ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

понеділок, 24 листопада 2008 р.

Оксана Рудакевич "О пів до другої години..."

(З нагоди 20-річчя постання 1 УД УНА, 2 лютого 1963 р.)

Подія це була великої ваги.
Ні жарт, ні псоти!
Для українських ревних патріотів,
Що в запічку сидіти не хотіли,
Ні коло жінки грітись, ні бавити дітей,
Яким неволя й гніт у серці кров'ю обкипіли
Таким ввижалася свободи візія.
То кличка шекспірівська
„бути, чи не бути нам!"
Ходила між братів,
То висіла в повітрі,
снувала між хати,
чіплялася плотів —
Творилася Дивізія!
Гей, всяк, хто жив, у кого руки дужі,
Кого не страшать сни кривавих жнив,
Кому світанок волі не байдужий,
Ставай в ряди,
Іди!
І ми пішли — такі, як ти, як він,
Як брат мій, як товариш,
Чи з міста, чи з села,
Чи з гір, чи з полонин,
Підгір'я, чи долин —
Страхом, чи смерти маривом ти їх не вдариш.
Пішли назустріч сонцю золотому,
У соняшну вступили візію,
Пішли в Дивізію.
Ну і почався наш аркан кривавий,
Ще здосвітку, ще зранку,
На зорі, на світанку,
Одної дощової днини,
О пів до другої години.
Танок пекельний був —
то раз гопак огнистий,
То козачок, дрібушка, чи чардаш,
То знов кадриль, повільний, як конання,
Та кожний наш!
Гарячий і тремтливий, як кохання.
— Прощай, матусе рідная моя!
Тобі вже кучерів моїх не розчесати!
— Здорова будь, дружино вірна, бойова,
Що плід сподіваний під серцем носиш;
Твій муж і батько поклався гордий спати,
Бо знає, що в світлицю його вже не запросиш.
Ні довго, ні коротко тривала ця забава.
Кому здалась моментом,
Кому цілим століттям.
Ввійшли у книг сторінки, як невмируща слава,
Що чуйно спить, покрита
смерековим вже віттям.
Для нас її початок і кінець
Одної дощової днини,
О пів до другої години.
То для дітей і внуків наших, чи правнуків,
Для тих, кому ще серце не затвердло,
У кого ум ясний і дужі руки,
Кому бажання волі не завмерло —
Для них, напевно, буде час той сам,
Що й нашим був колись батькам, братам.
Це буде соняшної днини,
О пів до другої години!

____________________

Сьогодні в нас Дивізії двадцятьріччя,
Не парастас, не поминки плаксиві!
Ми лиш згадаєм тих, що за стрілецький звичай
Свої буйні чуприни дали рідній ниві,
їм „Отче Наш" і „Вічну Пам'ять" тихо скажем
І плакати не будем.
Ми з пам'яті ніколи їх не змажем,
Ми лиш дітей учити будем,
Гляди ж, сину,
Ти рідній справі, як тамті, будь вірний до загину,
Щоб, як почув
„прийшла хвилина, час іти до бою",
Щоб ти, мій сину, вже не знав спокою —
Та не прогавив тієї пам'ятної днини,
Як всіх позвуть
о пів до другої години!
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації