ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

четвер, 20 листопада 2008 р.

ДОКУМЕНТИ У.В.О.

З ДОКУМЕНТІВ ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ

Одна із відозв У. В. 0., що їх поширювано у Львові в дні 1.XI. 1928. р.


Передрук з брошури „У.В.О.", виданої у 1929 році, як „Видання Пропаґандивного Відділу Української Військової Організації". Збережено первісний правопис і мову — Ред.

Товариші!
Десять літ тому, як у листопадову ніч, війська Української Національної Ради заняли Львів. Десять літ тому, як над землею Данила Романовича, замаяв вперше, по 600. роках, блакитно-жовтий прапор Волі й давно плекана, в українських серцях, мрія, стала дійсністю. Із-під селянських стріх, з мінських сутерин вийшов, з крісом у руці, поневолений раб, тепер правдивий господар своєї Землі.
Такий недалекий це час, такий живий у нашій памяти! Та такий немов казка...
На руїнах займанщицьких держав, що розсипалися з кінцем світової війни, повстають молоді, національні держави. Російська революція й Берестейський мир приносять волю Надніпрянській Україні. Там повстає Українська Держава, а Галицька Земля доживає останні хвилини, під „опікунчим" дахом Австрії. Події котяться бистрою хвилею. 18-ого жовтня збирається у Львові Національна Рада. Надходить пропамятна ніч 1-ого листопада. Велика була це ніч! Вона бачила, всюди, по містах і селах громади та відділи селян, робітників, молодь — усіх із блакитно-жовтими лентами на раменах і зброєю в руках. Це родилася Українська Галицька Армія. Великий Чин, нечуваний сотками літ, доконався цеї ночі!
А як зійшло сонце, раннім ранком, дня 1. листопада, з башт і веж мійських заведень, із домів та церков Галицької Землі, замаяли блакитно-злоті прапори. Усі державні установи, всі важніші місця в руках молодої Національної Армії. Національна Рада проголошує Західноукраїнську Національну Республику. На українській землі — Українська Держава!
І сповнилася ця велика національна правда, що взяла своє обличчя від Великого Володимира, що гнала на Босфор козацькі чайки, що за неї боровся Хмельницький і умирав Мазепа, що освічувала темні царські та цісарські тюремні келії тисячам тихих і забутих героїв. Ота велика правда, що без неї нація перестає бути собою, тратить своє імення та стає бездушною етнічною масою, товпою рабів, погноєм розкішного життя переможців. Вона втілилася в живу дійсність на цілій Українській Землі, під спів вільної, воскресної пісні. А була це пісня гармат і скорострілів, що сіяли смерть, щоб народилося нове життя. Бо, мов чорна хмара, насунули вороги. Із заходу і зі сходу. Почався бій. Завзятий бій по цілій Україні. Пропамятний листопад 1918. р. І славний цей листопад!
На вулицях Львова, розгорілась боротьба на життя й смерть. Кожний камінь кров’ю облитий. Це боролося наше вояцтво. Це соколи наші — Січові Стрільці, це наша шкільна й робітнича молодь. Головний залізничий двірець, почта, сойм, цитаделя, Народний Дім — це мовчазні свідки нашої слави. Як богато вони могли б нам розказати.
А на Надніпрянській Україні — Січові Стрільці, в Білій Церкві, раду радять. „На смерть підемо, а запродатись не дамо!" І в цій святій вірі, в цій великій посвяті пішли Вони. Та диво! Замість смерти — побіда! Велика побіда! Київ добувають! І прапору сплямити не дали! Славний листопад!
Тому святкуємо його, як загальнонаціональне свято, як свято боротьби, як Великий День побіди правди над темрявою, волі над неволею, як велику побіду Ідеї Української Державности. Цей Великий День хай буде прапором, що поведе нас до нової боротьби та до остаточної побіди!
Де ж причина, що впала наша молода держава? Виною тут була наша недозрілість. Наша Нація не встоялась державою, бо ще сама себе не віднайшла, як самоціль. І доки цієї правди не пізнає ціла нація й кожний її член зокрема, доти Україна каратиметься у неволі. Так! У кожного з нас повинна зродитися, як фізична потреба, тільки одна правда: Самостійна, Соборна Національна Держава!
І ця держава в нас була. Зараз тільки спомин остав. Українську Державу розшматовано. Ворог, залізним чоботом, придавив та засів самопевно із гарматами, танками та новітним узброєнням на грудях розтерзаної України. І пересічній людині стає безвиглядно страшно, коли, серед теперішних обставин, стане думати про нашу майбутню державність. Бо де ж таки? В р. 1918. була в нас своя армія, муніція, ціла земля у наших руках а ворог ослаблений. А сьогодня ?
Та воно не страшне нам! Була колись і царська, многоміліонова, армія, був німецький й австрийський чобіт, а Великий Дух поневолених народів, велике бажання волі побідило. Це ми знаємо; та знаємо більше: Українська Армія, отсей чинник, що являється конечним до революцийної акції, не перестала існувати враз із закінченням українсько-польської й українсько-большевицької війни. Ми знаємо, що вона дальше існує, живе, ділає!
Христіянство, що опанувало світ, вийшло із катакомбів. І з цих же катакомбів вийде, у свій час, і велика Українська Армія, що прочистить цілу українську Землю від ворогів. Наше військо живе! Воно творить безпосередню, живу тяглість незнищимої Української Армії. Воно взяло на себе сповнення заповіту 1918. року: відбудову Української Держави й кроваву відплату.
Тому сьогодня святкуємо 1-ого листопада, не плачем над могилами. Бо ці могили, це наша осяйна слава, слава невмірущого народу, слава народу, що не завмер, придавлений ворожою ногою. Бо це новонароджена Богданова слава, що після трьох соток літ, знов, залопотіла крилами блакитно-жовтого прапору над українською землею.
Тож святкуймо 1-ого листопада, як радісне свято, хоч святкуємо його над Великою Могилою. А вона говорить до нас німими тисячними голосами: „По мені ходить ворог брудними чобітьми; я лежу поганьблена, в нарузі, й досі непімщена". Чуєш, що говорить тінь Твоїх братів, убитих Твоїм паном?! Їх тінь, їх молода кров, пролята у святім бою!
Тому, доки не сповниться справедливість, доки кривда не буде пімщена, доти не будеш мати спокою й не глянеш ясно в очі своїм братам й цілому світові. Будеш спускати очи, як людина обдерта із національної чести! Тож не забудь! Тебе чекає обов’язок пімсти! Яка вона має бути, цього навчив Тебе сам — ворог! Кожний Твій віддих, кожний крок має мати цю ціль! Хай день, який святкуємо, буде днем великої, однодушної присяги на кріваву пімсту над катами.
До народньої пімсти треба шляхотних душ. Українець давнього типу, з дореволюцийною психікою, не сповнить цього діла. Та давний тип вимірає а на його місце, стають кадри нових, молодих людей, що мають душу, зроджену в листопадових днях, випалену в огні боїв, людей, яких напрямною життя стала: Вільна Українська Держава. Вони здобудуть її.
Від 1-ого листопада 1918. року минає десять літ.
Товариші! За нових десять літ мусимо святкувати Великий День на нашій вільній Землі у Самостійній, Соборній Українській Державі.


Дещо про діяльність і плани У. В. 0.

На протязі восьмилітньої діяльности Української Війзькової Організації приходилося їй переживати ріжні моменти: моменти підйому та зросту та моменти зневіри й упадку.
Складалися на це ріжні причини. Докладніше над цим застановлятися зараз годі; надто сильно тяжить ще кулак польського займанця над нашим народом. Віримо, що прийде ще час — і він уже недалекий — коли Українська Військова Орґанізація зможе скласти справоздання зі своєї діяльности перед широкими масами нашого народу, зокрема ж, отверто подати загалові відомости про особи, що складали організацію, про умовини й методи загальної акції, про здобутки й невдачі організації, як теж і про це, хто був їй помічним, а хто старався її розбивати. Цеї, так сказати б, Генеральної сповіди, У. В. О. не боїться, бо вона свідома цього, що досі старалася вона зробити все, що в даних умовинах було можливим. А умовини її праці не легкі, бо вже сам характер У. В. О., як організації революцийної та підпольної, не давав і не дає їй можливости вести роботу так правильно і послідовно, як це може мати місце в легальних і явних установах, чи організаціях. Загально відомо, що після кожного, хоч би й найменшого виступу Української Військової Організації, польська, займанщицька влада, з питомою їй скаженістю, докладала всіх зусиль, щоб „оконечно її зліквідувати". Труси, арешти, провокування процесів, вживання провокаторів і практик, гідних большевицької чрезвичайки, це ці методи, що ними йшла та йде польська дефензива, польська влада й ціле польське громадянство проти цих, щодо яких було або є хоч би найменше підозріння, що вони приналежать до У. В. О.
В таких моментах усе, що польське ликовало, що, мовляв, врешті їм вдалося скрутити голову цій „гайдамацькій гидрі". Все ж таки довго не тривав ніколи такий тріюмф, бо хоч У. В. О., чи то з тактичних зглядів, чи змушена до цього умовинами, на деякий час, припинювала свої виступи, то тільки тому, щоб після акції польської дефензиви й після її перевірки, начати дальшу діяльність, впроваджуючи до неї, на основі пороблених досвідів, все нові поправки й уліпшення.
Безумовно, що в ході діяльности та розвитку У. В. О. були, є, та може ще будуть ріжні помилки та промахи. Цього У. В. О. не скриває та не думає скривати, бо вона є свідома, що там де є праця, мусять бути теж і промахи, особливо в так дуже складній діяльности, як пропагування і підготовка революцийного зриву і як підпольна боротьба із сто разів сильнішим противником. Піддаючи свою діяльність постійній самокритиці, вона приймає й критику, від-кидаючи з неї все руйнуюче й провокаторське. Українська Військова Орґанізація не закриває очей на дійсність, вона здає собі точно справу із цих надзвичайно важних завдань, що вона їх на себе взяла, та має сміливість взяти відповідальність перед теперішністю й перед майбутністю (бо майбутним припаде завдання видати об’єктивний осуд про ролю й діяльність У. В. О.) за реалізацію цих завдань.
У. В. О. є організацією, для якої тільки інтерес Української Нації є й буде рішаючим у її діяльности. Вона свідома рівнож цього, що в цій її діяльности буде вона наражена на атаки й клевети навіть з боку Українців й це таких, що за юдин гріш служать чужим і ворожим Українському Народові, інтересам. До всіх них буде У. В. О. ставитися й надальше як до сміття Варшави або грязі Москви й на їх крайно демаґоґічні й брехливі наклепи, що ними вони, по наказу, згори, послуговуються, відповідатиме не полемікою та дискусією з ними, але ще більше інтензивною діяльністю.
Рівнож не думає У. В. О. служити інтересам других народів. Рівночасно одначе є У. В. О. свідома цього, що не тільки її завданням, але й обов’язком є шукати собі союзників і вести серед народів світа пропаганду, щоб підготовити відповідну основу й симпатії в світі, для загального зриву Українського Народу.
У. В. О. не ставить терористичної діяльности як виключного свойого завдання. Не є вона рівнож, як це польська займанщицька влада старається весь час пропагувати, ніякою розвідчою централею. Ні! Ще раз ні! У. В. О. є революцийною організацією, якої основним завданням пропагувати думку загального революційного зриву Українського Народу із остаточною метою, створити власну національну самостійну і з’єдинену державу. Як орґанізація, що веде свою діяльність на західно-українських землях, вважає вона своїм обов’язком, переводити вже плянову підготовку цього революцийного зриву проти польського займанця. В цій підготовці знов звертає вона свою пильну увагу на всі ці можливости, що з ними прийдеться Українському Народові стрінутися, так у випадку самостійного зриву, як теж при внутрішних потрясеннях у самій Польщі, як рівнож на випадок конфлікту Польщі з її сусідами, чи при вибуху щораз більше назріваючого світового конфлікту. У. В. О. старається на ці всі випадки мати не тільки готовий, випрацьований плян, але щобільше, перевести підготовку цілого кадру людей, що були б здібними зразу охопити повставші маси, їх зорганізувати й повести національну революцію до побідного кінця й це до такого, що не тільки приніс би українському народові власну державу, але й створив би збройну силу, готову й здібну боронити цю державу перед ворогами.
У. В. О., що вважає себе носієм і спадкоємцем заповітів Великої Української Армії, не може й на сміє допустити до цього, щоб грядучі події заскочили український нарід непідготованим, як це мало місце в роках 1917—18.

(Брошура „У.В.О.", Прага, 1929)
Дописати коментар

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації