дзвіницю мійської церкви і почав дзвонити на сполох (по селах і малих містах в випадку пожару, або якогось іншого нещастя, дзвоненням на сполох попереджувано населення). Нас кількох, що остали на залі в Нар. Домі, не знали, що з собою зробити — остати на місці, згідно з наказом, який ми одержали, чи йти провірити, що діється в терені.
Треба було устійнити що діється, бо стрілянина втихла, а ми не знали висліду. Вийшовши на вулицю, стрінули ми одного з тих, що пішли під жандармерію і він сказав нам, як це все сталося. Втім надходить другий, з протилежної сторони і каже, що в міській управі лежить хтось з наших убитий. Ідемо туди — і дійсно в коридорі лежить вбитий Степан Британ. Як устійнено пізніше, він згинув від кулі жандарма-поляка. Це було ок. 2-ої год. рано першого листопада 1918 р. Принесли ми його до залі і положили на смеречину, що тоді випадково була на залі.
Досьогодні стоїть мені перед очима батько пок. Стефка, який цілий час був на залі, і як ми принесли Стефка — його сина, довго вдивлявся в обличчя сина, але ні один сильніший стогін не зрадив батька, який страшний біль переносить він на вид вбитого сина. І тоді, коли мати і сестри, що прийшли вже теж на залю, виливали свій жаль плачем, батько вийшов на темний коридор і ходив туди й назад, не відзиваючись до нікого ні словом.
Тимчасом алярмовий клич дзвона поставив на ноги більшість населення міста, яке не було в курсі справ, але досить скоро ці, кому треба було знати, довідалися про все. А на дворі стояла темна, дощева листопадова ніч. О коло 3-ої год. рано пішов я подивитися, що діється в мене, дома. В хаті ніхто не спав, батько поїхав вже на Наконечне, (село біля Яворова) організувати людей і зброю на рано. Мама і сестра приготовляли сніданок для тих, кому дальше було до хати. До блищих сіл пішли післанці поінформувати людей і добути дещо зброї.
Ранок першого листопада був дощевий і мрячний-непривітний. Около год. 8-ої рано хор. Хархаліс і місцевий священик о. Омелян Крайчик в асисті 15 озброєних в кріси військовиків пішли до жандармерії. Перед будинком уставилися в ряд, з готовими до стрілу крісами, цих 15 вояків, а хор. Хархаліс і о. Крайчик пішли до середини — до жандармерії. Командантом жандармерії був чех Кредоха. По з'ясуванні йому справи, командант без опору віддав свій револьвер і всю зброю, що була на станиці. Після того перебрано вже без труднощів староство і інші уряди, та обсаджено їх українцями. На Народному Домі і урядових будинках замаяв синьожовтий прапор.
Не легко передати враження цієї листопадової ночі і першого листопада. Радість з приводу відродження своєї держави притьмарювала пролита молода кров — першої жертви на вівтарі відродження нашої держави. Бо не так дуже давно — в 1914 році з цього самого Народного Дому, де тепер лежав у цвітах поляглий Степан Британ, — він сам, Микола Загаєвич, Роман Харамбура, Микола Хархаліс і багато інших від'їздили до Львова, як добровольці до Січових Стрільців. Від'їздили з піснею і з твердим переконанням, що йдуть Україні щастя-долі добувати. І цей момент прийшов, що неповноправний власник своєї землі ставав повноправним господарем і зараз, майже в перших хвилинах свойого відродження, заплатив дуже високу ціну — бо життя молодого патріота.
Похорони пок. Британа були величезною маніфестацією яворівських українців. Спочив на цвинтарі, куди з часом прибуло багато більше стрілецьких могил. І кожного року в часі Зелених Свят великі маси народу, не тільки з Яворова, але з цілого повіту, приходили віддати поклін героям. Не помагали всі зусилля польської поліції не допускати вінків на могили (а було їх кожного року не менше 100), молодь вміла все знайти спосіб донести свій вінок на могили героїв. А неначе на сторожі упорядкованих стрілецьких могил став Лицар-сторож, спертий на мечі, лицем звернений на Схід. Це пам'ятник поляглим, на який здобувся Яворів. Головна заслуга в побудованні цього пам'ятника пок. Романа Харамбури. Таких пам'яток не багато в Галичині.
Не знаємо чи стоїть ще пам'ятник Лицар-сторож коло стрілецьких могил, напевно ті з українців в Яворові, що остали живі і на місці, не мають змоги свобідно і явно поклонитися тіням героїв і їх могилам — тож нехай цей скромний спомин буде доказом нам'яти і вдячности за Твою, Стефку, жертву життя і всіх тих товаришів по зброї, що своє життя віддали за свою батьківщину — Україну.


Пам'ятник Лицаря-Сторожа коло стрілецьких могил в Яворові.

понеділок, 26 січня 2009 р.

Студії з тактики партизанської війни (З досвіду УПА і боїв 1 УДивізії проти комуністичних партизан)

Юрій Тис-Крохмалюк

Воєнне мистецтво є нині у постійній еволюції, дуже виразній і цікавій. Причиною того явища є нові винаходи, зосібна атомова енергія та її примінення у воєнних діях. А проте, в історії не було майже ніколи застою у розвитку нових засобів боротьби і нової тактики. Усі зміни спиралися на досвіді минулого, та були логічним наслідком того, що існувало передше. Чинниками розвою мілітарних наук не є якісь неоправдані причини, або просто винахідливість творців нового. У більшості випадків історія кількох тисяч років існування зорганізованого людства навчає, що змінам підлягають в першій мірі суспільні ситуації та їхнє значення для війни. Чинник, якого досі, приміром, не добачували, отже не мав вирішного значення, став поважним питанням, яке позитивно, або негативно впливає на клясичну структуру воєнного знання.
Таким явищем є партизанська, або повстанська війна. Партизани існували тисячі років тому, вони дошкульно стримували похід Цезаря в глиб тогочасної Европи. Партизанами-повстанцями послуговувався Хмельницький та вживав партизанську тактику (пр. битва під Лоєвом 1649 р.), але в тогочасній думці відповідальних начальників польського війська це були побічні явища, які не могли змінити ні тактики, ні узброєння, ні організації війська.
Партизанка виступає сильно в часах тотальних воєн, а тотальні війни спостерігаємо тоді, коли метою війни є не заспокоєння територіяльних вимог королів чи князів, а ідеологічні причини. Це були колись війни релігійні, а сьогодні національні. І коли читаємо у писаннях марксистів про „вітчизняні" війни як явище соціяльне, то не забуваймо, що це були тільки пропагандивні кличі, за якими крилася відбудова московської імперії та впорскненням імперіяльній еліті „молодої" крови. Врешті теж останні події, як пр. русифікаційна політика Москви, відосередочні рухи сателітів та китайсько-московський конфлікт, вказують на те, що соціяльними кличами не можна на довшу мету закрити глибоких і вічних національних питань.
Поява партизан-повстанців, викликала потребу іншої тактики, достосованої до нових обставин боротьби „партизани-реґулярне військо". Повстанська тактика народилася на полях боїв, у наскоках і засідках, та розвивалася на досвіді командирів і на помилках перших збройних виступів.
УПА належала саме до перших того роду появ у другій світовій війні, що більше, вояки УПА не могли розраховувати на нічию допомогу, як пр. московські партизани, чи інші. Одиноким скоординованим союзником була цивільна сітка ОУН, а з тим українське населення країни. Тактика УПА мусіла спиратися отже на чистій партизанській практиці, а не на доставах важкої зброї, стрілива і харчів з-поза терену дій, як це приміром було з совєтськими партизанами в Україні.
Ці справи треба нині мати на увазі; з тієї причини, що ідеологічні, нині національні війни не перевелися, а навпаки будуть у наступній світовій війні головним чинником перемоги чи поразки воюючих сторін, кожна держава вишколює частину свого війська у партизанській тактиці. У тому вишколі грає ролю досвід з діяльности партизан на різних теренах і континентах світу у час світової війни і після неї. Проте захід не користується, на жаль, досвідом УПА, бо про це не має багато даних. Зате москалі і поляки такі дані мають, бо провадили з УПА затяжні бої десяток років та зібрали відповідні матеріяли. Партизанська тактика не є всюди та сама. Вона інакша на наших землях, інакша у В'єтнамі, ще інша на Кубі, чи де інде. Тактика партизан залежить теж від сили ворога, його узброєння, засобів боротьби, морального і фізичного стану вояків.
Мої студії тактики УПА спираю на українських матеріялах з історії УПА, а теж і на моїй праці, присвяченій військовій сторінці УПА. У вузькій журнальній статті не можу ілюструвати мої висновки прикладами боїв і тому мушу обмежитися тільки до деяких важливіших узагальнень. Джерелами партизанської тактики були теж бої відділів І УД проти комуністичних партизан у Словаччині та проти з'єднань Тіта.
У боротьбі проти регулярних з'єднань, їхніх засобів, важкої зброї, тощо, партизани виробили особливу тактику, якою в умовах нерегулярної війни завдають великих втрат противникові, якщо він має тільки вишкіл регулярних військ. Важка зброя, моторові засоби руху є у партизанській війні в умовах близького бою тільки перешкодою з причини трудного терену та особливих умов бою. Тому кожна модерна армія має нині теж вишкіл партизанської тактики, якої основою є догідний терен і скорий рух.
Тактика має на меті завдати ворогові найбільших втрат, при найменших власних, на те, щоб перетривати наступ ворога та здобути перевагу у протинаступі. У партизанській тактиці застосовується схема: наскок — вогонь — знищення ворога — швидкий відступ.
В той час, коли противник вживає зброї далекого засягу та скорого руху своїх з'єднань на далеку віддаль змоторизованими засобами, партизани вживають зброї близького засягу, концентрують переважаючу силу вогню на малому просторі та блискавично міняють свої позиції.
У партизанській війні затираються різниці між наступом і обороною. Ці дві фази постійно міняються, одна переходить у другу, існує тільки бій. Вогонь партизан має на меті зв'язати ворога, та уможливити рух інших малих партизанських відділів у напрямі ворога, щоб знищити його близьким боєм, часто на білу зброю. Часто оборона стає у партизан наступом на білу зброю.
Концентрація — розпорошення — зміна терену — концентрація і т. д. у постійному скорому русі, це є тактичні засоби партизан проти обстрілу їхнього терену важкою зброєю, бомблення з літаків, атомового обстрілу, дій панцерної зброї. Маючи догідний терен, партизани не прикладають особливої ваги до знищення панцерної зброї ворога, бо ця зброя не вирішує висліду бою.
У критичних фазах бою статичний вогонь (пр. важких кулеметів із вкопаними позиціями) не дозволяє на рух, бо в часі руху і нового вкопання, вояк не може діяти вогнем, отже не накидає закону дії. Бо рух у партизанській війні, це не зміна позицій, а постійне пересування в терені з постійним вогнем легкої зброї, різних частин у постійній співпраці: вогонь — рух — вогонь — рух. Сам рух без охорони та сама охорона без руху, дають ініціятиву в руки ворога. Тільки охорона перед посередньою або безпосередньою дією ворога і пересування в терені дають можливість встоятися довший час, та побороти ворога. Це є одна з найважніших засад партизанської війни.
Як бачимо партизанська тактика бою зв'язана сильно з конфігурацією терену. Ліси, гори, багна, дають партизанам можливості скорого руху, скорого введення у дію зброї та скорого розчленування і зникнення в інший терен. Регулярне військо, яке не використовує терену у такий спосіб, посувається вперед повільно, без піддержки власної важкої зброї. Така ситуація є тільки корисною для партизан, які, як виказує досвід УПА, можуть осягнути побіду при перевазі ворога 1-10.
Важка зброя, танки, тощо, не можуть діяти у трудному терені, де бій проходить на коротку віддаль. Тоді чинником перемоги є більша справність і знання партизанської тактики, врешті особисті прикмети вояка, отже, в більшості випадків, важкий терен є корисним для партизан, некорисний для регулярних відділів.
Дії регулярної армії з важкою зброєю є, отже доцільні в терені, який дає їй перевагу в вогневій підготовці до наступу, у продовженні бойового руху у розгоні до наступу. Зрозуміло, що знання терену є теж засадничим чинником. У боях УПА із скиненими з парашутами сов'єтськими партизанами на Волині 1943-44 років, відділи УПА осягали постійні перемоги та розбивали совєтські з'єднання, або змушували їх оминати терени заняті повстанцями УПА. Совєтські партизани на Словаччині теж не знали терену і мимо доброї партизанської тактики, мусіли відступати перед сотнями Української Дивізії. Вони скоро втратили довір'я населення та своїх союзників, чеських партизан; не маючи опори ні в населенню, ні в терені, вони стали легкою добиччю вояків Української Дивізії. Тільки розбиті останки перейшли у втечі на Чехію, де затрималися в судетських горах.
Куди важчі бої Дивізії відбувалися з партизанами Тіта. Гористий терен не дозволяв на потрібну глибину розвинути українські з'єднання до бою, ступневе розташування зброї згідно із засягом її дії було неможливе, концентрація вогню утруднена. Постійні зміни перебування партизан в терені не дозволяли на успіх далекосяжного вогню. Теж конфігурація терену не дозволяла Українській Дивізії розвинутися в глиб, (одиниці другого і третього мету) а бій вирішався тільки на віддалі партизанської зброї: легкі кулемети, машинові пістолі, біла зброя. Коли Дивізія мала успіхи, то тільки тому, що український вояк скоро впіймав основи нової тактики, а партизанськими хитрощами перевищав противника. Проти засідок, штучних перешкод, нападів іззаду, тощо, вояк Української Дивізії відповідав сповидним рухом дозаду, на боки, заскоченням з несподіваного місця, навіть мілітарно абсурдного і т. д.
Не диво, що особливі вояцькі прикмети української людини, дали нам оригінальну тактику повстанців у краю, якою вони змогли вдержатися проти комуністичного бльоку десять років!
Партизани вибирають терен, догідний для того, щоб могли втримати ініціятиву в бою, без труду і втрат приняти вогонь ворога, вживати догідних умов руху, втягнути ворога у засідку, заскакувати його вогнем. Досвідчений командир регулярного відділу зразу зор'єнтується у ситуації. Він вставиться у положення свого противника у виборі терену, він знає, що ворог міг засісти тут, а не там, мимо сповидних ознак приявности партизан в іншому терені. Маючи таких своїх старшин і підстаршин, відділи УД рідко попадали у засідки, а червоні партизани воліли покинути загрозливе для них місце.
У партизанському бою важним чинником є приступити до протинаступу у відповідний час. Повстанські частини скоро втрачають зв'язок із сусідніми відділами, роздроблюються і кожний вояк продовж бою знайдеться у самітній ситуації. Коли доходить до такого стану, тоді треба використати психічну перевагу і вдарити до протинаступу, маючи за собою, можливо, обстріл ворога артилерією чи літаками. У протинаступі слід вогнем розділити ворога на малі групи, і нищити їх машиновими пістолями та білою зброєю.
Вогонь машинової зброї у партизанському бою з обох сторін має свої закони. Він повинен бути нерівномірний: наглі скорі серії — послаблення — нова атака вогню — послаблення — вогонь усією силою — наступ.
Удар мусить бути несподіваний для противника, скорий і рішучий. В партизанському бою рішає кожна секунда. Кожний повстанець має бути вишколений до такої міри, щоб самостійно виконав накази з найбільшою доцільністю для відділу і мети бою. Мужність, ініціятива, відданість справі, це засадничі прикмети партизана. Замало є полягати на технічній перевазі, що, напр., спричинювало великі втрати німців в боях проти УПА.
Тактичним завданням партизан є виключити важку зброю ворога та поставити її поза рамцями можливости вжити у бою. Важка зброя є тільки помічним чинником бою, найважнішою є людина. Засадниче значення важка зброя може мати, і має, тільки у регулярній війні.
Вирішна співпраця вояків у бойових діях є основою кожного реґуляміну, але для партизанської війни вона куди трудніша. Партизани діють малими групами кількох до кільканадцять людей, або поодинокими вояками, а тоді переможе вояк відданий справі, за яку воює, здібний пережити пекло, готовий понести муки і смерть. Психологічна поразка в партизанських боях попереджує завжди мілітарну невдачу. Партизани мають одну ціль: перемогу над ворогом. Не „кунктаторські" переговори, а мілітарна і духова перемога дає їм силу перетривати таку війну. Але так повинно бути і в регулярній війні і у політичній боротьбі поневоленого народу. 1940 року сказав Черчіль:
„Питаєте мене, яка наша ціль? Я назву її одним словом: Перемога! Перемога за всяку ціну, перемога мимо страхіть, бо без перемоги немає дальшого життя!"
Тільки таке духове наставлення у мілітарних діях, у політиці, у житті кожної людини, може принести перемогу поневоленому народові. Перед таким народом, рішеним на все для осягнення історичної мети — дрижить і найсильніший ворог!

неділя, 25 січня 2009 р.

Командний склад штабу Дивізії

Д. Феркуняк

                Сл. п. Дмитро Феркуняк, сотник 1 Української Дивізії УНА закінчив свій життєвий шлях на еміґрації в таборі Міттенвальд (Німеччина).

                Уродженець Косова на мальовничій Гуцульщині, залишився був до кінця тим  гордим, „твердим" гуцулом.

                Залишив „Спомини з життя Дивізії Галичина", де описав історію свого перебування від початків створення й набору до Дивізії аж до звільнення з полону і перші кроки-перешкоди в еміґраційних обставинах.

               Свої спомини присвячує молоді. Наводимо:

              „Ці беззвучні, але згідні з правдою слова присвячую Тобі молоде, моєї любої України. Думаю, що не треба оправдуватися, що я ні генерал, ні дипломат, ні письменник — тільки один з тих тисячів безіменних борців, що пережили дві світові війни, що більшу частину свого життя присвятив визвольній боротьбі своєї Батьківщини. Чи шлях, яким я йшов до цього часу в визвольній боротьбі був правильний — хай дадуть відповідь ті, що цей шлях вказували.

                 Особи й імена, які я наводжу в своїх споминах, — в більшості в гробі. Спокій їх душам, а тих що ще живуть, прошу про вибачення. Я ніде їх чести не надужив, бо наводжу тільки чисту правду.


Д. Феркуняк


* * *

                  „Приїхавши до Гайделяґру, ми побачили, що становища, на які нас в школі приготовляли й вишколювали, вже обсаджені німецькими старшинами. Тут ми довідалися, що в Гайделяґрі живе новопризначений командир Дивізії, „оберфюрер" Фрайтаґ, який не вважав за вказане нас привітати, сидів в команднім бараку і вислав до нас майора Бартля. Зараз можна було побачити, що про політичну автономію Дивізії не може й бути мови. Всюди назовні в урядовій мові й печатках заведено назву „Ґаліціше Дівізіон" і „Ґаліцієр", старанно виминаючи слів „українці" й „український".

                   Для пояснення поступовання німців в справі службового приділення українських старшин вистачить приглянутися командному складові штабу Дивізії, поодиноких полків і самостійних куренів.

Штаб Дивізії:

Командир Дивізії — оберфюрер Фрайтаґ, німець. Адьютанти Дивізії — май. Ґеорґі й сот. Фіндер, німці.
Відділ Іа — майор Гайке, адьютант пор. Міхель, німці.
1б — сот. Шааф й 2 старшини, німці.
Іц — сот. Нірман, сот. Вінс, пор. Шенкер — німці, сот. Феркуняк українець.
Відділ ІІа, б — пор. Штайнгорст, німець, сотник Паліїв, українець.
ІІІ — майор Ціґлер, сот. Герман, німці, пор. д-р Стадник українець.
ІVа — майор Зульцбах, пор. Маєр, німці.
ІVб — пполк. д-р Шпехт, німець.
ІVц — пполк. д-р Когн, німець.
V — майор Берне, німець.
VI — майор Цоґляуер, хор. Ленарт, німці, сот. Угрин-Безгрішний й о. Нагаєвський, пізніше сот. д-р Макарушка й о. Левенець, українці.

                   Згадані українські старшини, що входили до штабу Дивізії були приділені до штабу „надпляново". Вже сама назва „приділений надпляново" вказує, що українські старшини в штабі Дивізії були засуджені на виконування підрядної праці без можливости рішального права. Те саме діється й в полках. Доки полки вимагали організаційної праці, досі як полкових командирів тримають: майора Побігущого командиром 29-го полку, сот. Барвінського командиром 30-го полку й сот. Котеля командиром 31-го полку. З хвилею, коли полки організаційно оформилися, зараз командир Дивізії назначує командирами полків і самостійних куренів, німців, а то: команду 29-го полку обіймає полковник Дерн, 30-го пполк. Форстройтер, 31-го полк. Панір, гарматнього полк. Баєрсдорф, куреня піонерів майор Ренберґер, куреня фюзілірів майор Брістот, відділу зенітної артилерії майор Кістер, запасного куреня майор Кляйнов. До цього треба додати, що канцелярійну службу при штабах обсаджено німцями (підстаршин і мужви, на 99.5%). На увагу заслуговує факт, що господарчий відділ знайшовся в руках німців, а українських старшин, що покінчили військову господарчу школу приділено на підрядні місця. Так, що Дивізія відходить в поле під командою українських сотенних й одного курінного командира сот. Бриґідера (командир 1-го куреня 29-го полка) та одного командира відділу тяжких гармат, майора Палієнка. Решта, курінні й полкові командири були виключно німці.

                       Не від речі буде запізнатися з характером командного штабу Дивізії. Командир Дивізії оберфюрер Фрайтаґ уродженець Східніх Прусів, з незакінченими медичними студіями, активний старшина пруської поліції — уважав, що знання гітлерівської теорії виложеної в „Майн Кампф" вистачає, щоб належати до еліти людської вищости-панівної кляси й все, що ненімецьке вважав менше вартісним. Його відношення до українців крайно вороже, що давав часто до пізнання своїми наказами. Він поділив старшин на „ліпших" (німців) і „гірших" (українців), і закрив українським старшинам доступ до старшинських нарад. Без застанови підписує кожний засуд смерти винесений дивізійним судом. Допускається зневаги старшинської чести, призначуючи українських старшин під команду німецьких підстаршин. У своїх промовах змішує з болотом національні почування українців (промова 1-го вересня 1944, після повороту з-під Бродів). Односторонній під кожним оглядом: піднесення, відзначення, відпустки й т. д.

                     1-ий адьютант Дивізії майор Ґеорґі — людина освічена, інтеліґентна, однак напхана духом свого командира, ступає його слідами.

                     2-ий адьютант сот. Фіндер — людина скрита, підступна і фальшива, здібний, для оправдання й вибілення своїх помилок не вагався очорнити свого товариша й звалити на нього вину.

                     Відділ Іа: Майор Гайке, як фахівець свого діла, не робить жадних різниць між німцями й українцями. Для нього люди — числа бойової спроможности, для яких будував свої оперативні пляни. Те саме відноситься й до його адьютанта пор. Міхеля.

                      Відділ 1б: Сот. Шааф, як купець, зглядно доставець зброї, стрілива й виряду, не мав до нас більшого відношення.

                      Відділ Іц: Сот. Нірман, людина інтеліґентна, знавець свого діла, але скрито й ворожо наставлений до українців і їхніх незалежних стремлінь.

                       Пор. Шенкер — уродженець, як самий заявив, Перемишля, удавав великого приятеля українців і в провокативний спосіб підсувався до українців на те, щоб потім з тої розмови зробити донос до командира.

                        Сот. Вінс — ґестапівець, приділений на жадання командира для поборювання „бандеризму" в Дивізії. Говорить добре по російськи й польськи, симпатизує з росіянами й поляками, прямо ненавидить українців взагалі, а галичан зокрема. Садист, ненаситний, часто забуває границі між своєю і чужою власністю.

                         Відділ ІІа, б: Сотн. Паліїв, персональний референт для українців (для німців був призначений сот. Штайнгорст). Він, ще зі школи був призначений головною командою на адьютанта командира Дивізії, однак так не сталося, бо командир привіз зі собою свого адьютанта майора Ґеорґі, а Палієва призначив зв'язковим і персональним референтом українців. На цім становищі перебув Паліїв до 20 чи 21 липня 1944 і пропав без вісті в окруженні Дивізії під Бродами.

                         Сотник Паліїв був душею українства в штабі Дивізії, він був одинокий, що мав вплив на командира Дивізії Фрайтаґа, якого завжди вмів переконати й змусити до переведення в життя своїх плянів. Йому треба завдячити, що біля 600 старшинських аспірантів нашої молоді скінчили старшинську школу й стали старшинами, а біля 2000 нашої молоді закінчили різні спеціяльні підстаршинські курси. Паліїв постарався переперти висилку нашої молоді до старшинської школи, перед висилкою їх в поле бою, що й сталося й тим врятовано нашу молодь(старшинських аспірантів) від великих втрат під Бродами. Далі, Палієвові треба завдячити переломання німецького спротиву признання Дивізії українського прапору й відзнак тризуба, що мало місце перед відходом в поле бою. Одним словом, як довго Паліїв був в Дивізії, так довго командир Дивізії не мав відваги зневажати честь української нації, що мало місце по відсутности Палієва. Брак сотн. Палієва можна було відчути скоро під кожним оглядом (піднесення, відзначення), а найбільше під формою „справедливости" (розстрілювання наших стрільців за найменшу дрібницю, засуджених і незасуджених доразовими судами, створеними при полках і самостійних куренях). Сотн. Паліїв, як старшина-українець, високо тримав український прапор в Дивізії.

                           Відділ III: На чолі дивізійного суду стояв майор Ціґлер. Як правник, старався погодити параграфи карного закону зі своєю совістю. "Був поміркований, розсудний. До українців, а головно до державницько-самостійних змагань відносився, як кожний німець-партієць, неприхильно, однак назовні старався не виказувати одверто своїх поглядів. Зате його заступник, сот. Германн, був садистом, який, мабуть, поставив собі за ціль знищити якнайбільше не-німецького елементу в Дивізії.

                          Відділ ІVа: харчовий, на чолі з майором Зульцбахом. Може комусь здаватися, що харчовий відділ до політики не вмішувався і його відношення до вояків даної частини повинно бути безстороннє, бо, чейже, шлунок кожної людини потребує поживи. Та практика доказала, що інше. Харчовий відділ поступає також витиченим шляхом ворожого відношення до всього, що не-німецьке так само, як в інших відділах. В харчовім відділі заведено систему, що українець може бути вжитий тільки як робоча сила. Всі, навіть найменші керівні місця, обсаджено німцями. Сам Зульцбах, інтендант, доказує свої здібності нечуваною розтратою дібр в випосажуванні німців на кошт українців (напр. по-надчерговий приділ курива, напитків і харчів тільки для німців). В першу чергу одягано німців, а те що остало, одержували українці (напр. українські старшини ходили близько року в старих стрілецьких уніформах, для них не було ні грошей, що належалися на однострої, ні старшинських одностроїв). Підчинені йому старшини, т. зв. „Фервальтунґсоффіціре", складалися з самих німців, переважно слідчої служби СД, випробовані злодії, крали що тільки могли й висилали до своїх родин, а наше стрілецтво недоїдало.

                          Старшини-українці, що прибули з господарської школи, були поприділювані як підрядні сили, у формі помічників.

                          Відділ ІVб (санітарний) і ІVц (ветеринарійний), на чолі яких стояли — санітарного д-р Шпехт, а ветеринарійного д-р Когн — можна сказати, що оба згадані лікарі відносилися до українців без упереджень, а що вони, як зрештою всі німці, стояли на становищі, що німецька зброя завоювала — це німецьке, — не є нічого дивного, бо так навчилися думати.
Відділ V, (технічний), його очолював майор Берне. Цей відділ заслуговує на увагу тим, що його обов'язком було вишколити українську обслугу моторизації в Дивізії. Як дійсність доказала, німці старалися дати українцям якнайменше можливостей вивчення конечно потрібного знання обслуги моторизації. Напр. наука тривала найдовше 4 тижні на легких, особових возах, а під час відходу Дивізії в поле призначено цих новоспечених шоферів до керовання тяжкими 3-5-тоновими возами. Наслідки були фатальні. Новоспечені шофери не мали поняття про керовання цими возами, більша їх частина лежала в придорожних ровах з поломаними своїми й товаришів кістками.

                              Майор Берне кожний такий випадок оцінював як „саботаж" українців і жадав надіслання шоферів-німців, що командир Дивізії з вдоволенням одобрював. Таким чином німці пляново витискали українців від обслуги моторизацією Дивізії, а тим самим відбирали можливість вивчення цього фаху.

                               Відділ VI, на чолі з майором Цоґляуером. Засяг діяння цього відділу — культурно-освітня праця, пропаґанда та опіка над родинами членів Дивізії. Хоча Дивізія складалася з 95% українців — командир призначує керівником цього відділу майора Цоґляуера, родженого в Тиролі, що, як самий признав, кілька днів перед капітуляцією, не тільки про український нарід, його звичаї, культуру, визвольну боротьбу нічого не знав, але й про назву „Україна" мало чув й вважав її частиною російської держави. До співпраці підбирає ще більших дурнів, своїх краянів-німців. Отже відділ VI, що мав дати душевний корм Дивізії і правну опіку й поміч родинам — опинився в руках людини, що згідно з наукою нацизму дивилася на Україну, як на майбутню німецьку колонію і який поставив своїм завданням вбити в українців національні почування й перетворити їх в покірне знаряддя для німців. В цім дусі працював майор Цоґляуер, виписував ганебні промови для командира. В таких умовинах приходилося працювати нечисленним українцям-старшинам в штабі Дивізії. Не легке це було завдання.

четвер, 22 січня 2009 р.

Організація Українського Війська за часів Української Держави 1918 р.

Петро Самутин
Генштабу ген.-хор.


(Матеріали до історії Українського Війська)

Дійсним творцем і організатором Українського Війська за часів гетьманської Української Держави (1918 рік) — треба вважати полковника Генерального Штабу О. Сливинського, що ще в період Української Центральної Ради очолив Український Генеральний Штаб та після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського, залишився на цій високій і надзвичайно відповідальній посаді.
За найбільшу адміністративну й оперативну одиницю прийнято термін Армійський корпус.
В склад Армійського корпусу входили організаційно дві п. дивізії, дивізія — 4 п. полки, полк — три п. курені, кожний курінь — три п. сотні та сотня скорострілів. Одна Важка Гарматня Бриґада. Дві Легкі Гарматні Бриґади. На терені деяких корпусів були також розташовані кінні дивізії. Кінна дивізія мала в свому складі дві бриґади, один кінно-гарматний полк, кінну сотню піонерів, сотню циклістів та сотню кінних розвідачів. Бриґада — два кінні полки, полк — п'ять кінних сотень та кінна сотня тяжких кулеметів. Корпус мав всі технічні роди зброї та служби. Надзвичайно сильне забезпечення корпусу тяжкою і легкою артилерією.
В пізнішому часі була прийнята у ході реорганізації триполкова структура п. дивізії. Дата наказу мені невідома. На цьому місці дозволю собі подати матеріяли, написані й опрацьовані 3. Стефановим і д-ром Б. Гнатевичем. („Історія Українського Війська — друге доповнене видання. Клюб Приятелів Укр. Книжки. Видавець Іван Тиктор — 1953 — Вінніпеґ — Канада. Доба Гетьманщини — сторінка 426).
„На основі нової організації, Українська Армія мала б складатися з 8-ми Армійських корпусів, одної Сердюцької дивізії, 8-ми корпусних кінних полків, одної Окремої Таврійської бриґади, (Піх), 4-ох кінних дивізій, одної Окремої кінної бриґади, двох понтонних куренів, трьох Окремих важкогарматніх бриґад, трьох повітряних інспектур, двох інспектур повітре-плавних бальонів, одної ескадрилі бомбових літаків, одної летунської школи, чотирьох залізничних куренів, дев'яти інспектур кінного ремонту, восьми ремонтних депо, одного булавного кінного полку, чотирьох запасних кінних полків, 108-ми повітових командантур. Крім того, мали бути зорганізовані на осінь 1918 року: Військова Академія з трирічним навчанням, чотири Кадетські школи, дві Військові школи старшин для піхоти та по одній для кінноти, артилерії й технічної служби.
У стані Армії мирного часу мало бути: 175 генералів, 14.930 старшин, 2.975 військових урядовців, 291.221 підстаршин і козаків та 63.081 коней. Щорічні видатки на військо ухвалено в сумі 1.251 мільйонів карбованців".
Всі корпуси мали поповнюватись територіяльно — згідно з їх дислокації. Назви корпусів були прийняті наступні:
І-й Волинський Армійський Корпус; ІІ-й Подільський Армійський Корпус; ІІІ-й Одеський Армійський Корпус; ІV-й Київський Армійський Корпус; V-й Чернигівський Армійський Корпус; VІ-й Полтавський Армійський Корпус; VІІ-й Харківський Армійський Корпус; VІІІ-й Катеринославський Армійський Корпус (Січеславський).
Нижче подаю організаційний склад Армійських корпусів та командний склад — включно до полку.
Стан — кінець травня 1918 року і пізніше.

СУХОДІЛЬНІ ЗБРОЙНІ СИЛИ

І-ий волинський армійський корпус


1. Командир Корпусу — Дядюша, ген.-значковий, Житомир. 2. Начальник Штабу — Кривенко, полковник, Житомир.

І-ша П. ДИВІЗІЯ

3. Командир Дивізії — Левицький, ген.-хорунж., Житомир. 4. Начальник Штабу — Еверт, полковник, Житомир. 5. І-ий п. Луцький полк. Командир полку — Душенко, полковник, Луцьк. 6. 2-ий Волинський п. полк. Командир полку — Яворський, полковник, Луцьк. 7. 3-ій Берестейський п. полк. Командир полку — Ясеницький, полковник, Берестя. 8. 4-ий Холмський п. полк. Командир полку — Косович, полковник, Холм.

ІІ-га П. ДИВІЗІЯ

9. Командир Дивізії — Липко, полковник, Рівне. 10. Начальник Штабу — Капустянський, в. старшина, Рівне. 11. 5-ий Кремянецький п. полк. Командир полку — Маєвський, полковник, 12. 6-ий Н. Волинський п. п. Командир полку — Масалитів, полковник. 13. 7-ий Житомирський п. п. — Шевченко, полковник. 14. 8-ий Із'яславський п. п. — Порохівський, полковий старшина.

І-ша ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА

15. Командир Бриґади — Ультфатер, ген.-хор., Житомир. 16. І-ий важкий Г. полк — Карпов, полковник. 17. 2-ий Важкий Г. полк. Командир полку — Куделинський, полковник.


І-ша ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА

18. Командир Бриґади — Тихонович, полковник. 19. І-ий Легкий Г. полк — (командира не пригадую). 20. 2-ий Легкий Р. полк. Командир полку — Богомольний, полковник. 21. 3-ий Легкий Г. полк. Командир полку — Савицький, полковник.

ІІ-га ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА

22. Командир Бриґади — Орловський, ген.-хор. 23. 4-ий Легкий Г. полк. Командир — Брильов, полковник. 24. 5-ий Легкий Г. полк. Командир полку — Бегма, полковник. 25. 6-ий Легкий Г. полк. Командир полку — Годило-Годлевський, полк.

ІІ-га ВОЛИНСЬКА КІННА ДИВІЗІЯ

26. Командир Дивізії — Чеславський, ген.-хор. 27. Начальник Штабу — Григоріїв, полковник.

І-ша КІННА БРИҐАДА


28. Командир Бриґади — Опатович, полковник. 29. 5-ий Кінбурнський к. полк. Командир полку — Перемикин, полковник. ЗО. 6-ий Ольвіопольський к. полк. Командир полку — Цвиленів, полковник.

ІІ-га КІННА БРИҐАДА

31. Командир Бриґади — Зубов, полковник. 32. 7-ий Вол. Волинський к. полк. Командир полку — Конраді, полковник. 33. 8-ий Український к. полк. Командир полку — Плечко, в. старшина. 34. Кінногарматний полк. Командир полку — Пацинський, полковник. 35. Окремий Чорноморський Козацький Кіш. Командир Коша — Блохин, полковник, Бердичів. Легін, полковник (наступник Блохина). 36. Запасовий Кінний Полк. Командир полку — Дараган, полковник.

ІІ-ий ПОДІЛЬСЬКИЙ АРМІЙСЬКИЙ КОРПУС

1. Командир Корпусу — Єрошевич, ген.-значковий. 2. Начальник Штабу — Бортинський, ген.-хор.

ІІІ-тя П. ДИВІЗІЯ

3. Командир Дивізії — Бочковський, ген.-хор. 4. Начальник Штабу — Худолій, в. старшина. 5. 9-ий Проскурівський п. полк. Командир полку — Вяземців, полковник. 6. 10-ий Подільський п. полк. Командир полку — Куявський, полковник. 7. 11-ий п. полк — (командира не пригадую). 8. 12-ий Могилівський п. полк. Командир полку — Ізотов, полковник.

ІV-та П. ДИВІЗІЯ — ЖМЕРИНКА

9. Командир Дивізії — Лебедів, ген.-хор. 10. Начальник Штабу — Вікентіїв, ген.-хор. 11. 13-ий Липовецький п. полк. Командир полку — Хлистов, полковник. 12. 14-ий Уманський п. полк. Командир полку — Галанчук, полковник. Багоцький, полковник (наступник Галанчука). 13. 15-ий Брацлавський п. полк. Командир полку — Кривдин, полковник. 14. 16-ий Березький п. полк. Командир полку — Архангельський, полковник.

ІІ-га ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА

15. Командир Бриґади — Рахмин, полковник, Винниця. 16. 3-ій Важкий Гарматній полк. Командир полку — Савинський, полковник. 17. 4-ий Важкий Гарматний полк. Командир полку — Птаченко, полковник.

ІІІ-тя ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА


18. Командир Бриґади — Лунський, ген.-хор. 19. 7-ий Легкий Гарматний полк. Командир полку — Русанов, полковник. 20. 8-ий Легкий Гарматний полк. Командир полку — Ідзіковський, полковник. 21. 9-ий Легкий Гарматний полк. Командир полку — Вікентіїв, полковник.

ІV-та ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА

22. Командир Бриґади — Мещеринов, ген.-хор., Жмеринка. 23. 10-ий Легко Гарматний полк. Командир полку — Казанців, в. старшина. 24. 11-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Сварика, полковник. 25. 12-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Андріїв, полковник.

ІV-та ХАРКІВСЬКА КІННА ДИВІЗІЯ


26. Командир Дивізії — Барбович, ген.-хор. 27. 13-ий Стародубський к. полк. Командир полку — Нестеровський, полковник. 28. 14-ий Охтирський к. полк. Командир полку — Єлчанінов, полковник. 29. ІІ-га Кінна Бриґада. Командир Бриґади — Єлчанінов, ген.-хор. 30. 15-ий Білгородський к. полк. Командир полку — Лєрмонтов, полковник. 31. 16-ий Вознесенський к. полк. — Гончарів, полковник. 32. Окремий Загін Низових Козаків. Командир Загону — Кирієнко, полковник, Могилів. 33. 2-ий Запасний Кінний полк. Командир полку — Попів, полковник, Винниця. 35. 2-ий Гірський Гарматний полк. Командир полку — Матвіїв, полк.

ІІІ-ий ОДЕСЬКИЙ АРМІЙСЬКИЙ КОРПУС

I. Командир Корпусу — Колодій, ген.-значк., Одеса. 2. Командир Корпусу — Березовський, ген.-значк. (від 8-го серпня 1918 року). 3. Начальник Штабу — Ізергін, ген.-хор.

V-та П. ДИВІЗІЯ

4. Командир Дивізії — Кирпотенко, ген.-хор., Одеса. 5. Начальник Штабу — Якименко, в. старшина. 6. 17-ий Тираспільський п. полк. Командир полку — Дацевич-Заноза, полковник. 7. Командир полку — Голубенко, полковник (наступник Дацевича-Занози). 8. 18-ий Поморський п. полк. Командир полку — Абрамович, полковник. 9. 19-ий Одеський п. полк. Командир полку — Юріїв, полковник. 10. 20-ий Дніпровський п. полк. Командир полку — Удовиченко, полковник.

VІ-та П. ДИВІЗІЯ

11. Командир Дивізії — Купчинський, ген.-хор. 12. Начальник Штабу — Крем'янецький, в. старшина. 13. 21-ий Єлисаветський п. полк. Командир полку — Лихачів, полковник. 14. 22-ий Олександрійський п. полк. Командир полку — Козубек, полковник. 15. 23-ий Запорозький п. полк. Командир полку — Терлецький, полковник. 16. 24-ий Херсонський п. полк. Командир полку — Кущинський, полк.

ІІІ-тя ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА

17. Командир Бриґади — Динників, полковник, Одеса. 18. 5-ий Важкий Гарматний полк. Командир полку — Лейбін, в. старшина. 19. 6-ий Важкий Гарматний полк. Командир полку — Іллясевич, полковник. 20. 3-ій Гірський Гарматний полк, Командир полку — Маковейський, полковник.

V-та ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА

21. Командир Бриґади — Зольдер (ранги не пам'ятаю), Одеса. 22. 13-ий Легкий Гарматний полк. Командир полку — Добровольський, полковник. 23. 14-ий Легкий Гарматний полк. Командир полку — Столбовський, полковник. 24. 15-ий Легкий Гарматний полк. Командир полку — Сутковий, полковник.

VІ-та ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА

25. Командир Бриґади — Іванів, ген.-хор., Ольвіопіль. 26. 16-ий Легко Гарматний полк. Командир полку — Родович, полковник. 27. 17-ий Легко Гарматний полк. Командир полку — Чорнобаїв, в. старшина. 28. 18-ий Легко Гарматний полк. Командир полку — Сухотин, полковник.

І-ша ЧЕРНИГІВСЬКА КІННА ДИВІЗІЯ — КРИВИЙ РІГ

29. Командир Дивізії — Біскупський, ген.-хор. ЗО. Начальник Штабу — Петерс, ген.-хор.

І-ша КІННА БРИҐАДА

31. Командир Бриґади — Поплавський, полковник. 32. І-ий Чугуївський к. полк. Командир полку — Геништа, полковник. 33. 2-ий Ізюмський к. полк. Командир полку — Зененко, полковник.

ІІ-га КІННА БРИҐАДА

34. Командир Бриґади — Каратіїв (ранги не пам'ятаю). 35. 3-ий Чернигівський к. полк. Командир полку — Бузунів, полковник. (На початках 17-ий Чернигівський к. п.). 36. 4-ий Сумський к. полк. Командир полку — Яненко, полковник (На початках 18-ий Сумський к. полк).

ІІІ-тя ОКРЕМА ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА — ОДЕСА

37. Командир Бриґади — Шолп, ген.-хор. 38. І-ий Кінний Гарматний полк. Командир полку — Матвіїв, полковник. 39. 3-ий Запасовий Кінний полк. Командир полку (не пам'ятаю), Кривий Ріг. (Бракує прізвищ командирів Окремих Важких Гарматніх полків).

ІV-ий КИЇВСЬКИЙ АРМІЙСЬКИЙ КОРПУС — КИЇВ

1. Командир Корпусу — Мартинюк, ген.-хор. (До 21-го серпня 1918 р.). 2. Командир Корпусу — Федяй, ген.-значковий. (Від 21-го серпня 1918 до 6-го вересня 1918 р.). 3. Командир Корпусу — Волховський, ген.-хор. (Від 7-го вересня 1918 р.). 4. Начальник Штабу — Панченко-Криворотенко, ген.-хор. (До 12-го жовтня 1918 року). 5. Начальник Штабу — Заболотний, ген.-хор. (Від 12-го жовтня 1918 р.).

VІІ-ма П. ДИВІЗІЯ — КИЇВ

6. Командир Дивізії — Волховський, ген.-хор. (До 7-го вересня 1918 р.). 7. Командир Дивізії — Федяй, ген.-значк. (Від 7-го вересня 1918 р.). 8. Начальник Штабу — Матюшків, в. старшина. 9. 25-ий Овруцький п. полк. Командир полку — Кисілів, полковник. 10. 26-ий Радомиський п. полк. Командир полку — Асіїв, полковник. 11. 27-ий ? ? ? 12. 28-ий ? ? ?

VІІІ-ма П. ДИВІЗІЯ — ЧЕРКАСИ

13. Командир Дивізії — Острянський, ген.-хор. 14. Командир Дивізії — Биліма-Колосовський, ген.-хор. (Від 12 жовтня 1918 р.). 15. Начальник Штабу — Аракин, в. старшина. 16. 29-ий Васильківський п. полк. Командир полку — Зякин, полковник. 17. 30-ий Канівський п. полк. Командир полку — Хижняк, полковник. 18. 31-ий Черкаський п. полк. Командир полку — Сікевич, полковник. 19. 32-ий Чигиринський п. полк. Командир полку — Шевелев, полковник.

ОКРЕМА П. СЕРДЮЦЬКА ДИВІЗІЯ — КИЇВ

20. Командир Дивізії — Клименко, ген.хор. 21. Начальник Штабу — Гамченко, ген.-хор. 22. Інтендант дивізії — Осипів, полковник. 23. І-ий Сердюцький п. полк. Командир полку — Богачів, полковник. 24. 2-ий Сердюцький п. полк. Командир полку — Верниковський, полковник. 25. 3-ий Сердюцький п. полк. Командир полку — Боднарчук, полковник. 24. 4-ий Сердюцький п. полк. Командир полку — Босенко, полковник. 25. Лубенський Сердюцький Кінний полк. Командир полку — Омелянович-Павленко, полковник. Командир полку — Отмарштайн, полковник.
26. Сердюцький Гарматний полк. Командир полку — Грінченко, полковник. Командир полку Афанасіїв, полковник (наступник полк. Грінченка). 27. Сердюцька Інженерна Сотня. Командир сотні — Пустовойтенко, в. старшина.

ІV-та ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА — КИЇВ

28. Командир Бриґади — Романовський, ген.-значк. 29. 7-ий Важкий Гарматній полк. Командир полку — ? ? ? ЗО. 8-ий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Волховський, полковник.

І-ша ОКРЕМА ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА — КИЇВ

31. Командир Бриґади — Шель, ген.-хор. 32. І-ий Важкий Гарматній полк. Командир полку — ? ? 33. 2-ий Важкий Гарм. полк. Командир полку — Русіян, в. старшина. 34. 3-ий Важкий Гарм. полк. Командир полку — Василенко, полковник. 35. 4-ий Важкий Гарм. полк. Командир полку — Білий, полковник. 36. 4-ий Гірський Гарм. полк. Командир полку — Гощицький, полковник.

VІІ-ма ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА

37. Командир Бриґади — Дем'янович, полковник. 38. 19-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Сиром'ятників, полковник. 39. 20-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — ? ? 40. 21-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Савицький, полковник.

VІІІ-ма ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА — ЧЕРКАСИ

41. Командир Бриґади — Островський, ген.хор. 42. 22-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Дмитріїв, ген.-хор. 43. 23-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Абаза, полковник. 44. 24-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Закревський, полковник. 45. Київський Старшинський Охочекомонний полк. Командир полку — Дембровський, полковник. 46. Окремий Загін Січових Стрільців. Командир Загону — Коновалець, полковник.

ОКРЕМА СІЧЕСЛАВСЬКА КІННА БРИҐАДА — КИЇВ


47. Командир Бриґади — Ліницький, ген.-хор. 48. 17-ий Бужський Кінний полк. Командир полку — Білогрудов, полковник. 49. 18-ий Київський Кінний полк. Командир полку — Сухин, полковник. 50. Інструкторська Школа Старшин. (Київ-Звіринець). Начальник Школи — ?

V-ий ЧЕРНИГІВСЬКИИ АРМІЙСЬКИЙ КОРПУС

1. Командир Корпусу — Дорошкович, ген.-хор. Чернигів. 2. Начальник Штабу — Котельників, ген.-хор.

ІХ-та П. ДИВІЗІЯ — ЧЕРНИГІВ

3. Командир Дивізії — Стефанович-Стасенко, ген.-значк. 4. Начальник Штабу
— Вольський, в. старшина. 5. 33-ий Чернигівський п. полк. Командир полку — Ясновський, полковник. 6. 34-ий Козелецький п. полк. Командир полку — Науменко, полковник. 7. 35-ий Ніжинський п. полк. Командир полку — Миклашевський, полковник. 8. 36-ий (не пригадую).

Х-та П. ДИВІЗІЯ — ПРИЛУКИ (Полтавщина)

9. Командир Дивізії — Безкровний, ген.-хор. 10. Начальник Штабу — Вольський, в. старшина. (Перенесений з IX п. дивізії). 11. 37-ий п. полк. ? ? ? 12. 38-ий п. полк (аж до повстання був 28-им Стародубським п. полком). ? ? Прилуки. 13. 39-ий ? п. полк, (аж до повстання був 29-им Борзенським п. полком) ? ? Прилуки. 14. 40-ий Конотопський п. полк. Командир полку — Лянцкоронський, полковник.

КОЗАЦЬКА СТРІЛЕЦЬКА ДИВІЗІЯ — КОНОТОП

15. Командир Дивізії — Сокира-Яхонтов, ген.-хор. 16. Командир Дивізії — Василіїв-Чечель, ген.-хор. (Наступник Сокири-Яхонтова від 24 вересня 1918 року). 17. Начальник Штабу — Піонтковський, ген.-хор. 13. І-ий Стрілецький Козацький полк. Командир полку — Голятовський, полковник. Командир полку — Пузицький, полковник. (Після полковника Голятовського). 19. 2-ий Козацький стр. полк. Командир полку — Локощенко, полковник. 20. 3-ий Козацький стр. полк. Командир полку — Мазуренко, полковник. 21. 4-ий Козацький стр. полк. Командир полку — Гудима, полковник.

V-та ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА

22. Командир Бриґади — ? ? 23. 9-ий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Батурський, полковник. 24. 10-ий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Дергач, полковник. 25. 5-ий Гірський Гарматній полк. Командир полку — Харкевич, полковник.

ІХ-та ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА

26. Командир Бриґади — Снесарів, ген.-хор. 27. 25-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Ахматов, в. старшина. 28. 26-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Голіков, полковник. 29. 27-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Сакович, полковник.

Х-та ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА

ЗО. Командир Бриґади — Базалійський, полковник. 31. 28-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Здоренко, полковник. 32. 29-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Поляків, полковник. 33. 30-ий Легко Гарматній полк. Командир полку — Черновецький, в. старшина.

VІ-ий ПОЛТАВСЬКИЙ АРМІЙСЬКИЙ КОРПУС — ПОЛТАВА

I. Командир Корпусу — Осецький, ген.-хор. (до 5-го червня 1918 року). 2. Командир Корпусу — Слюсаренко, ген.-хор. (від 6-го червня 1918 року). 3. Начальник Штабу — Пулевич, ген.-хор. (до 16-го серпня 1918 року). 4. Начальник Штабу — Гербачів, ген.-хор. (від 16-го серпня 1918 року).

ХІ-та П. ДИВІЗІЯ — ПОЛТАВА

5. Командир Дивізії — Омелянович-Павленко (старший), ген.-хор. 6. Начальник Штабу — Рак, в. старшина. 7. 41-ий Роменський п. полк. Командир полку — Кузьменко-Гвоздевич, полковник. 8. 42-ий Сумський п. полк. Командир полку — Базильський, полковник. 9. 43-ий Гайворонський п. полк. Командир полку — Пузицький, полковник (перенесений до І-го стрілецького козацького полку). 10. 44-ий Охтирський п. полк. Командир полку — Іваницький, полковник.

ХІІІ-та П. ДИВІЗІЯ — ЛУБНІ

11. Командир Дивізії — Олександрович, ген.-хор. Начальник Штабу — Петрів, полковник. 13. 45-ий Лубенський п. полк. Командир полку ? ? 14. 46-ий Миргородський п. полк. Командир полку — Бурківський, полковник. 15. 47-ий Кремінчуцький п. полк. Командир полку — Піторович, полковник. 16.48-ий Полтавський п. полк. Командир полку — Мурашко, полковник.

VІ-та ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА

17. Командир Бриґади — Богаєвський, ген.-хор. 18. 11-ий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Толкушкин, полковник. 19. 12-ий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Тальвінський, в. старшина. 20. 6-ий Гірський Гарматній полк. Командир полку — Неїло, в. старшина.

ХІ-та ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА — ПОЛТАВА

21. Командир Бриґади — Пащенко, полковник. 22. 31-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Свішників, в. старшина. 23. 32-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Данилевський, в. старшина. 24. 33-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Клименко, полковник.

ХІІ-та ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИГАДА — ЛУБНІ

25. Командир Бриґади — Лукин, ген.-хор. 26. 34-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Василенко, полковник. 27. 35-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Курей, полковник. 28. 36-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Горленко, полковник.

VІІ-ий ХАРКІВСЬКИЙ АРМІЙСЬКИЙ КОРПУС — ХАРКІВ

1. Командир Корпусу — Вовкобій, ген.-хор. 2. Командир Корпусу — Лігнау, ген.-хор. (від 28-го жовтня 1918 року). 3. Начальник Штабу — Рябинин,ген.-хор. 4. Начальник Штабу — Панченко-Криворотенко, ген.-хор. (від 12-го жовтня 1918 року).

ХІІІ-та П. ДИВІЗІЯ — ХАРКІВ

5. Командир Дивізії — Даценко, ген.-хор. 6. Командир Дивізії — Білінський, ген.-хор. (від 12-го липня 1918 року). 7. Начальник Штабу — Стецький, в. старшина. 8. 49-ий Бірюцький п. полк. Командир полку — Фостиків, ген.-хор. 9. Командир полку — Воскресенський, полковник (після ген. Фостиківа). 10. 50-ий Купянський п. полк. Командир полку — Папа-Федорів, полковник. 11. 51-ий Старобільський п. полк. Командир полку — Стояненко, полковник. 12. 52-ий Слав'яносербський п. полк. Командир полку — Гаєвський, полковник.

ХІV-та П. ДИВІЗІЯ

13. Командир Дивізії — Федяй, ген.-значк. Бахмут. (До 21-го серпня 1918 р.). 14. Командир Дивізії — Биліма-Колосовський, ген.-хор. (від 14.9 1918 р.). 15. Командир тої ж дивізії — Жнов, ген.-хор. (від 12-го жовтня 1918 року). 16. Начальник Штабу — Красовський, в. старшина. 17. 53-ий Харківський п. полк. Командир полку — Скулішевський, полковник. 18. 54-ий Корочанський п. полк. Командир полку — Герц, полковник. 19. 55-ий Валкський п. полк. Командир полку — Трембач, полковник. 20. 56-ий Ізюмський п. полк. Командир полку — Волошин-Петриченко, полковник.

ОКРЕМА ЗАПОРІЗЬКА ДИВІЗІЯ — СТАРОБІЛЬСЬК

Командир Дивізії — Натіїв, ген.-хор. 22. Командир Дивізії — Бочковський, ген.-хор. (від 1-го липня 1918 р.). 23. Начальник Штабу — Вержбицький, в. старшина. 24. Начальник Штабу — Церетелі, полковник (після полк. Вержбицького). 25. І-ий Запорозький п. полк ім. Гетьмана Дорошенка. Командир полку — Загродський, в. старшина. 26. 2-ий Запорозький п. полк. Командир полку Болбочан, полковник. 27. 3-ий Запорозький п. полк ім. Гетьмана Б. Хмельницького. Командир полку — Шаповал, полковник. Командир полку — Луб'яницький, в. старшина (після полк. Шаповала). 28. Гайдамацький п. полк. Командир полку — Сікевич, полковник. 29. Запорозький Кінний полк ім. Кошового Отамана К. Гордієнка. Командир — Петрів, полковник генштабу. Командир полку Продьмо, полковник (наступник полк. Петріва). ЗО. Запорозький Гарматній полк. Командир полку — Парфеніїв, полковник. 31. Запорозький Гарматній кінний дивізіон. Командир дивізіону — Алмазов, полковник. 32. Запорозький Інженерний полк. Командир полку — Козьма, полковник.

VП-ма ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА

33. Командир Бриґади — Лахтіонов, ген.-хор. 34. 13-ий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Мирович, полковник. 35. 14-ий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Тимофіїв, полковник. 36. 7-ий Гірський Гарматній полк. Командир полку — Валицький, полковник.

ХІІІ-та ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА — ХАРКІВ

37. Командир Бриґади — Бенуа, ген.-хор. 38. 37-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Чашинський, полковник. 39. 38-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Власенко, полковник. 40. 39-ий Легкий Гарматній полк. Командант полку — Сварика, полковник (перенесений з ІV-ої Л. Гарм. Бриґади).

ХІV-та ЛЕГКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА

41. Командир Бриґади — Телешов, ген.-хор. 42. 40-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Башинський, полковник. 43. 41-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Вовчанський, в. старшина. 44. 42-ий Легкий Гарматній полк. Командир полку — Міткевич-Вовчанський, полковник.

ІІ-га ОКРЕМА ВАЖКА ГАРМАТНЯ БРИҐАДА — ХАРКІВ

45. Командир Бриґади — Калачевський, ген.-хор. 46. 5-ий Окремий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Жандр, полковник. 47. 6-ий Окремий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Колпаков, полковник. 48. 7-ий Окремий Важкий Гарматній полк. Командир полку — Мельницький, полковник.

ІІІ-тя ПОДІЛЬСЬКА КІННА ДИВІЗІЯ — СЛОВЯНСЬК

49. Командир Дивізії — Кульжинський, ген.-хор. 50. Начальник Штабу Карпинський, в. старшина.

І-ша КІННА БРИҐАДА

51. Командир Бриґади — Кислиця, ген.-хор. 52. 9-ий Тираспільський к. полк. Командир полку — Ставраки, полковник. 53. 10-ий Новгородсіверський к. полк. Командир полку ? ?

ІІ-га КІННА БРИҐАДА

54. Командир Бриґади — Емауєль, полковник. 55. 11-ий Одеський к. полк. Командир полку — Козаків, полковник. 56. 12-ий Полтавський к. полк. Командир полку — Пальшав, полковник. 57. 3-ий Гарматній кінний полк. Командир полку — Левицький, полковник.
Примітка: Бракує командного складу VІІІ-го Січеславського Армійського Корпусу, як також бракує назв одиниць, що в нього мали увійти.
Для більшої орієнтації читачів, дозволю собі подати в хронологічному порядкові назви п. полків часів Гетьманської Держави, що мали на 1-ше червня 1918 року майже повні старшинські і підстаршинські кадри.

І-ша П. ДИВІЗІЯ: І-ий Луцький п. полк. 2-ий Волинський п. полк. 3-ий Берестейський п. полк. 4-ий Холмський п. полк.
ІІ-га П. ДИВІЗІЯ: 5-ий Крем'янецький п. полк. 6-ий Н. Волинський п. полк. 7-ий Житомирський п. полк. 8-ий Ізяславський п. полк.
ІІІ-тя П. ДИВІЗІЯ: 9-ий Проскурівський п. полк. 10-ий Подільський п. полк. 11-ий ? ? 12-ий Могилівський п. полк.
ІV-та П. ДИВІЗІЯ: 13-ий Липовецький п. полк. 14-ий Уманський п. полк. 15-ий Брацлавський п. полк. 16-ий Березький п. полк.
V-та П. ДИВІЗІЯ: 17-ий Тираспільський п. полк. 18-ий Поморський п. полк. 19-ий Одеський п. полк. 20-ий Дніпровський п. полк.
VІ-та П. ДИВІЗІЯ: 21-ий Єлисаветський п. полк. 22-ий Олександрійський п. полк. 23-ий Запорозький п. полк. 24-ий Херсонський п. полк.
VII-ма П. ДИВІЗІЯ: 25-ий Овруцький п. полк. 26-ий Радомиський п. полк, 27-ий ? ? 28-ий ? ?
VIIІ-ма П. ДИВІЗІЯ: 29-ий Васильківський п. полк. 30-ий Канівський п. полк. 31-ий Черкаський п. полк. 32-ий Чигиринський п. полк.
ІХ-та П. ДИВІЗІЯ: 33-ий Чернигівський п. полк. 34-ий Козелецький п. полк. 35-ий Ніжинський п. полк. 36-ий ? ?
Х-та П. ДИВІЗІЯ: 37-ий ? ? 38-ий полк (28-ий Стародубський п. полк). 39-ий п. полк (29-ий Борзенський п. полк). 40-ий Конотопський п. полк.
ХІ-та П. ДИВІЗІЯ: 41-ий Роменський п. полк. 42-ий Сумський п. полк. 43-ий Гайворонський п. полк. 44-ий Охтирський п. полк.
ХII-та П. ДИВІЗІЯ: 45-ий Лубенський п. полк. 46-ий Миргородський п. полк. 47-ий Кремінчуцький п. полк. 48-ий Полтавський п. полк.
ХIIІ-та П. ДИВІЗІЯ: 49-ий Бірюцький п. полк. 50-ий Купянський п. полк. 51-ий Старобільський п. полк. 52-ий Слав'яносербський п. полк.
ХІV-та П. ДИВІЗІЯ: 53-ий Харківський п. полк. 54-ий Корочанський п. полк. 55-ий Валкський п. полк. 56-ий Ізюмський п. полк.
ОКРЕМА ЗАПОРОЗЬКА ДИВІЗІЯ: 1-ий Зап. ім. Гетьмана Дорошенка п. полк. 2-ий Зап. п. полк. 3-ий Зап. ім. Гетьмана Б. Хмельницького п. полк. 4-ий Гайдамацький п. полк.
КОЗАЦЬКА СТРІЛЕЦЬКА ДИВІЗІЯ: 1-ий Козацький стр. полк. 2-ий Козацький стр. полк. 3-ий Козацький стр. полк. 4-ий Козацький стр. полк.
ОКРЕМА П. СЕРДЮЦЬКА ДИВІЗІЯ: 1-ий Сердюцький п. полк. 2-ий Сердюцький п. полк. 3-ий Сердюцький п. полк. 4-ий Сердюцький п. полк. — 68 піхотних полків. Примітка: В деяких документах приходиться зустрічати 3-ий Гайдамацький полк та 4-ий ім. Б. Хмельницького полк, цю неточність можуть нам остаточно вияснити живі „Богданівці" та „Дорошенківці".
ОКРЕМИЙ ЗАГІН СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ.

КІННОТА

І-ша ЧЕРНИГШСЬКА КІННА ДИВІЗІЯ: 1-ий Чугуївський к. полк. 2-ий Ізюмський к. полк. 3-ий Чернигівський к. полк. 4-ий Сумський к. полк.
ІІ-га ВОЛИНСЬКА КІННА ДИВІЗІЯ: 5-ий Кінбурнський к. полк. 6-ий Ольвіопольський к. полк. 7-ий Вол. Волинський к. полк. 8-ий Український к. полк.
ІІІ-тя ПОДІЛЬСЬКА КІННА ДИВІЗІЯ: 9-ий Тираспільський к. полк. 10-ий Новгородсіверський к. полк. 11-ий Одеський к. полк. 12-ий Полтавський к. полк.
ІV-та ХАРКІВСЬКА КІННА ДИВІЗІЯ: 13-ий Стародубський к. полк. 14-ий Охтирський к. полк. 15-ий Білгородський к. полк. 16-ий Вознесенський к. полк.
ОКРЕМА СІЧЕСЛАВСЬКА КІННА БРИҐАДА: 17-ий Бужський к. полк. 18-ий Київський к. полк.
КІННИЙ ПОЛК ІМ. КОШОВОГО ОТАМАНА КОСТЯ ГОРДІЄНКА входив в склад ЗАП. ДИВІЗІЇ. ЛУБЕНСЬКИЙ СЕРДЮЦЬКИЙ КІННИЙ ПОЛК входив в склад Сердюцької Дивізії. — 20 к. полків.

ВАЖКА ГАРМАТА

І-ша ОКРЕМА ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 2-ий Важкий Гарматній полк. 3-ий Важкий Гарматній полк. 4-ий Важкий Гарматній полк.

ІІ-га ОКРЕМА ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 5-ий Важкий Гарматній полк. 6-ий Важкий Гарматній полк. 7-ий Важкий Гарматній полк.
ІІІ-тя ОКРЕМА ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 1-ий Важкий Гарматній полк. 8-ий Важкий Гарматній полк. 9-ий Важкий Гарматній полк.
І-ша ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 1-ий Важкий Гарматній полк. 2-ий Важкий Гарматній полк.
ІІ-га ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 3-ий Важкий Гарматній полк. 4-ий Важкий Гарматній полк.
ІІІ-тя ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 5-ий Важкий Гарматній полк. 6-ий Важкий Гарматній полк.
ІV-та ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 7-ий Важкий Гарматній полк. 8-ий Важкий Гарматній полк.
V-та ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 9-ий Важкий Гарматній полк. 10-ий Важкий Гарматній полк.
VІ-та ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 11-ий Важкий Гарматній полк. 12-ий Важкий Гарматній полк.
VІІ-ма ВАЖКА ГАРМАТНА БРИҐАДА: 13-ий Важкий Гарматній полк. 14-ий Важкий Гарматній полк. — 23 Важких Гарматніх полків. Важкі Гарматні Бриґади органічно входили в склад Армійських п. корпусів. Бракує даних VІІІ-го Січеславського Армійського Корпусу.

ЛЕГКА ГАРМАТА

І-ша, ІІ-га, ІІІ-тя, ІV-та, V-та, VІ-та, VІІ-ма, VІІІ-ма, ІХ-та, Х-та, ХІ-та, ХІІ-та, ХІІІ-та і ХІV-та Легкі Гарматні Бриґади.
Кожний Армійський корпус мав у свому складі дві легкі гарматні бриґади.
Полки: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, ЗО, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41 і 42-ий Легкі Гарматні полки. Плюс: 43, 44, 45, 46, 47 і 48 Гарматні л. полки Січеславського корпусу. — 48 Легко Гарматніх Полків.

КІННО-ГАРМАТНІ ПОЛКИ

1, 2, 3 і 4-ий Кінно-Гарматні полки — 4.

ГІРСЬКІ ГАРМАТНІ ПОЛКИ

1, 2, 3, 4, 5, 6 і 7-ий Гірські Гарматні полки — 7.

ОДИН — ЗАПОРОЗЬКИЙ ГАРМАТНІЙ ПОЛК
ОДИН — СЕРДЮЦЬКИИ ГАРМАТНІЙ ПОЛК
ОДИН — ЗАПОРОЗЬКИЙ ГАРМАТНІЙ ДИВІЗІОН
(Кінно-Гірської Гарм.) полковника Алмазова. — 62 Легких Гарматніх
частин (одиниць).


ВІЙСЬКОВЕ МІНІСТЕРСТВО

1. Військовий Міністр — О. Рагоза, ген.-значк. 2. Віцеміністр — О. Лігнау, ген.-хор. 3. Віцеміністр — М. Максимів, контр-адмірал.
Примітка: Генерал О. Рагоза до революції 1917 року був командиром ІІІ-го Сибірського корпусу на західньому фронті.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ШТАБ

остаточно закінчив свою організацію на кінець червня 1918 року.
1. Начальник Генерального Штабу — О. Сливинський, полковник. 2. Помічник Начальника Ген. Штабу — Какурін, полковник Генштабу. 3. Перший Генерал-Квартирмайстер — Дроздовський, ген.-хор. 4. Другий Генерал-Квартирмайстер — Прохорович, ген.-хор.
Нижче подаю персональну обсаду деяких відділів та Управ, що входили органічно в склад Генерального Штабу підлягаючи Генералквартирмайстрам або безпосередньо Нач. Ген. Штабу. В пізнішому, в перебігу реорганізації деякі відділи перейшли в підлеглість Військового Міністерства.

І. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МОБІЛІЗАЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
ВОЄННО-ІСТОРИЧНА КОМІСІЯ


1. Голова Воєнно-Історичної Комісії — Головин, ген.-значк. 2. Член Воєн.-Істор. Комісії — Санників, ген.-значк. 3. Член Воєн.-Істор. Комісії — Ракитін, в. старшина. 4. Член Воєн.-Істор. Комісії — Махров, в. старшина. 5. Секретар Воєн.-Істор. Комісії — Бендерський, полковник. 6. Архівар — Черемісінов, ген.-хор.

1. Голова Воєнно Учен. Комітету — Бронський, ген.-хор 2. Заступник Голови Воєн. Учен. Комітету — Агапіїв, ген.-хор. 3. Член Воєн. Уч. Комітету — Гернгрос,
ген.-хор. 4. Член Воєн. Уч. Комітету — Кислов, ген.-хор. 5. Член Воєн. Уч. Комітету — Синклер, ген.-хор. 6. Член Воєн. Уч. Комітету — Шайбле, ген.-хор. 7. Член Воєн. Уч. Комітету — Пулевич, ген.хор. 8. Член Воєн. Уч. Комітету — Острянський, ген.-хор.

II. УПРАВЛІННЯ ВОЄННИХ КОМУНІКАЦІЙ


1. Начальник Управління — В. Комунікацій — Єщенко, полковник. 2. Загально-Організаційний Відділ. Начальник — Соловіїв, ген.-хор. 3. Етапно-Транспортний Відділ. Начальник — Соловіїв, ген.-хор. 4. Мобілізаційно-Ліквідаційний Відділ. Начальник — Парв, в. старшина.

III. УПРАВЛІННЯ ГОЛОВНОГО ІНСПЕКТОРА ПІХОТИ

1. Головний Інспектор Піхоти — Приходько, ген.-хор.

IV. УПРАВЛІННЯ ГОЛОВНОГО ІНСПЕКТОРА КІННОТИ

1. Головний Інспектор Кінноти — Гернгрос, ген.-хор.

V. УПРАВЛІННЯ ГОЛОВНОГО ІНСПЕКТОРА ГАРМАТИ

1. Головний Інспектор Гармати — Делвіг, ген.-значк.

VI. УПРАВЛІННЯ ГОЛОВНОГО ІНСПЕКТОРА ТЕХНІЧНИХ СИЛ


1. Головний Інспектор Техн. Сил — Архипенко, ген.-хор.

VII. УПРАВЛІННЯ АВТОПАНЦЕРНИХ ВІЙСЬК

1. Головний Інспектор Автпанц. В. — Ніколич, ген.-хор.

VIII. УПРАВЛІННЯ РАДІОТЕЛЕГРАФНИХ ВІЙСЬК

1. Начальник Радіотел. Військ — Фетісов, полковник.

IX. ГОЛОВНА ІНТЕНДАНТСЬКА УПРАВА

1. Начальник Управи — Стойкин, ген.-хор. 2. Начальник Управи — Темченко, полковник (від 3-го серпня 1918 року). 3. Технічний Відділ. Начальник Відділу — Брандт, ген.-хор. 4. Помічник Начальника Інт. Управи — Комарницький, полковник. 5. 2-ий Пом. Нач. Інт. Управи — Бараневич, полковник. 6. Загальний Відділ. Начальник — Аробей, в. старшина. 7. Начальник Речового Відділу — Калиновський, полковник. 8. Начальник Продовольчого Відділу — Кінареєв, полковник. 9. Начальник Рахункового Відділу — Кравченко, полковник. 10. Начальник Мобілізаційно-Статистичного Відділу — Патронов, в. старшина. 11. Технічний Відділ. Начальник — Болотов, полковник (наступник полк. Темченко).

X. ГОЛОВНА ГАРМАТНЯ УПРАВА

1. Начальник Головної Гарм. Управи — Значко-Яворський, полковник. 2. Начальник Гол. Гарм. Управи — Синеоків, ген.-хор. (від 1-го серпня 1918 року). 3. Начальник Загального Відділу — Яновський, полковник. 4. Начальник Рушничного Відділу -- Вакар, полковник. 5. Начальник Гарматнього Відділу - - Христіянович, полковник. 6.Начальник Амуніційного Відділу — Лукашевич, полковник. 7. Начальник Хемічного Відділу — Синклер, полковник.

XI. ГОЛОВНА ІНЖЕНЕРНА УПРАВА

1. Начальник Гол. Інжен. Управи — Мат'яшевич, в. старшина. 2. Начальник Гол. Інжен. Управи — Сидельників, ген.-хор. (від 1-го серпня 1918 р.). 3. Помічник ген.-хор. Сидельниківа — Шлейснер, ген.-хор. 4. Начальник Загального Відділу — Макарів, ген.-хор. 5. Начальник Адміністративного Відділу — Вербицький, ген.-значк. 6. Начальник Електро-технічного Відділу — Закржевський, ген.-хор. 7. Начальник Технічного Відділу — Голуб'ятників, ген.-хор. 8. Начальник Техн. Відділу — Василенко, полковник (після ген. Голуб'ятникова). 9. Начальник Самохідного Відділу — Дітель, сотник (в пізнішому полковник). 10. Начальник Залізничного Відділу — Ботузов, полковник. 11. Начальник Фортифікаційного Відділу -— Лешевич, полковник.

XII. ГОЛОВНА ВІЙСЬКОВО-КВАРТИРНА УПРАВА

1. Начальник Головної Військово-Квартирної Управи (Уряду) — Стойкин, ген.-хор.

ХІІІ. ГОЛОВНА ШКІЛЬНА УПРАВА

1. Начальник Головної Шкільної Управи — Остафіїв, ген.-хор. (до 18-го серпня 1918 року). 2. Начальник Головної Шкільної Управи — Юнаків, ген.-значк. (від 18-го серпня 1918 року). 3. Начальник Головної Шкільної Управи — Протозанів, ген.-хор. (від 9-го вересня 1918 року). 4. Начальник Загального Відділу — Чубук-Подільський, хорунжий. 5. Начальник Учбового Відділу — Сальський, в. старшина (Генштабу). 6. Начальник Підвідділу Піхотних і Кіннотних Шкіл — Петрів, полковник (Генштабу). 7. Начальник Підвідділу Гарматніх Шкіл — Значко-Яворський, полковник. 8. Начальник Підвідділу Інженерних Шкіл — Шумський, полковник. 9. Начальник Підвідділу Кадетських Корпусів — Розанів, полковник. 10. Начальник Інспекторського Відділу Шиманський, полковник. 11. Начальник Господарського Відділу — Мазюкевич, в. старшина.

КОМІСІЯ ПО УТВОРЕННЮ ВІЙСЬКОВИХ ШКІЛ і АКАДЕМІЙ

1. Голова Комісії — Юнаків, ген.-значк. 2. Заступник Голови Комісії — Пациський, ген.-хор. Члени Комісії: 3. Сімашкевич, ген.-значк. 4. Родкевич, ген.-значк. 5. Суходольський, ген.-хор. 6. Остафіїв, ген.-хор. 7. Протозанів, ген.-хор. 8. Фисенко, ген.-хор. 9. Грішков, ген.-хор. 10. Наконечний, ген.-хор. 11. Чернишів, ген.-хор. 12. Де-Вейл, ген.-хор. 13. Антонів, ген.-хор. 14. Кирей, ген.-хор. 15. Попов, ген.-хор. 16. Савеліїв, ген.-хор. 17. Брендель, полковник. 18. Петрів, полковник. 19. Бертель, полковник. 20. Фітинг, полковник. 21. Венегер, полковник. 22. Значко-Яворський, полковник. 23. Комарів, в. старшина. 24. П'ятницький, в. старшина. 25. Бодисько, капітан 2-ої ранги. 26. Секретар Комісії — Кюлатос, сотник.

XIV. ГОЛОВНА САНІТАРНА УПРАВА

1. Начальник Головної Санітарної Управи — Карабай, ? 2. Начальник Головної Санітарної Управи — Яницький, ген.-значк. (від 6-го травня 1918 р.). 3. Помічник Начальника Гол. Сан. Управи — Варпаховський, полковник. 4. Начальник Санітарно-Гігієн. Відділу — Златковський, в. лікар. 5. Начальник Санітарно-Статистичного Відділу — Іваницький, в. лікар. 6. Начальник Демобілізаційного Відділу — Довженко, в. лікар. 7. Начальник Персонального Відділу — Іскра, в. лікар.

XV. ГОЛОВНА ВЕТЕРИНАРНА УПРАВА

1. Начальник Головної Вет. Управи — Рутковський, ген.-хор. 2. Начальник Загального Відділу — Сахновський, в. старшина. 3. Начальник Ветеринарного Відділу — Селицький, вет.лікар.

XVI. ГОЛОВНА УПРАВА РЕМОНТУ ВІЙСЬК

1. Начальник Управи Рем. В. — Митропольський, полковник. 2. Начальник Управи Рем. В. — Фисенко, ген.-хор. (від 12-го вересня 1918 р.). 3. Начальник Відділу Запасових Кін. Полків — Плеханів, полковник.

XVII. ГОЛОВНА ГЕОДЕЗИЧНА УПРАВА

1. Начальник Головної Геод. Управи — Коваль-Медзвецький, ген.-хор. 2. Помічник Нач. Гол. Геод. Управи — Ємел'янів, в. старшина. 3. Начальник Геодезичного Відділу — Сенсів, в. старшина. 4. Начальник Топографічного Відділу — Сердюк, полковник. 5. Начальник Картографічного Відділу — Браткин, в. старшина.

XVIІІ. ГОЛОВНА ЮРИДИЧНА УПРАВА

1. Начальник Головної Юридичної Управи — Буйницький, ген.-хор. 2. Начальник Гол. Юридич. Управи — Чивадзе, ген.-хор. (від 5-го серпня 1918 року). 3. Помічник Начальника Гол. Юридич. Управи — Огонь-Догановський, ген.-хор. 4. Начальник Загального Відділу — Ігнатович, ген.-хор. 5. Начальник Прокурорського Відділу — Бровкин, ген.-хор. 6, Начальник Законодавчого Відділу — Балясний, ген.-хор.
На превеликий жаль — нам бракує персональної обсади таких важливих відділів Генерального Штабу як: а) Оперативний, б) Розвідковий, в) Закордонний (Військові аташе) г) Персональний.
На кінець червня 1918 року в Укр. Війську було старшин високої ранґи:

А) Військове Міністерство, Б) Генеральний Штаб
(Знаних по прізвищах)

1) Генералів 49. 2) Контр-Адміралів 1. 3) Полковників 39. 4) В. Старшин 10. Разом 99.

В) Армійські Корпуси VII (без Січеславського Корпусу)
Гарматні Чатини і Кінні Дивізії


1) Генералів 67. 2) Полковників 166. 3) В. Старшин 29. Разом 262. Всього 361.
(Генералів 116, Полковників 205, Військ. Старшин 39 — 361). Контр-Адм. 1.
Примітка: Військові ступні прийняті мною такі, які були подані в оригіналі. В пізнішому були прийняті такі ступні:

1) Молодша Старшина — а) Хорунжий, б) Значковий, в) Сотник. 2) Булавна Старшина — а) Військовий Старшина, б) Осавул в) Полковник. 3) Генеральна Старшина — а) Генеральний Хорунжий, б) Генеральний Бунчужний в) Генеральний Обозний.
Вже в другій половині липня 1918 р. Рада Міністрів ухвалила закон про загальну військову службу.
Час дійсної військової служби — а) Піхота 2 роки, б) Кіннота 3 роки, в) Гармата 3 роки, г) Фльота 4 роки. Служба в запасі до 38 року життя, служба в ополченню від 39-45 року життя. Передбачено два реченці набору новобранців: а) 15-го листопада 1918 року, б) 1-го березня 1919 року. Побір коней на 1-го січня та 1-го квітня 1919 року.
Автор цього допису скінчив Київську Інструкторську Школу Старшин (засновану ще за часів Української Центральної Ради, до котрої приймались старшини від прапорщика — до капітана включно). 1-го травня 1918 року перегляд першого випуску Школи перепровадив особисто Гетьман України Павло Скоропадський.
Згідно наказу В. Міністерства був призначений молодшим старшиною в ступні хорунжого до 2-го Волинського Полку (1-й Волинський Армійський Корпус, 1-а П. Дивізія) в Луцьку. Прибув до полку по використанні відпустки 10 травня 1918 року і призначений на посаду командира п. сотні. В сотні вже були: а) бунчужний, б) сотенний писар, в) підстаршина зброї, г) речевий підстаршина і д) кухар, (кадра сотні).
Командиром полку був, аж до упадку Гетьманської Держави, Полковник (Рос. Армії) Яворський. Разом зі мною до полку прибули: 1) Поручник (Значковий) Сагайдаківський (Полтавщина) 2) Хорунжий Матвієнко (Полтавщина) 3) Хорунжий В. Рогальський (Рівне) та 4) Хорунжий Акакій Дорошенко (Полтавщина) до 1-го Луцького Полку. (Останній близький мій сусід Переяславського повіту замучений большевиками в 1919 році). 2-й Волинський полк займав казарми б. 44-го Камчатського полку (Рос. Армії).
Аж до кінця червня 1918 року йшла інтесивна підготова приміщень для прийому новобранців, термін призову новобранців нам ще не був відомий.
1-го липня 1918 року я був відкомандирований враз із 4 підстаршинами на Полтавщину для розшуку майна б. рос. полків: Селінгінського, Якутського, Охотського та Камчатського. Майно це було вивезене в 1914 році, у зв'язку з наступом німців на Полтавщину на переховання і збереження у повітових військ, начальників.
До кінця жовтня мені вдалося віднайти майно всіх полків. Було це старшинське майно, майно старшинських зібрань (офіцерскіх собраній) меблі, сервіси зібрань, образи зібрань, приватне майно солдатів і т. п. Все переховувалось на складах війс. начальників у м. Золотоноша і м. Полтава.
Дивним збігом обставин все збереглося в найкращому вигляді. До кінця жовтня все майно було заладоване і відправлене по призначенню до своїх полків. Мої підстаршини і я особисто за добре виконану працю дістали двотижневу відпустку і роз'їхались до своїх родин. Я проводив відпустку в переяславському повіті (Полтавщина), тому мусів зголоситись у місцевого військового начальника.
Не пройшло і трьох днів моєї, так заслуженої відпустки, як я і бунчужний Борисенко, який проводив відпустку разом зі мною, дістали наказ негайно зголоситись у м. Прилука (Полтавщина) в Штабі 10 піх. дивізії.
По прибутті до дивізії дістав я призначення до 29 Борзенського полку, та вже за два дні дістав новий приділ: „Старшинський відділ", що мав за завдання охороняти міст на річці Удай коло Прилук (це великий залізничний міст, що мав стратегічне значення). Командиром „Старшинського відділу" був сотник Хропост, я його заступником. Всього у відділі було 26 старшин. Відділ добре озброєний і мав два тяжких скоростріли(Максима). Заносилось на бурю.
В міжчасі дістав я повідомлення, що мій „рідний" полк перенісся до м. Старокостянтинова (Волинь). Пізніше старшинська кадра цього полку несподіваним наскоком якогось повстанчого відділу була винищена. Чудом залишився живим командир полку полковник Яворський та декілька старшин, що були в командировці поза Старокостянтиновом.
В м. Прилуки стояв ще 28 п. Стародубський полк. Обидва полки гарячково приготовлялись прийняти 15-го листопада 1918 року призивних новобранців. Події пішли зовсім іншою дорогою, бо все змінялося як в калейдоскопі. Десь у початках грудня (дати вже не пам'ятаю) в околицях Прилук з'явився повстанчий відділ під командою старшини Стародубського полку — поручника (значкового) Панича. Над ранком одного дня цей відділ (коло 1.500 людей) оточив наш маєток над р. Удаєм (мова про старшинський відділ сотника Хропоста) і обеззброїв його.
„Старшинський відділ" — уникав пролиття крови і жадного спротиву не робив. Всі старшини відділу в більшості походили з прилуцького повіту і були призвані по мобілізації перед самим протигетьманським повстанням. Командир повстанців — значковий Панич був прилучанином. (Син касира повітового „казначейства"). „Старшинський відділ" — був обезброений і взятий до неволі.
Заносилось на розправу з „буржуями", не відомо, чим би все було скінчилось, бо ж між повстанцями не бракувало і представників „старшого брата", що почали викрикувати: „На насип їх — буржуїв". Бракувало лише кілька хвилин і перевагу взяли б над розбурханою масою — „старші брати". Поява значкового Панича припинила дальші вигуки, хоч видно було страшне незадоволення на обличчях тих, що сподівались поділитись нашим „майном".
В Прилуках ще стояла кінна сотня (коло 120 шабель). Ця сотня була добре озброєна і здисциплінована. Тепер залежало на тому, щоб ця сотня не виступила проти повстанців, та не пролилась надаремно українська кров. В порозумінні з сотником Хропостом, що взяв на себе обов'язок полагодити цю справу, вдалося уговорити командира сотні (прізвища не пам'ятаю) — не виступати активно і залишитись на своїх квартирах. Сотня була вже поставлена в повне бойове поготівля. „Старшинський відділ" (згідно умови з поручником Паничем — був відпроваджений під охороною „поважніших" повстанців до м. Прилука, в казармах 28 п. Стародубського полку (жіноча гімназія). Там, у казармах відділ негайно був озброєний та перейняв на себе організацію полку вже „повстанчого".
Командиром полку на першому старшинському зібранні був обраний значковий Федір Шаповал. Командирами Куренів: — 1-го сотник Тимченко, 2-го сотник Гордієнко (це кадрові старшини 28 п. Стародубського полку). Ад'ютантом полку — автор цих рядків, він же і заступник командира полку. Так без кровопролиття пройшла „революція" в Прилуках.
Приступлено до втілення „повстанців" в лави полку. Зі старшин полку в моїй пам'яті ще залишились: 1) Хорунжий В. Павелко, 2) Хорунжий Федоренко, 3) Хорунжий Коляда Лавро, 4) Хорунжий Гаєвський, 5) Хорунжий Арцик, 6) Хорунжий Гриценко, 7) Значковий Панич (командир повстанців) — майже всі пирятинського, прилуцького та переяславського повітів на Полтавщині.
Стан полку: Коло 400 багнетів, два піші курені, одна сотня скорострілів (Максима), одна гармата 75 м.м., чота зв'язку, чота саперів, кінна чота, полковий обоз.
В міжчасі прибув до м. Прилук курінь „Сірожупанників" під командою Полковника Гавришка (курінь цей прибув, здається мені, з Конотопа). 28 п. Стародубський полк увійшов в підлеглість полк. Гавришка. Зі старшин Штабу Гавришка пригадую значкового Івченка. Ані командир 28-го п. Стародубського полку ані полковник Гавришко не мали докладних відомостей про загальне положення в районі Києва і взагалі в Україні. В найближчому віддалені від Прилук в м. Пирятин стояв німецький ґарнізон в складі одного полку п. та бронепотяг, залога якого складалась зі старшин-москалів (формації Кірпічова). Що діялось на вузловій станції Гребінка — не було відомим. З огляду на такий стан і для висвітлення положення і поведінки німців в Пирятині, полковник Гавришко наказав 28 п. Стародубському полкові вирушити в напрямку ст. Линовиця і далі на Пирятин — зайняти обидва ці міста та вияснити положення в районі ст. Гребінка. Ст. Линовиця і Цукровня в районі станції, були опановані без бою. Там ми застали тільки малі стежі (Кірпічовців), що були взяті до неволі. Від командира стежі довідались: Гарнізон Пирятина (німці) будуть битись з нами, бронепотяг має зайняти станцію Линовиця, станція Гребінка знаходиться в руках українських повстанчих військ (невідомо яких). На підтвердження цих відомостей не прийшлося довго чекати. Скоро показався імпровізований бронепотяг і почав обстрілювати гарматним вогнем станцію Линовиця. Одна наша гармата не могла придушити вогню бронепотягу, і тому командир полку значковий Шаповал — наказав пустити на бронепотяг один паротяг. Паротяг цей був відчеплений від ешелону румунської військової місії, що їхала з Бахмача на Черкаси і далі в напрямку Румунії. Наказ негайно був виконаний. Наслідки були жахливі. Пущений нами паротяг розторощив цілий бронепотяг. Вся залога бронепотяга була забита, кілька тяжко ранених були відправлені з румунами до Прилук. В наші руки попала одна неушкоджена гармата, кілька скорострілів і найголовніше: велика кількість стрілен до легких гармат. Таким робом полк мав уже дві легкі гармати.
Після розправи з бронепотягом, на другий день рано (дати вже не пам'ятаю) полк охоронним маршем над вечір зблизився до передмість м. Пирятина. Вислані командиром полку парляментарі до німецького коменданта міста, принесли відповідь: „Німці без бою міста не віддадуть. "Рішено було взяти місто „нічним боєм". Більшість старшин і козаків чудово знали всі підходи до міста і саме місто і це заважило на рішенні „нічного бою". Почалось оточування міста і зближення до самого міста. Сам бій розпочався десь коло години одинадцятої вночі і тривав до самого ранку. Всі підвідділи полку над раном зблизились до центру. Німці ставили розпачливий опір. О годині 7-й рано з'явились німецькі парляментарі і просили дати їм можність від'їхати на батьківщину — що і було зроблено. Німецька команда дістала ешелон та продукти на дорогу.
Після опанування Пирятина зараз же був нав'язаний зв'язок зі ст. Гребінка — де вже знаходилась група сотника Романа Сушка (частини Директорії). Полк (Стародубський) — увійшов в підлеглість сотника Сушка. 27-го грудня 1918 року полк заладувався в потяг (ешелон) і з наказу сотника Сушка від'їхав до м. Полтава в розпорядження командира Запорізького корпусу. В Полтаву полк прибув 29 грудня і залишався в потязі. В ніч з 31-го на 1-ше січня 1919 року — дістав наказ знову вернутися на ст. Гребінка і увійшов уже в склад корпусу С. С. полк. Коновальця. Знову вернувся до м. Пирятина і перевів бій з москалями, що йшли з напрямку Лохвиці (Полтавщина). Перевага большевиків — змусила 28 Стародубський полк відійти з боями знову на ст. Гребінка. Полк поніс досить поважні втрати раненими. В Гребінці полк дістав наказ відї'хати на ст. Коростень і стати в резерві Корпусу С. С. полк. Коновальця.
Знову бої за вузол Коростень і відхід з боями аж до м. Житомира. В Житомирі відійшов з полку значковий Федір Шаповал. Полк обняв полковник Мончинський (полковник рос. армії). Поляк з походження, але все своє життя прожив на Полтавщині в м. Лубні, чувся українцем і був хіба найкращим командиром полку, якого мені прийшлось зустріти в рядах Армії УНР. Надзвичайної відваги і всіх вояцьких чеснот. Не раз діставав подяку і похвали з уст Головного Отамана С. Петлюри. Значковий Шаповал відійшов в розпорядження Військового Міністра.
В Житомирі полк довго не затримався і залізницею перекинутий до міста Проскурів в резерву Головного Отамана. Непевне положення на ст. Жмеринка змушує перекинути полк в тому напрямку. Тут полк спочатку входить у розпорядження південної групи полк. Янева і пізніше по залишенні ст. Жмеринка вже на ст. Журалівка полк увійшов в склад Запорізької групи. Полк займає оборонні позиції на північний захід ст. Журалівка. В цей час починаються перетрактації з большевицьким командуванням. Через позиції полку переїхала з білим прапором українська делеґація в бік большевиків. На цілому фронті наступила тиша. Большевики використовують цей момент. На станції Куравлівка повно наших ешелонів: потяги інтендантури і потяги з раненими. Панцерний потяг большевиків підходить під саму станцію і відкриває вогонь з гармат і кулеметів. Повне заскочення. Полк поносить втрати в забитих і ранених, ранений командир куреня сотник Тимченко. Не дивлячись на повне заскочення з боку большевиків, полк у повному порядку відходить в напрямку ст. Вапнярка. В дальшому полк кинено на ст. Роздільна, звідкіля вже пішим порядком в район села Плоске і Малаєшти. Тут у тяжких умовах провадить триденні бої з моряками і тільки на наказ командира 8-ої Запорозької дивізії відходить в повному порядку в напрямку на Тираспіль.
Витворене загальне положення змушує і 28 піх. Стародубський полк перейти міст в Бендерах до Румунії. Тут полк заладовано в потяг і скеровано через Кишинів до Яс, де і провів Великодні Свята 1919 року. Через м. Заліщики полк знову знайшовся на рідних землях. Ешелоном відправлений в район Шепетівка-Славута, де знову увійшов в склад корпусу Січових Стрільців полк. Коновальця. Дальша дорога полку мені не відома тому, що в міжчасі я захворів на поворотний тиф і вже до полку не вернувся. Знайшовшись у грудні 1919 року в районі Любар-Чарторія-Миропіль, полк, як цілість, не взяв участи в першому зимовому поході (як і корпус С. С). Не відома мені також доля чудової людини, командира полку полк. Мончинського і більшости старшин та козаків цього полку, як одної з частин українського війська часів гетьманської доби, що так вірно і без застережень сповнили свій обов'язок супроти України. Схиляючи у великій пошані голову перед тими, що віддали своє життя в обороні прав свого народу, хай у наших серцях залишиться вічна пам'ять про них...

вівторок, 20 січня 2009 р.

У Боєвій Управі

З ДОКУМЕНТІВ ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

Наша львівська громада пригадує собі будинок шкіл Українського Пед. Товариства у Львові напроти університетської бібліотеки при вул. Мохнацького ч. 12.
В убікаціях цього будинку знайшла приміщення від початку серпня 1914 р. „Боєва Управа", начальний організаційний заряд українського стрілецтва.
Входимо на перший поверх просто зі сходів до більшої залі. Посередині великий довгий стіл; від вулиці при вікнах два столики; при правій стіні степень, а на ньому катедра. Заля ця, це властиве бюро принимань сторін, полагоджування біжучих справ, кореспонденції. За катедрою сидів голова „Боєвої Управи" д-р Трильовський; приходив, полагоджував біжучі справи, виходив, вертав знову; являвся кілька разів денно. При лівім кінці стола працював проф. Боберський. Перед ним груба книжка-квітар, велика купа різних квітів; жовта шкіряна торба на акти; були часи що повно там було дрібних монет. Банкноти ховав в портмонетці. Біля торби лежали золоті годинники, ланцюжки, бранзолети, кульчики і інші жіночі та мужеські дорогоцінності в дарі для Стрільців; старанно впаковував їх проф. Боберський в м'який бібулковий папір та заховував у торбу.
На ліво, на бічнім столі — хвилевий маґазин свіжо дарованих речей: одностроїв, всякого роду білизни, оподаль пака із стрілецькими шапками, а в кутку пака з всякого роду зброєю: шаблі різного типу і різних часів, рушниці і кріси; в найбільшому пошанівку був козацький російський кріс, який дарував як воєнний трофей п. С.; він дістався, опісля в дар полковникові Молікові.
Заряд над стрілецькою зброївнею мав д-р Бірецький. На правому кінці стола сидів „прикований" тов. Чупрей; йому за плечима стіл різних друків, відозв. Він полагоджував денну кореспонденцію; висилав різні відозви та оповіщення. Листи до збирання жертв розсилали радн. Ковшевич і Й. Федусевич. Під вікном, напроти дверей, при столику працював тов. Темницький, містоголова Б. У.
Праця йшла швидко, як кажуть — гарячково, а було її дуже багато. Управа взялась до діла, якого в нас ще не роблено, досвіду набутого — жадного, все нове, свіже.
Треба було бачити наших селян, які прибували з різних громад, повітів — ні один не прийшов з „порожніми руками", кожний приносив дар-квоту, будь малу будь більшу від себе і своїх співгромадян. Тов. Боберський квітує, тішиться, та рівночасно чомусь думає — число стрілецтва зростає, видатки двояться, трояться — рівновага в бюджеті хитається. Інтеліґенти не остають позаду, кожний з них присилає лепту; я бачив старушку, що принесла кульчики, небіжки матері її вони були, дорогі і вартісні, в дар теж на стрілецтво. Тов. Боберський радить цю пам'ятку заховати, вона таки їх зложила — для стрілецтва найкраще їх призначення та пошана пам'яті небіжки. Вона дала би й гроші, та їх не має — просить тому прийняти. Взяли і дякували старушці.
В сусідній кімнаті працював штаб. Різних людей ми там при праці знаходили: радн. Рожанковського, д-ра Шухевича, д-ра Волошина, Катамая.
Вже в дев'ятій рано заставали начальника Галущинського в кімнаті. Він — поважний, все задуманий. Чоловік великого росту, широкої статури, тяжкими кроками ступав по кімнаті. Голос в нього теноровий, виразний. Це колишній мій учитель, не таким я його бувало бачив — усміхнений, веселий, тепер — значно змінився, це мабуть вчинила хвиля. Він бачив тягар обов'язків, хотів бути їм совісним. Відповідальність перед самим, собою і суспільністю — велика. День проходив; по короткій канцелярійній праці, спішив на площу, припильнувати вправ стрілецтва, звідтам вертався — кликали його у військову команду, вертався — на нараду кликали. Нерви треба було мати тривкі, або бути без нервів — тоді таким виглядав він. Справи, аґенди стрілецтва збільшились, треба було уміти на всім держати свою руку.
Вечорами в тій кімнаті відбувались наради Боєвої Управи. Заходив на них покійний старець Павлик. Чи раз тут доводилось мені його зустрічати. Все привітний, погідний, непоправний оптиміст. Про все він розпитувався, всім тішився, радів; за всіх він найбільше вірив у майбутність, вірив у здійснення наших бажань, надій, вірив свято, непохитно. У передпокою цієї кімнати працювало двох писарів, провадили стрілецькі реєстри.
Надолині того будинку теж кипіла праця, там розбила свій табор „Українська самаританська поміч".
Двадцятка пань і панночок під проводом п. Малицької працювали вельми інтенсивно. Шито білля, опоряджувано старше для стрілецтва.
Вже три повні шафи були наладовані. Приготовлювано навіть все потрібне для ранених стрільців, приготовлювано випосаження стрілецьких шпиталів.
Безпосереднього зав'язку стрілецтва, заки розпочала свою працю Боєва Управа, треба шукати в стрілецьких товариствах при Січовім Союзі і Соколі-Батьку, та найближче стоїть Секція Українських Січових Стрільців, що була під проводом тов. Катамая, Чмоли, Геника, при вул. Коперника. Там і в цій гарячій хвилі працювала вербункова комісія. Вписувано новозвербованих охотників — подавано їм потрібні інформації. Заставав я тут д-ра Старосольського, тов-ку Степанівну, Чмолу і ін. Тоді я не знав ще заміру тов-ки Степанівни вступити „активно" в стрілецькі ряди, тоді я подивляв її сприт і енергію пера.
Виповнювано тут карти новозголошених і стрілецькі легітимації.
Чи раз доводилось її бачити, як провадила новозголошених до стрілецької бранки в Академічному Домі. Оглядав я також ту стрілецьку бранку. Переводив її в канцелярії бібліотеки Наукового Тов. ім. Т. Шевченка військовий лікар д-р Грабовський. Бранка йшла швидко, п'ять стрілецьких писарів ледви встигли вислід її нотувати. Були і тут сцени, головно з „нездібними". Вони осудові лікаря не піддавались, оречення його в сумнів піддавали, вони чули в собі, що здібні. Лікар кінчив „сцену" рішучим словом, сцена кінчилась гуморескою, — бодай кільком вдалось ще вкрутитися до кухні шкрябати стрільцям бульбу.
Здібних затягано в реєстри, приділювано до неповних сотень, творено нові, віддавано під команду старшини, а вслід за тим входило касарняне життя, військовий риґор, муштра.
Сотні росли, поставали курені, вправи відбувались цілими днями, а все з поспіхом, гарячково . . .
Український народ, начальна екзекутива — Боєва Управа — прийшли у великий історичний момент на арену світової війни зі своєю національною українською армією.

(З Архіву УСС)

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації