ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

пʼятниця, 28 грудня 2012 р.

РАДІОПЕРЕДАЧА НА ТЕМУ КНИЖКИ В.-Д. ГАЙКЕ

четвер, 27 грудня 2012 р.

ДОКУМЕНТИ З ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

З АРХІВІВ МИНУЛОГО

             Упорядкував д-р Степан Ріпецький
(Мова і правопис зберігається з оригіналу) 



                                     Січень 1919 р. Із українсько-польської війни. Фронт під Львовом. Пропагандивна летючка польського командування примітивно-демагічного змісту для баламучення українського вояцтва.

                                            ЖОВНІРИ, СЕЛЯНИ І РОБІТНИКИ УКРАЇНСЬКІ!

                                    В Святий Вечер перед Рождеством Ісуса Христа, котрий ступив на землю, щоби нести всім людям мир і любов, звертає ся до Вас жовнір, селянин і робітник польський.

                                     Більше як чотири роки по приказу наших ворогів Прусаків, Німців, Австрийців та Мадярів воювалисьмо разом, разом проливала ся кров, гинулисьмо від газів на всіх фронтах, разом сиділи ми як раби або дикі звірята в декунках тай землянках, терялисьмо здоровлє тай сили, ставалисьмо ся бідаками-каліками і убивалисьмо людей, котрі нам жадної кривди не робили. І нині в свято Рождества, Христа, той новий рік, пятий від часу як лишилисьмо хати, наші жінки і діти, нашу худобу і землю, застає нас в новій борні, в поли снігу тай морозі.

                                    Воює брат з братом, сусід з сусідом, кум з кумом, свояк з свояком. Там в хатах Ваших засідають до Святого Вечера Ваші жінки, Ваші діти і Ваша рідня. При тім столі Вас не буде. В хатах нема батька, або сина, або брата, декуда доброго парубка, а всі їх ждуть! Не діждуть ся нікого з них на Святий Вечір, вони кров проливаютьс в тій самій годині хто знає, чи побачуть ще свою хату і родину. Український селянин і український робітник не верне ся до жінки і своїх дітий, не верне ся до своєї хати і своєї худоби.

                                  І тепер питаємо ся ми польські жовніри, селяни і робітники, Вас Українських жовнірів, селян тай робітників о що, для чого і за кого бороте ся. Чи Український селянин і польський селянин, український робітник і польський робітник не можуть жити з собою без борби, тай питаємо ся, що бажаєте осягнути проливаючи кров, та гинучи?

                                  Чи хочете здобути Львів? Чи маєте там щось такого Вашого, без чого не можете жити? Чи хочете проливати кров і здобувати Університет, Намісництво і Уряди, щоби попівські сини, адвокати і урядники українські брали купа гроший? Єсли попівським синам, адвокатам і урядникам хоче ся урядів, гроший, доброго і легкого житя, то най самі беруть оружіє до рук тай ідуть до Війська на Ваше місце, а не пхають Вас наперед.


                                  Ви Українські жовніри, селяни та робітники завертайте до хат, засідайте до Святого Вечера з Вашими жінками і дітьми, котрі скучають за Вами, тай ждуть Вас, а оружіє Ваше зверніть против тих, котрі Вас знов хотіли би вислати на фронт. Доси жилисьте без Львова, без Львова жив Ваш батько і Ваша мати, Ваш дід і Ваша бабуня і були щасливі. І Ви також будете без Львова щасливі.

                                Злишний Вам Львів, єсли тільки будете мали працю та хліб, землю, пасовиска і худобу. В східній Галичині панують у Вас тепер попи, адвокати, та урядники, деруть Вас жиди і всі вони проливають Вашу кров, щоби Вас знищити. Ви стріляєте до нас на фронті, а там в рідній стороні у Вас попівські сини і українські урядники ділют ся землею, не журячи ся, що Вас жде смерть. Вони суть причиною, що Ви зістанете в нужді і голоді, що будете каліками і бідаками, а Ваші жінки і діти сиротами.

                                 Українська Рада заявила, що приватного маєтку не можна нарушити. Що се значить? Се значить, що Український піп, Український адвокат, Український урядник, хоче сам бути паном, пити Вашу кров і длятого не допускає Вас до поділу панського майна.

                                 В Польщі панує тепер власть робітників і селян, котрі беруться о щастє і добро всіх людей робочих, робітників та селян. Впровадила вона вже 8-годинний день праці і заявила, що вся земля і всі фабрики не будуть належати до жидів, панів і купців, але належати будуть до селян і робітників. Єсли хочете належати до Польщі, то Ви також будете панами. Ви також будете мали власть і до Вас будуть належати ліси, пасовиска, фабрики та склепи цілої Польщі і Східної Галичини.

                               Єсли не послухаєте нас, то ціла Польща, не тільки Польща шляхоцка і паньска, але всі робітники і селяни польскі підуть против Вас.

                               Два місяці вже воюєте і що ви осягнули? Зі Львова Вас прогнали, ніколи єго не здобудете. Полякі в Познані побідили великі прускі війска. Прусакі мусіли ім здати ся. Велика армія польска зближаєть ся від сторони Познаня до Львова.

                              З побідоносної Франциї плине кораблями через море друга армія польска ген. Галера, котра як косою зітне тих всіх котрі суть причиною борби в Східній Галичині. Ваші проводирі зділали, що цілий сьвіт палає против Вас гнівом і пімстою, а іменно Франція, Англія, Італія, Руменія і Америка. Вони жостоко обійдуться з Вами і Вашими дітьми, єсли сей час не зложите оружія.

                             В тій святий хвили звертаємося з покликом до Вас Любі Жовніри, селяни і робітники Українські, киньте оружіє і подайте нам Ваші руки, нехай запанує мир і тишина.

                                                                                             
                                                                                             Жовніри, селяни і робітники польські
Архів УСС. Оригінал.


                                                                              ***
Домагання делегації Українського Військового Генерального Комітету до російського військового і морського міністра в справі українізації армії.

    Од Делегації Військового Генерального Комітету Військовому і Морському Міністру

                                        На виконання постанов Першого українського Військового З'їзду 5-8 мая с. р. в Київі, а також в цілковитім контакті і згоді з Центральною Радою, український Військовий Генеральний Комітет просить:

                                        1)  Оповістить в приказі по всім військовим частям і установам фронту, тилу і фльоти про істнування і заснування українського Військового Генерального Комітету при Київській Центральній Раді, як органу, що відає всіма військовими організаційними Комітетами і питаннями, і до якого в цій справі повинні звертатися всі українські громади.

                                        2)  Зажадати від всіх військових частей армії і фльоти поіменні списки генералів, штаб і обер офіцерів українців, відомости про солдатів-українців загальним числом в кожній части, і відомости ці прислати безпосередньо в Генеральний Комітет.

                                         3)  Негайно зробити роспорядження про перевод із запасних частей, що находяться в центральній Росії: одної дивізії тяжкої артилерії,  комплектованої  українцями   (всякого гатунку зброї), одної полєвої батерії, а стоячу нині в Київі гірську запасну батерію уважати українською. Всі части спеціяльного назначення, що находяться в Київі, як понтонні, желізнодорожні і др. українізувати, а вироблення плану і порядку переходу їх віддати українському Генеральному Комітетови.


                                         4)  Віддати українському Генеральному Комітетови право для поповнення некомплекту в І запаснім полку Богдана Хмельницького, а також і в других частях, що находяться в Київі, які творяться од відправлювання маршових рот в призначені на фронт для українців три корпуса, і вимагати, щоб було поповненно їх тиловими українськими частями роспоряженням українського Військового Генерального Комітету.

                                         5) Як найскорше виділити в тилових запасних частях солдат-українців з офіцерами-українцями в осібні роти, баталіони, команди з услівєм оставлення їх поки що на тих самих місцях, і в тих же самих частях, де вони тепер находяться.

                                         6)  Зробити роспорядження про як найскоршу передплату на казенний рахунок у всі части фронту і тилу, у всі військові заведення і штаби, де є хотяй мале число українців, отсих українських газет: "Нова Рада", "Робітнича Газета", "Народня Воля" і "Наше Життя". Редакції цих газет находяться у Київі.

                                         7) Кооптувати в склад Генерального Комітету одного офіцера українця Генерального Штабу, одного артілєриста, одного квалєріста, топографа і козака-кубанця, Представителів других спеціяльностей Генеральний Комітет думає можливим кооптувати із місцевих військових частей.

                                         8) Зробить роспоряження про видачу всіх старих запорожських знамен та клейнодів (булави, бунчуки), а також знамена городських українських полків осібній українській делєгації, яка в короткім часі буде послана від Генерального Комітету із Київа для приняття і відвезення їх в Київський Історичний Музей. Знамена ці і клейноди хороняться в Ермитажі, деяких церквах і соборах Петрограда і Москви, а також і других міст Росії. Президіум.

                                                                                        Полковник Пилькевич-Письменний. 
                                                                                         секретар Ровинський.

"Вістник Українського Військового Генерального Комітету" (Київ) 15 вересня 1917 р., ч. 14-15.


                                                                                  ***
                                     9 вересня 1917. Голова УВГКомітету, С. Петлюра, про потребу організованої акції за домагання затвердження Центральним Правительством — Секретаріату Військових Справ.

                                                                                                                         Київ, 9 вересня.

                                        Перший етап домагань українського народу перейдено. Центральна Рада має вже свій розпорядчий і виконавчий орган — Генеральний Секретаріят. Правда, Секретаріят сей затверджено не в тій кількости секретарів, які так потрібні для організації нашого краю і цілі галузі життя українського народу зостались непредставленими в Секретаріяті. Організовані маси нашого народу відчувають необхідність створення інституту нових секретаріятів, як от продовольчого, військового, шляхів, почт та телеграфів і домагаються, щоб і цих Секретарів Центральне Правительство затвердило.

                                      Ми гадаємо, що домагання народні досягнуть свого: чого народ хоче того й добивається. Не може не досягти свого бажаного кінця і оте домагання народу нашого, що виявляється в бажанні мати організовані інстітути власти в тих сферах життя, які Центральне Правительство монополізує в своїх руках.

                                     То не для примхи, не для самодовліючої мети домагаються українці цих секретаріятів, а тільки через певність, ідо ці інстітути організують Україну, заведуть лад і порядок на ній. Домагаючись здійснення своїх бажань ми повинні йти організовано, а не в роздріб, свідомо і продумано виносячи свої постанови, а не тільки піддаючись імпульсам та випадковим настроям. Тільки при організованих зусилях здобутки будуть трівкими і не роспорошаться при подуві "ворожого" вітру.

                                   Коордінуючи свою волю з волею цілого українського народу і українські вояки повинно йти в здобуттю своїх прав так само організовано-свідомим шляхом, а не шляхом небезпечних авантюр та хвилевих настроїв.

                                  Зараз Генеральним Комітетом проводиться широка праця по організації наших військових частин, по виробленю програми практичних засобів, за допомогою яких нарешті можно закріпити здобутки в справі українізації війська. Треба щоб ці заходи йшли в тісному контакті з практичною працею тих товаришів на місцях в постоянному порозуміню з представниками Генерального Комітету при штабах фронтів і корпусів. Тільки таким шляхом йдучи, — зможемо і виявити і виставити єдину волю нашу і закріпити здобутки наші.


                                                                                                                                  С. Петлюра

"Вістник Українського Військового Генерального Комітету" (Київ) 15 вересня 1917 р., ч. 14-15.


                                                                           ***

                                 Відозва Президії Українського Військового Генерального Комітету до українського народу — складати жертви для українських дивізій на фронті.

                                                            Народе Український!

                               Саме тоді, як відроджується до нового життя наш край, саме тоді, як Українська Центральна Рада стала найвищим органом на Вкраїні, а Генеральний Секретаріят її бере до своїх рук розпорядчу власть, щоб порядкувати всією Україною й завести той лад, якого хочуть наші люде саме в сей час велика відповідальність спадає на Українців вояків, що боронять нашу землю од ворога.

                                 Зараз цілий ряд дівізій і корпусів на фронті перетворяються в українські, отже незабаром матимемо велику національну армію. З усіх усюд поспішають до сих дівізій та корпусів українці солдати і офіцери. Тисячами і десятками тисяч їдуть українці до своїх братів в українські дівізії, щоб стати з ними плече до плеча і не допустити до загибелі добра нашого і бути тою непорушною скелею, об яку розіб'ються напади противника.

                                 Український Військовий Генеральний Комітет вживає всі сили, щоб як найкраще і найшвидше допомогти нашому рідному війську і тим спасти і впорядкувати всю справу його добробута.

                                  Допоможіть же, брати, і Ви нам в сій справі. Зогрійте любовью Вашою синів і братів Ваших, що на фронті в Українських дівізіях боронять наш край і життя своє оддають для нього; покажіть їм, що Ви опікуєтесь тяжкою долею їх і пам'ятаєте про них. Допоможіть тим жінкам солдатів, що опинились зараз і без помічі, не мають змоги впоратись з хозяйством. Збірайте з окрема для наших Українських дівізій подарунки і все, що Ви дасте і пожертвуєте все це ми перешлемо нашим воякам братам на фронті. Хай кожне село та деревня не забудуть про своїх: жінка про чоловіка, батько про сина, діти про батька, що далеко од рідної сторони пробуває в окопах.

                                Жертвуйте гроші, хліб, рукавиці, наушники, полотно, онучи, теплу одежу на осінь та на зіму, шапки, теплі штани, жилетки, тютюн, мило, сало і всякі харчі, — за сорочку, за кусок рідного хліба, за все од щирого серця подякують вони батьків, жінок і дітей своїх.

                                Налагодьте і організуйте сю справу широко по селах, містечках по всій нашій Україні. В кожному селі голова (староста) сельської громади повинен взяти на себе обовязок, вибравши людей (комісію), піти по хатах з проханням жертвувати хто що може, записуючи в список, хто що подарував, а зібравши всі ці подарунки при одному спискові перепровадить до волосної ради (волости), другий список з повідомленням надіслати до Київа в Український Генеральний Військовий Комітет і третій список лишити у себе для контролю.

                             Волосна рада (волость) першим ділом повинна росповсюдити ці відозви, а далі ужити всіх заходів для збірання подарунків, зорганізувавши комісію до прийома і слідучої отправки до повітової Ради, а од повітовоп до губерніяльної і все це при трьох списках отправляють і сповіщають Український Генеральний Військовий Комітет.

                            В кожному селі, кожній волосній, повітовій, губерніяльній Раді ця комісія повинна істнувати завше і як мога більше брати на увагу, щоб подарунки-пожертвовання подавались щиро і негайно, бо Ваші чоловіки, брати, сини, радісно вітаючи Вас, чекають подарунків, зараня щиро дякуючи.

                            Росповсюдьте цю відозву в десятках і сотнях тисяч примірників, розклейте їх скрізь, на станціях залізниць, пристанях, зверніться до комісарів, повітових і сільських комітетів, щоб з хати до хати поширити цю відозву і з рук до рук передати її, щоб вона стала відомою по всій нашій землі і щоб на неї з щирим серцем і опікою одгукнулась ціла Україна.


                                                                                                 Голова Комітету Петлюра.
                                                                                                 Товариш Голови Кедровський.
                                                                                                 Секретарь Колос.

"Вістник Українського Військового Генерального Секретаріяту" (Київ) 15 вересня 1917 р., ч. 14-15.
                                                                        ***



           13 листопада 1917. Статут "Вільного Козацтва на Україні".

                                                     Статут "Вільного Козацтва на Україні"

                              Ухвалено Генеральним Секретаріатом Української Народньої Республіки 13-го листопада 1917 р. Генеральний Писарь Лотоцький.
                               Постанова Генерального Секретаріяту 13-го листопада 1917 р.

                               1.  Назву "Вільне Козацтво" мають тілько ті організації, які засновуються на підставі ухваленого Генеральним Секретаріятом Української Народньої Республіки СТАТУТУ "Вільного Козацтва на Україні".

                                2.  В селі чи місті, незалежно від кількості дворів закладається тілько одна громада товариства "Вільного Козацтва".

Голова Генерального Секретаріяту — Винниченко 
Генеральний Писарь — Лотоцький


                                                                              І.

                                               Мета і район діяльности Товариства

                             1.  Товариства під назвою "Вільне Козацтво" закладаються на Україні для обєднання громадян України без різниці національности і полу.

                             2.  Стоючи на грунті закріплення здобутків революції, товариства ставлять своєю іметою фізичний і духовий розвиток своїх членів, громадське виховання їх і підтримування спокою на Україні. Під час війни "Вільне Козацтво" бореться з дезертирством, при демобілізації вживає всіх заходів, щоб не був порушений порядок та спокій населення, охороняє громадян та добро мешканців від знищення їх і грабування.

                              2. Для здійснення своїх завдань, товариства організують зібрання, лекції, курси, читання, подорожі; дбають про поширення газет, книжок і взагалі літератури, видають журнали, брошури, закладають власні бібліотеки; улаштовують концерти, вистави, організують хори, гімнастичні курси і спортивні регулярні вправи.
                   
                               Для охорони громадського спокою і добробуту, товариства закладають кінні і піші муштрові отряди козаків, пожарні дружини і інші організації.

                                3.  Товариства мають право юридичної особи і можуть всіми законними способами здобувати і відчужувати права маєткові, в тім числі право власности і інші права в майні нерухомім, завязувати умови, приймати на себе обовязки, позивати і відповідати на суді, а також приймати жертви і одержувати спадщину по заповітам.

                                 4. Всі існуючі на Україні закони і розпорядження законної влади, як для окремих членів товариства, так і для всього товариства в цілому, обовязкові, і ніяких постанов,   котрі б суперечили цим законам і розпорядженням, товариства встановляти не можуть.

                                                                                  II.

                                                                Про членів товариства

                                 5.  До товариства може бути обраний кожен мешканець України не молодше 16 років, не обмежений в правах карним законом, який визнає статут і буде йому безумовно коритися.

                                 Увага: Ті козаки, що на дійсній військовій службі, можуть бути тільки співробітниками, котрі працюють в товаристві в часи вільні від службових обовязків.

                                 6.  Коли місцеве населення найде потрібним заснувати Товариство   "Вільного  Козацтва",   ініціятори цеї організації підбірають членів-основників не менше 20 чоловік, які затверджуються волосною народньою управою (в містах міською управою). Затверджені громадою 20 чоловік основників надалі переводять техніку організації Товариства "Вільного Козацтва". Згідно статуту Товариства, список членів основників сповіщається повітовому комісареві. Останній має право протесту проти кожного з основників. Протест вирішує Повітова Управа.

                               7. Члени Товариства діляться на дійсних, почесних і співробітників.

                                (Параграфи 8-11 пропущено, як формально статутові).

                                                                                       ІІІ.

                                                                       Організація Товариства

                                 12.  В селі чи місті, незалежно від кількосте дворів, закладається Громада Товариства "Вільного Козацтва".

                                  Увага: В кожному населеному місці має закладатися тільки одна Громада "Вільного Козацтва".

                                  13.  Справами Громади порядкують: а) Загальні Збори, б) Рада громади та в) Ревізійна Комісія.

                                   (Параграфи 14-27 пропущено).

                                  28. Громади "Вільного Козацтва", які заснувались по селах і містах, обєднюються в волосні, повітові і губерніяльні Громади.


                                   (Параграфи 29-36 пропущено).

                                                                               IV.

                                                                   Організація військова

                                    37.  В кожній громаді може закладатися з членів Громади Товариства кінні і піші отряди вільних козаків, котрі звуться муштровою сотнею.

                                    38.  Козаки муштрової сотні вносяться в список дійсних козаків сотні, тільки по витриманню іспиту в знанні статуту та інструкції, коли вони зарекомендували себе, як активні і корисні для Громади члени. Іспит сей робить старшина сотні. По видержанню іспиту козак складає в руки старшини урочисту присягу.

                                      41. Порядкують справами сотні: а) Сотенні Козацькі Збори і б) Сотенна Старшина в складі сотника, нідсотника і писаря.

                                       43. Сотенна Старшина обірається Сотенними Козацькими Зборами і затверджується, окрім Сотника, Загальними Зборами всієї Громади. Сотника Загальні Збори Громади представляють на затвердження Полковника.

                                        45.  Кожна сотня ділиться на чоти, чота на рої, рої на зони по 4-6 чоловік зона. На чолі чоти стоїть чотник, роя ройовий, зони зонний, котрі вибіраються зборами козаків і затверджуються сотенними.

                                         46.  Сотні, що заснувалися по селах і містах в межах волости, обєднуються в курінь. Збори козаків куреня вибірають курінного.

                                          50. Курені повіта обєднуються в полк. Полкова Старшина обірається Сотниками і Курінними. Полковника повітова Громада представляє на затвердження Генерального Секретаря Внутрішніх Справ.

                                           54. Полки губернії обєднуються в Кіш.

                                            57.  Кошова Старшина в складі кошового Атамана, його 2-х товаришів і писаря обірається Куріними і Полковниками і затверджується Генеральним Секретарем Внутрішніх Справ.

                                             58. На чолі всіх обєднаних кошів стоїть Генеральний Секретар Внутрішніх Справ. Генеральний Секретар Внутрішніх Справ має право усунути з посади кожного з козацької старшини, крім Кошового; останнього може змістити Генеральний Секретаріят.

                                              61. Про заснування муштрової Сотні Товариства повинна оповістити Повітову Народню Управу і Повітового Комісара.

                                              63. Діяльність Муштрових Сотень по охороні порядку на місцях переводить ся під керівництвом відповідних органів місцевої влади (начальника міліції, комісара), коли сотня виступає на охорону разом з міліцією, а в випадках негайних, при відсутности представників місцевої влади, коли сотня виступає самостійно під керівництвом своєї Старшини, в таких випадках Козацька Старшина, виступаючи з Козаками на охорону, повідомляє одночасно про це місцеву адміністрацію, звертаючись до неї за вказівками і розпорядженнями.

                                             66.  За допомогу по охороні громадського спокою "Вільне Козацтво" ніякої плати не одержує.

                                               67.  Докладно права і обовязки як окремих козаків, так і козацької Старшини встановлюються окремою Інструкцією, затвердженою Генеральним Секретарем Внутрішніх Справ.

                                             (Частину параграфів від 39-го до 73-го — пропущено).

                                              Повищий Статут "Вільного Козацтва на Україні" — друкований у формі брошури, 16 сторінок 8-ки, в Олександрівську, 1918, виданням Олександрівської Повітової Ради.


Архів УСС. Оригінал.

субота, 15 грудня 2012 р.

Замітки до розвідки ""Всеукраїнське Товариство Червоного Хреста" д-ра В. Трембіцького.

Чікаґо, 3 січня 1973 р.
____________________          

                              Як постійний читач "Вістей Комбатанта", хочу ствердити з великою приємністю, що журнал є редаґований фахово і старанно під кожним оглядом, так, що, на мою думку, він є і буде відповідним джерелом для історії української військової дії так дотично наших Визвольних Змагань, як і всіх пізніших військових з'єднань і боротьби українського народу зокрема в останніх 50-ох роках, бо пишуть про ці справи переважно безпосередні учасники тих подій. Без сумніву будуть у майбутності користуватися ними наші історики у своїх наукових   працях.

                                Тому, якщо трапляються в деяких статтях чи споминах якісь неточності чи помилки, ми повинні їх спростовувати у загальному інтересі, щоби це й журнал, що його, як я згадав, Редакція старається вдержувати на належній висоті, не терпів на історичні неточності.

                                 Тому, маючи це на увазі, дозволите, що зверну увагу на того роду недокладність в одній статті, поміщеній в числі 4 (50) 1972 "Вістей" п. н. "ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА 1918-1923" —  д-ра В. Трембіцького.

                                 Згадуючи про безперечно заслуженого для Українського Червоного Хреста — лікаря д-ра Євгена Лукасевича — (Енцикльопедія Українознавства, словн. частина, називає його Евмен Лукасевич), що з кінцем 1918 р. став головою української дипломатичної місії у Швайцарії, поминув чомусь іншого нашого червоно-хресного діяча —  Євгена Бачинського  —  що  ще з  перед  першої  світової війни  перебував  в  Західній  Европі  як  політичний еміґрант,    спочатку у Франції, відтак у Швайцарії, де проживає  до сьогодні. Побіч загально-громадської   і   червонохресної діяльности, є діячем на церковному полі і з 1955 року є єпископом  Української    Автокефальної (соборноправної) Церкви. В часах української державности він став представником Українського Червоного Хреста у Швайцарії, що з уваги на осідок Міжнародного Червоного Хреста в Женеві було дуже важною функцією для вдержування зв'язків з тією централею, зокрема в тих часах.  

                                 Навіть після упадку української державности і браку формально-правної підстави Євген Бачинський своїми знайомствами і зв'язками з Міжнародним Червоним Хрестом, зокрема під час другої світової війни і після неї, зробив не одно добре діло для української справи. Та це тільки мимоходом, це окрема справа, про яку можна буде знайти цікаві інформації у його споминах та тих, що його і його працю мали змогу пізнати.

                                 Іде тут при згадці про згадану статтю у "Вістях Комбатанта" про те, що, підкреслюючи заслуги д-ра Є. Лукасевича, зокрема у Швайцарії, не слід поминути також того роду історичної постаті, що нею є теперішний єпископ Євген Бачинський.

                                У тій же самій статті автор її згадує про заслуги представника уряду УНРеспубліки на терені Америки, посла Євгена Бачинського? (ст. 19). Це зовсім певно іде мова про тодішнього посла УНР у Вашингтоні Юліяна Бачинського, автора книжки "Україна Irredenta" (1895 р.), а відтак актуальної ще і сьогодні наукової розвідки "Українська еміґрація в ЗДА" (1914), бо "швайцарець" Е. В. в ЗСА ніколи не був. Безперечно заслуги посла Ю. Бачинського мусіли бути поважні, але не улягає сумніву, що тут на терені Америки він дістав неабияку поміч з боку українсько-американської патріотичної спільноти, що намагалася також у червонохресній ділянці прийти з допомогою всякими способами молодій українській державі, загроженій з усіх сторін ворогами та всякими пошестями, на які бракувало  ліків.

                               На тему великої праці, червоно-хресної та іншої, повинні забрати голос живі ще її свідки, бо коли їх не стане, наші дослідники будуть примушені послугуватися тільки певними відірваними фактами чи переказами, які очевидно не дадуть докладного і повного образу проробленої праці. З живучих учасників і свідків тієї праці можу згадати тих, що мені є відомі і які нераз на ті теми принагідно подають цікаві подробиці, зокрема адвокат Роман Смук, лікар д-р Іван Смук. Як мені відомо, в ЗСА проживає також колишня секретарка Посольства УНРеспубліки (прізвище призабув), яка могла би на ті теми багато цікавого сказати, чи написати. Напевно на терені ЗСА є ще багато громадян, що про це могли би написати цікаві спомини, щоби передати їх майбутнім поколінням, які повинні знати, що в часах, коли будувалася українська держава на рідних землях, українська громадськість (ЗСА чи Канади) не дармувала, але приложила також неодну цеголку  до її будови.       

З  глибокою  пошаною

В. Ничай

середа, 5 грудня 2012 р.

ПОРУЧНИК ПЕТРО МАКАРЕВИЧ НЕ ЗГИНУВ ПІД БРОДАМИ

Євген Лопушанський

                             Прочитавши спомини кол. дивізійників в журналі "Вісті комбатанта", хочу дещо спростувати. В споминах Павла Сумаркіна "В оточенні під Бродами" автор впевнений, що поручник 8-ої сотні, 30-го полку, Макаревич загинув, оточений на коні більшовиками, від їхніх багнетів. Насправді він лишився в живих.

                              Коли більшовики окружили його й хотіли покінчити з ним, він крикнув: "За мене получите орден!" (Це з його слів). Його забрали в штаб якоїсь частини, а там він зізнавав, як йому було вигідно. Вкінці його засудили.

                              З поручником Макаревичем я був разом (липень-серпень 1945) в одному з лагерних шпиталів у Харкові. З його слів знаю, що був учасником Визвольних змагань 1917-1920 рр. Опісля жив у Польщі, як багато таких, як він, еміґрантом. Був родом з Білої Церкви. Високого росту, обличчя подовгасте, чоло високе, стрункий. (У мундирі я його не бачив, лише в шпитальних лахміттях).

                               Поручник Мирослав Малецький, командир 7-ої сотні мусив бути з ним знайомий. Поручник Макаревич був знайомий з командиром 5-ої сотні, 29-го полку, Рудичевим (я служив десятником у його сотні і був свідком його поранення в шию біля с. Пониква, на схід від Ясенева).


ДЕЩО ПРО СЕБЕ

                            Я, Лопушанський Євген, 1924 року народження. В 1943 році закінчив Чортківську гімназію, а в липні першим транспортом прибув до Гайделяґру. Рекрутський вишкіл пройшов в 10-ій сотні, а підстаршинський - в Радольфцелі. Після вишколу був інструктором в Цайзав, б. Нойгаммеру, вишколюючи новобранців. В червні 1944 року, перед виїздом Дивізії на фронт, я добровільно подав рапорт і виїхав на фронт з 5-ою сотнею, 29-го полку.

                            З брідського кітла не пощастило мені вийти. Був ранений в ногу. Більшовикам попав в руки 24 липня. Пам'ятаю - це був понеділок.

                            Судили мене 14 листопада 1944 року в м. Чорткові, Тернопільської обл. Це не був ніякий суд, а в одну з вільних камер тюрми зайшли три азіяти (т. зв. "тройка") й прочитали мені присуд: "Добровольно вступіл в СС дівізію "Галічіна" і прінімал актівноє участіє в боях с Красной Армієй. Висшая мера наказанія - растрєл с конфіскацієй імущєства".

                            Частку мойого "імущєства" батьки сплатили, а "растрєл" в лютому 1945 року замінили 10-ма роками. Судили, як кому захотілося. Пройшов більшовицькі табори мордовського лагеря повних 10 років і 5 років заслання.

                             Являюся членом Братства Тернопільської станиці.

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації