ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 19 листопада 2008 р.

День 31-го серпня 1919 р. у Вінниці

Володимир Мацьків

День 31 серпня 1919 р. це пам'ятний день, в якому з'єднані українські армії спільними силами викинули московських наїзників з Правобічної України, здобувши столицю нашої Батьківщини — Київ. Скільки радости та рожевих надій викликала ця подія в українському народі, хай послужить як приклад місто Вінниця.
В тому часі мені доводилося бути в цьому місті, де я був учасником „Підстаршинської Школи", що була зорганізована при Вишколі І Галицького Корпусу. Цю школу, в силі одної чоти, зорганізовано було ще в Бірках Великих під Тернополем в часі другого відступу, її завдання було доволі важке, бо вона, крім нормального вишколу, мусіла ще виконувати ролю залоги в місцевостях, де доводилось їй стояти. Місця постою теж змінювались доволі часто.
Так було й у Вінниці. Всі військові формації були тоді на фронті у важкій боротьбі з большевиками. А ця маленька військова одиниця мусіла ще виконувати службу охорони міста. Крім інтенсивного вишколу, наша частина мусіла посилати ночами стежі на місто, на залізничний дворець, ставити стійки на мостах тощо.
Коли до Вінниці наспіла вістка про здобуття Києва, ми зараз дістали наказ взяти участь у вечірній параді, що мала відбутись з тої нагоди. Чота, прибувши на місце збірки коло Народного дому на лівому березі ріки Бог (у тому домі кілька тижнів тому урядувала московська Ч.К.), застала там багато народу. А що на дворі було вже зовсім темно, то багато з людей тримали в руках запалені смолоскипи.
Зайнявши призкачене місце на чолі походу, ми побачили, що люди почали ставати колонами зараз за нами, а ті, що мали смолоскипи, ставали по обох краях колони. Вкоротці впав наказ до походу. Зараз за мостами чота змінила свій стрій, з чвіркової колони на фронтовий, ідучи в дворяді на цілу ширину вулиці. Позаду нас крокували мешканці Вінниці доволі довгими рядами.
Пройшовши ціле місто головною вулицею, похід розв'язався і ми доволі пізно вернулись до „Кримських казарм", де ми тоді стояли.
На другий день, себто 1-го вересня відбулася друга парада з участю поважної кількости населення, в якій наша частина також брала участь.
Ми прибули на площу Народного дому около 9-тої год. ранку. Застали там, як і попереднього дня, багато народу, а перед Народним домом стояв вівтар, де відправлявся Молебен. Після скінчення його, виступив з промовою наш комендант Вишколу сот. Балицький, промовляючи з коня. (Мав він прекрасного карого верхівця). Після нього промовляв ще якийсь представник міської влади та представник жидів.
В часі промов прибула на місце маніфестації якась військова частина, зараз по закінченні маніфестації відійшла.
Після промов відбувся вдруге похід через місто, в якому взяли участь крім обох військових частин, різні організації цивільної людности.
По обох боках вулиці стояло багато людей та приглядалися походові. Обі ці маніфестації мали радісний характер. Думаю, що вони виникли спонтанно без ніяких наказів, чи розпорядків. Вказує на це ця друга маніфестація, бо в тому часі Київ був вже в руках Денікіна, але населення про це ще нічого не знало.
Сьогодні важко пригадати собі всі подробиці цих святкувань та й тоді не на всі такі моменти зверталось належну увагу.
При тому варто ще пригадати, що між населенням міста Вінниці і частинами У.Г.А. не було ніяких непорозумінь, чи розходжень; не відчувалось ані тіні якоїсь нехоті одної сторони до другої. Вінниця, це доволі велике місто, а військова залога в силі одної чоти (коло 45 стрільців), як на воєнний час, була мікроскопічно мала. Одначе в місті не було в тому часі ніяких ексцесів чи непорядків.
Треба ще додати, що перед наступом на Київ всі інші стрільці, що перебували в Вишколі, пішли на фронт. У Вишколі залишилися тільки дуже невелика т. зв. „Булавна сотня", в якій було декілька людей від обозу, кілька ремісників: коваль, шевці, кравці, кухарі, а також лікар з двома санітарами та священик. Одначе ніхто з тих „вояків" не мав зброї і не виступав в військовій уніформі, дарма що всі вони були однаковими патріотами й діяли для спільної великої справи.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації