ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

неділя, 15 січня 2017 р.

РОЗМІЩЕННЯ КОНСУЛЬСЬКИХ БЮР ДЛЯ ЧЕРВОНО-ХРЕСНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918-1923 РР.

Д-р В. Трембіцький


Австро-Угорщина  
                                             
                А. Петрушевич, опісля А. Данко — ген. консул у Відні 1918 р., О. Семенів — ген. консул у Відні 1919-20, д-р А. Окопенко — голова УВСМісії 1919-20.

Азербайджан

                В. Кужім — консул в Баку 1918.

Чехословаччина

                В. Драгомірецький — В. О. консул в Празі 1920, П. Стефанів — консул в Ужгороді 1920, Ст. Смаль-Стоцький — голова УВСМісії 1919-20.

Всевелике Військо Донське

                 В. Міценко — консул в Новочеркаську 1918-19.

Грузія

                 П. Куцяк — ген. консул в Тбілісі 1917-18, Л. Лісняк — ген. консул в Тбілісі 1918-19, П. Засядко — консул в Батумі 1919-21, П... — віце-консул в Батумі 1919-21.

Німеччина

                 В. Оренчук — консул в Мюнхені 1919-20, д-р Журавель — голова УВСМісії 1918-19, д-р К. Воєвідка — голова УВСМісії 1919-20, П. Холодний — голова УВСМісії 1920-21.

Греція

                 Л. Лямбріонідіс — В. О. консул в Атенах 1919-20.

Італія     
                                     
                 М. Єреміїв — В. О. консул в Римі 1919, С. Мако — В. О. консул в Римі 1920-21, А. Чехівський — В. О. консул в Римі 1920-21, О. Сервюк — голова Надзвичайної Місії для справ полонених.

Кубанський Край

                  П. Понятенко — консул в Катеринодарі.

Польща
 
                  П. Нулюс — консул в Варшаві 1918, П. Павлюк — консул в Варшаві 1919, д-р Е. Лукасєвич — голова УВСМісії 1919-20.

Литва                                                                                       '

                  П. ... — консул у Бильні 1918, І. Красковський — консул в Ковні 1919-20.

Румунія
 
                 О. Чоботаренко — консул в Ясах 1918.

Російська СФСР
 
                  П. Лященко — віце-консул в Москві 1918, С. Веселовський — ген. консул в Петербурзі 1918, А. Багрій — консул в Самарі, Є. Яковлів — консул в Саратові, П. Бачило — консул в Казані.

                   Консульські (репатріяційні) агенції були відкриті в Архангельську, Астрахані, Курську, Орші, Пензі, Рибінську, Царицині, Тулі та Вороніжі.

Сибірська Республіка
 
                    П. ... — консул в Томську, П. ... — консул в Тобольську, П. Яновецький — віце-консул в Новомиколаївську (Новосибірську), П. Твердовський — консул в Харбіні.
Консульські агенції були в Благовіщенську, Імані, Хабаровську, Миколаївську н/Ам., Читі, Никольську Уссурійськім, Петропавловську на Камчатці та Свобідному.

Швейцарія
 
                     Е. Сокович — консул в Цюріху.

Туреччина

 
                     М. Любимський — В. О. консул в Царгороді  1918, Л. Лісняк — консул в Царгороді 1919, М. Ковальський — В. О. консул в Царгороді 1919, М. Любимський — В. О. консул в Царгороді 1920-22.

Білорусь  
                                                                                                       
                      П. ... — консул в Мєнску. 
                                  
Югославія
 
                      Д-р Вербинець, сотн. П. Франко, хор. Ганківський — Члени Української Військово-Санітарної Місії в Београді.

                      Для кращої орієнтації розміщення українських консулятів по містах, нижче подається список їх в абетному порядку та із зазначенням клясифікації їх.

Генеральні консуляти були в:

 
                      Берліні, Москві, Петербурзі (нині Ленінград), Тбілісі та Відні, разом 5 установ.

Консуляти були в:
 
                      Атенах, Баку, Батумі, Берні, Букарешті, Будапешті, Чернівцях (від 1919-21 рр.), Данціґу (Ґданську), Галаці, Женеві, Харбіні, Гаазі, Гельсінках, Істанбулі, Ясах, Казані, Катеринодарі, Кавнасі, Копенгазі, Лондоні, Новочеркаську, Мєнську, Мюнхені, Омську, Празі, Ризі, Римі, Римі при Папському Престолі, Самарі, Саратові, Штокгольмі, Талліні, Ташкенті, Тобольському, Томську, Ужгороді (1919-20 рр.), Варшаві, Вільнюсі, Владивостоку, Еревані та в Цюріху. Разом 42 консульські установи.

Віце-консуляти були в:

 
                      Москві, Новомиколаївську (нині (Новосибірську), Орші та в Сухумах, разом чотири установи.

Консульські аґенції були в:
 
                      Архангельську, Астрахані, Благовіщенську, Імані, Хабаровську, Курську, Миколаївську на Амурі, Никольську Уссурійськім, Пензі, Петропавловську на Камчатці, Рибінську, Свобідному, Царицині, Тулі та в Вороніжу. Разом було 14 цих же установ.

                      В пляні було відкрити у 1920 році консульські установи в Адані, Бейруті, Ізмірі, Дамаску, Єрусалимі, Лєпая та в Трапезунді, разом сім установ.

                      Тут вичислені консульські представники подані лише ті, які мали сповняти у більшості репатріяційно-траспортову службу, нести санітарну та червоно-хресну допомогу полоненим та обездоленим втікачам чи часовим емігрантам.

                       Поминено в списку консулів чи консульські бюра, які мали сутоекономічний, торговельно-транспортовий характер чи навіть політичний.              


понеділок, 26 грудня 2016 р.

ТРИДЦЯТИЛІТТЯ "ЯЛТИ"

 (Ганебна річниця)


Полк. К. Мандзенко


                      У лютому місяці цього року сповнилось 30 років від часу підписання в Ялті трактату Великої Трійки.

                      В склад згаданої Великої Трійки входив і недавній союзник Гітлера — совєтський диктатор Сталін, який, завдяки зміненим політичним обставинам та дипломатичній грі, у Нюрнберзькому процесі проти німців не засів на лаві підсудних, на якій для нього було місце за всі невибагливі злочини, нищення, розстріли, голод і жахливі методи поступовання по відношенні до уярмлених ним народів. Навпаки, йому вдалося уникнути відповідальности і, користаючи з короткозорої політики Заходу, змінити віху та перейти зі стану члена-кандидата Осі Пакту Трьох до Великої Трійки Альянтів, як рівноправний її член, стаючи в колі переможців західніх держав і здобуваючи більш неправдами як правдами становище однієї з двох світових надпотуг.

                       На підставі спогадів і фактів, а головне на підставі документів судового процесу в Нюрнберзі, незаперечними даними хочемо по-перше насвітлити ролю Совєтського Союзу зперед 2-ої Світової Війни, як прихильника плянів Гітлера і його союзника і тим переконати тих, що відкидають згадану передвоєнну концепцію.

                       Рік перед вибухом 2-ої Світової Війни в Мюнхені відбулась політична конференція з участю представника Великої Британії — Чамберлена, яка вирішила незавидну долю Чехословаччини, на що погодився і французький політик тих часів Деладіє. Як і при інших оказіях тоді Совєтський Союз на тій конференції був поминений. В той час Гітлер не був певний щодо становища Сов. Союзу. Тоді поміж німцями і Сов. Союзом не був ще нав'язаний як слід контакт.

                        На два тижні перед ударом на Польщу, Гітлер відбув конференцію з італійським міністром закордонних справ графом Чіано, який поінформував, що Італія ще не є готова до війни і що Муссоліні бажав би відложити інвазію на Польщу, а взамін за це пропонує відбути міжнародню конференцію. Ця зустріч відбувалась у Берхтесґадені.

                        Продовж одного тижня від часу конференції з Чіано, в Москві був підписаний німецько-совєтський пакт неагресії — (1939). До цього у великій мірі на наказ Сталіна спричинився совєтський міністр закордонних справ Молотов.

                         Союз Сталіна з Гітлером набирав все більшої сили. І так, по закінченні польської кампанії, дня 23 вересня 1939 року, Гітлер, промовляючи до своїх чільних командирів, висловив задоволення з приводу підписання пакту неагресії, вказавши, що пакт зі Совєтським Союзом забезпечує німцям запілля. При цьому Гітлер зазначив, що пакти дотримуються тільки так довго, як довго вони є потрібні і що в цю хвилину Сов. Союз не являє собою небезпеки і що совєтська армія являє собою малу вартість. Силу Совєтів німці оцінювали тоді на близько 100 дивізій піхоти, 25 дивізій кінноти і також більш-менш 30 дивізій змоторизованих. Зпосеред чільних совєтських командувачів одинокого маршала Тимошенка вважали німці видатною постаттю. Генеральний німецький штаб вважав, що Совєти не можуть дозволити собі на яку-будь більшого масштабу операцію і навіть відворот, коли прийшлося б губити терени, через те, що Балтійські держави і особливо Україна являється для Совєтського Союзу життєвими центрами забезпечення неабиякого значення.

                          Гітлер числився з фактом, що пакт неагресії з Совєтами потриває рік, або два роки. В дійсності він тривав 21 місяць. Впродовж того часу в німецько-совєтських відносинах домінував переважно господарський чинник. У тому часі, в половині жовтня 1939 Совєтський Союз запропонував німцям т. зв. "Північну Базу" біля Мурманська. Увесь час переводив для німців будову підводних човнів, підтримував насилену доставу матеріялів, харчів і сирівців та всебічну совєтську господарську допомогу, що мала рішальне для німців значення. За це Совєтський Союз від німців діставав воєнні матеріяли і навіть 4 листопада 1939 року Сов. Союз зажадав передання панцерників "Зайдліц" та "Люцов".

                           Вибухає совєтсько-фінська війна. Молотов з наказу Сталіна спішить запевнити німців, що мовляв "головна ціль Сов. Союзу лежить у південно-східній Европі та над Чорним морем".

                          У тому ж часі Молотов ставить далекойдучі вимоги щодо воєнних матеріалів взамін за господарську допомогу. Він вимагає, аби німецька фльота передала вже не тільки панцерники "Люцов" і "Зайдліц", а також панцерник "Принц Евґен", а крім того конструкційні пляни панцерника "Бісмарк" та "Тірпіц" як також панцерних веж. Заходи Совєтського Союзу були полагоджені відмовно.

                         У тому часі головні командувачі Гітлера як і цілий світ роблять цілковито помилкові висновки щодо мілітарної слабости Совєтського Союзу на підставі фінляндської кампанії.

                       Оцінка німецького генерального штабу від 31 грудня 1939 року звучала так: "Совєтська маса не може мірятися з модерно озброєною і краще керованою армією".

                       Проте все німецько-совєтські переговори і співпраця економічного характеру розвивались успішно.

                       Наступає інвазія Норвегії і Сов. Союз зголошує своє заінтересування, а навіть виказує зрозуміння та підтримує німецькі воєнні плянування. Німецький амбасадор в Москві повідомляє про дуже позитивне наставлення совєтської преси до німецьких мілітарних успіхів і навіть в одному зі звітів шефа штабу адм. Редера з 5 червня 1940 року згадувалося про те, що офіційне поведення Сов. Союзу дотепер цілковито поправне, хоч у тому звіті не була виключена можливість спроб повільного саботажу економічної співпраці. Натиск Совєтського Союзу на Литву і Естонію вказував на бажання осягнути цілковите панування над тим районом.

                      Берлін почав поважно непокоїтися, щоб Москва "не прохолола скорше, ніж це бажане, себто, поки Гітлер буде готовий зайнятися  червоною армією".

                      Тим часом події розвивалися і німецько-совєтський союз, як видавалося назовні, все зміцнювався. Була певність, що, на випадок німецького маршу на Балкани, Сов. Союз заховає невтральність. Ця та інші справи були обговорені з Молотовим у Берліні 10 листопада і два дні пізніше Гітлер видав свої напрямні ч. 18 про політичні розмови з Совєтським Союзом. Незалежно від того Гітлер приготовлявся до кампанії "Схід".

                       Вислід розмов з Молотовим німці вважали задовільним і 16 листопада 1940 року Німеччина прийняла рішення такого змісту:

                      "В найближчому часі ми не створимо тривалого пакту з Сов. Союзом. Проте є дані до того, що Сов. Союз готовий приєднатися до Пакту Трьох, але лише після вияснення ряду певних проблем".
 
                     Молотов, поінформований про намічений марш німців на Балкани, спротиву не вніс. До згаданих вище проблем, що були до вияснення, він зголосив пропозицію створення корисних умов для совєтських впливів у Болгарії, подібних до впливів Німеччини в Румунії.
В дальшому, йдучи на руку Сов. Союзові, німці, висловивши своє незаінтересування в справі турецького домінування в Дарданелах, зайняли прихильне становище в справі домагань Сов. Союзу щодо утримання совєтських баз, як рівнож щодо одержання Совєтами турецького Карсу й Ардагану. Коли після цих нарад Молотов повернувся до Москви, світ губився в прерізних здогадах — чи Сов. Союз дійсно приєднався до Пакту Трьох.

                    Дня 15 грудня 1940 року шеф німецького генерального штабу зголосився до Гітлера з готовим пляном операцій на сході. Фюрер висловив згоду і дня 18 грудня того ж року видав напрямні ч. 21, що звалися "Плян Барбаросса".

                   У міжчасі Совєтський Союз приготовляв і пересилав достави цінних харчових продуктів та сирівців.

                   Гітлер робив натиск на те, щоб маскувати свої заміри супроти Совєтів. Вже під час конференції дня 14 серпня 1940 року шефа департаменту воєнного промислу з фельдмаршалом Ґерінґом було згадано, що Гітлер вимагає точности в доставах для Сов. Союзу тільки до весни 1941 року і що після того часу німцям не залежатиме на цілковитому заспокоюванні совєтських вимог.

                   Дня 11 січня 1941 року Німеччина і Совєтський Союз підписали нову, великого значення, умову відносно господарських справ, щодо переселення людности та щодо граничних справ.

                   Тим часом до Берліна напливали неспокійливі звіти з Балканів, де помічувалось вже совєтські впливи. Рівночасно в Москві німці зауважили пожвавлену бритійську дипломатичну діяльність. Довідавшись про це, Гітлер назвав Сталіна "холодним, як лід, шахраєм". Ще перед тим Гітлер зі своєю розвідкою розпізнав добре Сталіна і його політику, що й стало причиною недовір'я. З другого боку Сталін рівнож став недовіряти німцям та, збагнувши, що грає не другу а третю скрипку, став прислухатись до західньої дипломатії та підготовлятись до зміни віхи.

                    Між іншим, є дуже цікавою обставиною те, що 24 квітня 1941 року амбасадор Великобританії передбачував дату удару на Совєтський Союз на день 22 червня 1941 року.

                     Остаточний реченець удару з початку був визначений на год. 13-ту дня 21 червня 1941 року. Після того, відкликаючи попередній наказ початку операцій, був виданий другий наказ з усталенням часу початку наземних і повітряних дій на год. 3:30 дня 22 червня 1941 року.

                     Ми подали деякі дані, якими стверджується факт, що Сов. Союз був і діяв у повному порозумінні з гітлерівською Німеччиною, як її союзник.

                     З днем 22 червня 1941 року, виконуючи свій плян "Барбаросса", німці виступили збройно проти Совєтського Союзу, розгромлюючи совєтську армію та змушуючи її до відступу.

                     Загальні невдачі, панічний відступ армії, брак амуніції, транспорту, харчів тощо, змусив вчорашнього німецького союзника Сталіна шукати спасіння у альянтів і стати в нещасті їх союзником. Альянти врятували. Америка дала зброю, виряд, амуніцію, транспорт, харчі і все що треба, за що після закінчення війни, діставши знижку, ще й досі Совєтський Союз не заплатив.

                     В результаті, завдяки політиці Заходу, Сов. Союз на чолі зі Сталіном зайняв місце серед переможців 2-ої Світової війни і на тій підставі після переможного закінчення війни Сталін брав активну участь на рівних правах у нарадах Великих Трьох, що вирішували долю цілого світу. Представники недавнього ще німецького союзника — Совєтського Союзу брали участь з рішальним голосом у складі суду Нюрнберґського процесу.

                    Це все нерозлучно пригадується тепер у 30-річчя ганебного Ялтівського трактату, що був в результаті торгів у Криму оголошений 12 лютого 1945 року.

                    Згадуючи той трактат, трудно уявити якусь більшу гіпокризію від тої, до якої допустились тоді шефи альянтських урядів супроти свого союзника — Совєтського Союзу, якого президент Ф. Рузвельт назвав "натхненням світа", а бритійський уряд в умові про взаємну допомогу зобов'язався не підписувати з "третьою стороною" умов, шкідливих для "льояльного союзника".

                    Мільйони американських вояків і союзних держав йшли до боротьби і гинули у переконанні, що своєю кров'ю і жертвами запевнять уведення в життя величних засад Атлянтійської Хартії, яка між іншим голосила, що кожний нарід матиме право вибору устрою й уряду, які йому відповідають. Ф. Рузвельт і В. Черчіл, кидаючи на поталу совєтським ордам народи середньої і східньої Европи, зламали не тільки зобов'язання супроти Атлянтійської Хартії, а також впровадили в блуд власних вояків. Вони виказали приголомшуючу короткозорість, бо ж сім років перед тим обидва критикували покірливість Чамберлена і Деладіє супроти Гітлера, що залишили напризволяще чехословацького союзника. "Мюнхен" стався символом шкідливого замирення з арогантським диктатором, бо замість утривалення миру приспішив вибух війни. "Ялта" була повторенням "Мюнхену", але на більшу скалю, бо віддано було у неволю не один, а кілька народів, що нараховували понад 100 мільйонів людей.

                   Рік після "Мюнхену" вибухла 2-га Світова війна, що її викликав Гітлер з відома і прихильності до цього свого союзника Сталіна.

                   Серія воєн і конфліктів були наслідком "Ялти": громадянська війна в Греції, спроба опанування Ірану, бльокада Берліну, війни на Малаях, в Кореї і у В'єтнамі, ізраїльсько-арабський конфлікт, що допровадив вже до чотирьох воєн і загрожує вибухом нової війни.

                   Говорять же, що Альянти виграли війну, але політики програли мир. Не хотіли пам'ятати, що Сталін був вірним союзником Гітлера і коли б німці не виступили війною проти Совєтів, Сталін був би може німецьким союзником до кінця війни. Сталін був змушений до війни несподіваним нападом свого недавнього союзника Гітлера і, користаючи з величезної допомоги Заходу, реалізував свої імперіялістичні пляни.

                   Всі дотогочасні імперіялістичні посунення Сталіна як знищення незалежности України, Білорусі та інших народів у 1919 і 20-их роках, як рівнож знищення за допомогою Гітлера у 1939 році, іншими словами всі совєтські "здобутки", осягнені до спілки з Гітлером, Ф. Рузвельт і В. Черчіл до спілки зі Сталіном затвердили у 1945 році, додаючи Сталінові цілу середню Европу. Одинокою державою, яка здобула великі користі у 2-ій Світовій війні був і є Совєтський Союз.

                  Володарі Кремля, бачучи брак волі, а також розуміння дійсности серед провідників Заходу, навіть не виконали всіх постанов, надзвичайно корисних для них договорів у Ялті, бо й так всіх "благ" було забагато. Не допустили до вільних виборів у Польщі, силою накинули Чехословаччині уряд і помимо довгих 30 років від часу закінчення війни в Европі, совєтські збройні сили знаходяться у всіх країнах, зайнятих у часі переслідування відступаючих німецьких військ.

                    Отож, не вільно нам забувати ганебних трактатів у Ялті, як і не вільно припинити боротьби з духом угодівства, який сьогодні далеко живіший, ніж кілька років тому. Ми не є проти так зв. "відпруження", але не можемо погодитися з односторонніми поступками, корисними виключно для Совєтського Союзу.

                     Всіми можливими заходами і засобами не припинимо боротьби, поки Український Нарід не стане знову господарем у власній хаті.        

пʼятниця, 9 грудня 2016 р.

Спіть, хлопці, спіть...

Богда     
    
                        І знову жита на Брідських полях прибирають золотої краски, як тоді, у липневі дні, коли розгорялися бої у нерівному змагу, коли сотні, тисячі падали на тих ланах. Не глядіть за могилами — їх нема, тільки кругом хвилює золоте море, а тут і там волошки, немов очі поляглих, дивляться у небо, благаючи про пімсту, і маки — ах, ці маки — горять червінню, немов виссали кров з землі.

                        Усюди царить тишина. Навіть жайворонок, той Божий співець, не побачивши свого відвічного господаря-ратая, грудкою скотився долів і замовк. Може він прислуховується до пісні тих, що із співом на устах ішли до бою?..

                         Сумує рідне поле. Але пам'ять про них живе в душах народу. Прийде час, коли біля Підлисицької Білої гори стоятиме величній пам'ятник для тих, що, наслухавшись співу батька Маркіяна, пішли захищати рідну землю.

                          А ми, ваші друзі, розкинені по цілому світі?  Ми пам'ятаємо про вас, і у липневі дні наші думки вихром несуться ген-ген на цю так далеку, але так близьку нам Україну, щоб вам передати з глибин душі ніжне і щире:

Спіть, хлопці, спіть, 
Про долю - волю тихо сніть, 
Про долю, волю вітчини.
Чи можуть бути кращі сни?   

неділя, 27 листопада 2016 р.

ЛЕВ СТЕТКЕВИЧ

           14 .V.1907 -22.ІІІ.2005

            Лев народився в селі Плотича, район Козови в Західній Україні. Рід його виводиться від Стеткевичів, білоруської шляхти - гербу Костєша.

             В 1943 р. зголосивсь до Української Дивізії „Галичина" з надією вибороти волю й кращу долю нашій Батьківщині. Вояцький вишкіл відбув в Гайделяґрі, де рівнож перейшов перевишкіл для суддів. Пізною осінню відбув першу воєнну кампанію на Підляшші-Холмщина проти партизан Ковпака. По закінченні перевишколу, як комендант 1-ої чоти 1-го запасного полку, був учасником бою під Бродами - село Куткір, там був поранений. По повороті з-під Бродів відбув зброєвий вишкіл тяжкої зброї в Бенешеві, коло Праги, як „фаєрверкер", був призначений до 4-ої сотні 30-го полка і з ним перебув всі воєнні дії: Словаччина, Югославія і Фельдбах. По війні попав до табору полонених в Белярії-Ріміні, Італія. Там був активним разом з Орестом Городиським в організації преси "Життя в таборі".

              Був організатором Студентської Громади, уложив Статут і був теж співорганізатором Народного Університету - був його віце-редактором, деканом права і економіки. З табором перебув опісля до кінця полон в Англії, а осінню 1948 р. був звільнений до Німеччини, а звідси в 1949 р. переїхав до США, до Нью-Йорку, став членом-основником і головою Братства „Броди-Лев" та підписав його чартер; підписав також з Робітничим Союзом умову побудови Пам'ятника Поляглим.

             Лев залишив по собі добру пам'ять і тривалий пам'ятник - написав і сам видав спомин „Як з Бережан до кадри".

ПЕТРО ПІЖИЦЬКИЙ


            4. VII. 1922 - 22.ІІІ.2005


             Народився Петро в селі Метенів, повіту Зборів, Тернопільської області, в свідомій родині Матвія і Анни, а працював на господарстві до приходу совєтів. В 1941 році господарство забрав колгосп і Петро став до праці при будові мостів, а з приходом німців працював на залізничній станції в Зборові.

               9 травня 1944 року, вибираючи між совєтською армією і українською Дивізією, вступив до Дивізії і виїхав на вишкіл до Кіртґану, а відтак до Нойгаммеру.

                   З 7-ою сотнею 29-го полку виїхав до Старої Бистриці у Словаччині і після військових маневрів був переведений до Нової Бистриці на постій. Тут був переведений до „яґдцуґу" і виїхав в Югославію на боротьбу з тітовськими партизанами. У бою „яґдцуґ" потерпів втрату трьох убитими і чотирьох раненими. Після 6 тижнів в лікарні в Ґрацу воював біля Фельдбаху аж до закінчення війни.

                   Після шести таборів полонених в американській зоні був звільнений з полону в Реґенбурзі й працював в німецькому селі Ехінґ до 1948 року. Прибув до Канади 10 жовтня 1948 року.

ЛЮБОМИР Е. КАЛИНИЧ


          28.ІV. 1925 - З.II. 2005

           Народжений в Перемишлі, 28 квітня 1925 р. Син о. Теофіля Калинича, бувшого катехита Української жіночої гімназії в Перемишлі та Іванни, дочки о. Йоана Яросвича, пароха у Райськім, біля Сянка. Ходив до народної школи св. о. Миколая в Перемишлі, а 1938-1939 рр. учащав до Української чоловічої гімназії в Премишлі, де закінчив дві кляси нового типу.

             Після вибуху Другої світової війни учащав до Української державної гімназії в Ярославі, де 1944 р. здав матуру. Від 1944 до 1945 року був вояком Української Дивізії „Галичина". Прикінці 1949 р. в Ґраці студіював архітектуру. В 1950 р. переїхав з батьками до США і осів у Міннеаполіс, Міннесота. Там же закінчив студії архітектури 1956 р. В 1960 р. осів у Ірвінґтон, Нью-Джерзі. Тут розвинув свою професійну практику, а також включився в мистецьке та суспільно-громадське життя.

                Від 1966 р. був заступником голови регіонального товариства „Ярославщина та Країни Засяння", головою регіонального товариства „Перемищина". Від 1973 до 1975 року був головою Товариства Українських Інженерів, відділ Нью-Йорк (200 членів) і заступником голови, відділ Нью-Джерзі.

                 Був членом НТШ, Українського Патріярхального Товариства, Об'єднання Мистців Української Сцени. Був членом відомого чоловічого квартету „Каравана", як співак і конферансьє.

                  Дописував до наших часописів та журналів.

                   Запроектував ряд будинків для української спільноти, найголовніші з них: Головний Будинок СУМА у Елленвіл, Нью-Йорк; Дім Української Культури для Української Православної Митрополії у Баунд-Бруці, Нью-Джерзі, з залею на 1100 місць; Руханкова Заля зі садочком для Української Католицької Церкви в Ньюарку; Українська Національна Кімната в Пітсбурґському університеті (найвищому у світі університетському будинку). Відкриття цієї кімнати відбулося 1990 р. в присутності біля 1000 людей і найвищих університетських властей.                        

                    У 1967 р. посадник міста Ірвінґтон назначив Любомира Калинича членом Плянувальної Комісії. На Цьому становищі він був 13 років та отримав дві почесні грамоти. Прізвище Калинича було поміщене: „Хто є хто на Сході", „Хто є хто у технології сьогодні", „Люди з осягом" (видано в Англії), „Список визначних американців", „Українці в Північній Америці".

ПАВЛО СЛОБОДЯН


                        10. VII. 1920 - 3.1.2005

                        Павло народився в селі Ангелівці Тернопільської області. На 9-му році життя Павла помирає його батько.

                         Його село належало до свідомих сіл, у ньому проживали учасники визвольних змагань, колишні вояки УГА. їхні оповідання про минулі визвольні змагання, науки місцевого свідомого священика, українські газети і книжки допомагали національному вихованні молоді.

          Політичні процеси діячів підпільної боротьби членів ОУН, а згодом кривава окупація, московсько-більшовицька, збільшила бажання збройно протиставитись наїзникам. Для тієї боротьби зродилась УПА. Рівнож ідея створення Дивізї „Галичина" була привабливою, бо давала змогу перейти модерний вишкіл і дістати зброю в руки з надією, що повториться ситуація 1918-го року, коли УСС-и стали зародком УГА.

              Добровольців до Дивізії зголосилось десятки тисяч - не забракло між ними і Павла. В Дивізії він успішно пройшов вишколи, пережив важкі і небезпечні ситуації в боях та щасливо діждався закінчення війни. Дальша доля Павла зв'язана з долею більшости вояків Дивізії. Спершу дворічний побут в таборі полонених в Італії, а згодом півторарічний в таборах в Англії.

По кількох роках побуту в Англії, переїздить до Аргентини.


Шукати в цьому блозі

Завантажується...

Популярні публікації