ЗА БАТЬКІВЩИНИ ПРАВО – ЗА ПРАДІДІВ ЗАКОН !

субота, 15 лютого 2020 р.

СТАРШИНИ В УГА



Нам пишуть


У спогадах про наші визвольні змагання в роках 1918-1920, а також у статтях на цю тему в нашій пресі, деякі автори подають, що одною з причин невдач наших визвольних змагань був брак фахових військових старшин. Наша молодь в австрійській державі не цікавилася чи не любила військової служби, і по відбуттю обов'язкових літ служби, не залишалася в ній, щоб робити військову кар'єру чи набути фахового військового знання.

В дійсності справа виглядала дещо інакше. В австро-угорській армії, з якої в 1918 році вийшла Українська Галицька Армія, було дещо старшин, у тому й булавних (штабових), навіть у генеральських ранґах. Лев Шанковський у своїй праці "Українська Галицька Армія" (Вінніпеґ 1974) подає прізвища українців генералів, як: Антін Лаврівсьний, Осип Доброволя-Вітошинський, Степан Кобилянсьний і Фелікс Шепарович. В УГА вони не служили, бо два перші померли перед постанням УГА, а два останні з невідомих причин не служили в УГА. Крім цих генералів були ще старшини нижчих булавних ранґ, згадати б хоч таких, як: В. Курманович, М. Тарнавський, Г. Степанів, Й. Дяків, О. Микитка, чи О. Красицький (підполк. австр. жандармерії). Були також старшини-лікарі, як: д-р Я. Окуневський і д-р Рожанковський у воєнній фльоті), д-р Кос, д-р Маланюк та інші. Про цих старшин автори не згадують або подають неправильно їхні військові ранґи.

В одному нашому тижневику читав я цього літа, що найстаршим ранґою українцем в австро-угорській армії був резервовий майор М. Тарнавський. Звідкіля автор цеї статті дістав такі відомості, тяжко збагнути. По-перше, резервових майорів в австр. армії не було, а М. Тарнавський був активним старшиною у 35-ім  полку краєвої оборони в Золочеві.

Певна річ, що відсотково мали ми в австро-угорській армії замало старшин, а тим самим бракувало їх в УГА, яка створилася по розпаді австро-угорської монархії. Чому так було? Чи дійсно наша молодь не любила військової служби? Відповідь на це питання дали ці тисячі молоді, що літом 1914 року зголосилися до Січових Стрільців. А втім наша молодь любила військовий однострій, а дівчата по наших селах нерадо виходили заміж за хлопців, що "навіть у войську не служив", і з цеї причини був "меншевартним".

Чому тоді так мало наших інтеліґентних хлопців залишалося у війську на постійне? Одною з причин була матеріяльна сторінка. Старшини австрійсько-угорської армії були слабо оплачувані, а кожний старшина мусів жити відповідно до свого військового ступеня, бо військо це була немов еліта суспільства. Тому на військовій службі залишалися лиш заможніші, а якщо старшина хотів одружитися, то батьки нареченої мусіли забезпечити доні "віно", щоби на випадок смерти мужа, вона мала забезпечену сторінку матеріялнього життя. Для найнижчого ранґою старшини (чотаря-лейтенанта) така сума "віна" виносила мабуть 20 тисяч корон. Таких багачів було у нашому суспільстві небагато, тому й дружину між своїми знайти нелегко, а одружуватися з чужинками не було звичаєм (як тепер). Для залюбленого старшини був один вихід: залишати військову службу і шукати собі іншої праці — при залізниці, пошті, або в інших установах. От тому не мали ми фахових старшин на вищих командних місцях, а резервові, при найкращій волі і героїзмі, не могли їх заступити, не маючи відповідної військової підготовки. Тому на вищих командних постах в УГА були старшини неукраїнці, в більшості німці, народжені на території, що входила в склад української держави, а тим самим були обов'язані до військової служби. Так було і в інших державах, що постали на руїнах австрійської імперії.


Бофало, Н. Й.                                                                       О. Залеський


пʼятниця, 7 лютого 2020 р.

СПОМИН З ВОЯЦЬКОГО МИНУЛОГО


В.  Горбатюк


Після легкого поранення в ногу на Мадярщині, мене перевезено до військового шпиталю у Відні на Марія Гільфер Штрасе, де перебув я два і пів тижня.

Коли рана почала уже гоїтися, переїхав я до відпочинкового шпиталю у гірську околицю, 55 км. на захід від Відня, до малого містечка Вайсенбах. У цьому шпиталі в той час перебувало 350 ранених вояків, самі німці з вермахту. Коли ця вермахтівська братія побачила мене в мундирі з невермахтівськими відзнаками, ставилась до мене із застереженням і не дуже по-товариськи, що відразу я запримітив.

Було це перед Різдвом 1944 р. У шпиталі приготовлялися зустрічати Різдва Христове. Багато німців, отримавши відпустку, поїхало на свята додому. Усі, котрі залишилися в шпиталі, по-своєму готовилися  до Різдва.

Врешті прийшов Святий Вечір. До великої шпитальної залі зійшлися усі жителі шпиталя, лікарі, медсестри, вояцтво та шпитальна обслуга. До багатьох приїхала родина. Усі безмежно раділи. Свят-вечірня атмосфера з'єднала усіх німців у одну велику родину, до котрої тільки я не міг належати з причини моєї національности та відмінних відзнак на мундирі, що для мене було дуже болючим тому, що пішов я до Української Дивізії, одначе проти моєї волі, в бігу тогочасних воєнних обставин, я попав до німецьких частин, до яких вермахт ставився досить неприхильно.

Після святочного слова, побажання веселих свят для усіх головним лікарем (шефарцтом) директором шпиталю, поіменно почали викликати усіх та вручати святочні подарунки від родини та від команди тої військової частини, до котрої даний вояк був приналежний.

Не сподіваючись від нікого жадного подарунка, я сів собі окремо в кутку та приглядався цій радіючій німецькій "гавфі" з почуттям невимовної самітности тут серед чужого оточення. Я снував думки про наш український Святий Вечір, про родину та друзів, котрих залишив я на фронті під Будапештом.

Уже майже при кінці церемонії роздавання подарунків, нараз пролунало моє ім'я, що збудило мене з глибокої задуми. Мені вручено подарунок від команди моєї військової частини, на що усі присутні звернули особливу увагу, а в парі з цим, довелось мені почути сказане кимось притишеним голосом "дер фердамте есес ман", що боляче мене вразило.

Я збирався уже вийти з залі, коли нараз знову викликають моє ім'я та кажуть, що хтось прийшов відвідати мене й жде на коридорі.

З великою цікавістю виходжу я на коридор і стрічаю двох молодих мужчин вбраних по-цивільному. Поздоровившись, вони кажуть, що довідались, що в цьому шпиталі є один українець і прийшли відвідати, при чому вручили мені українську книжку та кілька українських часописів. Це був мій найкращий дарунок, який я коли-небудь у моєму житті отримав. Це було рідне слово, живе і друковане серед чужого і неприхильного середовища в чужій країні, у Різдвяний час.

По відході цих двох молодих українців, я повернувся до залі та стрінувся ще з одною несподіванкою, коли директор шпиталю подав мені руку, після чого пояснив присутнім, що я є українець і незабаром буду святкувати українське Різдво, яке припадає на 7 січня. Кінчаючи, сказав він, тому що родина його тепер є під більшовицькою займанщиною і він не може бути в час Різдва разом з нею, ми, як побратими по зброї ("кріґс-камераден"), не повинні забути про нього в час його Свят-Вечора. Відтоді відношення до мене усіх шпитальників змінилося на більш товариське. Навіть медсестри стали більш прихильними. Коли наспів день 6 січня, виказалося, що сказане директором шпиталю не пішло в забуття. Для мене було уряджено Свят-Вечірню гостину в шпиталі, а згодом пішов я на свята до табору, де жили ті українці, котрі мене відвідали і запросили на свята до табору.

Як звичайно, усьому приходить кінець. Отож прийшов також кінець побуту для мене у шпиталі. Незабаром по святах відіслано мене до Відня, а звідтіль мав я повернутися назад до моєї частини, котра ще далі була на Мадярщині. У Відні вніс я прохання про поворот до Української дивізії, що у кількох тижнях здійснилося.

Під час побуту у Відні, стрінув я 3 вояків-українців з Буковини, з котрими я стоваришувався і разом ділили ми нашу вояцьку буденщину. Мушу сказати, що усі три вони були дуже спритні "організатори". Без цього "фаху" у той час вояк був бідний. їхня спритність стала мені у великій пригоді. Подорозі до шпиталю погубилися усі мої персонально потрібні речі. У скорому часі вони "зорганізували" для мене усе потрібне, включно з добрим плащем, з якого мусіли ми відрізувати офіцерські пагони, з якими мав я трохи  клопоту.

Одної неділі усі ми чотири вибрались на прохід вулицями міста. Недалеко перед нами іде жінка з маленькою дівчинкою, котра, підскакуючи, щось багато говорить до неї. В кількох хвилинах ми наближаємося до них. Згадана пані мала дуже гарну постать та була гарно вдягнена, що розв'язало моїм буковинцям язика, і посипались на її адресу досить голосно різні компліменти, які виходили навіть поза межі пристойности. Коли я звертав увагу, щоб уважали на слова, була відповідь: "Вона віденка і не розуміє, що ми говоримо". Я чомусь відчував інакше і старався втихомирити їх. Але, як кажеться в пісні, "для вояка все одно, щоб гарна лиш була", так і думали мої товариші.

Під час цієї приємної для вояка розговірки, маленька дівчинна оглянулася, зміряла нас своїми оченятами, і сказала до гарної пані: "Мамцю, це українські вояки".

Без найменшої надуми. мамця відповіла донечці: "Ні, доню, це нечемні і останні лайдаки в уніформі".

Ще ніколи за час служіння при війську я не бачив, щоб без команди 4 вояки у одній секунді і в один такт обернулися і скорим вояцьким кроком мовчки пішли у противну сторону, а маленька дівчинка, оглядаючись, махала своєю ручкою нам на прощання.



четвер, 23 січня 2020 р.

ОКУПАЦІЯ І РУХ СПРОТИВУ В ЩОДЕННИКУ ГАНСА ФРАНКА


Юрій Тис-Крохмалюк

(Okupacia i ruch oporu w dzienniku Hansa Franka 1939-1945, wyd. "Ksiazka i Wiedza", Warszawa  1972).


Польське видання щоденника Г. Франка, генерального губернатора окупованої німцями Польщі, є перекладом щоденника з німецької мови з малими скороченнями. Взагалі про польські землі і польський нарід є небагато сутєвого матеріялу, а ще менше про нас, тобто про прилучену до Генерального губернаторства Галичину. Про українські справи знаходимо у щоденнику першу варту уваги вістку з кінця січня 1943 року.

Для пояснення ситуації мілітарного характеру я подаю фронтові події, які рідко знаходять відгук у щоденнику Франка. Зате, наче б не було ніякої загрози від Москви і від західніх аліянтів, Франк і його окруження повні оптимізму і сповнені дивацькою манією видають зарядження і збираються виконати різні проекти, наче б дійсно існували мирні умови.
В битві від 16-20 грудня 1942 року большевики розгромлюють італійські дивізії під Сталінградом і над Доном, а німецька танкова армія під командуванням фельдмаршала Маннештайна з великими втратами стає нездібною відбити втрачений Сталінґрад. Врешті німецькі збройні сили в Сталінґраді капітулюють 30 січня 1942 року, 1 лютого подаються у совєтський полон командир Павлюс і 16 генералів.

В днях 14-24 1943 року відбувається нарада аліянтів у Касаблянці, на якій рішено прийняти тільки безумовну капітуляцію Німеччини. В початку лютого починається нова совєтська офензива. 8 лютого большевики здобувають Курськ, 14 — Ростов, 16 — Харків і Краснодар. У протинаступі німці відбивають на короткий час Харків 15 квітня і продовжують хаотичний відвопот, якому надали пропаґандивну назву "скорочення фронту" з тактикою "спаленої землі". 19 квітня Ґеббельс відкриває тайну Катиню, у якому большевики вбили понад 10000 польських полонених старшин.

28 квітня у Львові відбулося врочисте проголошення 14-тої ґренадирської Дивізії Зброї СС "Галичина". У проклямації губернатор Галичини Вехтер проголосив: "Гітлер вирішив дати Галичині привілей боротися рам'я у рам'я з Німеччиною у війні на найбільш європейському оборонному фронті проти большевизму і в тій цілі авторизував створити СС-стрілецьку Дивізію "Галичина" 1.

Публікацією того документу ми стверджуємо неправдивість поголосок, навіть публікованих у нашій пресі, немовби Гітлер не знав про Дивізію "Галичина", чи навіть "українську". 4 березня 1943 р. Гітлер і Гіммлер перестудіювали плян покликань та інші проблеми виставлення дивізії і дійшли до висновку, назвати її виключно "галицькою", а не "українською" 2. Очевидно, що питання української збройної сили було тяжкою проблемою для німецької расової ідеології, бо слов'яни належали до "унтерменшів" — підлюдей чи недолюдків. Визнати українців здібними до боротьби побіч німецьких збройних сил, означало повне заперечення основ націонал-соціялістичної партії Німеччини. З тої причини розмови і домовлення з німецьким урядом і високими німецькими партійними чинниками тривали дуже довго, аж врешті перемогла група "молодих", яка опанувала головний уряд СС. Отже, творення дивізії появилося, як важливе питання партійної ідеології в той час, коли трагедія Німеччини на східньому фронті виразно наростала, а з тим почало гнітити марево безумовної поразки.

Після тих моїх вияснень приступаю до цитування і передачі змісту щоденника Франка.

25 січня 1943, стор. 24. Відбулося засідання в справі "Ґенеральплян Ост", якого завданням було переселити польське й українське населення, а на їх місце поселити "фольксдойчів" з Криму і частини України, окупованої румунами, т. зв. Трансдністрії. На початок місцем поселення мали бути райони Любліна або Замостя.

Стор. 31. У дискусії вирішено тримати в тайні проблему переселення перед поляками, які не хотіли б співпрацювати, якщо б довідалися, що будуть поділені на групи, залежно від знання праці і охоти, і вислані в різні райони та відділені від родин.

Стор. 40-41. Губернатор Галичини Вехтер звернув увагу, щоб поступати уважливо з українцями в Галичині; які ставляться приязно до німців, але це може легко змінитися на ворожість, якщо з ними незручно поступати. Краще не згадувати українцям про виселення, бо це було б політично незручно.

Стор. 77. Державний секретар Крюґер на засіданні 15 квітня 1943 р. каже, що має намір створити на українських теренах дистрікту Люблін полк, зложений з українських вояків і німецьких підстаршин і старшин. Незабаром пічнеться набір. Це має бути поліційний полк.

Стор. 121-122. На нарадах 29 травня 1943 р. командир СС і поліції Ґльобочнік має намір створити з охотників чи рекрутів галицької дивізії СС групу — 3000 людей. Треба до неї німецьких підстаршин, бо командний склад чужої національности є виключений. В такий спосіб можна відтяжити поліцію. Теж плянується створити полк стрільців СС і поліції, зложений з людей чужої національности (українців) і включити їх до німецьких батальйонів в силі одної сотні на батальйон. Очевидно вони будуть підлягати німецькому командуванню 3.

Стор. 143. 31 травня ген. губернатор Франк видав відозву до населення Галичини, взиваючи до активної участи в боротьбі з большевизмом. Ця відозва викликала широкий розголос. Мимо покликань до праці в Німеччині і того, що населення було проріджене, зголосилося до зброї 60000 чоловіків. Вони будуть під командою німців.

Стор. 154. Позатим плянується, незалежно від вербункової акції до галицької добровольчої дивізії СС, змобілізувати около 10000 до служби в поліційних полках під німецьким керівництвом, а опісля скерувати їх до акції. Вже досі до чинної боротьби з большевизмом зголосилося понад 73000 українців.

Стор. 168. Нарада 23 червня 1943 у польовій станиці Гіммлера. Секретар стану Крюґер дістав суворе упімнення, щоб відтепер льояльно і по-товариськи співпрацював з органами уряду, репрезентував авторитет уряду СС у всіх його виявах і пристосовувався до всіх наказів генерального губернатора.

В той сам час Франк починає "кокетувати" з поляками: має намір дати їм кращі приділи харчів та дещо дозволити на культурну діяльність. Думає, що це причиниться до успокоєння і прихильности поляків.

13 вересня 1943. Льоказер говорить, що відносини з поліцією і урядом будуть погіршуватися. Виніс враження, що поліція, а може сам райхсфюрер Гіммлер, жалують свого рішення з 8 липня (Франк наказує, а поліція слухає).

Стор. 417. 16 лютого 1944. З днем 13 січня здержано пропагандивні радіопередачі з Кеніґсбергу через одну з радіостанцій. Передачі безправно провадив один з редакторів, який вернувся з України 4.

Стор. 418. На нараді 16 лютого 1944 р. губернатор Вехтер просив, щоб призначений для Галичини один полк міг перед приступленням до акції перемаршувати демонстраційно вулицями Львова. Шеф безпеки СС Коппе відповів, що це було б політично доцільно, але з уваги на банди, не можна собі на те дозволити. Можна б дати один батальйон, але він не дав би потрібного ефекту. Труднощі є теж в тому, що стягнення полку забрало б 8 днів, бо батальйони розпорошені на вишколах в Голляндії, Альбанії і Вюртенберґу.

Стор. 421. Генерал-майор Газельов звітує, що совєтські війська 6 березня перейшли границю ГГ і зайняли Збараж. Гітлер наказав, щоб за всяку ціну втримати Тернопіль, а ГГ боронити всіма силами до останку. Тому від кількох годин іде перемарш двох резервових дивізій СС "Ляйбштандарте Адольф Гітлер" і кілька корпусів.

Стор. 423. 14 березня 1944. На нараді стверджено, що є надія відкинути банди Колпака за Буг у Любельщині.

Стор. 423. Перекладач подає ближчі дані про ті події. Бої відбувалися проти 1-ої української партизанської дивізії Вершигори, сили якої виносили 2500 люда, партизанських сил Ковпака і польської АК групи Ганиша, в околиці Замостя. 24 і 25 лютого відбувся бій з німцями, які виступили силою около півтора тисячі, з танками, панцерними автами і артилерією. Під тиском великих сил, серед яких була і Дивізія СС "Ґаліцієн", ковпаківці були змушені податися у відступ на Білорусь.

Стор. 484-5. 12 травня 1944. Вехтер говорить, що особливо трудною проблемою є рух Бандери, якого члени впродовж пів року забили 6000 поляків, пускаючи з димом селянські загороди і земські маєтки. Вермахт рішучо легковажить собі силу банд. Вехтер старався звернути увагу вищих влад вермахту на ту грізну небезпеку і це до деякої міри йому вдалося. Але командування менших з'єднань і надалі виявляють брак зрозуміння для дійсности, що загроза із сторони банд є поважна.

Дивізія стрільців СС взагалі ще не взята до акції, вона проходить вишкіл. Командир є вповні вдоволений із своїх людей. В тих молодих людях пробуджується свого роду європейська свідомість.

Зголошення добровольців дає задовільні висліди. Звернення до старшин вермахту, ваффен СС, літунства і до підстаршин галицької ваффен СС, щоб помогли в акції, дає надії на успіх. На жаль, виявилося, що внутрі вермахту панує велика різниця поглядів на це питання. Якщо продовж 4 тижнів мобілізується 10000 люда, не маючи можливости їх відтранспортувати, то мусить постати величезний хаос.

Стор. 495. 18/19 травня 1944.

При цій нагоді райхсфюрер (Гіммлер) заявив, що коли німецькі війська відіб'ють східні території, він звернеться до фюрера з пропозицією прилучити до ГГ цілість територій Волині і Поділля. Гіммлер признає, що централістичні тенденції Берліна (неполагоджування справ ГГ) не доведуть до нічого доброго.

Стор. 520, 7 липня 1944.

Шеф безпеки Біркамп звітував, що повстання поляків не грозить, бо Англія того не бажає. Тому передбачування на найближчий час є оптимістичні 5. На схід від Сяну українці, на жаль, не виказують протикомуністичного наставлення, а навпаки, була навіть просовєтська тенденція. Але як населення зорієтувалося, що Сталін вертається до старих метод, наступила зміна настроїв. Доказом є наплив зголошень до Дивізії СС "Ґаліцієн". Ще більший наплив юнаків до місцевої протилітунської артилерії. Серед поляків не стверджено протибольшевицького здецидованого наставлення. Треба сподіватися, що антибольшевицька хвиля захопить теж поляків. Але вони не можуть того виявити, бо не можуть вступити ні до Дивізії СС "Ґаліцієн", ні до місцевої протилітунської артилерії.

Стор. 525. У другій половині липня 1944 р. Важливим завданням є поліційні сили і фортифікації, які наказав Гітлер. Але 40000 робітників-членів "Баудінсту" розбіглися однієї ночі, наче на наказ. Проводиться евакуацію німців. Виявилося, що в ГГ живе нелегально приблизно 20000 німців. Вони без заняття, але мають харчові картки. Є наказ, щоб вони зголосилися до влади, або будуть арештовані.

На дальших сторінках щоденника є ще згадки про те, що Франк хоче дати полякам автономію, що не має потрібної кількости поліції, Німеччина не тільки що не присилає помочі, а ще й забирає поліційні полки з Генерального губернаторства.

На цьому кінчиться щоденник.

_______________
 1  General Gouvernement, Der Gouverneur des Distrikts Galizien, Tagebuch  Nr.   104/43  g., vom  28.4.1943. Теж у праці Берґера-Тайлора 1975, стор. 19.

 2  Reichsfuhrer SS лист до Вехтера Feld Kommand 28 березня 1943.

 3   Заввага перекладача на польську мову:  Щодо дивізії СС "Ґаліцієн" йдеться  про  14-ту стрілецьку дивізію  СС фашистівсько-націоналістичну формацію, створену у Львові  влітку 1943  р., з ініціативи відлому ОУН, керованого полк. Андрієм Мельником. Склад дивізії становили добровольці — українські націоналісти. Старшинський корпус складався з німців і   фольксдойчів, командиром був СС оберфюрер Фрайтаґ. Від осени 1943 р. дивізію вживали до боротьби з партизанським рухом, між іншим в південно-східній Польщі. Розбита в червні 1944 р. під Бродами радянською армією, Дивізія була відновлена знову на південних теренах Польщі, брала участь у поразці словацького повстання і польської партизанки в Карпатах.   Перенесено її до Хорватії і Словенії. В березні 1945 р. перебрав її генерал Павло Шандрук, творячи основу для так званої Української Національної Армії. В останнім періоді війни дивізія воювала проти радянської армії на території Австрії, звідки перейшла до Італії і була  розброєна англійськими військами.

 4   Від другої половини   1943  року  появилися   навіть  на  території окупації ГГ поважні об'яви розхитання  німецької системи  володіння. В той час, коли почалися  вести з поляками розмови  про зм'ягшення терору проти поляків, а в нас появляється намагання як-так  наладнати співпрацю з українцями та творення Дивізії, поліційні чинники скріплюють терор в Галичині і в райхскомісаріяті "Україна". Почалися масові розстріли, ув'язнення, вивози до концентраційних таборів, насильне і масове нищення культурних здобутків, вивіз на працю до Німеччини тощо. Здається на перший погляд, що заіснувала одна лінія політики: полегші полякам і творення дивізії українського характеру, але без назви "українська". Якщо б ішлося про — як дехто каже — "гарматне м'ясо", то в той час можна було покликати усіх зголошених та створити не одну, а десять дивізій. Ця нова окупаційна політика здійснювалася з великими перешкодами і труднощами з боку берлінських урядових центрів. (ЮТК).

 5 Це є опінія високого члена адміністрації і безпеки ГГ на кілька днів перед совєтською офензивою і перед повстанням у Варшаві. Дальший звіт хаотичний. (ЮТК).




Шукати в цьому блозі

Популярні публікації