ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

вівторок, 9 липня 2019 р.

ВАСИЛЬ ФЕДЧИШАК


5. 5.1922   —  17. 9.1977

Василь Федчишак був учасником боїв під Бродами, на Словаччині і Словенії, а по закінчені війни був в полоні в Ріміні і Англії. По звільнені з полону проживав деякий час в Англії, а 1951 року переїхав до Канади і жив у Ст. Кетєрмнс.

середа, 3 липня 2019 р.

ПЕРШЕ МІСЦЕ ЗА ВІДЗНАЧЕННЯ УПА


Заходом Т-ва колекціонерів орденів і медалів ("Орденс енд Медалс Сесаєті оф Амеріка" — OMSA) відбулася в Чікаґо 11-14 вересня 1977 р. в готелі "Пальмер" міжнародна виставка, яка проходила під моттом "25-річчя коронації королеви Англії — Єлисавети ІІ-ої". На відкриття прибули англійський консул з Чікаґо й військовий атташе з Вашінґтону, члени дипломатичного корпусу з Чікаґо, члени OMSA, запрошені гості й колекціонери.

За виставлені експонати надавалися нагороди — по три в кожній ка^тегорії в секціях американських відзначень, орденів, закордонних відзначень, різних, як також нагорода віце-президента Т-ва та нагорода за науково-дослідню публікацію.

Підчас усіх того роду виставок найважливіше значення, крім самого матеріялу, має опис виставлених експонатів, який дає можливість відвідувачам докладніше ознайомитися не тільки з орденом чи медалею, але й довідатися про історію їх постання, в яких історичних умовах відбувалося нагороджування і хто їх отримував. Якщо йдеться про чужі, неамериканські чи маловідомі експонати, тоді самий опис являється 50%  успіху.

Членами Т-ва є кількох українців, між ними д-р Ю. Подлуський і мґр. Орест Городиський з Чікаґо, Роман Кобрин і Ярема Гуцалюк з Нью-Йорку. Д-р  Подлуський  здобув кільканадцять  перших нагород за свої збірки.

Цього року у відділі закордонних відзначень О. Городиський виставив свою збірку "Відзначення Української Визвольної Головної Ради для вояків УПА". Збірка була ілюстрована світлинами з життя і боїв УПА, витинками з часописів про УПА, рейд УПА на Захід, накази, в яких були подані псевда нагороджених, видання про УПА в кількох мовах, а також одна ґабльотка була заповнена пропам'ятними відзначеннями з громадських святкувань річниць УПА й її головного командира ген. Тараса Чупринки — Романа Шухевича. Над збіркою була розвішена лента з написом: "Юкрейніян Інсерджент Армі". Від першого дня виставки багато відвідувачів зупинялося біля цих експонатів.

Збірка О. Городиського удостоїлася на спеціяльне вирізнення — вона отримала першу нагороду, випереджуючи інші закордонні збірки. До такого успіху причинилася допомога Закордонного представництва УГВР (копії наказів), д-ра Ю. Подлуського, д-ра М. Ріпецького і інж. Ст. Ґоляша (друковані публікації). "Гобі" збирати ордени й медалі вимагають часто великих витрат й ними звичайно є люди багаті, як колишні дипломати чи військовики.

Відзначення УГВР для вояків УПА і збройного підпілля є першими й наразі єдиними українськими бойовими відзначеннями, що й було згадано в описі на виставці. 

                                                                                       О. Г.

неділя, 23 червня 2019 р.

СОЛІДНА Й ДУЖЕ ПОТРІБНА КНИГА


Михайло Палій. АНАРХІЗМ НЕСТОРА МАХНА, 1918-1921. Один аспект української революції. В-во Вашінґтонського університету, Сіеттл і Лондон, 1976. 428  ст. $14.50.

 Michael Palij. The Anarchism of Nestor Makhno 1918-1921. An Aspect of the
Ukrainian   Revolution.   University   of   Washington   Press,   Seattle   and
London, 1976. 428 pp. $14.50.

У видавництві Вашінґтонського університету в Сіеттл, як сьома книга публікацій про Росію й Східню Европу Інституту для порівняльних і заграничних реґіональних студій (давніше: Далекосхідній і Російський Інститут) появилася книга д-ра Михайла Палія про махнівщину в Україні (1918-1920), яку атвор називає "аспектом української революції". Це є докторська дисертація автора, яку він присвячує Батькові та Матері. Познайомившись з книгою автора до подробиць, розуміємо теж добре глузд цієї присвяти. Українські батьки молодих науковців завжди радітимуть, коли їх сини вважатимуть доцільним писати научні праці, для англо-саксонського світу, на українську тему. Своєю присвятою, д-р М. Палій підкреслив, що він свій національний обов'язок виконав.

Добре, але при чому тут махнівщина, хіба вона своєю "чорною" анархією не причинилася до того, що в першій своїй визвольній війні, український народ зійшов переможений з поля бою? Чому писати грубу книгу про "батька" Махна, який може бути "героєм" хіба анархістів-теоретиків сучасного світу або для їх учнів, фанатичних молодців і дівиць у різних терористичних бандах, що розвивають свою "діяльність" у всьому світі, головно в Німеччині й Франції, на Близькому Сході, в Південній Америці? Коли український читач побачить книгу д-ра М. Палія і прочитає її заголовок, він може відвернутися від неї з неохотою чи навіть відразою, і тоді зробить найбільшу помилку! Бо книга д-ра М. Палія є найсоліднішою, найвичерпнішою й наоб'єктивнішою історією не тільки махнівщини, але й усієї української революції від "батька" проф. Михайла Грушевського й початків Центральної Ради й аж до останніх пострілів і зривів ґранат у великому українському повстанському бою проти червоної Москви в 1921 році. І що нас особливо вдоволяє, це те, що на події визвольної війни українського народу проти Польщі й проти червоної та білої Москви, кладеться автором особливий наголос. Так, це була війна, кривава, жорстока, завзята, безпардонна, війна за бути чи не бути. Це не були "визвольні змагання", про які складено міт під звуки гітари, бо ж ніхто в цих "змаганнях" не копав "бальону", не кидав диску і не змагався за першенство в ситківці. Це була війна і це була тотальна війна за знищення противника. У цій війні, червона Москва не завагалася, вперше в історії, вжити бактеріологічні методи війни, поширення пошести тифу в українській армії, щоб її знищити й її позбутися, як противника. Елеґантний термін "визвольні змагання" каже нам забувати про характер нашої визвольної війни 1917-1920 рр. і тому вважаємо великим позитивом праці д-ра М. Палія, що в його книзі часто нагадується про те, що ми були тоді у жахливій війні за своє існування, і даються численні до того приклади.

Отже, працю д-ра М. Палія можна назвати, перш за все — історією визвольної війни українського народу. Що тут, у поле зору нашого автора ввійшла теж махнівщина, її ідеологія, військова організація, політика у відношенні до інших збройних сил (червона й біла московські армії), що боролись за здобуття України, одним словом повна історія махнівщини, то це явище цілком закономірне. Махнівщина була ділом частини українського народу, вона вела збройну боротьбу проти ворогів України і вона належить до історії визвольної війни, щоправда, як фактор, що не сприяв осягненню наших головних цілей: визволення й побудови української держави, і то навіть тоді, коли "армія" Махна "браталась" з українською армією й ішла з нею одному фронті проти спільного ворога. "Махнівщина" існувала й ми це мусимо визнати та написати її об'єктивну історію. Ми не можемо наслідувати того американського фармера, що, побачивши в цирку жирафу, заявив коротко: "А я таки не вірю, що щось таке існує!" "Махнівщина" існувала й д-р М. Палій написав ЇЇ об'єктивну історію, але заслуга його в тому, що він історію цієї махнівщини показав на широкому фоні тогочасної історії українського народу, зокрема на тлі ґрунтовної його визвольної боротьби.

Було б великою помилкою думати, що д-р М. Палій — це симпатик анархістичної течії, чи звеличник Нестора Махна, яких, до речі, в сучасному світі не бракує і, звідтіль, і деяке заінтересування цього світу Махном. Ось, в США і в Канаді появилися дві більші студії про Махна англійською мовою (Дейвіда Футмена і Віктора Петерса й декілька менших) у своїх висновках, д-р М. Палій ставиться до Махна і його анархізму, стверджуючи, що провал махнівщини стався тому, що Махно не зумів створити собі позитивної мети, ні як українець, ні як анархіст. Це йому перешкодило співпрацювати не тільки з українською армією й іншими українськими партизанськими загонами, але й перешкодою теж створити "вільну громаду" (анархістичний ідеал) на території, контрольованої його "армією". Звичайно, з авторових висновків не будуть вдоволені сучасні "махнівці" (типу покійного проф. Василя Дубровського чи Микити Мироненка, що вважали Махна українським національним героєм), ані наші молоді студенти-махнівці (є така, доволі чисельна група), які розгубивши ідеали, що вони їх раніше визнавали, чіпилися Нестора Махна як останньої своєї дошки  рятунку.

Так чи інакше, аигло-саксонський й український читач отримав тепер книгу, що  його точно й  об'єктивно інформує про все, що діялося в Україні в роки революції (1917-1921) і в роки визвольної війни (1918-1920). У ній, крім "армії" Махна, виведено на історичну сцену дії Армії УНР, УГА, Червоної армії, Добровольчої армії ген. Денікіна (і Вранґеля в 1920 році), численні українські партизанські загони. Немає де правди діти, в усіх цих справах американський читач є повний іґнорант, але й український читач не багато відбіг від нього. Не знаємо, чи схочуть англо-саксонці, крім експертів, читати цю книгу, але український читач міг би багато з неї скористати. Врешті він довідався б про справи, про які повинна бути поінформована кожна інтеліґентна людина. Коли йдеться про засяг інформації, що її подає в своїй книзі д-р М. Палій, то його працю можна, під кожним оглядом, уважати піонерською. Немає іншої книги англійською мовою, що могла б заступити книгу д-ра М. Палія. На подібні теми писали англійською мовою праці: Адам Аллен (антиукраїнський памфлет), Карр (совєтофільські висновки), Ричард Пайпс (Гарвард, 2-ге вид. доволі добре), Решетар ("Українська революція"), Стюарт (доволі добрий огляд воєнних подій), але це все праці старші, з яких жодна не має цього научного апарату, що її має праця д-ра М. Палія. Бо научна вартість книги нашого автора таки дійсно велика: погляд на зміст говорить нам про продуману організацію матеріялу, понад 100-сторінкова бібліографія і майже 50 сторінок приміток свідчать про максимальне використання джерел. Без перебільшення, мені заімпонували авторове знання українських джерел (їх не знайдеш в одній біблітеці, вони розкидані по всьому світі, якщо взагалі дослідникові доступні) і використання їх у праці. Англо-саксонські дослідники часами бояться використовувати українські джерела в своїх працях. Д-р М. Палій показав, що ці джерела можна використовувати, бо зрештою кожне джерело можна використати, стосуючи в його розборі наукову критику, цю засаду д-р М. Палій стосував у своїй праці і тому подані ним факти, здебільшого, мають багатократне потвердження з різних джерел.

Книга д-ра Михайла Палія заслуговує на те, щоб вона стала настільною книгою кожного українця на чужині. Вона заслуговує теж на обширну, научну рецензію у відповідному місці, напр. в "Українському історикові". Думаю, що авторову інтерпретацію різних джерел, з якою можна не погоджуватися, можна буде розглянути в такій рецензії. У цьому місці, бажаю порушити тільки одну справу. Всі ми, що писали коли-небудь про от. Григорієва (включно з американським професором Артуром Е. Адамсом) називали його "Матвієм" (так подавали джерела) і знали, що він походив з м. Олександрії на Херсонщині. Дехто вказував на його походження з козацького стану ("сословія"), напр. проф. А. Е. Адамс. У книзі д-ра М. Палія вперше названо от. Григорієва — Никифором і подано його подільське походження (з містечка недалеко Кам'янця). З нотаток знаємо, що цю інформацію отримав д-р М. Палію від Степана Риндика з Чікаґо.

Це є дуже цікава справа і я, звичайно, зробив заходи, щоб її вияснити. Чи немає тут часом поміщання ідентичностей, а саме от. Матвія Григорієва з  Никифором  Григорієвом,  визначним діячем УПСР  (партії укр. есерів), дійсно уродженцем Кам'янеччини на Поділлі, який в уряді УНР займав різні пости, а після визвольної війти прибув до ЗСА, де під своїм прізвищем видав декілька книжок в англійській мові. Помер 1953 р., в останніх роках займаючи пост керівника українського відділу "Голосу Америки". Никифор Григоріїв — наш (за тією кличкою він був відомий) як і от. Матвій (?) Григоріїв брали живу участь в українізації російської армії в 1917 році і хтось, хто Н. Григорієва з цієї роботи знав, міг обох легко помішати. Можна сумніватись, чи людина, народжена на Поділлі, могла мати цей вплив на людність Херсонщини, що її мав місцевий уродженець — Матвій (?) Григоріїв. Читачів "Вістей комбатанта" прохаємо вияснити цю справу, якщо вона їм відома, а теж просимо познайомитися з книгою д-ра М. Палія. Легкий літературний стиль, що ним володіє автор, тільки заохочує кожного до читання цієї цікавої й  потрібної книги.




Л. Шанковський

Шукати в цьому блозі

Популярні публікації