ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

середа, 5 листопада 2008 р.

Український військово-морський майвець

Д-р Роман О. Климкевич

Майвець зачисляється до високих інсиґній військово-морського флоту і під оглядом частоти свого застосування стоїть він серед військово-морських прапорів на третьому місці після національної військово-морської майви та після передньої майви, що на українському флоті була названа ґюйсом.
Військово-морський майвець має багатостороннє значення і він окреслений в одному із найкращих підручників прапорознавства ось як*: ,,... видовжена майва, застережена для воєнного флоту, і нею мають користуватися такі старшини, яким не прислуговує жодний особливий командувальний знак. В країнах, що в них воєнна й торговельна майви тотожні, відрізняє майвець воєнний корабель від торговельного". До цього зручного окреслення слід додати ще кілька пояснень. Згадані нижче особливі командувальні знаки — це майви головнокомандувача військово-морським флотом, адмірала, віце-адмірала, контр-адмірала та інших найвищих старшин. Майвець прислуговує всім нижчим старшинам і тому він підноситься на переважаючій частині кораблів військово-морського флоту. Він вказує на присутність командуючого старшини і на те, що корабель знаходиться в стані виконання свого службового доручення. Переважно він вузький і трикутновидний. Майвець для Українського Державного Флоту встановлено 1918 року за гетьмана Павла Скоропадського. 17 вересня 1918 р. наказом по Морському Відомству ч. 372/159 оголошено закон про майвець (вимпел) воєнних кораблів, а теж про майви посла й посланників Української Держави**. Урядовий текст опису звучить ось як: „Вимпел білий, в крижі якого міститься рівнобіжний синій хрест; висота хреста рівна ширині вимпела; ширина хреста рівна 1/7 високости його".
Законотворці назвали майвець вимпелом, що є зайвим посереднім запозиченням з німецької мови за посередництвом російської військово-морської термінології (німецьке „Wimpel" або „Kommandowimpel", російське „вымпел"). Ми придержуємося української назви „майвець", що послідовна й доцільна під різними оглядами і яка затвердилася вже в українській військовій і військово-морській термінології***, як теж у передових словниках української мови****. Тільки в совєтських словниках залишилося ще слово „вимпел"*****. Майвець рівнозначний англійському „commission pennant", французькому „flamme" і iспанському „gallardete". Майва – це один із видів прапорів, що підноситься й опускається на майвильні або на щоглі і що має свої підвиди — торговельну, адміральську та інші майви, майвець і т. д. З цієї причини приходиться ствердити, що вислів „військово-морський прапор", який — на жаль — широко розповсюдився серед українського суспільства, дуже неточний і навіть неправильний, бо поняття прапора загальне та охоплює всі види полотнищних відзнак (стяг, корогва, значок, знам'я, майва і т. д.); його правильне окреслення, це — військово-морська майва.
Про встановлення нової майви для українського флоту було повідомлено своєчасно і як слід великі морські держави. Від д-ра О. Нойбекера, передового німецького геральдиста і генерального секретаря геральдично-генеалогічного наукового товариства „Дер Адлер" у Берліні, знаємо******, що в архіві цієї ж установи зберігається лист від німецької мореплавської технічної комісії на Чорному морі від 26 вересня 1918 р., в якому стоїть між іншим (подаємо в дослівному перекладі): „ ... українське військово-морське міністерство повідомило, що встановлено білий майвець з синім рівностороннім хрестом у накутнику. Висота хреста рівняється ширині майовця".
Хрест для українського майовця запозичено в найвищої інсиґнії українського військового флоту, а саме в військово-морської майви, затвердженої 18 липня 1918 р., що в ній блакитний прямий хрест займав одне із головних місць. Виглядові самої військово-морської майви не присвячуємо в цій статті більше уваги, бо завдяки сл. п. Святославові Шрамченкові, капітан-лейтенантові Українського Державного Фльоту*******, має вже вона свою досить багату літературу. Таким чином взоровано український майвець на британських і німецьких маївцях, що були дещо спрощеним зображенням великих прямих хрестів військово-морської майви Об'єднаного Королівства й Німеччини. С. Шрамченко твердить********, що спершу було задумано використати для інсиґній українського флоту зображення скісного, т. зв. Андріївського хреста, беручи до уваги те, що Святоандріївський міф куди більше приналежний Україні, ніж Росії, одначе з огляду на те, що цей хрест вже віддавна використувався російським флотом, придумано для українського флоту новий, прямий і блакитний хрест на взірець подібних хрестів таких великих морських держав, як Об'єднане Королівство, Німеччина та інші. Наявність знаку хреста в майвах Українського Державного Флоту була необхідною з огляду на вікові традиції українського військового знаківництва, як теж з огляду на виразне дотичне домагання українських моряків.
Важливо ще відмітити, що хрест українського маївця блакитний, а не синій, хоча в двох вище наведених — українському і німецькому — урядових текстах названо його синім. Українська геральдика не знає синьої барви та завжди користувалася блакитною. Німецька геральдика вживає теж виключно блакитної барви, хоча окреслює її як синю. Отже в двох вище згаданих текстах маємо до діла тільки з деякою неточністю вислову, а не з дійсним ствердженням наявности синьої барви, що зрештою підтверджується збереженими речовими пам'ятками інсиґній українського флоту.
Оцінюючи вигляд українського маївця, приходиться ствердити, що він має свої позитивні й негативні моменти. Він гарний щодо рисунку й добору барв та добрий для мореплавського вжитку своєю виразністю. Його недоліками є те, що він передає тільки другу національну барву — блакитну — й додаткову білу, а не передає першої національної барви — жовтої, чого напр. не буває в маївцях інших великих морських держав. Крім того, містить він у собі рисунок хреста, що непритаманно традиціям українського військового знаківництва, і шкода, що законами з 1918 р. не поновлено у флоті староукраїнського широкораменного, т. зв. степового чи низового хреста*********. Це одначе справа, яка може бути залагоджена тільки суверенним урядом України.
Майвець Українського Державного Флоту має й досі свою безсумнівну правну основу. Проекти інсиґній флоту стали випрацьовуватися за Центральної Ради УНР, остаточно здійснено їх та затверджено законами за Гетьмана в Українській Державі, а Директорія УНР крім кількох доповнень не ввела ніяких змін. При цьому слід відмітити, що „Свод Воєнно-Морських Постанов" (в цьому теж книга X,„Морський Устав"), що діяв в Українському Державному Флоті в 1917-20 рр., був остаточно затверджений 25 січня 1919 р.
Хоча до сьогодні не підноситься ця основна відзнака морського старшинства на українських кораблях, український військово-морський майвець є гарним взірцем для різних емблем товариств, які цікавляться українським морем, пластунів та інших
юнацьких згуртувань. А тому, що в роках повної державности не встановлено окремого маївця для кораблів під командою не військово-морських, лише військових і летунських старшин, є він цінною інсиґнією для всіх українських комбатантів.


_______________________________________
*) Neubecker, О.: Fahnen und Flaggen. Leipzig, 1939. S.14 u. 82.
**) Шрамченко, С: Закон про Українську Державну Фльоту та його виконавці. „За Державність", збірник ч. 5. Каліш, 1935. Ст. 128-9.
***) Ільницький-Занкевич, І.: Німецький та український військовий словник. Берлін, 1939. Ст. 252, 289, 373 і 430.
****) Кузеля, 3. і Рудницький, Я.: Українсько-німецький словник. Ляйпціґ, 1943. Ст. 376.
*****) Кириченко, І. М.: Орфографічний словник. Київ, 1955. Ст. 58. Російсько-український словник. Київ, 1937. Ст. 94.
******) Із особистого листування.
*******) Напр. статті: Піднесення україн ського прапору в Чорноморській Фльоті
(„За Державність", збірник ч. 2, Каліш, 1930), Український воєнний прапор („Наш Клич", ч. 51, Буенос Айрес,1952), Український воєнно-морський стяг („Америка", ч. 86, Філадельфія,1956) та інші статті в журналах „Літопис Червоної Калини",„Табор" і т. д.
********) Із особистого листування.
*********) Гл. Климкевич, Р. О.: Козацьке родове знаківництво. „Голос Комбатанта", ч. З, Нью-Йорк, 1959.
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації